Олександр Самійлович Залужний належав до науково-педагогічної еліти України 20-30-х років ХХ століття. Учений-експериментатор, педолог, психолог, рефлексолог, він вирізнявся європейською освіченістю та високим рівнем теоретичних знань, мав надзвичайно широке коло наукових інтересів. Його творча спадщина включає ґрунтовні наукові праці, присвячені проблемам колективу, виховання особистості у ньому, ключовим напрямкам розбудови сільської школи, розробці методів експериментальних досліджень соціалізації дитини та іншим аспектам освіти та педагогічної думки.

Народився О. Залужний 9 (21) грудня 1886 року в селі Покровське Херсонської губернії (нині місто Апостолове Дніпропетровської області) у багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у земській школі. До досягнення повноліття допомагав батькові у веденні господарства. Потім продовжив навчання у Херсонській учительській семінарії, але у 1907 році був відрахований у зв’язку з участю в діяльності місцевих осередків політичних організацій. Від 1905 р. Олександр Самійлович, як і більшість студентів тієї доби, захопився революційними ідеями. Він вступив до партії соціалістів-революціонерів. У 1906 році був арештований та ув’язнений за здійснення агітації серед селян Херсонської губернії. Від 1907  р., як зазначає В. Марочко, спираючись на документи Державного архіву Херсонської області, О. Залужний став «завербованим агентом царської охранки». Він мав кличку “базарний” та був вимушений здійснювати діяльність з виявлення та викриття активних учасників есерівських організацій [2, с. 141]. Натомість інші дослідники біографії ученого вказують, що йому вдалося втекти з ув’язнення [4, с. 170]. У 1908 р. О. Залужний виїхав до Франції, де продовжив навчання в інституті механіки та прикладної математики у м. Нансі. Також він опановував експериментальну психологію та соціологію, відвідуючи лекції Ж. Дюма та Е. Дюркгейма  у Паризькому університеті, Сорбонна. Успішно склавши випускні іспити, у 1910 році Олександр Самійлович, на вимогу політичної організації соціалістів-революціонерів, повернувся на Батьківщину. Він знову зосередився на політичній діяльності. Згодом його вкотре заарештували та засудили до чотирьох років заслання спочатку у м. Вологда, а потім у Єнісейській губернії (нині Сибірський край). У той період майбутній педагог багато читав, займався самоосвітою, цікавився станом шкільництва в краї.

У 1917 р. О. Залужний повернувся до Києва. У серпні цього ж року його обрано до складу Української Центральної Ради. Після Жовтневого перевороту діяч переїхав до м. Владивосток, де закінчив педагогічний інститут і залишився працювати викладачем психології та соціології. Від 1922 р. Олександр Самійлович обійняв посаду декана педагогічного факультету згаданого ВНЗ, а також відвідав Японію з метою вивчення системи освіти та виховання цієї країни. Наслідком подорожі стала стаття «Современная японская школа. Из наблюдений и впечатлений», опублікована у 1925 р. в журналі «Путь просвещения» [2, c. 141].

У 1924 р. на вимогу Центральної атестаційної комісії при Народному комісаріаті освіти УСРР, педагог повернувся до України. 1 жовтня 1924 р. він очолив Кабінет соціальної педагогіки Харківської дослідної станції Головного комітету соціального виховання дітей. Одночасно працював викладачем Харківського інституту народної освіти, керував секцією соціальної педагогіки на науково-дослідній кафедрі педології. У 1926 році, після утворення Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІП), його призначено на посаду керівника секції колективознавства. Від 1927 року О. Залужний також продовжив співпрацю з Харківським інститутом народної освіти, перебуваючи на посаді позаштатного професора, викладав лекційний курс «Педагогіка колективу» на факультеті соціального виховання.

З другої половини 1920-х рр. розпочинається активна науково-педагогічна діяльність ученого. Він знаходить себе в науці, про яку мріяв з юності.

Формування наукового світогляду О. Залужного відбувалося під впливом думок передових учених Європи в галузі психології, соціології, фізіології, філософії (Ж. Дюма та Е. Дюргайма, М. Лацаруса, В. Вундта, Г. Зіммеля, У. Мак-Даугалла, І. П. Павлова, В. М. Бєхтєрева, І. М. Сєченова). У 1925 р. він заявив про себе, опублікувавши у журналі «Шлях освіти» статтю «Методи вивчення дитячого колективу», у якій обґрунтував теорію колективу як ключового об’єкту педагогіки. Цього ж року учений представив свої ідеї науковій громадськості виголосивши доповідь «Раціоналізація освітнього процесу» на засіданні Науково-педагогічного комітету Управління соціального виховання Народного комісаріату освіти УСРР. Наприкінці 1920-х років він уже мав певний авторитет у наукових колах, вирізнявся широкою ерудицією, досконалим володінням українською та трьома іноземними мовами (французька, німецька, англійська), широтою наукових інтересів. Олександр Самійлович співпрацював з провідними дослідниками в галузі педагогіки, брав участь у засіданнях Науково-методичного та Науково-педагогічного комітетів Управління соціального виховання Наркомату освіти УСРР, активно перекладав педагогічні праці, рецензував публікації російських педагогів, друкував власні наукові статті. Так, упродовж 1926-1927 рр. за редакцією О. Залужного опубліковано переклади праць С. Брукса («Раціоналізація шкільної праці в Америці») та С. Монро («Педагогічні тести на вимірювання») Для його власних наукових праць характерні широкий темарійний діапазон, теоретична вивершеність суджень, переконлива аргументація, логіка, відсутність радянських ідеологічних конструкцій.

Науково-педагогічна діяльність О. Залужного була тісно пов’язана з розвитком української педології. Більшість його наукових розвідок перебувають на межі педагогіки, педології і психології. У діяльності ученого простежується вплив рефлексології та застосування рефлексологічного підходу до вивчення дитинства. Більшість праць пов’язана із соціобіологізаторським напрямом у педології та розвитком методів педологічного дослідження.

О. Залужний увійшов в історію педагогічної думки України та освіти 20-30-х років ХХ ст. як видатний педолог, психолог, науковець, експериментатор, автор ґрунтовних праць та статей з проблем організації та функціонування колективу, теорії виховання особистості у колективі, питання шкільної успішності, дисципліни, формування пізнавальних інтересів дитини та окремих груп, розробки методів експериментальних досліджень, зокрема методики тестування, теорії та практики розбудови сільської школи, системи освіти за кордоном тощо. Разом із І. Соколянським та В. Протопоповим він заснував Харківську школу педології, яка у 1920 рр. була центром теоретико-експериментальних пошуків в галузі рефлексології та педології.

У 1926 р. О. Залужний опублікував свої найвідоміші дослідження, серед яких: «Сільська школа. Теорія і практика», «Методи вивчення дитячого колективу (Вступ до педології)». Ці праці, свідчать, що у сфері наукових інтересів автора проблеми формування та соціо-психологічних особливостей колективу й організації навчання є ключовими.

У першій із зазначених праць учений проаналізував усі аспекти створення навчальних закладів та визначив завдання і принципи організації навчально-виховного процесу у специфічних умовах села. Він створив схему організації типової чотирикласної сільської трудової школи, сформував принципи функціонування шкільного самоврядування та дитячих колективів, а також методику навчання та виховання учнів.

У другому дослідженні, О. Залужний продовжив розвивати теорію колективу, здійснивши широкий огляд та науковий аналіз актуальних на той період, переважно зарубіжних, методів вивчення останнього та представивши власні методичні напрацювання. Він зауважив, що педагогіка індивіда та педагогіка колективу в перспективі стануть окремими науковими дисциплінами, а загальна педагогіка «все більше і більше набиратиме характеру педагогіки колективістичної» [4, c. 172].

Наприкінці 1927 – на початку 1928 років Олександр Самійлович взяв участь у роботі Першого педологічного з’їзду у м. Москва, де його обрали до президії. Під час цього зібрання учений виголосив промову «Динаміка дитячого колективу та методи його вивчення», а його ідеї та наукові напрацювання отримали визнання. О. Залужний отримав статус маститого вченого і, окрилений успіхом, планував наукове відрядження до Америки, однак поїхати за кордон не вдалося. Зустріч з американськими педагогами, за участі Олександра Самійловича відбулася 29 листопада 1929 року у м. Харкові.

У цей період учений продовжував працювати в УНДІПі, а упродовж 1928-1929 років також був професором Харківського інституту народної освіти. Він часто виступав на сесіях інституту педагогіки з науковими доповідями, разом з колегами проводив педолого-педагогічні семінари на базі Харківської дослідно-педологічної станції, друкував наукові статті, монографії, готував лекційні курси. Зокрема, упродовж 15 жовтня – 3 грудня 1928 року він прочитав двадцятигодинний лекційний курс «Вчення про колектив» учасникам одного з вище згаданих семінарів.

Упродовж 1928-1929 років учений також зацікавився проблемами поведінки дітей, успішності, шкільної дисципліни, порушував питання соціалістичного змагання у педагогічному процесі, досліджував загальні риси радянської педагогіки. Свідченням цього є публікації: «Про уточнення деяких основних понять при вивченні поведінки дитини (рефлекс, реакція, акт поведінки)», «Проблеми шкільної дисципліни» (1928) «Організованість шкільних груп та їх вимірювання» (1929), «До питання про вплив оточення на шкільну успішність та загальний розвиток дитини» (1929), окремі з яких досі не втратили актуальності.

У 1929 р. О. Залужний опублікував фундаментальну монографію «Учення про колектив. Методологія – дитколектив», що вважається вершиною його науково-педагогічної теорії. У цій праці автор не лише обґрунтував методологічні засади організації та діяльності колективу, але й репрезентував підсумки власних експериментальних досліджень. Зокрема, О. Залужний узагальнив власне бачення ключових ознак колективу. Їх, на його думку, три: взаємодія, спільна реакція, досягнення спільної мети. На основі вказаних ознак дослідник сформував своє визначення поняття «колектив» та здійснив класифікацію різних типів останнього. О. Залужний вважав, що вивчення колективу неможливе без дослідження сутності процесу його становлення, етапів соціалізації дітей, групових реакцій, особливостей їхньої залежності від навколишнього середовища та впливу на дитячу групу як зовнішніх (екзогенних), так і внутрішніх (ендогенних) подразників. У зв’язку з питаннями організації колективу він вивчав проблеми лідерства (“вожачества”), аспекти колективної поведінки, що може виявлятися у різних формах і мати різні рівні організованості. Ключовою здатністю колективу науковець вважав самоорганізованість й на основі експериментальних досліджень пропонував сприяти виокремленню лідерів, які можуть вплинути на діяльність групи, і всіляко розвивати їх самостійність та підвищувати рівень активності. Особливу увагу учений приділив комплексному дослідженню неформальних дитячих угруповань, ґрунтовно вивчав структуру та характерні відмінності асоціативних угруповань дітей шкільного віку [3, с. 14; 4, с. 172-173].

У 1930 р. О. Залужний опублікував ще одну фундаментальну монографію «Соціальні наставлення і колективні навички у дітей трудових шкіл», у якій викладено результати педологічних досліджень дітей шкільного віку, здійснених упродовж 1928-1929 навчального року працівниками Харківської дослідно-педагогічної станції. У цій праці автор поставив за мету вивчення ідеологічних та моральних зрушень у дитячому колективі, зумовлених соціально-економічними перетвореннями. Він визначив основними методами вивчення поведінки дитини педологію та рефлексологію, які мають бути окремими напрямами наукових студій.

Наприкінці 1920-х на початку 1930-х років Олександр Самійлович активно публікував результати своєї експериментаторської діяльності на шпальтах журналів «Шлях освіти», «Радянська освіта», «Дитячий рух», «Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології».

Беззаперечною заслугою ученого є розроблена на основі аналізу тогочасної психолого-педагогічної літератури власна методика експериментальних досліджень, опис і розвиток таких методів, як: спостереження, анкетування, природний і лабораторний експерименти, тестування та сформульовані вимоги до їх застосування. Великого значення він надавав колективному експерименту, у ході якого дослідник мав враховувати як тип колективу, так і навколишнє середовище, соціальні умови, в яких він виникає та функціонує. Для вивчення особливостей дитячого організму, розвитку особистості дитини, її соціалізації, обдарованості, успішності, контролю знань тощо О. Залужний пропонував використовувати метод тестів. Учений виділив і охарактеризував основні групи тестів та методику їх застосування, багато зробив для популяризації цього методу та його коректного використання в освітній практиці.

У 1930 р. О. Залужний взяв участь у Першому Всесоюзному з’їзді вивчення поведінки людини у м. Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Учений готував до друку книгу «Дитячий колектив та методи його вивчення», що була опублікована наступного року та отримала схвальні відгуки наукової громадськості та широку популярність в Україні та Росії. Хоча мала місце й критика: у 1931 р. виникла дискусія між Олександром Самійловичем та керівником секції масової політехнічної школи УНДІПу Д. Скуратівським.

На початку 1930-х років, внаслідок зміни ідеологічної та політичної ситуації в країні, розпочалася кампанія проти учених-педологів та рефлексологів, яких звинуватили у біологізаторстві (або соціологізаторстві) та механіцизмі. В освітніх закладах відбувалися масові кадрові чистки, а тих, хто намагався з’ясувати суперечливі теоретико-методологічні положення, звинувачували у «відступництві» та «ухильництві». На дискусійній сесії УНДІПу (15-20 лютого 1931 р.), яка виявила вплив «класового ворога в теоретичній педагогіці», було розкритиковано наукову діяльність та творчий доробок І. Соколянського та О. Залужного. Ученим ставили в провину помилки в трактуванні колективу «як абстрактної надісторичної категорії, що затушовувало його класовий характер» [2, с. 145].

До середини 1933 р. Олександр Самійлович продовжував працювати в УНДІП, керував секцією педології, займався плануванням наукових відряджень співробітників установи до Німеччини, США та Франції з метою вивчення ключових аспектів трудового виховання в початкових школах, методики психотехніки тощо. Професор О. Залужний долучився до підготовки плану науково-дослідної роботи інституту в галузі педагогіки на 1933-1938 роки, а також упорядкування колективного видання «Культурне будівництво УРСР за 15 років». У цей період він змушений публікувати наукові розвідки в дусі часу. Зразком таких публікацій стала стаття «До питання про перебудову програми з педології» у журналі «Комуністична освіта» (1933).

Після самогубства народного комісара освіти УСРР М. Скрипника О. Залужний став об’єктом репресій. Його звільнили з роботи, а науковий доробок піддали жорсткій критиці. Учений намагався дискутувати з опонентами та доводив, що його ідеї не є відірваними від життя, однак атмосфера несприйняття і нерозуміння навколо нього наростала. У 1935 р. він переїхав до Москви, де працював у Науково-дослідному інституті спеціальних шкіл і дитячих будинків Народного комісаріату освіти РСФРР [1, с. 343].

Наступного року було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) «Про педологічні перекручення в системі Наркомосів», відповідно до якої розпочалася боротьба з педологією як наукою. За таких обставин О. Залужний надрукував брошуру «Лженаука педологія в «працях» Залкінда», а також критикував власні дослідження та ідеї у тодішніх «наукових дискусіях». З боку видатного педолога це були публічні акції «самоспалення» в умовах ідеологічного тиску. Однак, уникнути арешту та ув’язнення йому не вдалося. 28 січня 1938 р. О. Залужного було визнано «учасником есерівської терористичної організації», а 22 вересня цього ж року Виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР винесла ученому смертний вирок. 29 вересня 1938 р. його було розстріляно. Реабілітований посмертно.

Про родину Олександра Самійловича збереглися фрагментарні відомості. Вдалося з’ясувати, що він був одружений. Дружина ученого О. Мухіна працювала разом з ним у Харківському кабінеті соціальної педагогіки УНДІПу, займаючись проблемами організації освітнього процесу у трудових колоніях та прикладного застосування тестів як засобу оцінювання знань учнів [2, c. 143].

Науково-педагогічна діяльність та теоретичні й експериментальні дослідження О. Залужного були видатним досягненням української наукової думки 20-30-х рр. ХХ ст. У деяких аспектах вони не втратили своєї актуальності й досі, тому заслуговують на поглиблене вивчення та гідну оцінку нащадків.

Список використаної літератури

1. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половини ХІХ – ХХ століття) : хрестоматія / упоряд. Л. Д. Березівська. К. : Науковий світ, 2003. 418 с.
2. Марочко В., Хілліг Г. Репресовані педагоги України: жертви політичного терору (1929-1941). К. : Науковий світ, 2003. 302 с.
3. Смолінчук Л. С. Науково-педагогічний доробок Олександра Самійловича Залужного (1886-1938) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.01. К., 2008. 22 с.
4. Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник : в 2 кн. / ред. О. В. Сухомлинська. К. : Либідь, 2005. Кн. 2. 552 с.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8