НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія О. М. Руська

Олексій Микитович Русько народився 17 (30) березня 1906 р. в м. Білостоці (тепер Польща) у бідній багатодітній родині робітника-залізничника. Навчання в початковій школі при вагоноремонтному депо 13-річному юнакові довелося закінчити передчасно, бо мусив допомагати сім’ї і заробляти на прожиття. У розпалі Громадянської війни розпочалася його трудова діяльність: спочатку – учнем слюсаря, далі – ремонтним робітником, помічником слюсаря і, нарешті, слюсарем депо Христинівка Південно-Західної залізниці. У робітничому середовищі він активно долучається до політичної роботи і в 1922 р. стає комсомольцем. Через три роки О. М. Руська як передовика виробництва і ватажка христинівської молоді приймають до лав ВКП(б). Згодом (1925) за путівкою Христинівського райкому партії його відряджають на навчання до київського Вищого інституту народної освіти (ВІНО)* ім. М. Драгоманова.

На 20-ті роки минулого століття припав період ствердження радянської влади в Україні, культурно-освітньої розбудови на соціалістичних засадах, одним із основних завдань якої було створення й розгортання нової системи народної освіти і підготовки пролетарських кадрів із робітників і селян.

Країна потребувала величезної кількості відданих новій владі освічених спеціалістів для всіх галузей народного господарства, для відновлення порушеного Громадянською війною суспільно-культурного життя, для ліквідації неписьменності. Новостворювані інститути народної освіти (ІНО) як вищі навчальні заклади, що з’явились в Україні вже у 1920 р., мали на меті підготувати працівників народної освіти для всіх типів масової школи. Щоб дати робітничій молоді реальну можливість одержати вищу освіту, Укрголовпрофос створив мережу робітничих факультетів (робітфаків) при реорганізованих вишах.

Робітфак при ВІНО розпочав роботу в березні 1923 р. й мав на меті за максимально короткий час підготувати людей до вищої школи. Саме тут протягом трьох років навчався О. М. Русько, здобуваючи систематичні основи знань. Це дало йому змогу в 1928 р. стати студентом хімічного факультету КІНО, а у зв’язку з реорганізацією цього інституту на три окремі заклади продовжити навчання в одному з них – Київському хіміко-технологічному інституті.

По завершенні навчання (1932) молодий спеціаліст був запрошений на посаду викладача хімії до Київського державного педагогічного інституту ім. О. М. Горького. Там проявив себе хорошим лектором і здібним організатором. Його було призначено деканом факультету, згодом – заступником директора інституту з навчальної роботи, потім виконувачем обов’язків директора інституту. Завдяки величезній працездатності, енергійності й неабияким здібностям він зумів поєднувати напружену викладацьку й громадсько-організаторську роботу з постійним підвищенням фахового рівня, зокрема з навчанням в аспірантурі.

Високі організаторські вміння, самовідданість у роботі сприяли призначенню Олексія Микитовича у квітні 1938 р. ректором Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (КДУ). Це був наймолодший (32 роки) ректор університету в тогочасному СРСР. Для нього було характерним не лише вміння керувати великим колективом студентів і викладачів, а й постійна, цілеспрямована діяльність щодо забезпечення вишу педагогічними кадрами, особливо вищої кваліфікації, турбота про поліпшення навчально-виховного процесу і зміцнення навчально-матеріальної бази, піклування про побут і життя студентів.

За його ректорства (1938–1944) розширилися наукові зв’язки КДУ з Московським, Ленінградським, Томським та іншими університетами країни. Особливо тісні стосунки з грудня 1938 р. КДУ мав з Тбіліським університетом, з яким було укладено договір на популярне в ті часи соціалістичне змагання за досягнення першості в усіх галузях навчально-виховної, дослідницької, суспільно корисної роботи. Ця заохочувальна форма підвищення якості усіх сфер навчального процесу дала позитивні результати. Й хоча згодом були виявлені певна її недосконалість і штучність, та все ж вона пожвавила студентське життя.

Розгортання науково-дослідницької роботи в КДУ знайшло свій вияв в удосконаленні кваліфікації викладачів, у розширенні підготовки фахівців через аспірантуру. У 1940/41 навчальному році кількість аспірантів порівняно з 1936/37 навчальним роком зросла майже вдвічі (207 чоловік).

Значно активізувалася робота наукового студентського товариства, яке в 1940 р. налічувало більше як 800 осіб, об’єднаних у 54 фахові гуртки. Пожвавилась і культурно-масова робота в університеті: у 1939 р. відбулася перша олімпіада з художньої самодіяльності, яка виявила багато талановитої молоді. В лютому 1941 р. виставою «Мальва» в КДУ відкрився перший в Україні студентський самодіяльний театр.

З початком війни університет на чолі з О. М. Руськом евакуюють до Казахстану, у м. Кзил-Орда, де на базі Київського і Харківського університетів у лютому 1942 р. було утворено Об’єднаний Український державний університет, ректором якого став Олексій Микитович. Організація роботи ОУДУ мала велике значення не лише для збереження кадрів висококваліфікованих викладачів, а й для продовження підготовки спеціалістів для майбутніх потреб України, для розвитку наукових досліджень. Увесь свій досвід і вміння О. М. Русько віддавав організації навчально-виховного процесу і його матеріальному забезпеченню у важких умовах воєнного часу. Він також читав лекції з хімії, вів політико-ідеологічну роботу серед населення.

З початком визволення України від фашистської окупації – у серпні 1943 р. уряд призначає О. М. Руська уповноваженим з відбудови культурних установ, передусім вишів: спочатку у звільненому Харкові, а згодом, у листопаді, в Києві. Вже в січні 1944 р. було відновлено навчання в столичному університеті: на шести факультетах навчалося 670 студентів. Поступово КДУ знову стає провідним науково-педагогічним закладом республіки. За діяльність у роки Великої Вітчизняної війни О. М. Руська було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора (1944).

Враховуючи визначні організаторські здібності, влада доручає О. М. Руську важливе і складне завдання відбудови вищої і середньої педагогічної освіти у зруйнованій війною Україні. На посаді заступника народного комісара освіти УРСР (з червня 1944 р.) Олексій Микитович працював над вирішенням нагальних питань – відновленням мережі педагогічних вишів і технікумів, створенням їхньої матеріально-технічної бази, знищеної під час війни, складанням і пристосуванням до повоєнних умов навчальних планів і програм для освітніх установ, забезпеченням навчальних закладів професорсько-викладацьким складом, необхідною навчально-методичною літературою та ін.

Паралельно з виконанням державних обов’язків О. М. Русько не полишав і науково-викладацьку роботу, читав курс хімії у Київському державному педінституті та університеті. У 1947 р. вийшов з друку його підручник для вишів «Лабораторні роботи та практичні вправи із загальної і неорганічної хімії». А ще через рік він завершив і захистив кандидатську дисертацію. У 1948–1950 рр. у співавторстві з викладачем О. І. Астаховим Олексій Микитович публікує українською мовою серію лекцій-брошур із основних тем курсу хімії для педагогічних інститутів. У повоєнний час ці посібники були значною підмогою у вивченні хімії студентами-заочниками, бо підручників катастрофічно не вистачало.

Окремим напрямом суспільно-наукової роботи О. М. Руська була активна лекційна діяльність серед учителів, викладачів, працівників народної освіти різних областей України. Поїздки по республіці сприяли ознайомленню з педагогічними кадрами, їхніми потребами, давали змогу підтримувати зв’язки з освітянами, бути в гущині освітянського життя. В доповідях і лекціях перед учительською аудиторією О. М. Русько порушував актуальні для того часу питання підготовки педагогічних кадрів, удосконалення шляхів і методів навчання, подальшого розвитку системи освіти.

У 1957 р. О. М. Руська було обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних наук РРФСР.

Важливим етапом наукової діяльності О. М. Руська стало його призначення в 1958 р. директором Науково-дослідного інституту педагогіки України, який він очолював до 1964 р. У своїй статті «За дальший розвиток педагогічної науки на Україні» (1958), яку можна розглядати як програмову заяву новопризначеного керівника наукової установи, викладено його бачення глобальних завдань педагогічної науки і шляхів їхнього розв’язання. Зокрема висувається теза про необхідність створення в Україні єдиного координаційного центру педагогічної науки, що сприяло б доцільному плануванню науково-педагогічних досліджень. Аналізуючи слабкі сторони педагогічної науки, автор визначає конкретні шляхи подолання її відставання від потреб часу, наголошує на важливості постійного піднесення рівня наукової і методичної кваліфікації наукових працівників, зокрема пропонує запровадити в Україні захист докторських дисертацій з педагогічних спеціальностей, що стало б важливим засобом розвитку фахової науки. На той час докторські дисертації з педагогіки і методик навчальних предметів приймалися до захисту лише в Москві. В Україні наприкінці 50-х років відчувався брак учених із цим науковим ступенем. Уже в 1960 р. на базі НДІ педагогіки було створено Республіканську координаційну раду з психолого-педагогічних наук, яка працювала над аналізом стану досліджень в Україні, розробляла основні напрями наукових пошуків, спрямовувала наукову діяльність кафедр педагогіки республіканських педінститутів та університетів на колективну розробку і вирішення актуальних освітньо-виховних питань.

На думку О. М. Руська, принципово важливим для поліпшення системи зв’язків між науково-дослідним і педагогічним інститутами та школами, для проведення ефективних педагогічних експериментів мало б стати впровадження мережі базових шкіл при кожному інституті, що дало б змогу «зразково організувати в цих школах навчально-виховну роботу, створити належні умови для проведення досліджень науковими співробітниками, аспірантами, вчителями»¹. Але лише цими заходами, наголошує вчений, не можна обмежитися, потрібне широке залучення до експериментальної роботи передових шкіл республіки. Для цього він пропонує в кожній області мати ще опорні школи, де проводили б дослідну роботу обласні інститути вдосконалення кваліфікації вчителів.

Вчений запропонував провести низку актуальних заходів щодо підвищення ефективності освітнього й науково-дослідного процесу в Україні, зокрема порушив питання про утворення Республіканської педагогічної бібліотеки, Педагогічного музею УРСР, Республіканського науково-педагогічного архіву, вказав на необхідність видання «Дитячої енциклопедії».

Олексій Микитович також обґрунтовував доцільність проведення регулярних республіканських підсумкових сесій з провідних питань педагогічної науки. Згодом ця його пропозиція була втілена в життя.

У жовтні 1959 р. відбулася республіканська науково-педагогічна конференція, в якій узяли участь працівники науково-дослідних інститутів педагогіки і психології, викладачі кафедр педагогіки, психології і методик викладання шкільних дисциплін педагогічних вишів та університетів. На конференції обговорювався «Перспективний план наукових досліджень із педагогічних наук в УРСР на 1959–1965 рр.», який був першою спробою скоординувати наукову роботу з педагогіки всіх наукових закладів республіки. У доповіді, виголошеній на конференції, О. М. Русько глибоко розкрив основне завдання педагогічної науки, яке в той історичний період було спрямоване на наукове обґрунтування й розробку шляхів практичного поєднання навчання і виховання підростаючого покоління із суспільно корисною працею.

З квітня 1959 р. набув чинності Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в УРСР», за яким на першому етапі в республіці треба було створити восьмирічну неповну середню загальноосвітню трудову політехнічну школу, де навчально-виховний процес базувався б на поєднанні вивчення основ наук, політехнічної освіти і трудового виховання, на другому етапі планувалося створити три типи навчальних закладів, що дають повну середню освіту. Для втілення цієї освітньої реформи в життя, на думку О. М. Руська, слід було науково обґрунтувати і скласти нові плани, програми, підручники й наочні посібники для всіх типів шкіл, науково визначити зміст і обсяг загальної, політехнічної і професійної освіти, розробити наукові засади поєднання навчання з продуктивною працею учнів, виробити форми і методи організації трудового виховання і суспільно корисної праці школярів.

На практичному виконанні Закону про школу, згідно з яким запроваджувалась нова структура загальноосвітньої школи, що вимагала внесення змін у програми з кожного навчального предмета, перегляду і доповнення дидактичного матеріалу, оскільки значно розширювався обсяг обов’язкових знань, О. М. Русько з колективом співавторів зосередили свої зусилля. Вони створили нові підручники з хімії для 7–8 класів, збірники задач і вправ, що відображали вимоги посилення систематизації викладу матеріалу і теоретичного обґрунтування хімічних законів, у них було значно збільшено кількість лабораторно-практичних занять і хімічних завдань на розрахунки.

Оскільки перебудова змісту освіти була спрямована на забезпечення зв’язку наукових знань із життям і виробництвом, на підготовку учнів до свідомого вибору майбутньої професії, автори писали в передмові до «Збірника задач і вправ з хімії» для 8-річної школи: «В міру можливості автори посібника наблизили зміст вправ і задач до вимог життя, підібрали чимало задач з виробничим і сільськогосподарським змістом. Більшість вправ і задач складено вперше, відповідно до нової програми і змісту нового підручника». За цими підручниками й задачниками з хімії тривалий час навчалися школярі республіки.

Відповідно до зазначеного Закону про школу в Україні поширювалося впровадження виробничого навчання в практику загальноосвітніх шкіл. Прагнення поєднати набуття учнями систематичних знань з продуктивною працею вступало в суперечність із матеріальними умовами життя шкіл, викликало практичні труднощі в процесі реалізації. Тому в ході освітнього експерименту постійно змінювалися підходи до здійснення виробничого навчання, уточнювалися форми і методи його втілення.

Важливим документом, який окреслював шляхи зміцнення зв’язків школи з життям, визначав шляхи створення відповідної матеріально-технічної бази як передумови ефективного їх здійснення, забезпечення тісного зв’язку трудового навчання із загальною й політехнічною освітою стало «Положення про виробниче навчання учнів середніх загальноосвітніх трудових політехнічних шкіл з виробничим навчанням Української РСР» (лютий 1963 р.). За постановою Міністерства освіти УРСР у його розробці брав участь НДІ педагогіки. Орієнтуючись на провідні ідеї «Положення», О. М. Русько разом із М. Й. Розенбергом написав монографічну працю «Виробниче навчання в школі» (1963). У ній науково обґрунтовувалися вибір спеціальностей для трудового навчання, принципи побудови програм для загальноосвітніх шкіл, форми організації виробничого навчання залежно від виду спеціалізації – промислового чи сільськогосподарського, дидактичні вимоги до методів такого навчання та їх різновиди, висвітлювався взаємозв’язок виробничого навчання з викладанням основ наук.

Важливого значення автори надавали виховному складнику процесу трудової підготовки. Розробка усіх зазначених аспектів виробничого навчання здійснювалася з урахуванням історичного досвіду у розв’язанні цієї педагогічної проблеми, з висвітленням історії її розвитку. Іншою позитивною особливістю монографії було залучення великого фактичного матеріалу з досвіду роботи шкіл України з запровадження виробничого навчання. Автори зазначали, що «в сучасних умовах значно підвищуються вимоги до робітників масових професій, тому що автоматизація виробництва та широке застосування електричної енергії можливі лише при належній підготовці обслуговуючого персоналу… в зв’язку з чим робітники повинні мати не лише високу професійну майстерність, але й глибокі загальнотехнічні знання, що ґрунтуються на належній загальноосвітній підготовці»². Особливу увагу автори приділили виробленню порад з основних питань організації і методики проведення виробничого навчання, завдяки чому книга стала корисним методико-практичним посібником для широкого освітянського загалу.

У брошурі О. М. Руська «В ногу з життям» (1963) автор висвітлює зразки передового педагогічного досвіду вчителів і шкіл республіки. У співавторстві з О. І. Астаховим (з яким Олексій Микитович у творчій співдружності написав низку підручників і посібників) О. М. Русько створив перший підручник із загальної хімії для природничих факультетів педагогічних вишів (виданий українською мовою).

Вчений у своїх працях – чи то статтях, підручниках, чи монографіях – завжди порушував актуальні для певного періоду розвитку народної освіти питання, розробляв теми, що були на вістрі освітньої політики.

Як згадують співробітники Інституту, жодна наукова проблема, над якою працював колектив, не була поза увагою О. М. Руська. Він ініціював багато наукових проєктів, наприклад видання хрестоматії з історії педагогіки, розробку програми морального виховання школярів, створення посібника з методики фізичного виховання в дитячому садку тощо; сприяв практичній реалізації розробок науковців НДІ педагогіки УРСР.

Одним із значних набутків суспільно-педагогічної діяльності О. М. Руська є заснування Педагогічного товариства України, першим головою якого він став у 1960 р., запровадження при НДІ педагогіки громадського інституту наукових кореспондентів із числа досвідчених учителів-практиків і працівників освіти, які досліджували актуальні проблеми навчально-виховної роботи безпосередньо в школах за планами й завданнями науковців-консультантів. У багатогранній громадсько-просвітницькій роботі, яку вів О. М. Русько, варто виокремити його головування в комітеті з освіти республіканської комісії ЮНЕСКО. Він тричі брав участь у сесіях цієї міжнародної організації в складі урядової делегації.

У розквіті творчих задумів О. М. Русько раптово помер 25 серпня 1964 р. Похований у м. Києві.

У педагогічному доробку вченого, що налічує близько 100 праць, є підручники й навчальні посібники з хімії для педагогічних вишів і середніх шкіл, монографічні праці й численні статті, присвячені історії розвитку та здійсненню принципу поєднання навчання з продуктивною працею в освітніх закладах України, проблемам організації народної освіти й питанням школознавства.

______________________

*З 1926 р. ВІНО перейменовується у Київський інститут народної освіти (КІНО).

¹Русько О. М. За дальший розвиток педагогічної науки на Україні // Рад. шк. 1958. № 8. С. 36.

²Русько О. М., Розенберг М. Й. Виробниче навчання в школі. Київ, 1963. С. 3.

Джерело:

Дічек Н. П. Русько Олексій Микитович (1906–1964) // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ, 2005. Кн. 2 : ХХ століття. С. 349–355.


Анонси та оголошення

03.03.2022

24.01.2022

Шановні користувачі!

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! Анкета

Повідомляємо, що на період карантину Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського НАПН України надає віддалений безкоштовний доступ до ресурсів компанії EBSCO. Доступ надається виключно зареєстрованим читачам бібліотеки з метою здійснення освіти та наукових досліджень, комерційне використання ресурсів заборонено.

Для отримання доступу до ресурсної бази EBSCO звертайтеся за електронними адресами tzvk.dnpb@gmail.com (Гуралюк Андрій Георгійович, тел. 097-596-85-35), fond.dnpb@ukr.net (Бондарчук Оксана Борисівна).

Всі матеріали

Наша анкета

Шановні користувачі!

ДНПБ України
імені В. О. Сухомлинського НАПН України прагне створити сучасний науково-освітній та культурний простір, що сприятиме якісному забезпеченню Ваших інформаційних потреб.

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! 

Ваші відповіді допоможуть нам покращити бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів і слугуватимуть удосконаленню науково-інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології.

Вебінар

No meeting rooms are currently available to join.

Заходи

Всі матеріали

Виставки

Всі матеріали

Наші видання

Всі матеріали