Біографія М. Д. Ярмаченка
Микола Дмитрович Ярмаченко – видатний український вчений, педагог, організатор науки, громадський діяч, засновник та перший президент Академії педагогічних наук України.
Народився М. Д. Ярмаченко 6 вересня 1928 року, в сім’ї селян, в мальовничому селі Черемошна, що на Київщині. Згідно розповідям доньок вченого: Глобіної Л. М. та Слісаренко Н. М., окрім Миколи Дмитровича у сім’ї зростало ще дві його старші сестри: Ольга та Надія.
Дитячі роки Миколи Дмитровича минали на Поліщині. Початкову освіту він здобував з семирічного віку у Черемошанській школі, закінчивши 4 клас в 1939 році.
З 1939 до 1941 рік М. Д. Ярмаченко продовжив навчання у школі села Радинці, в якій вчився у 5-х та 6-х класах. Подальше його навчання було перерване Другою світовою війною. Під час окупації майбутній вчений, за його словами в автобіографії, «перебував на окупованій території, ніде не навчався і не працював. Був зв’язаний з партизанським загоном «За Родину», що тривалий час перебував біля села».
В 1944 р. одразу ж після звільнення території району від окупації, М. Д. Ярмаченко вступив до школи в селі Максимовичі, повний курс якої закінчив у 1947 р.
Педагог за покликанням, він все своє свідоме життя присвятив педагогіці, сурдопедагогіці, історії сурдопедагогіки, розвитку педагогічної науки та підготовці педагогічних кадрів. Із них 20 років він працював у КДПІ імені О. М. Горького.
В КДПІ імені О. М. Горького М. Д. Ярмаченко розпочав свій шлях опанування педагогічною майстерністю ще зі студентської лави. 11 вересня 1947 р. його було зараховано студентом 1-го курсу дефектологічного факультету. […]
Повністю виконавши навчальний план, на той час 4-річного навчання, успішно склавши всі іспити, заліки і державні екзамени, М. Д. Ярмаченко закінчив КДПІ імені О. М. Горького та з 1-го липня 1951 р. був відрахований зі складу студентів.
З 16-го жовтня 1951 р. М. Д. Ярмаченко був зарахований аспірантом по кафедрі спецпедагогіки КДПІ імені О. М. Горького.
У період навчання в аспірантурі наукові інтереси молодого вченого знаходилися у площині дослідження проблеми мовлення глухих учнів, що й вплинуло на вибір теми дисертаційного дослідження – «Розвиток зв’язної мови у глухих учнів ІІІ класу». Науковим керівником дисертаційного дослідження було призначено Августу Миронівну Гольдберг, яка на той час була кандидатом педагогічних наук, а у подальшому стала першим в Україні доктором психологічних наук в галузі дефектології.
За період навчання в аспірантурі вчений проявив себе, як було вказано в характеристиці, підписаною Гаврилом Захаровичем Івашиним, здібною особистістю, яка володіє вмінням і схильністю до науково-пошукової діяльності, що визначило у подальшому успішність його роботи як в галузі науки, так і у викладацькій діяльності.
Закінчивши аспірантуру, Микола Дмитрович успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток зв’язної мови у глухих учнів ІІІ класу».
Офіційними опонентами виступили: доктор медичних наук, професор Мойсей Маркович Перельмутер та кандидат педагогічних наук Петро Григорович Гуслистий. Дисертаційне дослідження мало важливе значення для сурдопедагогічної науки, адже на той час дані про специфіку вторинного дефекту у глухих дітей лише накопичувалися.
Працюючи асистентом кафедри спецпедагогіки педагогічного факультету, за наказом в. о. ректора інституту Гаврила Захаровича Івашина, М. Д. Ярмаченко, у зв’язку з хворобою декана Смалюги Онуфрія Миколайовича, був призначений тимчасово виконуючим обов’язки декана педагогічного факультету. Організаторські здібності вченого відповідали посаді декана та виявилися першою сходинкою у його зростанні не лише як вченого, а й як організатора освіти і науки України.
М. Д. Ярмаченко брав активну участь у роботі різноманітних комісій, таких як: приймальної комісії; комісії, створеної для підготовки і видання «Наукових записок» – збірки робіт аспірантів, дисертантів; державної екзаменаційної комісії; редакційної колегії, що була створена для підготовки і видання збірки наукових праць студентів.
Здобувши науковий ступінь кандидата педагогічних наук, вчений не зупинився на досягнутому, і продовжив працювати над розвитком та вдосконаленням освіти дітей з порушенням слуху. […]
10 грудня 1959 р. внаслідок реорганізації кафедри спеціальної педагогіки, було створено кафедру дефектології. М. Д. Ярмаченка було призначено в. о. доцента і завідувачем кафедри дефектології з 1 вересня 1960 р.
Одним із невідкладних завдань Микола Дмитрович, як завідувач кафедри дефектології, вбачав розробку навчальних програм для ВНЗ. Відповідно до листа Міністерства освіти УРСР від 25 жовтня 1960 р. «Про складання програм для вищих учбових закладів СРСР» кафедрі дефектології було доручено підготувати програми за спеціальністю «Дефектологія, педагогіка і методика початкової освіти». Всі програми було розглянуто на засіданнях кафедри, затверджено на Раді інституту та надіслано до 1 грудня того ж року до Міністерства освіти УРСР.
15 січня 1962 р. М. Д. Ярмаченка було обрано доцентом кафедри дефектології КДПІ імені О. М. Горького, а у квітні 1962 р., терміном на один рік він був переведений на посаду старшого наукового працівника з метою активізації науково-пошукової роботи в галузі історії сурдопедагогіки та завершення докторської дисертації. […]
В червні 1965 р. в структурі факультету відбулися зміни, а саме кафедра дефектології була поділена на дві самостійні кафедри: кафедру сурдопедагогіки та логопедії і кафедру олігофренопедагогіки та психопатології. Відповідно до порядку заміщення посад професорсько-викладацького складу і наукових співробітників вищих навчальних закладів та згідно результатів проведеного конкурсу М. Д. Ярмаченка було затверджено на посаду завідувача кафедри сурдопедагогіки та логопедії.
В 1968 році на основі наказу ректора КДПІ імені О. М. Горького (Підтиченко М. М.) М. Д. Ярмаченко призначається на посаду проректора з навчальної роботи. Займаючи посаду проректора, у М. Д. Ярмаченка з’явилося багато обов’язків, але він не забував про викладацьку та наукову діяльність. Брав активну участь у різних конференціях та семінарах, зокрема: у Всесоюзному семінарі працівників дефектологічних факультетів (24.01.1969 р.); семінарі-практикумі директорів спецшкіл-інтернатів для глухих та слабочуючих дітей (9.12.1969 р.); спільному засіданні кафедри сурдопедагогіки і педради Білоцерківської школи глухих (22.04.1970 р.); Міжнародному конгресі з проблем глухоти, який проходив у Швеції (12.08.1970 р.) та ін.
12 червня 1969 року на засіданні спеціалізованої вченої ради у Науково-дослідному інституті дефектології АПН СРСР Миколою Дмитровичем було захищено дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора педагогічних наук на тему: «Виховання і навчання глухих дітей в Українській РСР». Офіційними опонентами дисертаційного дослідження було призначено: дійсного члена АПН СРСР, доктора педагогічних наук, професора Миколу Кириловича Гончарова, доктора педагогічних наук Наталію Григорівну Морозову та доктора педагогічних наук Івана Гавриловича Єременка.
Дане дослідження було цінне тим, що в ньому вперше в історії сурдопедагогіки було розкрито питання виникнення і розвитку спеціально організованого навчання та виховання глухих дітей в Україні.
Здобувши ступінь доктора педагогічних наук, М. Д. Ярмаченко був затверджений на посаду в. о. професора, та переобраний на посаду завідувача кафедри сурдопедагогіки та логопедії. В 1971 р. після отримання атестату професора Миколу Дмитровича було призначено на посаду професора кафедри сурдопедагогіки і логопедії.
У жовтні 1973 р. у зв’язку з призначенням Романовського Олексія Корнійовича, на той час ректора інституту, Міністром культури Української РСР та на підставі наказу Міністерства освіти Української РСР № 681-к М. Д. Ярмаченко тимчасово виконував обов’язки ректора КДПІ імені О. М. Горького.
З грудня 1973 р. в зв’язку з затвердженням М. Д. Ярмаченка на новій посаді директора Науково-дослідного інституту педагогіки МО УРСР він був звільнений з посади проректора з навчальної роботи з оголошенням подяки університету за багаторічну сумлінну працю з підготовки науково-педагогічних кадрів та активну участь у громадсько-політичному житті КДПІ імені О. М. Горького.
У 1973 р. закінчився період роботи М. Д. Ярмаченка на постійній основі в КДПІ імені О. М. Горького. Втім, незважаючи на велику завантаженість впродовж всього творчого життя, він продовжував читати лекції по кафедрі сурдопедагогіки з курсів: «Історія сурдопедагогіки», «Проблеми компенсації глухоти» та «Актуальні питання дефектології».
Наказом міністра освіти УРСР О. Маринича, проректора з навчальної роботи КДПІ імені О. М. Горького, доктора педагогічних наук, професора Ярмаченка Миколу Дмитровича було переведено на посаду директора Науково-дослідного інституту педагогіки МО УРСР, де він пропрацював 21 рік.
Очоливши Інститут педагогіки, вчений зосередив зусилля наукової установи на розв’язання найбільш актуальних проблем педагогічної теорії і практики, що постійно змінювались, переосмислювались відповідно до нових реалій життя з урахуванням перспектив розвитку шкільної освіти в Україні. У зв’язку з цим, перед співробітниками інституту постійно ставилися нові наукові проблеми, що потребували ґрунтовного і невідкладного аналізу та розв’язання.
М. Д. Ярмаченко не лише сам порушував найактуальніші для розвитку народної освіти питання, а й з успіхом згуртовував та направляв колектив інституту на результативні дослідження та розробку назрілих проблем.
На час приходу М. Д. Ярмаченка директором в Інститут педагогіки в ньому вже діяли Вчена рада інституту та Об’єднана спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій з теорії та історії педагогіки, спеціальної педагогіки, загальної психології, а також з дитячої та педагогічної психології. Надалі дана спеціалізована рада була перезатверджена, також було розширено спеціальності.
Крім обов’язків директора НДІ педагогіки МО УРСР М. Д. Ярмаченко з 1 лютого 1985 р. приступив і до виконання обов’язків завідувача відділом загальної педагогіки.
У 1990 р. в інституті було створено спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій, головою якої було призначено дійсного члена АПН СРСР, доктора педагогічних наук, професора М. Д. Ярмаченка.
Велика заслуга М. Д. Ярмаченка, як директора інституту, полягала і в зростанні науково-педагогічних кадрів через аспірантуру, де щороку навчалася значна кількість аспірантів-цільовиків. На початку 80-х рр. в інституті було створено докторантуру. Наукові кадри готувалися здебільшого для педагогічних інститутів та університетів.
Безпосередньо під керівництвом М. Д. Ярмаченка було захищено значну кількість кандидатських та докторських дисертацій. Багато його аспірантів і докторантів стали відомими вченими, серед них: Е. Е. Абібулаєва, Л. С. Бондар, Н. П. Дічек, Т. Є. Єжова, І. В. Зайченко, Г. М. Коберник, М. В. Лемківський, І. М. Лобурець, К. В. Луцько, Т. І. Мацейків, М. М. Окса, Т. О. Самоплавська, С. Н. Філоненко, Л. І. Фомічова, М. К. Шеремет, В. М. Шевченко та інші. […]
Як керівник інституту, М. Д. Ярмаченко завжди сприяв творчому зростанню співробітників, опікувався впровадженням у практику шкіл напрацювань вчених інституту.
З набуттям Україною незалежності, змінився і статус НДІ педагогіки МО УРСР. Так, в 1992 р. у зв’язку з «розпадом СРСР на Інститут педагогіки було покладено розв’язання багатьох проблем, які до цього досліджувалися та розв’язувалися в Міністерстві освіти та Академії педагогічних наук СРСР». Саме тому група провідних українських вчених, серед яких був і М. Д. Ярмаченко, звернулася до Президента України Л. М. Кравчука з проханням про створення Академії педагогічних наук України як вищої галузевої наукової установи.
4 березня 1992 р., у відповідь на звернення академіків України, Президент Леонід Кравчук прийняв пропозицію і видав Указ № 124 від 4.03.1992 р. про заснування Академії педагогічних наук України. З метою виконання Указу Президента України, 16 червня 1992 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову, в якій передбачались конкретні заходи щодо створення АПН України. Президентом-організатором Академії було призначено доктора педагогічних наук, професора, дійсного члена АПН СРСР, директора НДІ педагогіки МОН України Миколу Дмитровича Ярмаченка. Цей вибір був обумовлений авторитетом М. Д. Ярмаченка серед колег та педагогічної громадськості України. Даною постановою М. Д. Ярмаченка було затверджено дійсним членом-засновником АПН України і водночас призначено першим, у незалежній Україні, Президентом-організатором цієї ж академії. В постанові, крім М. Д. Ярмаченка, було запропоновано ще 14 учених як дійсних членів-засновників – Ф. С. Аврат, Є. Г. Гончарук, О. А. Захаренко, Л. О. Каніщенко, О. В. Киричук, В. М. Мадзігон, Б. І. Мокін, В. Ф. Прісняков, І. Ф. Прокопенко, О. Я. Савченко, В. І. Скок, В. В. Скопенко, П. М. Таланчук, М. І. Шкіль.
18 листопада 1992 р. відбулися перші Загальні збори АПН України, на яких згідно інформації голови лічильної комісії Івана Прокопенка, за результатами таємного голосування було обрано керівництво Академії: президент АПН України М. Д. Ярмаченко; віце-президент – Л. О. Каніщенко; головний вчений секретар – О. Я. Савченко. До складу Президії було обрано: В. М. Мадзігона, Є. Г. Гончарука, О. В. Киричука, В. І. Кононенка, М. В. Костицького, О. Г. Мороза, В. Ф. Пріснякова, І. Ф. Прокопенка, М. І. Шкіля.
На Загальних зборах АПН України (1992 рік) було створенно три відділення: теорії та історії педагогіки; дидактики, методики та інформаційних технологій у освітній галузі; психології, вікової фізіології та дефектології.
Під керівництвом М. Д. Ярмаченка АПН України розширилась та здійснила відчутні зрушення у розвитку педагогічної та психологічної думки, оновленні теорії та практики навчально-виховного процесу в закладах освіти.
За п’ять років розвитку АПН України під керівництвом М. Д. Ярмаченка було сформовано структуру Академії, яка у 1997 р. складалася з трьох підрозділів: академічного, організаційного, наукового, що в свою чергу підпорядковувались Президенту АПН України.
Членами АПН України виступали: дійсні члени, члени-кореспонденти, іноземні члени, почесні члени АПН України.
З ініціативи Миколи Дмитровича було розширено кількість науково-дослідних інститутів. Було створено бібліотеку АПН України (на сьогодні – Державна науково-педагогічна бібліотека імені В. О. Сухомлинського), основними фондами якої виступили бібліотечний фонд НДІ педагогіки УРСР (яким більше 20 років керував М. Д. Ярмаченко) і Педагогічний музей. На базі Інститутів педагогіки та психології було створено нові підрозділи:
- Інститут дефектології – директор Віталій Бондар;
- Інститут педагогіки і психології професійного навчання – директор Іван Зязюн;
- Інститут методів навчання іноземних мов – директор Раїса Мартинова;
- Інститут проблем виховання – директор Іван Бех;
- Інститут соціальної та політичної психології – директор Микола Слюсаревський.
Значні зміни за цей період відбулися і в наукових підрозділах Академії. Так, якщо на період заснування у складі академії діяло лише три відділення (відділення теорії і історії педагогіки (1992 р.); відділення дидактики, методики і інформаційних технологій в освітній галузі (1992 р.); відділення психології, вікової фізіології та дефектології (1992 р.), то у 1997 році їх нараховувалося вже п’ять (відділення теорії і історії педагогіки; відділення дидактики, методики і інформаційних технологій в освітній галузі; відділення психології, вікової фізіології та дефектології; відділення педагогіки і психології вищої школи (1997 р.) і відділення педагогіки і психології професійно-технічного навчання (1997 р.).
За час перебування М. Д. Ярмаченка на посаді Президента АПН України (1992–1997 р.р.) було проведено 11 Загальних зборів, на яких науковці розглядали найактуальніші проблеми становлення і розвитку Академії, намічались шляхи поліпшення науково-дослідної роботи Академії, обговорювались питання, пов’язані з проблемами виховання дітей та молодого покоління української нації.
З 19 грудня 1997 р. наказом № 109-к АПН України дійсного члена Академії, доктора педагогічних наук, професора Миколу Дмитровича Ярмаченка було призначено спочатку радником Президента, а згодом – Президії АПН України.
Вагомим показником плідної праці М. Д. Ярмаченка є розвиток і процвітання його дітища – Академії педагогічних наук України, як вищого державного науково-педагогічного закладу, діяльності якого вчений присвятив багато років свого життєвого та творчого шляху.
За період президентства М. Д. Ярмаченка АПН України успішно пройшла найважливіші етапи свого становлення і розвитку. Була повністю сформована її структура, визначено пріоритетні завдання та напрямки роботи. Науковці Академії та інститутів, що ввійшли до структури АПН України, здійснили значний внесок у модернізацію змісту, форм, методів навчально-виховного процесу, розробку, апробацію і впровадження величезної кількості програм і посібників. Значних успіхів досягла Академія і в підготовці наукових кадрів для інститутів і університетів України.
М. Д. Ярмаченко був не лише організатором і Першим Президентом АПН України, але, що найголовніше, він був вченим, який присвятив свою діяльність і науковий пошук теорії та історії педагогіки, вивченню педагогічної спадщини А. С. Макаренка, розвитку сурдопедагогічної та сурдопсихологічної галузей, удосконаленню процесу навчання в школі. Він був автором понад 300 наукових публікацій, серед яких словники, підручники, монографії. Його наукова спадщина – безцінна, а ідеї модернізації наукової галузі залишаються актуальними і на сучасному етапі розвитку педагогічної наукової думки.
[…] Непересічна особистість, знаний і любимий його учнями та колегами. Він відвідав майже всі країни світу і в кожній із них йому аплодувала наукова та педагогічна громадськість. Відданий син України, він все життя працював на свою державу, створюючи і розвиваючи передові наукові педагогічні теорії.
Микола Дмитрович Ярмаченко був толерантним, великим і мудрим. Завжди усміхнений, чемний, спокійний, урівноважений, порядний. Його обожнювали колеги, вірили і покладались на нього друзі.
Власні педагогічні здібності Микола Дмитрович Ярмаченко продуктивно застосував в сім’ї. Разом з дружиною він віддав своє серце двом дочкам та онукам. […]
Він був українцем. Вихованим землею і батьками. Кращий син свого народу, його постать займає гідне місце серед очільників України. Саме постаті М. Д. Ярмаченка Україна має вклонятись за кращі здобутки в освіті, за розбудову Національної академії педагогічних наук, за звитяжну працю з підготовки плеяди вчених.
Микола Дмитрович Ярмаченко втілював у повсякденне життя працелюбність і вихованість. Вчений, який є взірцем для всіх прийдешніх поколінь.
За активну плідну працю, значний внесок у розвиток педагогічної науки, активну участь у заснуванні і становленні АПН України М. Д. Ярмаченко відзначений нагородами: орден «Дружби народів СРСР» (1986 р.), орден «За заслуги ІІІ ступеня» (1998 р.), орден «За заслуги ІІ ступеня» (2008 р.), медаль А. С. Макаренка (1986 р.), медаль Н. К. Крупської (1988 р.), золота медаль «М. П. Драгоманов 1841–1895». Йому присвоєно звання Заслуженого працівника науки і техніки Української РСР (1991 р.), він нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради «За особливі заслуги перед Українським народом» (2003 р.); отримав значок «Відмінник народної освіти» (1998 р.) та відзнаку АПН України «Ушинський К. Д.» (2004 р.).
Помер Микола Дмитрович 24 травня 2010 року в Києві.
Джерело публікації:
Фомічова Л. І. Ярмаченко Микола Дмитрович. Українська спеціальна педагогіка в персоналіях : навч. посіб. / НАПН України ; Харків. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди ; за заг. ред. В. І. Бондаря, В. М. Синьова. Київ ; Запоріжжя, 2021. С. 364–375.
Анонси та оголошення
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної посади заступника директора з наукової роботи (бібліотечної) Детальніше...
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної наукової посади вченого секретаря Детальніше...
