НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія Г. П. Шерстюка

Григорій Пилипович Шерстюк народився 14 листопада (26 листопада) 1882 р. в селі Новий Тагамлик Полтавської губернії (нині Полтавського району Полтавської області) у сім’ї незаможного селянина. Після закінчення місцевого міністерського зразкового училища, він у 1899 р. вступив до Новобузької вчительської семінарії. Завдяки активному характерові та національній самосвідомості юнак не загубився серед однокласників. Він організував український гурток, члени якого не лише самі вивчали рідну історію та літературу, а й поширювали відповідні книжки серед населення. Крім того, гуртківці робили власні проби пера, випускаючи рідномовний рукописний часопис, ставили українські вистави тощо. Одержавши, у 1904 р. документ про закінчення курсу навчання, Григорій Пилипович повертається на рідну Полтавщину, де працює народним учителем спочатку у земській школі села Наталівка, а пізніше в селі Мала Перещепина.

Активізація національного руху, що стала однією з найхарактерніших рис громадського життя в Україні на початку ХХ ст., мала значний вплив на формування світобачення юнака, фактично визначивши його долю. У статті, присвяченій пам’яті Г. П. Шерстюка, С. О. Єфремов згодом писав «Дитина села, він органічно зв’язаний був з українством і поза межами українського руху просто не можна було собі уявити цю кремезну, спокійну, розсудливу в практичних питаннях і палку в почуваннях постать. Українство було його життям… В школі, в учительській семінарії він був ватажком і вчителем українства для своїх товаришів; на селі під його впливом всі більш тямущі люде поробились свідомими українцями; в житті рідко хто з стрічних людей міг не піддатися впливові цієї надзвичайно переконаної й свідомої в українстві людини»[1]

Активність шкільного вчителя, його занадто небезпечний вплив на оточення не могли пройти повз увагу начальства. А участь в організації мітингів під час подій 1905 р. стала конкретним приводом для арешту. Випущений до суду на поруки, юнак викладати на Лідіївських шахтах, але вже через 2 місяці місцева адміністрація, дізнавшись про його «темне» минуле, змусила негайно виїхати з рудника. Суд, а потім цілий рік за гратами київської Лук’янівської в’язниці унеможливили для Г. П. Шерстюка подальше заняття улюбленою справою – шлях до школи йому було закрито назавжди.

Почалися пошуки роботи. Причому, маючи цілісну й дуже енергійну натуру, Григорій Пилипович  хотів увесь свій хист віддати українському громадському життю, не роздвоюючись між ним і якоюсь нудною казенною працею. Так життєві стежки привели його до журналістики. Спочатку Г. П. Шерстюк співпрацював з кількома російськими періодичними виданнями, проте всією душею він прагнув узяти участь у процесі творення рідномовної преси, яка у цей робить свої перші кроки. Адже царський маніфест «Про вдосконалення державного порядку» в жовтні 1905 р. формально скасував заборону на українські періодичні видання, а Тимчасові правила друку 24 грудня того ж року надали законні підстави для їх створення. І саме в Полтаві заходами адвоката М. А. Дмитрієва, видавця Г. І. Маркевича, письменників Панаса Мирного, Г. О. Коваленка, Олени Пчілки з грудня 1905 р. почав виходити перший дозволений урядом україномовний часопис Наддніпрянщини «Рідний край». Не дивно, що невдовзі серед відомих діячів української культури, котрі згуртувалися навколо цього політично-економічного, літературного та наукового тижневика, опиняється і Григорій Шерстюк. Він працював секретарем часопису, публікуючи в ньому протягом 1906 – 1907 рр. низку власних статей.

Переважна більшість публікацій Григорія Шерстюка в «Рідному краї» – це рецензії на підручники, дитячу художню літературу та науково-популярні книжки для широких верств населення. Серед видань, що привернули увагу рецензента – букварі Г. Д. Грінченка, Г. Неводовського, І. С. Пухальського, С. Ф. Русової, граматика П. Ф. Залозного, задачник О. Степовика (псевдонім О. Ф. Комарова), казки Г. Х. Андерсена в перекладі М. Загірньої (псевдонім М. М. Грінченко), літературна збірка для дітей «Рідна хата», популярні книжки з історії, природознавства тощо. Завдяки досить критичним оцінкам публікації Г. П. Шерстюка (а вони часто були підписані криптонімами Г. Ш., Гр. Ш., Ш., Я. Г. або псевдонімами Я. Гетьманчук, Гр. Чубрій) допомагали читачам орієнтуватися серед новинок навчальної та художньої літератури, зокрема звертали їхню увагу на видання київської та одеської «Просвіт», Харківського товариства грамотності, петербурзького Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг, що популяризували наукові знання та найкращі твори українських письменників.

Як бачимо, Григорій Пилипович у душі залишився педагогом, котрий добре розумів усі ті трагічні наслідки для розвитку нації, до яких призводить заборона рідномовних навчальних закладів. Уболіваючи за освіту народу, він, як і низка інших українських діячів, одразу зреагував на певні цензурні полегшення, за допомогою яких царський уряд намагався заспокоїти громадську думку після подій 1905 р. І якщо тогочасні освітяни здебільшого намагалися самотужки сприятливий момент для видання власних рукописів національних підручників, то Г. П. Шерстюк виношував задум створення цілого видавництва педагогічної літератури. На його погляд, воно повинне було виконувати принаймні два основних завдання. По-перше, за умов заборони рідномовних шкіл книжки видавництва мали допомагати батькам навчати своїх дітей української грамоти, прищеплювати їм любов до рідного слова, формувати в маленьких українців національні почуття. По-друге, видавництво повинне було забезпечити навчальними книжками майбутню українську школу й тим самим підготувати ґрунт для її створення й повноцінного функціонування.

Не зупиняючись перед труднощами Григорій Пилипович намагався реалізувати свою мрію. Він згуртував народних учителів-однодумців у товариство, і вони у 1906 р. заснували за власний кошт у Полтаві перше в підросійській Україні видавництво української педагогічної літератури, якому дали назву «Український учитель». Як видавничого товариства Г. П. Шерстюк намагався залучити до його діяльності як найбільше вболівальників за рідну культуру, в тому числі й тих, що проживали поза межами етнічних земель. Так, у фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського зберігається лист Григорія Пилиповича до відомого українського діяча П. Я. Стебницького, який проживав у той час у Петербурзі. «Високоповажний добродію! – писав він. – Товариське видавництво “Укр[аїнський] уч[итель]”, бажаючи стать на міцний ґрунт, звертається до Вас з щирим проханням приєднатись до українського товариства учителів і всіх спочуваючих націоналізації школи на Україні і тим зробить хоч невелику грошову допомогу…Про умови і завдання довідаєтесь із поданого тут статуту»[2].

Найближчими соратниками Г. П. Шерстюка у виданні педагогічної літератури були колеги по часопису «Рідний край» М. А. Дмитрієв, Панас Мирний та Г. І. Маркевич. Першою книжкою, що побачила світ у 1907 р. завдяки заходам цієї громади, стала перша частина «Короткої української граматики для школи», яку склав сам Григорій Пилипович. У передмові до підручника автор підкреслював: «Складаючи українську граматику, я найбільш дбав про те, щоб вона була цілком зрозуміла для українських учнів»[3]. За таким же принципом готувалися й інші видання полтавчан. Протягом двох років існування функціонування «Українського учителя» в місті було видруковано 9 назв книжок. Серед них підручники «Граматка» С. Ф. Черкасенка, «Арифметика або Щотниця для українських шкіл» О. Я. Кониського (обидві 1908 р.), науково-популярні видання «Про людське тіло» В. Корольва (1908 р.), «Про небо. Популярна астрономія» (Ч. І.) С. Ф. Черкасенка (1907 р.), а також ціла низка казок, зокрема й казки братів Грімм у перекладі Г. П. Шерстюка.

Турбуючись про високий рівень змісту видань, Григорій Пилипович налагодив творчі зв’язки з найкращими тогочасними освітянами та літераторами. Так у фондах ІР НБУВ зберігається його лист до відомої української письменниці, перекладачки, в минулому народної вчительки М. М. Грінченко. «Шановна добродійко! В Полтаві товариство народних учителів заснувало на власний кошт українське видавництво “Учитель”. Це видавництво має на меті допомогти сім’ї та школі учить і виховувать дітей. Бажаючи видать між іншими маленьку книжечку Андерсеновських казочок, товариство учителів прохає Вас дозволить йому видать 3 – 4 казки в Вашім перекладі, за що будемо щиро дякувать»[4].

Наприкінці 1907 р. редактором-видавцем часопису «Рідний край» стала Олена Пчілка. Вона перевела редакцію тижневика до Києва, куди як секретар переїхав і Г. П. Шерстюк. Тут він поринув у громадське життя, зокрема прилучився до діяльності київської «Просвіти». І хоча формально членом Товариства його обрали на загальних зборах 30 травня 1908 р., проте активно співпрацювати з просвітянами він почав значно раніше. Більш того, оскільки ділові здатності Григорія Пилиповича вже були добре відомі в колі українських діячів, ще в лютому того ж року члени організації обрали його головою своєї бібліотечної комісії. Як свідчать протоколи комісії, він сумлінно працював над упорядкуванням книжкового фонду цього просвітницького Товариства.

У зв’язку з переїздом Г. П. Шерстюка до Києва сюди перемістилося й видавництво «Український учитель». Реакція, що після поразки революції 1905 – 1907 рр. усе більше давалася взнаки в різних галузях життя, не залишала надій на близький дозвіл створювати школи з українською мовою навчання. Тому у свій київський період педагогічне видавниче товариство випустило у світ лише один підручник – другу частину «Української граматики для школи» Г. П. Шерстюка (1909). За нових політичних умов усю свою увагу видавці зосередили на сприянні самоосвіті українського населення та на виданні дитячої художньої літератури.

Високий рівень видань «Українського учителя», як і раніше забезпечувався ретельним добором авторів. Так, протягом 1908 – 1912 рр. побачили світ понад 40 назв, серед яких – друга частина популярної астрономії «Про небо» С. Ф. Черкасенка (1909), брошури М. Загірньої «Яким був лад в Афінській державі», Д. І. Дорошенка «Білоруси і їх національне відродження» (обидві – 1908), Ю. Сірого (псевдонім Ю. П. Тищенка) «Дивні рослини» та «Світова подорож краплини води» (обидві 1910 р.), вірші Т. Г. Шевченка, оповідання М. М. Коцюбинського, байки Л. І. Глібова, багато казок. Також вийшло ще кілька робіт самого Г. П. Шерстюка: чудові науково-популярні оповідання для дітей молодшого віку «Про зозулю» (1910), «Соловейко», «Одуд» (1911), переклад казки братів Грімм «Хатка в лісі» (1910) та літературний ілюстрований збірник для дітей «Світло» (1908) – своєрідна хрестоматія з української літератури.

Слід зазначити, що тогочасна критика здебільшого прихильно поставилася до першого українського педагогічного видавництва. Так, автор однієї з рецензій на літературний збірник для дітей старшого віку «Світло», зауважуючи великий брак на книжковому ринку української дитячої літератури, разом з тим нагадував про відповідальність видавців за її зміст, який відіграє значну роль у вихованні дитини, спрямовує її думки, впливає на поведінку. Оцінюючи з цього погляду твори, що увійшли до збірки рецензент писав: «Прийняли участь у сьому збірнику люди з педагогічним досвідом, з прихильністю до дітей і особливо тих, що належать до працюючих мас. Між творами, уміщеними  в збірнику, особливу увагу звертають дві речі. Се д. Черкасенка “Безпритульні” і д. Шерстюка “Гірка праця”»[5]. Зазначимо також, що в 1910 – 1911 рр. книжки видавництва «Український учитель» отримали кілька медалей на російських виставках.

Незважаючи на значне навантаження в редакції (у Києві Григорій Пилипович став адміністратором щоденної газети «Рада») та постійні клопоти у видавництві, Г. П. Шерстюк не полишав своєї давньої мрії створити український педагогічний журнал. Це вдалося зробити лише в 1910 р. Так у Російській імперії з’явився перший український педагогічний часопис «Світло» – видання того ж таки «Українського учителя».

Віддаючи організаційним заходам «всю силу, розум, час, весь пал душі й серця»[6], здійснюючи значну частину редакторської роботи, Григорій Пилипович знайшов можливість підготувати до кожного номера «Світла» власний матеріал. Тематика його публікацій досить різнопланова. Тут і поцінування внеску Б. Д. Грінченка в розвиток рідномовної освіти українського народу та пропозиції щодо належного вшанування пам’яті цього визначного педагога, і критика міністерського законопроекту про початкову освіту, і засудження примусової полонізації українських дітей у школах Галичини, і низка рецензій на новинки педагогічної та дитячої літератури, інші актуальні проблеми.

Звертають на себе увагу роздуми Г. П. Шерстюка з приводу того, як русифікаторська політика царського уряду не лише позбавляє український народ повноцінної освіти, а й нівечить душі. Адже, намагаючись якнайкраще пристосуватися до життєвих реалій, частина українців починала «гордувати всім, що тільки нагадувало про той темний безталанний народ, гордувати його мовою, літературою та інш. Таке гордування в декого з тих ренегатів перейшло в зненавість, і вони почали знущатися з того самого народу, котрому найбільше повинні були б служити»[7]. На жаль, подібні метаморфози у психіці вчителів нерідко призводили до моральних знущань та фізичних покарань школярів за українське слово, українську пісню й навіть за молитву рідною мовою. В іншій публікації Григорій Пилипович закликав свідомих педагогів потурбуватися, щоб їхні учні не лише знали імена О. С. Пушкіна, М. Ю. Лермонтова, І. А. Крилова, як того вимагає шкільна програма, а й мали уявлення про творчість свого національного генія – Т. Г. Шевченка.

Ознайомлюючись з активною, повною особистої творчості й громадських ініціатив діяльністю Г. П. Шерстюка, важко здогадатися, що все життя його могутній на вигляд організм точила важка недуга – туберкульоз кісток. Запальна натура не хотіла цього враховувати і брала на себе навантаження, що в багато разів перевищувало дозволене лікарями. Другий арешт у 1909 р. (запізніле відлуння подій 1905 – 1906 рр.) та повторне майже річне перебування у в’язниці ще більше підірвали його здоров’я. Між іншим, саме під час цього ув’язнення у Григорія Пилиповича виникла думка умовити С. О. Єфремова взятися до написання тепер широковідомої «Історії українського письменства», яка вперше побачила світ у 1911 р. саме у видавництві «Український учитель».

Проблеми із здоров’ям змусили Г. П. Шерстюка влітку 1911 р. виїхати до Євпаторії на лікування. Морські процедури сприяли деякому полегшенню. Повернувшись додому, він знову поринув у роботу. Захоплений підготовкою вересневого номера «Світла», листувався у справах видання, редагував статті, писав і сам і за цим усім не відразу належним чином зреагував на різке погіршення фізичного стану. Запізнілі медичні заходи вже не могли допомогти. 24 жовтня 1911 р. (6 листопада) Г. П. Шерстюк помер в університетській клініці Олександрівської лікарні, не доживши кількох тижнів до свого 29-річчя.

Невдовзі після смерті педагога, а також у 1917 – 1918 рр. з невеликими змінами й доповненнями було перевидано найвідомішу його працю – підручник з української граматики у 2-х окремих частинах. У короткій «Передмові» автор зазначав, що під час роботи орієнтувався на на праці В. П. Науменка, А. Ю. Кримського, О. Поповича та П. Ф. Залозного. Перша частина підручника охоплює п’ять розділів: «Речення», «Слово», «Склад», «Звук і буква» та «Частини мови». Кожний поділено на параграфи, які складаються з викладу теоретичного матеріалу, пояснювальних прикладів та вправи на засвоєння. Звертає на себе увагу значна кількість таблиць з прикладами відмінювання, що безумовно полегшувало сприйняття матеріалу . Завершується книжка коротким правописним словником.

Другу частину підручника (вона має підзаголовок «Складня») присвячено синтаксису. Її побудовано за таким же планом викладу. Зауважимо, речення для приладів та вправ автор узяв переважно з фольклору і творів видатних українських письменників, зазначивши при цьому в кожному разі авторство. Це вигідно відрізняло «Українську граматику для школи» від тогочасних аналогічних російських підручників, де наводилися штучні, спеціально підігнані під правила речення.

Ні в якому разі не принижуючи значення праць Г. П. Шерстюка (наприклад, його граматика належить до числа перших на Наддніпрянщині спеціально створених для школи підручників для вивчення української мови), вважаємо за потрібне висловити припущення, що основним внеском цього освітнього діяча в розвиток національної педагогіки все ж було ініціювання створення журналу «Світло». За умов офіційної заборони рідномовної школи це стало виявом не лише національної свідомості, а й громадянської мужності. Протягом 1910 – 1914 рр. часопис залишався єдиним в українських губерніях Російської імперії загальним об’єднувальним та координуючим центром для всіх тих, хто небайдуже ставився до проблем освіти українського населення. Він згуртовував навколо себе вже свідомих педагогів та будив в потенційних прихильників ідеї націоналізації школи, доводячи, що рідномовне навчання є найприроднішим засобом розвитку особистості. Сторінки журналу були місцем творчої розробки практично всіх аспектів педагогічної галузі, а майже всі автори часопису стали визначними постатями в історії національної освіти. Для сучасних дослідників це видання є одним з основних джерел вивчення педагогічного процесу Україні початку ХХ ст.

Поховано Григорія Пилиповича на Новому Байковому цвинтарі (перший ряд дільниці № 9) неподалік від іншого визначного українського освітнього діяча – Бориса Дмитровича Грінченка. На могилі встановлено пам’ятник з темного граніту: хрест на постаменті. На постаменті викарбовано слова: «Прямуючи до світла, ніс «Світло» незрячим і, йдучи шляхом тернистим, зберіг ніжність і лагідність вдачі й незалежність духа свого, подаючи собою зразок людини-громадянина».

На жаль не збулось пророкування відомого українського педагога Т. Г. Лубенця. У листі до редакції газети «Рада» з приводу смерті Г. П. Шерстюка він писав: «Ім’я його не буде забуте тими, на користь кого він так щиро працював весь свій недовгий вік»[8]. В наш час про діяльність Григорія Пилиповича знає лише вузьке коло істориків педагогіки. І це є черговою несправедливістю стосовно людини, внесок якої у розвиток національної освіти гідний значно більшої пошани.

Література

Антонець Н. Б. Шерстюк Григорій Пилипович / Н. Б. Антонець // Українська педагогіка в персоналіях : у 2-х кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – Кн. 1. – С. 462–469.

[1] Єфремов С. Душа «Світла». Пам’яті товариша і друга // Світло. 1911. Кн. 3. С. 4.

[2] Шерстюк Г. П. – Стебницькому П. Я. Лист з Полтави до Петербурга від 11 липня 1907 р. // ІР НБУВ. Ф. ІІІ, cпр. 53088, aрк. 1.

[3] Шерстюк Г. Коротка граматика для школи : в 2-х ч. Полтава : Український учитель, 1907. Ч. І. С. 3.

[4] Шерстюк Г. П. – Грінченко М. М. Лист з Полтави до Києва від 10 лютого 1907 р. ІР. // НБУВ. Ф. ІІІ, cпр. 43895, aрк. 1.

[5] Т-ко Ю. (Тищенко Ю. П.) [Рецензія] // Літературно-науковий вісник. 1908. Кн. 9. С. 585. Рец. на кн.: Світло: Літературний ілюстрований зб. для дітей / Зредагував і уложив Г. Шерстюк. К. 1908.

[6] [Редакція] Григорій Шерстюк: Некролог // Світло. 1911. Кн. 2. С. 6.

[7] Гетьманчук Я. (Шерстюк Г. П.) Наслідки безправності // Світло. 1910. Кн. 4. С. 55.

[8] Пам’яті Г. П. Шерстюка // Рада. 1911. 29 жовтня.


Анонси та оголошення

03.03.2022

06.02.2021

Шановні колеги!

Звертаємо вашу увагу на можливість налаштування для вчених НАПН України віддаленого доступу до наукометричних баз Scopus  та Web of Science.

Всі матеріали

Наша анкета

Шановні користувачі!

ДНПБ України
імені В. О. Сухомлинського НАПН України прагне створити сучасний науково-освітній та культурний простір, що сприятиме якісному забезпеченню Ваших інформаційних потреб.

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! 

Ваші відповіді допоможуть нам покращити бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів і слугуватимуть удосконаленню науково-інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології.

Вебінар

No meeting rooms are currently available to join.

Заходи

Всі матеріали

Виставки

Всі матеріали

Наші видання

Всі матеріали