Антон Семенович Макаренко народився 13 березня 1888 р. в м. Білопілля Сумського повіту Харківської губернії в сім’ї робітника-маляра вагонних залізничних майстерень. Навчився читати у 5-річному віці, з того часу його без книжки не бачили. Ще дитиною учив інших дітей читанню й письму.

У 1895 р. вступив до Білопільського двокласного залізничного училища з п’ятирічним терміном навчання. У січні 1901 р. його родина перебралася у Крюків. Переїзд посеред навчального року спричинив піврічну перерву в навчанні, лише у серпні 1901 р. Макаренко вступив до 2‑го класу Кременчуцького міського чотирикласного училища.

При Кременчуцькому міському училищі Макаренко отримав і першу педагогічну освіту. Закінчивши училище 4 червня 1904 р. з відмінним атестатом, він того ж року вступив до однорічних педагогічних курсів, які готували вчителів для початкових шкіл.

За рік, витримавши випускні іспити на оцінку «вельми добре», 11 серпня 1905 р. Макаренко отримав звання «учителя початкових училищ із правом викладання у сільських 2-класних училищах Міністерства народної освіти і навчання церковним співам».

Педагогічний шлях розпочав у Крюківському двокласному залізничному училищі вчителем російської мови, малювання і креслення. З 24 вересня 1911 р. призначений на посаду вчителя однокласного залізничного училища на станції Долинська Харківсько-Миколаївської залізниці. Крім суто вчительської роботи виконував обов’язки наглядача в гуртожитку для учнів.

Макаренко чимало часу приділяв самоосвітній діяльності. Молодий учитель читав багато різноманітних книжок: історичних, соціологічних, астрономічних, природо і літературознавчих. Цілком присвятивши себе педагогіці, він мріяв стати професійним письменником.

У 1914 р., після трирічної роботи в Долинському залізничному училищі, Макаренко вступив до щойно відкритого Полтавського вчительського інституту.

Влітку 1917 р. закінчив інститут із золотою медаллю (медаль отримав за дипломну роботу на тему «Криза сучасної педагогіки») і відмінною характеристикою. Зокрема у ній зазначалося: «Макаренко А. – видатний вихованець за своїми здібностями, знаннями, розвитком і працьовитістю, особливий інтерес виявив до педагогічних і гуманітарних наук, з яких багато читав і представляв чудові твори…».

Через революцію і початок громадянської війни Макаренко повернувся до рідного Крюкова на посаду інспектора (сучасною мовою директора) Крюківського двокласного залізничного училища, де колись починав педагогічний шлях. Очолював заклад до осені 1919 р. Про зміст і характер його педагогічної творчості на ту пору вже є досить об’єктивні свідчення .

Після захоплення Крюкова Добровольчою армією А. І. Денікіна, Макаренко несподівано для своїх близьких і колег залишає місто і переїздить до Полтави (ще раніше зайнятої Денікіним), звертається до міських керманичів з проханням про працевлаштування. 7 вересня 1919 р. Полтавська міська управа запрошує його на посаду завідувача міського нижчого початкового училища імені князя Куракіна. У новому статусі педагог перебув останні місяці «білих» у Полтаві, і остаточне затвердження у влади радянської.

У березні 1920 р. від Спілки вчителів Макаренка обрано до складу Полтавської ради солдатських і робітничих депутатів, членом якої він пробув до квітня 1921 р., працюючи в секції освіти.

У 1920 р. за дорученням Полтавського губернського відділу народної освіти України створив трудову колонію для неповнолітніх, схильних до правопорушень, і безпритульних дітей у селі Ковалівка під Полтавою. У 1921 р. колонії було присвоєно ім’я М. Горького, а в 1926 р. перевели до містечка Куряж під Харковом.

З 1927 р. педагог поєднував роботу в колонії з організацією дитячої трудової комуни імені Ф. Е. Дзержинського у передмісті Харкова. У 1928–1935 рр. – її завідувач.

Працюючи у виховних закладах, Макаренко здійснив масову ресоціалізацію дітей-правопорушників (понад 3000 осіб), досвід якої відобразив у художніх творах «Педагогічна поема» (1933, 1935), «Прапори на баштах» (1938), «Марш 30 року» (1932).

У 1935–1937 рр. – Анатолій Семенович заступник начальника відділу трудколоній Народного Комісаріату внутрішніх справ УРСР у Києві. У 1936 р. за сумісництвом керував колонією для неповнолітніх у м. Бровари під Києвом. Із 1937 р. жив у Москві, провадив літературну і громадсько-педагогічну діяльність.

У численних статтях і виступах Макаренко розповідав про шляхи реалізації своїх педагогічних ідей в умовах масової школи. Найважливішим результатом його новаторської педагогічної діяльності стало створення наукової методики виховної роботи з дитячим колективом на основі діяльнісного підходу, у якій поєднувалося навчання з продуктивною працею, моральним, фізичним й естетичним вихованням, забезпечувалася увага до формування і окремої особистості, і всього колективу. Він був новатором інтенсивної педагогіки, за технологією якої вихованці водночас були і вихователями, чому сприяла послідовна реалізація принципу демократичного самоврядування у колективі. До перевиховання асоціальної молоді підходив з гуманістичним прагненням знайти в кожному позитивні якості і розкрити творчий потенціал, реалізував виховний принцип «проєктувати найкраще в людині». Виявив педагогічну роль таких суспільних чинників як середовище, колектив, сім’я у формуванні особистості, встановив співвідношення мети й засобів виховання, зовнішніх і внутрішніх стимулів організації життя колективу й особи, окреслив основи етичної концепції, яку базував на ідеї суспільної відповідальності. Встановлюючи шляхи і методи виховання людини в колективі й «через» колектив, обґрунтував виховне значення таких педагогічних новацій як діяльність зведених загонів, «командирська педагогіка», принцип «перспективних ліній» у розвитку колективу, принцип «паралельної дії». Зміст свого педагогічного досвіду визначив принципом «якомога більше вимогливості до людини і якомога більше поваги до неї».

Антон Семенович Макаренко помер раптово 1 квітня 1939 р. від серцевого нападу, сідаючи у потяг на підмосковній станції Голіцино.

Педагогічна творчість Макаренка стала складником реформаторських пошуків міжнародної педагогіки першої третини ХХ ст., а Макаренка визнано одним із класиків виховання світового рівня. На початку 2000 р. Німецьке товариство наукової педагогіки внесло його «Педагогічну поему» до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ ст.

Підготовлено за публікаціями:

1. Ткаченко А. В. Поезія та проза педагогічної дороги Антона Макаренка. Інституційний репозитарій Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка. Полтава, 2019. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/4831 (дата звернення: 05.04.2023).
2. Дічек Н. П. Макаренко Антон Семенович. Енциклопедія освіти / НАПН України ; голов. ред. В. Г. Кремень. 2-ге вид., допов. та перероб. Київ, 2021. С. 526–527.
3. Антонова О. Є. Педагогіка довжиною з життя. Інноваційність ідей А. С. Макаренка в педагогіці ХХІ століття : монографія / Житом. держ. ун-т ім. Івана Франка ; за ред. О. А. Дубасенюк. Житомир, 2013. Розд. 1, параграф 1.2. С. 40–48. URL: http://eprints.zu.edu.ua/12464/1/1.pdf (дата звернення: 05.04.2023).

Світлина:

https://www.csusb.edu/csce/library-and-current-research/images

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8