Небагато було на землі таких сподвижників культури, ім’я яких стало б символом, а життя легендою. Януш Корчак належить саме до них. Він був письменником, лікарем, вченим, вихователем, і в усі сфери своєї діяльності вносив щось дуже своє – щось піднесено казкове і водночас відчутно реальне.

У передмові до своєї книги „Серце віддаю дітям” В. О. Сухомлинський пише про те, як знайомство з творами Януша Корчака „Коли я знову стану маленьким” і „Як любити дитину” розкрило перед ним світ людини, яка всю себе до останку віддала дітям: „Життя Януша Корчака, його подвиг вражаючої моральної сили й чистоти послужили мені натхненням. Я зрозумів: щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддавати їм своє серце”.

Талант видатного педагога органічно поєднався в ньому з талантом майстра слова. Сьогодні ім’я Я. Корчака відоме в усьому світі як символ самовідданого служіння дітям, їхньому щасливому майбутньому, а отже – майбутньому людства.

Справжнє ім’я Я. Корчака – Генрік Гольдшміт. Народився він у 1878 році у Варшаві в сім’ї адвоката. Родина була інтелігентна і забезпечена. Проте коли Генрікові виповнилося одинадцять років, помер батько, і родина швидко збідніла. Хлопцеві довелося самому заробляти репетиторством на прожиток і подальше навчання.

Авторський дебют майбутнього письменника відбувся в 1898 році, коли двадцятирічний студент медичного факультету університету подав на оголошений журналом „Варшавський кур’єр” літературний конкурс свою драму „Куди? “, підписавши її псевдонімом Януш Корчак, узятим із книги Ю. І. Крашевського „Історія про Януша Корчака та прекрасну Мечнуківну”, і дістав перше літературне визнання – почесну нагороду конкурсу. Це було несподіванкою для автора-початківця, що вибрав для себе професію медика, хоча й співробітничав із журналами „Колючки”, „Педагогічні погляди” та ін.

У цей час Генрік, як тільки може, допомагає родинам бідняків: не беручи ніякої плати, лікує дітей, навчає їх читати й писати. Прагнення докласти свої сили для суспільного добра не залишило юнака, і він з власної ініціативи самовіддано, з повною віддачею всіх своїх сил і почуттів почав навчати грамоті дітей варшавських околиць, сміливо з’являючись у таких нетрях, куди з настанням темряви боялися навідуватися навіть поліцейські. Дітям підвалів і халуп він не тільки давав звичайні уроки грамоти, але й пояснював, хто, як і з чого живе.

Майже весь свій час, якого було не так уже й багато, адже він учиться, співробітничає з кількома журналами, заробляє на прожиток усієї родини, Генрік проводить серед жителів Повісля – найбіднішого кварталу Варшави. Свою першу повість „Діти вулиці” він присвячує проблемі становища дітей суспільних низів, зображенню їхнього тяжкого життя, несправедливості і горя, з якими вони стикаються на кожному кроці.

Закінчивши університет у 1903 році, Я. Корчак працює дитячим лікарем на громадських засадах – у бібліотеці Благодійного товариства, а також продовжує літературну діяльність: щотижня пише по фейлетону в журнал „Колючки”, робить для журналу „Голос” огляд преси в рубриці „На горизонтах”. У цьому ж журналі 1904 року з’являється перший уривок повісті Я. Корчака „Дитя салону”. Повість вийшла у світ 1906 року окремим виданням, мала величезний успіх у читачів і привернула до себе увагу критики. У ній зображено життя різних суспільних верств капіталістичного міста, читачів захоплює її гостро викривальний характер. Письменник не лише критикує сучасне йому суспільство, а й розвінчує поняття відносних цінностей, намагається розкрити перед читачем незмінну вартість життя, закликає в цій книзі до пошуку справжніх життєвих ідеалів.

Під час російсько-японської війни, коли Я. Корчак був мобілізований до російського війська і працював лікарем у госпіталі в Манчжурії, виходить у світ книга „Билиці-небилиці”, в якій зібрані кільканадцять наймайстерніших його журнальних публікацій.

Повернувшись з війни, Я. Корчак поглиблює свою медичну освіту за кордоном: у клініках Берліна, Парижа, Лондона. У ці роки Януш Корчак – лікар, письменник, педагог – остаточно визначає свій життєвий вибір: самовіддане служіння „малорослому народові” – дітям. У 1907-1908 роках улітку він працює вихователем у колоніях для дітей з бідних родин Варшави. У справі поліпшення становища дітей і привернення громадської уваги до цієї життєво гострої проблеми Я. Корчак покладає великі надії на педагогіку. Йому здається, що педагогіка може зробити більше у порівнянні з медициною. Тому він залишає свою діяльність лікаря і в тридцятирічному віці стає професіональним педагогом-вихователем варшавського дитячого будинку „Будинок сиріт”.

Упродовж багатьох років він буде незмінним директором будинку сиріт, вестиме радіопередачі, відомі всій Польщі як „Бесіди Старого лікаря”, організує перший у світі дитячий журнал „Малий пшегланд”, провадитиме велику громадську роботу на захист дітей та дитинства.

У 1918 році Я. Корчак дістає можливість повернутися до Варшави. Ще не демобілізований з армії, працюючи в госпіталі, він знову береться до роботи у своєму „Будинку сиріт”, а з 1919 року – і в організованому під Варшавою закладі для дітей польських робітників „Наш дім”. Того ж 1919 року він співпрацює в педагогічному журналі „Спеціальна школа”, а також читає лекції в Інституті спеціальної педагогіки.

У 1920-1921 pp. виходить друком книжка Я. Корчака „Як любити дітей”, що складається з тісно пов’язаних чотирьох частин: „Дитина в сім’ї”, „Інтернат”, „Літні табори”, „Дім сиріт”. Я. Корчак виступає перед читачем цілком зрілим педагогом – теоретиком і творцем оригінальної системи принципів, форм і методів виховання. Він пише: „Дитина перевищує нас силою почуттів. У галузі інтелекту вона принаймні рівна нам, їй недостає лише досвіду”. В основу книжкилягли роздуми над власним дитинством, враження молодого Януша. З повною підставою можна сказати, що Я. Корчак узагальнив у книжці різнобічний досвід дитячих закладів кінця XIX-початку XX ст. і практику сімейного виховання в різних верствах польського суспільства того часу.

Із загибеллю Януша Корчака пов’язана легенда, яка виникла 5 серпня 1942 року, коли за наказом гітлерівців у варшавському гетто тисячі людей почали свій останній трагічний похід: їх гнали на Умшлагплац, звідти для них була одна дорога – до газових камер табору смерті в Треблінці. Серед них були двісті дітей з будинку сиріт, яким понад 25 років керував Януш Корчак.

Емануель Рингельвтам, замучений незабаром фашистами, керував підпільним архівом варшавського гетто. В архіві зберігалася його розповідь про останні години життя „Будинку сиріт” Януша Корчака: „… Нам повідомили, що ведуть школу медсестер, аптеки, дитячий притулок Я. Корчака. Була жахлива спека. Дітей з інтернатів я посадив на самому кінці майдану, біля стінки. Я мав надію, що сьогодні їх удасться врятувати, вберегти до наступного дня. Завантаження йшло без перерви, але місця ще залишались. Люди йшли величезним натовпом, що підганявся нагайками. Раптом надійшов наказ вивести інтернат. Ні, цього видовища я ніколи не забуду! Це не був звичайний марш до вагонів. Це був організований німий протест проти бандитизму!.. Вишикувані четвірками діти. У голові Я. Корчак з очима, спрямованими вперед, тримаючи двох дітей за руки. Навіть допоміжна поліція вишикувалась й віддавала честь. „Що це ? “, – крикнув комендант. „Корчак із дітьми”, – сказали йому, і той задумався, став згадувати, але згадав лише тоді, коли діти були вже у вагонах. Комендант спитав Лікаря, чи не він написав „Банкрутство маленького Джека”. „Так, а хіба це в якійсь мірі пов’язано з відправкою ешелону? ” – „Ні, це гарна книжка, ви можете залишитись”. Лікар: „А діти?” – „Неможливо, діти поїдуть”. „Ви помиляєтесь, – крикнув Лікар, – ви помиляєтесь, діти перш за все!” – і зачинив за собою двері вагона.

Під час перебування в гетто Я. Корчак пише свій останній твір „Щоденник”, з якого ми дізнаємося про багато фактів із життя Старого лікаря, про його думки, писані начебто для себе самого, щоб колись, як дозволить час життя, розвинути їх далі.

Літературна й науково-педагогічна спадщина Я. Корчака – вагомий внесок у світову культуру. Весь творчий доробок Я. Корчака, зібраний і виданий до сьогодні, складає близько восьми томів літературних творів і науково – педагогічних праць. Найвідоміші з них видавалися багатьма мовами світу. Це такі, як повісті „Коли я знову стану маленьким”, „Слава”, „Банкрутство малого Джека”, „Кайтусь-чарівник”, „Літо в селі”, „Щоденник”, наукові праці „Як любити дітей”, „Право дитини на пошану”, „Жартівлива педагогіка” та багато інших. Найбільшу популярність і у дітей, і у дорослих різних країн набули його повісті-казки „Король Матіуш перший” та „Король Матіуш на безлюдному острові”, які стоять на одній сходинці з творами класиків світової дитячої літератури – Дж. Свіфтом, Л. Керроллом, А. Ліндгрен.

Рішенням ЮНЕСКО 1978 рік на відзнаку століття з дня народження Старого лікаря (так у Польщі називали Я. Корчака, бо багато років слухали по радіо його бесіди) було оголошено роком Януша Корчака.
Педагогічним кредо Януша Корчака було – любов до дітей, повага до особистості дитини, тендітне ставлення до її серця. Своєю основною педагогічною ідеєю він вважав пошук прихованих зв’язків між вихованням дітей і нашим майбутнім, між дитинством і зрілим віком. Він у прямому значенні застосовував діалектику в польській педагогіці й медицині, в чому запевняє суспільна направленість його діяльності. На це не завжди звертали увагу, і тому створювалися різноманітні міфи про Я. Корчака – національні, релігійні, ідеологічні, але всі вони проходили повз головне – до чого прагнув Я. Корчак, кого і як він хотів виховати. За його словами, він усе життя хотів виховати „добру людину”, але ніхто не знав, що це означало.

Ще у своїх ранніх творах Я. Корчак писав про те, що дорослі повинні любити своїх дітей і що всі діти, незалежно від того, в якій вони сім’ї народилися, потребують прихильності й любові батьків і вихователів.
Батьки й вихователі мають дуже уважно вивчати дітей, вникати в їхній внутрішній світ, відшукувати спонукальні мотиви їхньої поведінки. їм слід завжди пам’ятати: все, досягнуте муштрою, насильством, заборонами, „нетривке і ненадійне. І коли слухняна, поступлива дитина раптом перестає слухатись, стає впертою й непокірливою, то найчастіше ці реакції – прояв її прагнення до самодіяльності, не треба гніватись на те, що дитина є тим, ким вона є”. Автор закликає батьків і вихователів бути поблажливими до дітей, враховувати їхні вікові особливості, не приймати необдуманих рішень, стримувати себе від нерозумних дій. Він каже, що краще в таких випадках переждати час, перечекати, перетерпіти, і тоді перемога швидше може бути на боці батьків чи вихователів. За Я. Корчаком, дорослі, які постійно й набридливо повчають дітей, самі можуть робити дуже багато помилок. Вічно щось забороняючи, вимагаючи, наказуючи, вони не враховують, що формують у дитини пасивність, лицемірство.

Ставлення до Я. Корчака його сучасників було досить – таки полярним. Він був одинаком – знаходився на узбіччі всіх ідеологій і наукових напрямків, які панували в Європі. Для одних він був „масон”, що підривав авторитет церкви, „спокусник дитячих душ”, його звинувачували в буржуазній м’якотілості та відході від ідеологічної боротьби. Але для інших він був прикладом правильного виховання дітей, і його ідеї сприймали як ледь не єдиний спосіб виховання повноцінної особистості. Знавці педагогічної науки звинувачували Я. Корчака в тому, що він відмежовував дітей від реального життя, займав їх різними іграми, створював для дітей фантастичний світ – казку, в якій вони і жили. Офіційну педагогіку називав диктатурою наказів і заборон. Я. Корчак вбачав мудрість педагогіки не в тому, щоб змусити дитину робити так, як потрібно, а в тому, щоб навчити її самостійно діяти, без примусу, на основі розумної думки, розумного осмислення. Зробити це можна через глибоке знання індивідуальних особливостей.

Я. Корчак вчив ніколи не нехтувати повсякденними дрібними справами, незначними зусиллями волі й розуму; вчив прощати. Він відмічав три стадії духовного розвитку: набуття віри, усвідомлення Батьківщини, виховання любові до людини і, на його думку, проходження цих трьох стадій кожною людиною – це є шлях до кращого суспільного ладу.

У Я. Корчака взагалі все народжувалось з рефлексії, гарячого почуття реального життя, повної радості й болю, які забезпечували йому живий зв’язок із людьми. Теорія й практика – вільний і постійний зв’язок науки з поезією, творчої уяви з реальним світом. Я. Корчак ніколи не намагався створити закінчену теорію розвитку дитини. Він діяв у плані здійснення виховних ідеалів, розкриваючи й затверджуючи в дітях можливості саморозвитку, закладені в них природою.

Щоб розвивати волю, мужність, самостійність та інші цінні якості, необхідна, стверджує Я. Корчак, система виховання, яка б грунтувалася на дитячій активності й самодіяльності, на мобілізації власних зусиль і праці дітей в інтересах їхнього виховання й перевиховання. „Найважче і непоправне – це коли ваш вихованець, – говорив Я. Корчак, – перестає боротися із собою, зневірившись у навколишньому світі. Коли він підкориться або, а це ще гірше, прийде до терпляче чекати. Дитина не терпить примусу, у покаранні дитини – корінь зла! “

Взаємозв’язок поваги і вимогливості – характерна риса педагогічних ідей Януша Корчака, який закликав поважати дітей, серйозно ставитися до їхніх справ і переживань. На його думку, якщо дитина не зустріне поваги й розуміння до своїх почуттів, то й сама в майбутньому замість душевного тепла, виявлятиме до людей байдужість і холодну безпристрасність.

Педагогічні ідеї Януша Корчака й сьогодні є дуже актуальними. Його методи виховання, спрямовані на виховання повноцінної особистості, на виявлення й розвиток вроджених талантів дитини, на становлення дитини як повноцінної, соціально активної одиниці, мають застосовуватися і застосовуються сьогодні. І як же можна справді говорити про виховання без любові до дитини, без уважного й тендітного ставлення до неї, до її душі. Потрібно також відмітити ту увагу, яку Я. Корчак приділяв значенню колективу у вихованні, а також важливість самостійності дітей, яку їм допомагав виховувати колектив, але за умови самоуправління в цьому колективі.

У Корчака, якого називали „Песталоцці з Варшави”, була одна мета – любов дитини до рідної землі і до рідної мови, любов до села й праці. Педагогічні погляди польського гуманіста Я.Корчака цікавлять світову педагогічну громадськість насамперед своєрідністю підходу до періоду дитинства в процесі формування особистості, безкорисливості, гуманністю, визнанням за вихованцями рівноправності з дорослими.

Матеріал з книги: Сисоєва С. Януш Корчак (1787-1942) / Світлана Сисоєва, Ірина Соколова Нариси з історії розвитку педагогічної думки : навч. посіб для студ. вищ. навч. закл. – К. : ЦУЛ, 2003. – Ч. ІІІ. ХХ століття в історії світової і вітчизняної педагогіки. – С. 183-190.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8