Біографія М. П. Драгоманова
Народився Михайло Петрович Драгоманов 18 вересня 1841 року в Гадячі на Полтавщині. Батьки, дрібнопомісні дворяни, нащадки козацької старшини, були освіченими людьми, поділяли ліберальні для свого часу погляди. «Я надто зобов’язаний своєму батьку, який розвив у мені інтелектуальні інтереси, з яким у мене не було морального розладу боротьби…» – згадував пізніше Михайло Петрович.3 1849 по 1853 рік юнак навчався в Гадяцькому повітовому училищі, де, з-поміж інших дисциплін, виділяв історію, географію, мови, захоплювався античним світом. Продовжував своє навчання допитливий хлопець у Полтавській гімназії. Це були часи накопичення знань, розширення поля інтересів, захоплення новітніми політичними течіями. М. Драгоманов вражав викладачів своєю надзвичайною цілеспрямованістю, працьовитістю, освіченістю. Його сестра Ольга (майбутня письменниця Олена Пчілка, мати Лесі Українки) згадувала, що «книжок… Михайло перечитав ще в гімназії таку силу і таких авторів, що багато учнів середніх шкіл пізніших часів… здивувались би, почувши, що між тими авторами були й такі… як Шлосер, Маколей, Прескот, Гізо».Восени 1859 року М. Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут у нього з’являються значно ширші і більші можливості вдосконалювати свою загальну освіту, повніше і живіше знайомитися з тими суспільними і політичними процесами, що постійно зароджувалися у неспокійному студентському середовищі. Університет тих часів являв собою один із найважливіших осередків наукового, культурного і громадського життя. Значною мірою це була заслуга попечителя цього закладу, славетного хірурга М. Пирогова, який «допустив у Києві de facto академічну свободу, схожу на європейську».М. Драгоманов намагався встигати й органічно поєднувати процес навчання з практичною громадською роботою, на яку підштовхували розбуджені загальною ситуацією політичні настрої. Етапним у справі становлення М. Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві, коли прах великого Кобзаря перевозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець», – – виявилися пророчими.
У 1863 році М.Драгоманов стає членом Громади. Ці об’єднання виникали як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української літератури, історії, культури, народного побуту, права. Пізніше у 70-х рр. з’явилися нові, молоді Громади, в статутах яких уже стояло питання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням».
3 середини 60-х років становлення М. Драгоманова як ученого відбувається у юному взаємозв’язку з його публіцистичною діяльністю. По суті, в цих роботах М. Драгоманова – історичних, етнографічних, філологічних, соціологічних – мимоволі відбувається змішення акцентування на політичне підґрунтя означуваного питання.
У 1871 році Київський університет відряджає М. Драгоманова за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже три, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів.
Особливе місце в політично-публіцистичній діяльності М. Драгоманова посідає Галичина. Він був одним з перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, понести рівень суспільної свідомості.Трирічне закордонне турне М. Драгоманова було надзвичайно плідним для молодого вченого. Він тепер міг критично оглянути и оцінити свої переконання, зіставляючи їх з наочним західноєвропейським досвідом. Наступні реакції, повторне запровадження утисків проти впроваджуваних проявів української культури змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом.
Восени 1875 року Михайло Петрович через Галичину та Угорщину вирушає до Відня з наміром створити там осередок національної політичної думки, започаткувати випуск української газети.
Прогресивний громадсько-політичний збірник «Громада» М. Драгоманов створив у Женеві восени 1876р. Було видано п’ять томів збірника. Головна тема «Громади» – дати як найбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.
3 другої половини 80-х рр. М. Драгоманова запрошують до співпраці ряд провідних видань Галичини. Становлення і розвиток радикальних рухів у Західній Україні, за свідченням I. Франка, стало останньою і, мабуть, найбільшою радістю в житті Драгоманова.
У 1889 році Михайла Петровича запрошують на кафедру загальної історії історико-філологічного факультету Софійського університету Болгарії. Ім’я М. Драгоманова асоціювалося в свідомості професійної громадськості з боротьбою слов’янських народів за свободу, автономію, братерство. Виважений і проникливий політик, М. Драгоманов мучився тією задушливою загальною атмосферою, що склалася на теренах Російської імперії у ставленні до національних меншин. Це був період перед черговим тотальним наступом на вільнолюбний настрій народу. «Пригнічений стан духу значною мірою збільшується від усвідомлення печального стану справ в Україні», – так свідчила Леся Українка про останні дні життя М. Драгоманова.
Тимчасові поліпшення загального стану сприяли сплескам творчого піднесення, але несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 року обірвала життя великого вченого і громадського діяча. Похований М. Драгоманов у Софії.
Громадська діяльність і творча спадщина М. Драгоманова забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної і правової думки не тільки України. Його можна назвати творцем своєрідної конституціоналістичної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики и права цінностями світового досвіду. «Драгоманов перший із російських публіцистів дав російській демократії широку і ясну програму… перший блискуче й доступно пояснив зміст і значення конституційного ладу, особливо прав особи та принципів самоуправління…» – оцінюючи діяльність М. Драгоманова, зазначив П. Струве. Ще ширше означив різнобічну діяльність М. Драгоманова на користь українського суспільства I. Франко, називаючи його «духовним батьком», «великим критиком і бистрим, історично вишколеним умом», «найбільшим публіцистичним талантом нашої нації», «могутньою постаттю» і «правдивим учителем».
Шаров І. Ф. 100 видатних імен України / І. Ф. Шаров. – К. : Вид. дім «Альтернативи» 1999. – С. 137-142
Анонси та оголошення
10.10.2024
Шановні колеги!
23-25 жовтня 2024 року відбудеться XVI Міжнародна виставка «Інноватика в сучасній освіті» в режимі онлайн. Приєднуйтеся до обговорення актуальних питань інноваційного розвитку освіти на 58 конференціях, презентаціях, семінарах, круглих столах, панельних дискусіях, педагогічних коучингах, майстер-класах, воркшопах, дискусійних панелях у режимі онлайн. Участь у заходах безкоштовна. Програма
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної посади заступника директора з наукової роботи (бібліотечної) Детальніше...