Народився в Німеччині в м. Зіген в сім’ї чиновника-юриста. Вчився в середній латинській школі, де панував дух муштри і зубріння. У 1808 році вступив до Герборнського університету, потім вчився в Тюбінгенському університеті, який закінчив у 1811 р., здобувши вчений ступінь доктора філософських наук. У студентські роки захоплювався не лише філософією, а й історією, математикою. Закінчивши університет, працював викладачем (фізики і математики в середніх школах Франкфурта-на-Майні і Ельберфельда). У 1820 році прусський уряд в Мерсі, біля Дюссельдорфа відкрив учительську семінарію, поставивши на чолі цієї установи Дістервега. Він викладає там математику, педагогіку, німецьку мову, працює вчителем дослідних початкових шкіл при семінарії, створює курси для удосконалення учителів і видає цікавий журнал «Рейнські листки для виховання і навчання». Дістервег редагував його сорок років і помістив у ньому понад 400 статей. У 1832 р. він керував Берлінською учительською семінарією, яку перетворив у центр учительської освіти. У цей час він підготував 20 підручників для народної школи і кілька методичних керівництв. У 1835 р. вийшла його двотомна праця «Керівництво до освіти німецьких учителів» (1-й том був присвячений загальним питанням дидактики, 2-й містив методики викладання окремих предметів). Книга набула широкої популярності. Справжній учитель прагне розкрити і розвинути духовні сили своїх учнів. Це – стрижень всієї книги Дістервега «Керівництво освіти німецьких учителів». Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені розвитку: ступінь відчуття (чуттєве пізнання), коли духовна діяльність» пов’язана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання (мислення, його розвиток, творча уява); ступінь самодіяльності (творчості).  В 1832–1841 рр. він створив у Берліні 4 учительських товариства, а в 1848 р. був обраний головою «Загальної німецької вчительської спілки». Того ж року разом із прогресивними депутатами прусських національних зборів підписав «Записку 23», в якій засуджував конфесійні школи і ставив вимоги створення єдиної школи для всіх дітей націй. У 1847 р. Дістервег був усунутий з посади директора семінарії за таке вільнодумство, а в 1850 р. звільнений у відставку, але він не припиняв літературно-педагогічної і громадської діяльності, видав журнал «Педагогічний щорічник».

У 1854 р. були видані реакційні «Правила про викладання в учительській семінарії і в початковій школі», які відкинули школу далеко назад. Дістервег вів боротьбу проти них у пресі, в палаті депутатів, куди був вибраний учительством в 1858 р. Виступи Дістервега та громадськості змусили уряд видати в 1859 р. циркуляр, який значно послабить силу регулятивів. Прогресивну суспільно-педагогічну діяльність Дістервег вів до останніх днів свого життя. Боротьба Дістервега проти «Правил» мала великий вплив на учительство і громадську думку. Помер Дістерверг у 1866 р., захворівши на холеру.

У Дістерверга була дочка Анна Шубрінг 1843 року народження.

У НДР існувала медаль імені Дістервега, якою нагороджувалися заслужені вчителі.

Світлина:
https://sites.google.com/site/vciteliminulogo/f-disterveg

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Загальні збори трудового колективу і звітна науково-практична конференція ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського «Інформаційне забезпечення сфери освіти та науки України в умовах воєнного стану»

Виставки

З нагоди ювілею Юрія Івановича Мальованого

Наші видання

Освіта і педагогічна наука України і Польщі. 2005–2024 = Edukacja i nauka pedagogiczna Ukrainy i Polski. 2005–2024 : бібліогр. покажчик