Cава Христофорович Чавдаров народився 9 серпня 1892 р. в с. Бешалма Бендерського повіту Бессарабської губернії (тепер Комратський район, Молдова) у сім’ї вчителя церковнопарафіяльної школи. Освіту здобував у початковій і середній школах. У 1913 р. вступив на слов’яно-російське відділення історико-філологічного факультету Київського університету. Закінчивши в 1917 р. університет з дипломом І ступеня, Сава Христофорович починає працювати у Васильківській гімназії на Київщині вчителем російської і латинської мов. Упродовж 13 років він викладає українську й російську мови, суспільствознавство у сільських школах на Київщині, читає лекції з політекономії в торгово-промисловій школі, педагогіку і методику викладання української і російської мов у педагогічних закладах Києва.

Як директор школи в с. Копачів Обухівського району на Київщині С. X. Чавдаров бере активну участь у громадсько-політичній роботі. Його обирають депутатом сільради, делегатом районного, а потім і окружного з’їздів Рад депутатів.

В перші роки радянської влади С. X. Чавдаров відстоював будівництво нової єдиної трудової школи, працював інспектором сільських шкіл Київського окружного відділу народної освіти (1926—1929). З цього часу він розпочинає активну організаційно-методичну діяльність, глибоко вивчає потреби сільської школи, аналізує складний шлях становлення і розвитку нової системи освіти в Україні. Тоді ж Сава Христофорович робить перші кроки в науці: виступає перед учителями і працівниками освіти з доповідями, пише статті. У цих статтях («Боротьба за навчальний рік на селі», 1927; «Сільська трудова школа Київського округу за 10 років», 1927; «Громадська праця учнів II концентру сільської семирічки як обов’язковий практикум», 1929) він розповідає про перетворення та успіхи народної освіти в Україні в перше десятиріччя радянської влади. З 1928 р. С. X. Чавдаров стає науковим співробітником Київської обласної дослідно-педагогічної станції і деякий час виконує обов’язки її директора; водночас продовжує працювати заступником окружного інспектора народної освіти з методичної частини.

З 1929 р. С. X. Чавдаров починає викладати у вищих навчальних закладах педагогіку, історію педагогіки, методику російської та української мов, проводить велику науково-дослідну роботу. Працює також старшим викладачем методики мови і педагогіки на факультеті соціального виховання Київського інституту народної освіти (КІНО). Після реорганізації цього інституту (1930) С. X. Чавдаров стає заступником директора Інституту соціального виховання.

У своїй науковій роботі молодий дослідник приділяє велику увагу зміцненню зв’язків сільської школи з громадсько-політичним життям села, питанням української мови та методиці її викладання, пише статті, які друкувалися в журналі «Шлях освіти».

З 1932 р. С. X. Чавдаров — професор Інституту соціального виховання, а після його перетворення в Педагогічний інститут (1934) викладає в ньому теорію та історію педагогіки. Одночасно проводить наукову роботу в Київській філії Українського науково-дослідного інституту педагогіки, досліджує проблеми радянської дидактики, вдосконалення методів навчання (статті «Політехнічна школа Київщини в боротьбі за виконання постанов партії про школу», 1933; «Про методи наукової роботи над підручником», 1933). У 1932—1938 рр. С. X. Чавдаров завідує відділом мови і літератури, а з 1938 р. й до початку війни — відділом педагогіки та виконує обов’язки заступника директора з наукової роботи в Українському науково-дослідному інституті педагогіки, який переїхав до Києва.

Учений багато працює над удосконаленням методики викладання української мови в школах. Розробляє загальні питання з цієї проблематики, з методики викладання фонетики й граматики, навчання орфографії, пунктуації, методики розвитку мови учнів на уроках української мови. Він створив посібник для вчителів «Як викладати українську мову в початковій школі» (1934), підготував монографію «Методика викладання української мови в початковій школі (1937). С. X. Чавдаров є автором підручників «Українська мова» для І, II, III, IV класів початкової та восьмирічної школи, підручників для І, II, III IV класів шкіл для слабозорих. Більшість із них витримали близько 30 перевидань.

З вересня 1939 р. С. X. Чавдаров — професор педагогіки Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, викладає методику української і російської мов, пише наукові статті з питань дидактики («Повторення», «Вправи», «Навчальний процес в радянській школі» та ін.). У його праці «Липецька школа ім. П. В. Щепкіна» (1939) розповідається про досвід навчально-виховної роботи в одній із найкращих шкіл України того часу. Першим систематичним курсом методики української мови стала праця С. X. Чавдарова «Методика викладання української мови в середній школі» (1939). У ній проаналізовано напрями викладання граматики, правопису, дано рекомендації щодо застосування різноманітних методів викладання залежно від характеру матеріалу, рівня підготовки учнів, мети уроку.

Вчений брав активну участь у проведенні республіканських нарад методистів української мови, різноманітних конференцій з педагогіки та психології. Так, на Республіканській нараді викладачів педагогіки і психології (1—4 лютого 1939 р.) він виступив із доповіддю «Стан і завдання науково- дослідної роботи з педагогіки». Були визначені такі проблеми досліджень, як: вивчення педагогічних ідей основоположників марксизму-ленінізму, розробка педагогічної спадщини класиків вітчизняної педагогіки, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду, різноманітні дидактичні питання, питання виховної роботи.

У своїх доповідях С. X. Чавдаров обґрунтував шляхи підготовки учнів до практичної діяльності, спеціалізацію шкіл за одним напрямом, запровадження додаткового навчання з окремих видів роботи за вибором учнів (фуркації), здійснення широкого зв’язку теорії з практикою у викладанні, зміцнення практичних умінь у гуртковій роботі учнів. Темами його виступів були також питання дидактики, досвід видатних учених-педагогів, зокрема К. Д. Ушинського, та ін. За редакцією С. X. Чавдарова вперше українською мовою було видано підручник «Педагогіка» (1940) для педагогічних інститутів. Тут він був автором більшості розділів («Радянська дидактика і її принципи», «Методи навчання», «Перевірка і оцінка знань учнів», «Перевірні іспити» та ін.). У підручнику С. X. Чавдаров дає стислий історичний огляд основних напрямів у дидактиці минулого, обгрунтовує завдання освіти і навчання в радянській школі, аналізує поняття «загальна освіта», «політехнічна освіта». Крім того, він усебічно аналізує такі методи навчання, як розповідь-лекція, бесіда, робота з підручником, виконання вправ, ілюстрації і демонстрації у навчанні, лабораторні заняття, екскурсії. Він розкрив значення методів і визначив вимоги до них, підкреслив їх взаємодію, техніку застосування відповідно до вікових та індивідуальних особливостей дітей, виступав проти універсалізації будь-якого методу.

У 1941 — 1943 pp. С. X. Чавдаров завідує кафедрою педагогіки Сухумського державного педагогічного інституту Грузинської PCP. У жовтні 1943 р. він повертається до звільненого Харкова і працює заступником директора відновленого Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Після звільнення Києва викладає в університеті ім. Т. Г. Шевченка. Майже 20 років (1944—1962) завідує кафедрою педагогіки цього університету, а протягом 1945—1956 pp. очолює Науково-дослідний інститут педагогіки УРСР.

За п’ятдесят років педагогічної діяльності С. X. Чавдаров пройшов шлях від простого вчителя до відомого вченого і зробив величезний внесок у розробку актуальних педагогічних проблем, узагальнив досвід розвитку радянської педагогіки в Україні. Став автором близько 200 наукових праць, у тому числі досліджень з історії педагогічної думки в Україні, підручників з педагогіки, методичних посібників.

До значних наукових здобутків повоєнного періоду належить його монографія «Принципи радянської дидактики» (1949). В ній Сава Христофорович критикує буржуазні дидактичні теорії, обгрунтовує систему дидактичних принципів, якими вважав: комуністичну ідейність у навчанні, науковість, систематичність, усвідомлення учнями засвоєних знань, зв’язок теорії з практикою, наочність у навчанні, міцність знань учнів, врахування вікових та індивідуальних особливостей психічного розвитку дітей, роль учителя в навчальному процесі. Це було єдине монографічне видання на тему принципів тогочасної школи. Пізніше автор писав: «…мені хочеться поглибити й по-новому осмислити свою працю “Принципи радянської дидактики” і написати на допомогу вчителям книгу “Удосконалення методів викладання в школі в світлі Закону про школу”». С. X. Чавдаров постійно враховував потреби часу. Його праця «Принципи радянської дидактики» і тепер є корисною для шкільної практики та педагогічної теорії.

До творчої спадщини С. X. Чавдарова входять і дослідження педагогічних поглядів Г. С. Сковороди, К. Д. Ушинського, М. О. Добролюбова, О. М. Радішева, І. Я. Франка, H. К. Крупської, М. І. Калініна, А. С. Макаренка. Його праця «Педагогічні ідеї Тараса Григоровича Шевченка» (1953) є ґрунтовним дослідженням педагогічної спадщини Кобзаря. В ній зроблено аналіз «Южнорусского букваря» Т. Г. Шевченка для недільних шкіл, висвітлено його педагогічні ідеї та погляди на роль сім’ї, зокрема жінки-матері, у вихованні дітей, на суспільне й моральне виховання дітей, народну освіту та ін.

До 300-річчя возз’єднання України з Росією С. X. Чавдаров підготував працю «Російсько-українські зв’язки у спільній боротьбі за передову педагогіку», кілька статей і брошур про багатовікову боротьбу двох народів за освіту й науку, за розвиток вітчизняної педагогіки. Багато зусиль доклав він до видання шеститомника творів К. Д. Ушинського українською мовою, був автором вступної статті до нього та разом з Г. С. Костюком — його відповідальним редактором.

За значний внесок у розвиток української педагогіки 25 грудня 1943 р. професорові С. X. Чавдарову було присвоєно звання «Заслужений діяч науки Української PCP», а в лютому 1947 р. його обрано членом-кореспондентом АПН РРФСР.

С. X. Чавдаров приділяв значну увагу розробці проблем ідейно-політичного, трудового, патріотичного й морального виховання дітей, організації виховної роботи в школі і сім’ї. Великий практичний інтерес викликають праці «Патріотичне виховання дітей в сім’ї» (1956), «Деякі питання дошкільної педагогіки» (1958).

С. X. Чавдаров продовжує працювати над удосконаленням методики викладання української мови в середній школі й у співавторстві з В. І. Масальським видає у 1962 р. посібник, присвячений основним питанням цієї теми. А у співавторстві з професором А. М. Алексюком — методичний лист «Методи навчання в середній школі» (1962).

Вчений був особисто знайомий із В. О. Сухомлинським. Саме він як вимогливий учений, «мудра і добра людина», друг-порадник дав видатному педагогу напутні побажання в науку. Під час зустрічі з ним Сава Христофорович говорив: «У Вас є задатки вченого, і я впевнений, що Ви напишете не одну книгу. Але завжди, дорогий, пам’ятайте: неможливо братися за справу, якщо в голові не сформувалося чіткої уяви про червону нитку теми, чи то статті чи великої книги. Тільки тоді, коли все чітко визначилось, ідея стала життєво важливою, тільки тоді слова будуть литися вільно, одна думка викличе іншу».

До останніх днів свого життя С. X. Чавдаров працював завідувачем кафедри педагогіки Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). Він помер 20 вересня 1962 р. і похований на Байковому цвинтарі в м. Києві.

Аналізу педагогічної спадщини С. X. Чавдарова присвячені статті визначних учених-педагогів А. М. Алексюка, С. А. Литвинова, В. І. Чепелєва. О. К. Пронніков захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблеми теорії та історії педагогіки в спадщині С. X. Чавдарова» (1983), підготував і видав серію статей.

У 2002 р. педагогічна громадськість відзначала 110-річчя від дня народження та 70-річчя науково-педагогічної діяльності С. X. Чавдарова в УНДІПу. В Інституті педагогіки АПН України відбувся круглий стіл «Сава Христофорович Чавдаров і розвиток української педагогічної науки та шкільництва». Вчені відзначали, що проблематика його творчості не втратила актуальності й досі. Вони дали високу оцінку його діяльності в галузях історії педагогіки, підручникотворення, методики української мови, початкової ланки лінгводидактики. О. В. Сухомлинська зазначила, що, досліджуючи навіть суто ідеологічно спрямовані історико-педагогічні праці С. X. Чавдарова, маємо шукати зерна істини. Адже його життя — «це наша історія, з усіма її поворотами долі, іноді напрямами хибними, а іноді тими, що відкривали нові й продуктивні наукові шляхи. Тому об’єктивно аналізуючи його спадщину, мусимо робити це обережно, пам’ятаючи про складні часи, в яких довелося жити, так плідно працювати і багато зробити С. X. Чавдарову».

Розквіт творчої діяльності С. X. Чавдарова припадає на період ЗО— 50-х років XX ст., що характеризується заідеологізованістю психолого-педагогічних наук, «зашореністю в поглядах учених». Проте об’єктивний аналіз педагогічної спадщини С. X. Чавдарова дає підстави на заслужене пошанування і високу оцінку його праці.

Бондар Л. С. Чавдаров Сава Христофорович / Л. С. Бондар // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 2 : ХХ століття. – С. 336–341. – Бібліогр.: С. 340–341.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8