НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія І. С. Орлая

Іван Семенович Орлай (Орлаі де Карбі, Орлаян) народився в 1770 р. в селищі Хуст колишньої Австро-Угорщини (тепер Мукачівський район Закарпатської області) у сім’ї угорських дворян. Розпочинав навчання, згідно з тодішніми вимогами австро-угорської системи освіти, в мукачівській елементарній школі з українською мовою викладання. У 1779 р. хлопчика віддали до Ужгородського народного училища з латинською мовою навчання, потім у 1782 р. він вступив, а в 1785 р. закінчив курс місцевої гімназії. Можливостей для подальшого продовження освіти в Ужгороді (невеликому тоді містечку) не було. Орлаі де Карбі переїхав до міста Орадя (нині Румунія), де, провчившись один рік у місцевій академії, здобув повну середню освіту.

Єдиним вищим навчальним закладом в Австро-Угорщині, де Іван Орлаі, який вважав себе карпатським русином, міг здобути освіту рідною мовою, був Львівський університет. Тут і навчався три роки майбутній педагог на філософському факультеті. У 1789 р., можливо через нестачу коштів, І. С. Орлаі вступив до Йосифінської семінарії і став членом заснованого в 1597 р. римсько-католицького ордену піарів.

Учителювати почав у нижчих класах Великокарлівської гімназії вищих наук, де викладав арифметику, географію, історію та давні мови. Мав репутацію зразкового викладача та «проповідника слов’янського духу». Коли ж за конкурсом мав отримати вакантне місце вчителя старших класів, ректор‑єзуїт відмовив молодому вченому, оскільки той був «русином» (закарпатським українцем). За цих обставин Іван Орлай у 1790 р. виїхав до Росії. Закінчивши в 1793 р. Медико-хірургічне училище в Петербурзі, працював лікарем.

Просвітитель змінив своє прізвище спочатку на Орлов, а потім на Орлай. Провчившись два роки в медичному училищі, Орлай отримав диплом лікаря й надовго присвятив своє життя медицині. Два десятиліття він працював ординатором у Генеральному сухопутному госпіталі, лікарем у Семенівському полку, постійно цікавився новітніми досягненнями в медицині, досліджував проблеми, пов’язані з лікуванням віспи, раку, ревматичної епілепсії, викладав у медичних навчальних закладах. У 1811–1814 рр. І. С. Орлай – редактор «Всеобщего журнала врачебной науки». Його внесок у розвиток науки було відзначено не лише російською, а й світовою громадськістю. І. С. Орлай – доктор медицини й хірургії Дерптського університету, доктор філософії, магістр словесних наук Кенігсберзького університету, вчений секретар Державної медичної Колегії в Петербурзі, почесний член Російської Імператорської академії наук. За участь у Вітчизняній війні 1812 р. його нагороджено орденом і бронзовою медаллю.

З метою задовольнити потреби українського малозабезпеченого дворянства мати навчальний заклад підвищеного типу, весною 1820 р. була заснована Гімназія вищих наук у Ніжині. Меценатами гімназії виступили українські можновладці – брати А. А. та І. А. Безбородьки; значну допомогу в її створенні надав граф В. П. Кочубей. За часів керівництва гімназією директора В. Г. Кукольника (земляка І. С. Орлая; 1820–1821) належного розвитку вона не досягла. Після раптової смерті В. Г. Кукольника посаду директора запропонували І. С. Орлаю, на той час – магістрові словесних наук та філософії, докторові медицини й хірургії. Він очолював гімназію з 1821 по 1826 р.

Гімназія створювалась як привілейований вищий навчальний заклад із дев’ятирічним терміном навчання. Шість років учні навчалися за гімназійними програмами, а останні три роки, вже як студенти, опановували університетський курс. Учні 7–9 класів називалися студентами. У гімназії викладали російську, латинську, грецьку, німецьку, французьку мови та літератури, географію, історію, фізико-математичні, природничі, політичні та військові дисципліни, креслення, танці. У 7–9 класах вивчалися ще й логіка, основи моральної філософії та права, державного господарювання, історія римського права й російське кримінальне право. Навчального плану не було, що давало можливість експериментувати, вводити нові дисципліни.

І. С. Орлай очолив гімназію в тяжкий для неї час. Проєкт Статуту було затверджено лише в 1825 р., процес формування педагогічного колективу перебував на початковій стадії, не вистачало вихователів, адміністративних працівників. В університетських класах не було викладачів основних дисциплін.

У 1822 р. міністр народної освіти затвердив запропонований І. С. Орлаєм порядок керівництва гімназією, завдяки чому навчально‑виховний процес у ній було докорінно реформовано. Так, він домігся прийому в гімназію дітей недворянського походження. У статуті гімназії, затвердженому в період директорства І. С. Орлая, її статус визначався так: «Гімназія ця є публічним навчальним закладом. Вона стоїть між іншими навчальними закладами в числі таких, що посідають перший ступінь після університетів, які в імперії існують, і різниться від губернських гімназій… вищим ступенем наук, що в ній викладаються… Мета створення цього закладу, згідно з благотворним наміром перших засновників його, полягає в тому, щоби в Малоросійському краї, місці їх народження, надати всім, і особливо незаможним дворянам і іншого стану жителям зручність у вихованні їхніх дітей у благочестивих правилах, набути відомості в мовах і загальних науках… а наприкінці й вищих науках…».

Атестати, які отримували випускники гімназії, прирівнювалися до атестатів університетів.

Дослідник історії Ніжинської гімназії М. О. Лавровський писав: «Якщо першому директорові за короткочасністю його управління гімназія зобов’язана лише початковими засадами, то другому вона зобов’язана повним влаштуванням зовнішнім і внутрішнім»¹. І. С. Орлай вирізнявся яскраво вираженим педагогічним хистом і наполегливим бажанням виконати покладену на нього справу. При директорові діяв спеціальний дорадчий орган – конференція, до якої входили всі викладачі гімназії. Кожний член конференції мав право вільно висловлювати свої думки стосовно організації навчально-виховного процесу. За словами одного з випускників гімназії, письменника Н. В. Кукольника, за короткий час І. С. Орлай «зумів здобути любов до себе дітей майже безмежну. Ніхто в присутності його ніколи не забувався, але ніхто й не соромився його присутності»². Своєю «афінською академією» називали гімназисти позаурочні бесіди з І. С. Орлаєм. Таке, засноване на прогресивних педагогічних принципах, ставлення директора до вихованців, як вони згадували, створило в гімназії «високе, поетичне й веселе спрямування». Інший його вихованець – М. В. Гоголь називав І. С. Орлая «незрівнянним педагогом свого часу», а І. Я. Франко та М. І. Павлик вважали, що він зайняв почесне місце в історії вітчизняної освіти й науки.

У роки керівництва І. С. Орлаєм гімназією кількість учнів стрімко зростала: якщо в 1821 р. їх було лише 41, то у 1826 р. – 250. Цьому сприяло залучення директором до викладацької роботи найкращих педагогічних кадрів, у тому числі – з досвідом викладацької роботи у вищих навчальних закладах. Перед претендентами на посаду викладача ставилася, зокрема, вимога, щоб вони мали ступінь «кандидата чи магістра, чи доктора», мали «право викладати науки в публічних навчальних закладах. Як-то: в університетах, академіях і ліцеях»³. Звичайно, такі вимоги не завжди можна було реалізувати на практиці, але вони є свідченням підходу І. С. Орлая до проблеми педагогічних кадрів гімназії. У період його директорства в Ніжинській гімназії почали працювати запрошені сюди передові педагоги свого часу – М. Г. Білоусов (право), С. В. Шапалинський (математика і природничі науки), С. М. Андрущенко (латина), Ф. Й. Зінгер (німецька словесність), І. Я. Ландражин (французька словесність) та ін. Ці викладачі та частина учнів (М. Гоголь, М. Прокопович, Г. Висоцький та ін.) висловлювали демократичні погляди, відтак виникла «Справа про вільнодумство в Ніжинській гімназії». Більшість прогресивно мислячих викладачів було звільнено із забороною працювати в установах освіти й за ними встановили нагляд поліції.

У центрі уваги педагогічного колективу Ніжинської гімназії стояли питання організації навчально-виховного процесу, змісту, рівня та методики викладання. І. С. Орлай прагнув, щоб шкільні предмети відображали тогочасний рівень знань в окремих галузях науки, особливо коли йшлося про фізику, математику, географію, природознавство. Він закликав учителів удосконалювати свої дидактичні прийоми, був проти зубріння, обстоював принципи послідовності й логіки викладу навчального матеріалу, закликав не переобтяжувати навчальний процес зайвими відомостями. Крім того, виступав за реалізацію наочності в навчальному процесі, створив у гімназії кабінет мінералогії та фізичний кабінет зі 128 приладами.

Великого значення надавав педагог громадському життю школи. Так, у 1826 р. там виходило більш як десять рукописних журналів («Метеор литературы», «Парнасский навоз», «Литературное эхо»), де публікували свої перші поетичні та прозові твори найталановитіші учні гімназії. У створеному в 1824 р. гімназійному театрі ставили п’єси сучасних драматургів. Ніжинська гімназія часів І. С. Орлая дала суспільству М. В. Гоголя, Є. П. Гребінку, П. Г. Редкіна та багатьох інших.

Іван Семенович Орлай брав активну участь у діяльності масонських організацій*, які пропагували мирні способи розв’язання конфлікту між багатством і бідністю на принципах братерства, релігії, гуманності, філантропії. Послідовний прихильник просвітницької ідеології, він став ініціатором викладання в гімназії природного права (теорії про чинність незалежних від держави правових норм, які відповідали б природі людини й забезпечували її свободу, право на життя і власність).

Демократичні перетворення, що їх проводив педагог у гімназії, та викладання природного права стали причиною розколу в учительському колективі. Прихильники лібералізації у викладанні філософських дисциплін створили гурток, на засіданнях якого обговорювали різноманітні морально‑етичні питання, за що їх було звинувачено у вільнодумстві й заарештовано. У ІІІ жандармському управлінні на І. С. Орлая завели досьє, де він характеризувався як людина, «схильна до таємних товариств, масонських лож та зв’язків з людьми, викритими за лихі задуми проти уряду»⁴.

Погляди Івана Семеновича на питання розвитку освіти найповніше розкриті у двох його статтях, написаних у 1825–1826 рр. і вміщених у журналі конференції Ніжинської гімназії.

Стаття «Мнение Орлая о преобразовании училищ в России», яка є роздумами педагога щодо шляхів реформування шкільних училищ, уперше була опублікована в 1879 р. у скороченому варіанті та зі зміненою назвою. Прихильник австрійської системи освіти, він пропонував створити в Росії розгалужену мережу, що складалася б із шести видів навчальних закладів: парафіяльні училища; повітові трикласні училища; губернські чотирикласні гімназії; ліцей, який відповідав одному з факультетів університету; академія – освітня установа з двома університетськими відділеннями; університет – навчальний заклад із 4 факультетами (філософським, медичним, юридичним і богословським).

Перші два типи навчальних закладів – це, з одного боку, народні училища, з іншого – початкові школи для дворян, що втілювало ідею І. С. Орлая про безстанову школу. Коли б усі стани населення були освіченими, то моральність і благочестя запанували б у всьому світі, настало б мирне життя й загальне щастя, – вважав педагог. Він засуджував становість освіти, закриті навчальні заклади в Росії називав «інквізиторськими». Ліцеї та академії, на його думку, мали б сприяти розвиткові освіти в невеликих, віддалених від університетських центрів містах.

І. С. Орлай високо цінував класно-урочну систему навчання, виступав проти формалізму в навчально-виховній роботі з учнями. Загалом його погляди щодо дидактичних вимог, навчальної літератури, екзаменів відповідали потребам шкільної освіти в тогочасній Росії й були популярні серед творчих учителів.

Педагог вважав наймогутнішим засобом формування особистості навчання, яке мало б не лише збагачувати юнацтво знаннями про всесвіт, а й розвивати розумові здібності, високі моральні якості, бо виховний характер навчання – це шлях до гармонійного розвитку школяра. На думку І. С. Орлая, навчання буде корисним тільки тоді, коли стане народним, здатним виховувати любов до рідної мови, до історії, до батьківщини⁵.

Стаття «О необходимости обучаться преимущественно отечественному языку и нечто об обучении языкам иностранным» являє собою звернення до міністра народної освіти, в якому Орлай запропонував змінити порядок викладання мов у Ніжинській гімназії. На його думку, освіта має бути критерієм громадської користі людини, а молодь повинна керуватися передусім усвідомленням власної відповідальності перед суспільством.

Іван Семенович підкреслював, що одним з основних завдань школи має стати виховання в молодого покоління почуття гордості за свій народ і його мову, оскільки саме мова віддзеркалює моральні й розумові здібності народу, його громадянські ідеали. У часи, коли більшість предметів у привілейованих навчальних закладах Росії викладалися іноземними мовами (німецькою, французькою), педагог твердив, що в системі вивчення мов перше місце має посідати російська. Він закликав оберігати рідну мову від засилля іноземних слів, а вивчення іноземних мов хоч і вважав важливою ланкою освіти, але підкреслював, що його варто здійснювати не за рахунок інших дисциплін.

Серед видатних випускників гімназії цього періоду – М. В. Гоголь, видатний педагог і вчений-правознавець П. Г. Редкін, майбутній декан історико-філологічного факультету й ректор Харківського університету О. П. Рославський-Петровський, учений-історик В. Ф. Домбровський, видатний український письменник Є. П. Гребінка, письменник Н. В. Кукольник (син першого директора гімназії) та багато інших.

І. С. Орлай ставив за мету сприяти всім громадянам у здобутті як середньої, так і вищої освіти. Мета виховання, на думку вченого, полягає в підготовці освічених патріотів. Високі моральні засади й гуманізм мають перетворюватись у переконання і стати звичкою в стосунках між людьми.

Будучи прибічником класичної освіти, І. С. Орлай виступав проти схоластики в навчально-виховній роботі з учнями, обстоював поширення нових методів навчальної роботи, вимагав індивідуального підходу до учнів.

Дальше погіршення здоров’я, загострення конфлікту в педагогічному колективі Ніжинської гімназії змусили І. С. Орлая подати клопотання про переведення на посаду директора Рішельєвського ліцею в Одесі. Ще однією, не менш важливою, причиною від’їзду педагога з Ніжина стали матеріальні труднощі, що не полишали його родину. Орлай мав семеро дітей, яким важко було дати добру освіту і прилаштувати в маленькому містечку.

У 1826 р. І. С. Орлай обійняв посаду директора Рішельєвського ліцею (1826–1829). Це був закритий становий навчальний заклад для дітей аристократичної верхівки, заснований у 1817 р. і названий на честь А.‑Е. Рішельє де Плессі – нащадка відомого французького аристократичного роду, який емігрував зі своєї батьківщини під час Великої французької революції і був градоначальником Одеси (1803–1814) та одночасно генерал‑губернатором Новоросійського краю (1805–1814).

Рішельєвський ліцей виник у 1817 р. в результаті злиття Шляхетного виховного інституту й комерційної гімназії як станово-дворянський навчальний заклад. Він складався із п’яти класів із дворічним терміном навчання і двох додаткових училищ: правознавства та політичної економії з комерційними науками. Крім цього, при ліцеї діяли педагогічний інститут і початкове училище. Справи ліцею були вкрай заплутані, розслідування вела спеціальна ревізійна комісія.

Таким чином, Ніжинську гімназію з уже налагодженим навчально‑виховним процесом педагог змінив на заклад, що переживав складні часи становлення. Отримавши нове призначення, І. С. Орлай відразу ж почав клопотатися про розширення повноважень директора ліцею, надання йому вирішального голосу у правлінні. Йому першому з директорів цього навчального закладу було надано головування як у навчальній, так і в господарській частині.

Наступним, не менш важливим, ніж здобуття цілковитого керівництва, завданням І. С. Орлая в Рішельєвському ліцеї стала реорганізація його структури. Прагнучи прирівняти ліцей до інших навчальних закладів Росії такого ж типу, педагог розподілив усіх учнів по одинадцяти класах: три класи початкового училища, чотири гімназійних, чотири ліцейних із двома відділеннями (філософським та юридичним). Учнів переводили з класу в клас не через два роки, а щорічно і після складання перевідних іспитів. Навчальний рік розпочинався 1 серпня і закінчувався на початку липня.

Велику увагу І. С. Орлай приділяв і змістові навчально-виховного процесу. Він прагнув, щоб навчальні програми складалися на основі наступності. Окрім основних ліцейних дисциплін (філософії, логіки, права та ін.), Іван Семенович надавав великого значення вивченню мов, використовуючи для цього досвід Ніжинської гімназії. У системі філологічної освіти домінантне становище стало належати викладанню російської мови та літератури, а не іноземних мов. Обов’язковим було вивчення грецької мови та літератури. Також учні мали можливість обрати для вивчення одну з іноземних мов (німецьку, французьку чи італійську).

Щоб досягти глибокого засвоєння учнями мови, вирішено було поділити їх на шість груп, враховуючи здібності та знання кожного, незалежно від того, в якому класі він навчався. У першому відділенні учні опановували основу мови, у другому – словотворення, у третьому – побудову речень, у четвертому ознайомлювались з оригінальними творами, у п’ятому – з поезією, в шостому розбирали питання теорії та історії мистецтва.

Іван Семенович ліквідував у ліцеї станову диференціацію учнів (до цього класи формувалися залежно від здатності батьків учнів). Він сприяв зростанню кількості вільних слухачів, унаслідок чого порушувалася станова замкнутість цього навчального закладу.

Як і в Ніжинській гімназії, у ліцеї гостро постало питання укомплектування педагогічного колективу кваліфікованими викладачами. І. С. Орлай багато зусиль витрачав на пошуки педагогів, віддаючи перевагу випускникам Харківського та Львівського університетів, слов’янофілам за переконанням.

Завдяки діяльності І. С. Орлая в ліцеї було вдосконалено навчальні програми, розроблено новий проєкт статуту, в якому висунуті прогресивні вимоги щодо освіти й виховання. Було засноване педагогічне відділення, при якому створено кафедру педагогіки, закладено базу для відкриття нових факультетів.

В історії української школи Іван Семенович Орлай залишився насамперед як практик, організатор освіти. Його заслуга полягає в налагодженні роботи двох провідних навчальних закладів України, що діють і сьогодні.

І. С. Орлай був сердечною, тактовною людиною у стосунках із колегами та вихованцями. За справедливість, веселу вдачу і гуманність вихованці та викладачі любили його, ставилися до нього з повагою і довір’ям.

Відомий І. С. Орлай і як історик. Його «Историю о Карпато-Россах…» було надруковано в журналі «Северный вестник» за 1804 р.

Просвітитель брав участь і в політичних колізіях свого часу. В 1801 р., обіймаючи посаду придворного медика й будучи довіреною особою нового царя Олександра І, в ніч двірцевого перевороту І. С. Орлай чергував біля тіла задушеного імператора Павла І. Він же дав офіційний висновок про природну смерть царя.

Утім, придворні інтриги ніколи не захоплювали Орлая цілком. Романтик за натурою й за складом світогляду, він усе своє життя присвятив дослідженню людини й вихованню молодих поколінь.

Помер Іван Семенович Орлай 17 лютого 1829 р. в Одесі.

Багатогранна особистість І. С. Орлая привертала увагу багатьох дослідників. Його педагогічну діяльність висвітлювали у своїх працях, присвячених юності М. В. Гоголя, П. О. Куліш, М. О. Лавровський, І. А. Сребницький. Ґрунтовно його життєвий і творчий шлях вивчали І. С. Свенціцький, Д. І. Іофанов, словацька дослідниця Тамара Байцура.

 

_____________________________________________________________

¹Лавровский Н. А. Гимназия высших наук кн. Безбородко в Нежине (1820–1832). Киев, 1879. С. 120.

²Там само. С. 91.

³Там само. С. 92.

⁴Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х – поч. ХХ ст.) : нариси / редкол.: М. Д. Ярмаченко (відп. ред.) та ін. Київ, 1991. С. 241.

⁵Орлай И. С. О преобразовании училищ в России // Изв. Ист.-филол. ин-та кн. Безбородко. Киев, 1879. С. 246.

*Масонство (від фр. franc macon — вільний каменяр)— таємний релігійний рух, метою якого було об’єднання всього людства в релігійний братерський союз. У Росії організації масонів виникли в першій половині XVIII ст.

Джерело:

Пироженко, Л. В. Орлай Іван Семенович (1770–1829) / [Л. В. Пироженко, В. В. Тригубенко] // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – Кн. 1 : Х–ХІХ століття. – С. 231–237.

Світлина: https://e-libra.ru/read/479002-po-sledam-gogolya.html


Анонси та оголошення

03.03.2022

24.01.2022

Шановні користувачі!

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! Анкета

Повідомляємо, що на період карантину Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського НАПН України надає віддалений безкоштовний доступ до ресурсів компанії EBSCO. Доступ надається виключно зареєстрованим читачам бібліотеки з метою здійснення освіти та наукових досліджень, комерційне використання ресурсів заборонено.

Для отримання доступу до ресурсної бази EBSCO звертайтеся за електронними адресами tzvk.dnpb@gmail.com (Гуралюк Андрій Георгійович, тел. 097-596-85-35), fond.dnpb@ukr.net (Бондарчук Оксана Борисівна).

Всі матеріали

Наша анкета

Шановні користувачі!

ДНПБ України
імені В. О. Сухомлинського НАПН України прагне створити сучасний науково-освітній та культурний простір, що сприятиме якісному забезпеченню Ваших інформаційних потреб.

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! 

Ваші відповіді допоможуть нам покращити бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів і слугуватимуть удосконаленню науково-інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології.

Вебінар

No meeting rooms are currently available to join.

Заходи

Всі матеріали

Виставки

Всі матеріали

Наші видання

Всі матеріали