Біографія
Лев Юстимович Биковський народився 10 квітня 1895 р. у с. Вільхівці Звенигородського повіту Київської губернії.
Левко виховувався у польсько-українській родині. Його батько, Юстим Петрович Биковський, економ, міщанин, походив із зубожілої польської шляхти, був римо-католицького віросповідання, а мати, Анна Феодосіївна Славінська, мала українсько-циганське коріння і була православною. Сина охрестили в православній церкві.
У 1897-му в родині Биковських народилася друга дитина ‒ донька Софія. Наступного року Юстима Петровича призначили спочатку лісничим у лісництво «Жидівське», а через два роки родина переїхала на лісництво «Привороття».
Крім Левка та Софійки у подружжя Биковських було ще троє дітей: Оля, Петрусь, Галинка. Оля та Петрусь померли в дитячому віці.
Першу науку Левко здобув удома. Він любив читати. Його ідеалом став Олександр Македонський, а улюбленим героєм – козацький полковник Іван Богун. Після початкової домашньої освіти Левко став учнем реальної школи у Києві (1904 р.). У 1905–1912 рр. навчався у Звенигородській семирічній комерційній школі (комерційному училищі); закінчив її зі срібною медаллю. Заклад вирізнявся з-поміж інших тодішніх закладів освіти високим рівнем навчання. Протягом семи років діти вивчали релігію, математику, фізику, хімію, природознавство, зоологію, астрономію, геологію, географію, російську, французьку та німецьку мови, історію, мистецтво, комерційну арифметику, рахівництво, фінанси, політекономію, крамознавство та ін. У ті роки Лев входив до місцевого українського гуртка; перебуваючи під впливом сина видатного українського антрополога Федора Вовка – Юрія, був національно свідомим. У 1912–1914 pp. здобував вищу освіту на металургійному факультеті Петербурзького політехнічного інституту, брав активну участь у житті місцевої української громади. Познайомився і близько зійшовся з такими відомими діячами, як В. Садовський, П. Стебницький, П. Зайцев, Ф. Вовк, О. Лотоцький та ін. Працював бібліотекарем (за іншими даними – помічником бібліотекаря) Української студентської громади, що функціонувала у політехнічному інституті. Як стверджує відомий історик Любомир Винар, вже тоді Л. Биковський «правдоподібно прислужився «Службі українській книжці» і українській книжній культурі, яку уважав основою української національної культури» (Лев Юстимович Биковський / Л. Винар // Укр. історик. 1993. Т. ХХХ, ч.1/4. С. 201).
Восени 1914 р. Л. Биковський перейшов на навчання до Петроградського лісного інституту, став членом таємного українського студентського «Інформаційного бюро», що координувало роботу українських студентських громад різних закладів освіти міста. Згодом його мобілізували до армії. Спочатку у 1915–1916 pp. був десятником воєнно-дорожного відділу Міністерства внутрішніх справ на російсько-німецькому фронті, а потім довелося переміститися на Кавказький фронт, де у 1916–1918 pp. обіймав посаду інженера будівельного відділу 5-го Кавказького армійського корпусу (м. Трапезунд, провінція Анталія в Туреччині). Перебуваючи у Трапезунді, разом з іншими молодими українцями зорганізував українську громаду. У 1917 р. почав друкуватися у «Вістях Української Громади м. Трапезунда» (редактор – старшина Грицько Хоменко), а також в «Українських Вістях на Закавказзі» (Тбілісі) (редактор – військовий урядовець Артем Дражевський).
Після укладення Брестського миру Л. Биковський повернувся на батьківщину. У столиці УНР він обіймає посаду інспектора філій та інструктора-організатора у видавничому товаристві «Друкар» (керівник – П. Балицький), засновує філії книгарні цього товариства у Житомирі, Ніжині, Севастополі. У 1918–1919 академічному році навчався в Київському географічному інституті при університеті св. Володимира. Наприкінці 1918 р. влаштувався урядовцем у Міністерстві закордонних справ УНР. Тут він захопився бібліотекарством і періодично працював у Національній, а згодом Всенародній бібліотеці України при Українській Академії наук. Написав понад 20 статей про цю установу. Тоді познайомився і співпрацював з академіками С. Єфремовим, П. Тутковським, А. Кримським, професором О. Грушевським та іншими вченими. У 1919 р. зблизився з Ю. Меженком – першим теоретиком наукової бібліографії в Україні, що вплинуло на його подальшу професійну і життєву долю.
Після того, як наприкінці серпня 1919 р. Київ зайняли денікінські війська, вирішив перебратися до спокійного, але далекого Кам’янця-Подільського, що виконував роль державного і політичного центру УHP. Тут працював другим помічником бібліотекаря. Восени 1919 р. вступив до «Кам’янець-Подільського бібліотечного товариства», яке очолював C. O. Сірополко. Коли Київ знову став столицею УНР в результаті наступу польського і українського війська, Лев Юстимович вирішив повернутися до роботи у Всенародній бібліотеці при УАН, в якій пропрацював до1921 р., був першим редактором журналу «Хроніка», який видавала бібліотека. Книгознавчу діяльність Биковського схвально оцінено в 1920-х роках у працях Ю. Меженка, Д. Балики, М. Ясинського.
1921 року, побоюючись репресій з боку радянської влади, змушений був утікати до Польщі, куди двома роками раніше перебралися його батьки.
У 1921–1922 рр. навчався у Варшавському університеті й закінчив курси бібліотекознавства при Варшавській публічній бібліотеці. Від кінця 1922-го – він у Чехо-Словаччині. Закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1927), отримав диплом інженера-економіста. Працював в установах, пов’язаних з книговидавництвом; редагував та видав три збірники «Українського книгознавства» (1922). У 30-ті pp. в Україні його ім’я було заборонене, а книжки опинилися у спецфондах.
Перебування в Польщі в період 1928 – осені 1944 рр. стало головним етапом у науково-дослідній бібліологічній діяльності Л. Ю. Биковського.
Протягом цього часу він працював у Варшавській міській публічній бібліотеці на посаді завідувача відділу комплектування. Такий кар’єрний стрибок був би неможливий без сприяння видатного польського бібліолога Фаустина Червійовського, який зауважив талановитого книголюба з України ще на початку 1920-х. Протягом 25 років Червійовський, виходець з українського Поділля, керував публічною варшавською бібліотекою. Його вважають одним із чільних реформаторів польської бібліотечної справи в міжвоєнний період. Коли 1928 року український емігрант Биковський влаштовувався на роботу у бібліотеку, то вказав польську національність та римо-католицьке віросповідання. Поляки знали його як Леона. Ці факти зафіксовано в особовій справі Льва (Леона) Биковського, що зберігається у книгозбірні на Кошиковій.
У тридцяті роки Лев Биковський фактично був правою рукою Ф. Червійовського. Спільними зусиллями двоє вихідців з українських теренів розбудовували мережу філій публічної бібліотеки у Варшаві, дбали про підвищення професійного рівня бібліотекарів, працювали над концептуальними питаннями бібліотечної справи. У цей період Л. Биковський працював редактором бібліотечного журналу (1929–1938 рр.); директором, викладачем Вищих курсів бібліотекознавства (1942–1944).
1933 року Биковський змінив свою конфесійну приналежність на протестантську. Саме в Євангельській Реформованій Церкві він 1937 року взяв шлюб із польською лікаркою-стоматологинею Маврицією Ґочалковською, яку, судячи з написів на присвячених їй книжках, палко покохав.
Разом із Ю. Липою у 1938–1939 рр. він заснував Український Чорноморський інститут у Варшаві – установу, яка досліджувала б Чорне море та його роль у житті українського народу, сприяв створенню Українського Суходолового, морського та океанічного інститутів. Згодом був зайнятий журналістською працею, перевидав низку своїх книгознавчих робіт. Брав участь у розбудові УВАН, у якій очолив книгознавчу комісію.
Під час німецької окупації Л. Биковський виконував обов’язки директора Варшавської міської публічної бібліотеки.
Із 1 серпня до 2 жовтня 1944 р. у Польщі відбувалося Варшавське повстання – головна військова операція польського опору Армії Крайової проти Третього Рейху з метою звільнення міста. Тоді Лев Юстимович приймав на зберігання в книгосховищах приватні книгозбірні, а також рятував цінні видання, зокрема українські, що залишалися в різних місцях зруйнованого німцями міста.
Нервова атмосфера в бібліотеці 1944 р., скарги співробітників, зведення особистих рахунків, зрештою до краю напружені польсько-українські стосунки – сукупність цих обставин загрожувала життю Биковського. 22 серпня 1944 р., у розпал повстання, директора бібліотеки арештували функціонери Державного Корпусу Безпеки, тобто повстанської таємної поліції. Його звинуватили у віддаванні німцям польських книжок. Бібліологу закидали його приховану українськість наче якусь страшну провину. Лев Биковський перебував у повстанській в’язниці на вулиці Познанській два тижні. Повстанська прокуратура не знайшла складу злочину й очистила його від несправедливих звинувачень. Та приниження у в’язниці і рана, завдана німецьким снайпером, підкосили його фізичне здоров’я і надламали моральний стан. Книгознавець, який вклав так багато зусиль у польську бібліотечну справу, дуже тяжко переживав публічну зневагу під час арешту та подальше ув’язнення.
17 жовтня 1944 р. подружжя Биковських, у день восьмої річниці свого шлюбу, назавжди попрощалося з Варшавою і подалося на захід. Покинути місто все ще слабкому після поранення Левові і тяжко хворій на туберкульоз Мавриції допомогли друзі-емігранти. Завдяки цій допомозі Биковському вдалося вивезти з собою частину українських книжок та документів, що зберігалися на Кошиковій.
Після виїзду з Варшави на Лева Биковського чекало ще чимало випробувань, зокрема смерть від сухот його першої дружини Мавриції.
Від січня 1945 р. він – у Німеччині, в різних таборах для переміщених осіб. У цій країні він прожив три роки, працював журналістом. Там він перевидав ряд книгознавчих праць.
Влітку 1949 р. Л. Ю. Биковський емігрував до США. В Нью-Йорку він – член управи УВАН, секретар книгознавчої секції й Чорноморської комісії, заступник голови.
У серпні 1950 р. одружився з Марією Ковальською.
1954-го переїхав до Денвера, працював у місцевій публічній бібліотеці (1954–1963), секретарем Денверської групи УВАН; разом із Л. Винаром відновив діяльність Українського бібліологічного інституту. Від 1963 р. – співробітник журналу «Український історик», один із засновників Українського історичного товариства. Від 1971 р. працював асистентом професора Українського техніко-економічного інституту в Мюнхені. 1971 року Биковському присвоєно ступінь доцента в галузі книгознавства.
Помер 11 січня 1992 р. у м. Денвері, штат Колорадо, США.
Його творча спадщина – понад 500 праць, частину з них надруковано і збережено в архівах України і США. Друкувався у часописах «Бібліологічні вісті», «Бібліотечний журнал», «Українське книгознавство», «Українська книга», «Книголюб», «Bibliotekarz», «Самостійна Україна», «Український історик», «Визвольний шлях».
Л. Биковський – автор теоретичних розвідок із проблем книгознавства, таких як «Замітки про книгознавство та книговживання» (1923), «Український Науковий Інститут Книгознавства» (1925), «Книжна справа в Чехо-Словаччині» (1926), «Книгознавство, бібліографія та бібліотекознавство: програми» (1933), «Департамент книги України: проект» (1942), «Українські книгознавчі періодики і збірники 1-ї пол. 20 ст.» (1978). Переклав з чеської працю Л. Жівного «Нове завдання книгозбірень та інформаційні установи» (1936).
Основні теоретичні праці з бібліографії: «Бібліографія: Що таке бібліографія» (1920), «Замітки про чеську бібліографію» (1927) та бібліографічні покажчики «Materialy do slownika biobibliograficznego bibliotekarzy polskich і obcych Dymitro Balyka» (1934–1935), «Туреччина: бібліографічні матеріали» (1940), «Іван Опанасович Шовгенів. 1874–1943: біобібліографічні матеріали» (1943; 1947; 1948), «Матеріали до бібліографії Юрія Липи (1917–1948)» (1947), «Соломон Ізраїльович Гольдельман. 1885–1974: біобібліографічні матеріали» (1976), «У службах українській книжці: біобібліографія» (Денвер, ч. 1,1972; ч. 2, 1981; Львів ; Нью-Йорк, 1997), «Українська бібліографія на еміграції» (1922), «Михайло Олександрович Міллер (1883–1968): біобібліографічні матеріали» (1968).
Питанням теорії та історії бібліотечної справи присвячено праці «Національна бібліотека української держави» (1918; Берлін, 1922; 1923; 1947), «Міжнародний обмін дублетами: на адресу міжнароднього З’їзду бібліотекарів і Друзів книги в Празі влітку 1926 року», «Бібліотечна справа в Чехо-Словаччині» (1927), «Wspolczesna polityka bibljoteczna w zakresie publicznych bibljotek oswiatowych: szkis dyskus» (1936), «Бібліотека Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету: (спомини)» (1949), «Бібліотечна педагогіка» (1938), «Варшавські бібліотеки в серпні, вересні і жовтні 1944 р.» (1947), «Книгарні – бібліотеки – академія: спомини» (Мюнхен ; Денвер, 1971).
Становлять інтерес публікації, присвячені геополітичній ситуації України та питанням новітньої історії: «Чорноморський простір: атлас» (1941), «Великодержавні проблеми України» (1942), «Напрямні всеукраїнської високошкільної політики: в порядку дискусії» (1943), «Україна над океаном» (1945; 1946), «Шестиліття діяльності Українського Суходолового, морського та океанічного інститутів» (1946), «Апостол новітнього українства: Юрій Липа» (1947), «Проблема сільського господарства в Україні» (Б. р.), «Український Чорноморський Інститут» (1970), «Двадцять літ науково-організаційних зусиль на заході ЗСА (Денверська група УВАН) 1954–1974» (Денвер, 1974).
Л. Биковському належать також науково-публіцистичні праці про діячів української науки та культури: М. Ветухова, В. Дубровського, С Єфремова, А. Кримського, В. Кузева, М. Міллера, В. Міяковського, О. Лотоцького, В. Проходу, С. Рудницького, В. Тимошенка, К. Широцького.
У серії мемуарів відбився понад 50-річний життєвий та творчий шлях автора: «Польське повстання у Варшаві 1944 року» (1963), «В Петрограді: спогади з 1912–1915» (1964), «На Північному фронті» (1965), «Звенигородська комерційна школа: спогади з 1905–1912 рр.» (1965), «На Кавказько-турецькому фронті» (1968), «Ваймарські часи. Спомини з 1945» (Денвер, 1970), «З Генеральної губернії до Вартегау» (1973), «Від Привороття до Трапезунду: спомини (1895–1918)» (1969).
Окремі твори Биковського видані англійською, німецькою, чеською, французькою та італійською мовами.
Джерела:
Баран М. Биковський Лев / М. Баран // Українська журналістика в іменах : матеріали до енцикл. слов. / ЛНБ ім. В. Стефаника, НДЦ періодики ; [за ред. М. М. Романюка]. – Львів, 2003. – Вип. 10. – С. 26–30.
Винар Л. Лев Биковський: життя і діяльність (1895–1992) : (біограф. нарис) / Л. Винар // Биковський Л. У службах українській книжці / Л. Биковський ; упоряд.: Л. Винар, Я. Ісаєвич ; УІТ, НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича, Міжнар. асоц. україністів, Коміс. бібліогр. і інформатики. – Львів ; Нью-Йорк, 1997. – С. 14–16.
Винар Л. Лев Юстимович Биковський / Л. Винар // Укр. історик. – 1993. – Т. 30, ч.1/4. – С. 200–205.
Герасимова Г. П. Биковський Лев Юстимович / Г. П. Герасимова, Н. В. Казакова // Енциклопедія Сучасної України / Коорд. бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка ; [чл. редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, О. М. Романів та ін.]. – Київ :[б. в.], 2003. – Т. 2: Б–Біо. – С. 599–600;
Завальнюк О. М. Биковський Лев Юстимович / О.М. Завальнюк // Історія Кам’янець-Подільського державного українського університету в іменах (1918–1921 рр.) / О. М. Завальнюк. – Кам’янець-Подільський, 2006. – С. 339–344.
Крамар Р. Книгознавець Лев Биковський – свідок Варшавського повстання [Електронний ресурс] / Ростислав Крамар // Culture.pl / Ін‑т Адама Міцкевича. – Електрон. дані. – Варшава, 2020. – Режим доступу: https://culture.pl/ua/stattia/knyhoznavets-lev-bykovskyy-svidok-varshavskoho-povstannya, вільний (дата звернення: 10.04.25). – Назва з екрана.
Поліщук С. Я. Наші земляки / С. Я. Поліщук // Рід. шк. – 2006. – Верес. (№ 145). – С. 19–21. – Доступно також: https://dnpb.gov.ua/wp-content/uploads/2019/12/Nawi_zemlyaku.pdf.
Анонси та оголошення
07.05.2025
06.05.2025
