На жаль, повних відомостей про життя та діяльність Наталії Дмитрівни Лубенець виявити не вдалося. Достеменно відомо, що вона була дружиною видатного українського педагога Т. Г. Лубенця (1855—1936), який у своїй особовій справі за 1929 р. роком народження дружини зазначив 1877 р. Не маючи відомостей про те, де навчалася Н. Д. Лубенець, на основі архівних документів можна лише стверджувати, що вона мала звання домашньої вчительки.

Більше збереглося відомостей про педагогічну та громадську діяльність Наталії Дмитрівни, основною метою якої були популяризація ідеї суспільного дошкільного виховання, боротьба за організацію народних дитячих садків, введення їх до загальної системи народної освіти.

Необхідність народних дитячих садків була зумовлена закономірностями розвитку суспільства. Розвиток промисловості й виробництва в XIX ст. у Російській імперії, до складу якої входила Наддніпрянська Україна, вніс значні зміни в соціально-економічне становище жінок, більшість яких почали працювати. Їхні діти залишалися без необхідної турботи та нагляду, що призводило до різних негативних наслідків (дитяча смертність, безпритульність, злочинність та ін.). Вихід із такого становища передові педагоги того часу, до яких належала і Н. Д. Лубенець, вбачали у створенні дитячих суспільних дошкільних закладів та налагодженні їх роботи. Становленню системи суспільного дошкільного виховання на громадських засадах чимало прислужилося Київське товариство народних дитячих садків (1907), незмінним керівником і натхненником діяльності якого була Наталія Дмитрівна.

Підбиваючи підсумки роботи товариства за перше десятиліття його існування, Н. Д. Лубенець зазначала, що воно «з перших днів свого існування вжило всі залежні від нього заходи до поширення ідеї народних дитячих садків і правильних уявлень про виховання дітей дошкільного віку»’. Серед таких заходів можна назвати: відкриття народних дитячих садків у м. Києві; проведення лекцій, доповідей, педагогічних виставок з метою популяризації ідеї суспільного дошкільного виховання; розробка окремих питань теорії і методики дошкільного виховання; організація роботи Київської школи нянь – першого середнього навчального закладу з підготовки вихователів дитячих садків; видавництво журналу «Дошкольное воспитание». Як голова товариства та активний його член Н.Д. Лубенець усьому з переліченого виявила своє особисте сприяння й доклала зусиль для реалізації.

Для розробки теорії та методики виховання в дитячих садках велике значення мали статті Н. Д. Лубенець «Общественные и семейные начала в дошкольном воспитании» (1911), «У живительного источника» (1912), «Дошкольное воспитание и народная школа» (1913), лекція «Народный детский сад» (1911), доповіді «Выставка “Дошкольное воспитание”», «За десять лет (обзор деятельности Киевского общества народных детских садов» (1917). у яких автор розкрила свої погляди на призначення та функції дошкільних закладів, завдання, принципи, засоби й методи виховної роботи в них, співпрацю з сім’єю, наступність між дитячим садком і школою.

Як послідовниця відомого німецького педагога Ф. Фребеля, Н. Д. Лубенець давала дошкільним закладам назву «дитячі садки». Над питанням, що таке дитячий сад та чому цьому закладу надано таку дивну назву, Н. Д. Лубенець замислювалася у своїй праці «Дошкольное воспитание и народная школа» і сама відповідала на нього: «Странным оно кажется, только пока мы не вдумаемся. Если мы представим себе сад, который оберегается и за которым ухаживает хороший садовник, то мы сейчас же вспомним и о той заботе, которую этот садовник проявляет ко всем растениям вообще, а в особенности к молодым. Одни растения он выставляет на солнце, другие оставляет в тени; одни требуют большей влаги, другие меньшей; одним нужна одна почва, другим другая. Более нежные растения приходится оберегать от сильного зноя и морозов, а также смотреть за тем, чтобы их не заглушили соседние, более сильные растения. То же самое происходит и в детском саду. Подобно тому, как в саду, при тщательном уходе садовника, под влиянием солнца и света, растения роскошно развиваются и пышно расцветают, так и в детском саду, при благотворном содействии воспитательницы, дети растут, крепнут и всесторонне развиваются. Таким образом мы видим, какая красивая и высокая идея кроется в этом названии. Уже само название “детский сад” по своему смыслу резко отличает это учреждение от других подобных и ставит его выше их».

Н. Д. Лубенець вважала, що широкий та повсюдний розвиток дитячих садків є питанням надзвичайно важливим і невідкладним на підставі того, що від нього залежить якість життя наймолодших членів суспільства та плідна робота навчальних закладів, до яких перейдуть малюки після дитячого садка. Особливості фізичного та психічного розвитку дошкільників спонукають організаторів дитячих садків так їх облаштовувати, щоб діти почували себе в них так само затишно та спокійно, як і в сім’ї. Цьому має сприяти весь режим роботи дитячого садка. Так само, як і в сім’ї, виховання в дитячому садку має бути спрямоване на прищеплення дітям самостійності, охайності, відповідальності, любові до всього живого. Вся система ігор і занять має бути побудована так, щоб за їх допомогою діти отримували нові знання й самі прагнули творчості (малювання, ліплення з глини, вирізування з паперу, вишивання). Спільно виконувані роботи та вирішувані проблеми допоможуть дітям усвідомити себе членами колективу, що стане початком їх громадянського виховання.

На них, таких звичайних сьогодні, положеннях про роботу дитячого садка Н. Д. Лубенець акцентувала увагу педагогів у часи, коли система суспільного дошкільного виховання тільки починала зароджуватись. У контексті цього стає зрозумілою необхідність і важливість здійсненого нею в галузі дошкілля. І незважаючи на те, що, можливо, не вся діяльність Н. Д. Лубенепь та очолюваного нею Київського товариства народних дитячих садків відповідала тогочасним вимогам національно свідомої інтелігенції про національне виховання (мається на увазі застосування російської мови, за що товариство критикувалося педагогічною пресою, зокрема журналом «Світло»), значення зробленого нею та товариством у галузі запровадження системи дошкільного виховання в Україні важко переоцінити. Гадаємо, саме задля цієї високої мети Київське товариство народних дитячих садків, зважаючи на негативне ставлення до всього українського з боку владних структур, йшло на деякі поступки, аби не привертати до себе зайвої уваги цензури та мати можливість здійснювати свою роботу. У цьому зв’язку показовим є факт відкриття товариством українських дитячих садків в дореволюційні часи, про що йдеться у його звіті за 1918 р.

Про те, що національні інтереси не були чужими Н. Д. Лубенець, свідчать її праці, зокрема «За десять лет» (1917) та «Народный детский сад» (1911). У першій з них вона писала про те, що для працівників дитячих дошкільних закладів с надзвичайно серйозним завданням організація виховання в дитячих садках відповідно до місцевих національних інтересів. Педагог наголошувала, що слід приділяти особливу увагу захисту національних інтересів вихованців та не допускати того, щоб вони страждали. У статті «Народный детский сад» автор говорила про бажаність того, щоб вихователь був однієї національності зі своїми вихованцями, щоб пісні, казки, розповіді та ігри дитячого саду добиралися саме за національним принципом. Наталія Дмитрівна стверджувала, що народний дитячий садок обов’язково має бути національним.

З 191І р. до 1917 р. П. Д. Лубенець редагувала журнал «Дошкольное воспитание», створений за ухвалою зборів Київського товариства народних дитячих садків. У першому номері журналу вона так окреслила головні його питання: привертати увагу суспільства до питань дошкільного виховання; давати теоретичні та практичні знання про цю галузь педагогіки; пропагували найкращий педагогічний досвід і знайомити читачів з творчою спадщиною видатних педагогів; стати центром спілкування тих, хто має стосунок до проблем дошкілля – матерів, педагогів, членів громадських товариств та працівників дошкільних закладів. Завдяки актуальним проблемам, що порушувалися на сторінках журналу, це видання набуло популярності й визнання в широких педагогічних колах країни. Його дописувачами стали відомі педагоги та освітні діячі, працівники дошкільних закладів, а також батьки.

Часто в журналі Н. Д. Лубенець вміщувала свої статті. Серед них значне місце посідали праці, присвячені теорії і практиці дошкільного виховання в зарубіжних країнах. Так, у статті «На родине Фребеля» (1911) авторка повідомляла. що влітку 1911 р. вона як член Інтернаціонального союзу дитячих садівниць здійснила подорож до Німеччини, де в м. Ейзенах проходив з’їзд цього товариства. Поїздка виявилася цікавою з двох причин. По-перше. Німеччина була батьківщиною засновника дитячих садків Ф. Фребеля, а, по-друге, дошкільне виховання й дитячі садки там розвивалися завдяки громадській, а не державній ініціативі, що було спільним з досвідом дошкільного виховання в Росії. Під час поїздки Н. Д. Лубенець мала можливість ознайомитися з процесом дошкільного виховання у Німеччині, а з доповідей представників Данії, Франції, Англії, Америки скласти враження про вирішення цієї проблеми в інших країнах. У свою чергу, Наталія Дмитрівна як член з’їзду та представник Київського товариства народних дитячих садків зробила доповідь про функціонування дошкільних закладів у себе на батьківщині. Наочно впевнившись у значній різниці між тим, як організоване дошкільне виховання в інших країнах та в Росії, Н. Д. Лубенець дійшла висновку, що досягти вищого рівня справа дошкілля на батьківщині зможе лише тоді, коли на це будуть спрямовані зусилля усіх зацікавлених сил.

Під час поїздки до Німеччини Н. Д. Лубенець отримувала різного роду допомогу й підтримку від Елеонори Геєрварт, завдяки якій у 1892 р. був створений Інтернаціональний союз дитячих садівниць. До заслуг цієї посправжньому захопленої справою дошкільного виховання жінки відноситься налагодження роботи дитячих садків у різних країнах, згуртування для цієї справи педагогічних сил, пропаганда поглядів Ф. Фрсбеля, послідовницею якого вона була, відкриття Фребелівського музею. Пам’яті Е. Геєрварт, яка померла невдовзі після з’їзду (грудень 1911р.), Н. Д. Лубенець присвятила статтю «Элеонора Геєрварт», вміщену в журналі 1912 р.

З тогочасним зарубіжним досвідом організації просвітницької роботи серед батьків та збагаченням їх педагогічними знаннями Н. Д. Лубенець познайомила читачів журналу в публікації «Высшая женская школа в Лейпциге» (1911). У статті «У живительного источника» (1912) вона докладно розкрила погляди Ж.-Ж. Руссо на виховання дітей у ранньому віці.

При цьому слід зазначити, що до зарубіжного досвіду дошкільного виховання Н. Д. Лубенець підходила виважено й розсудливо, не вдаючися до сліпого копіювання. Розглядаючи у своїй праці «Фребель и Монтессори» (1915) педагогічні системи цих двох видатних педагогів, авторка наголошувала на тому, що, на її думку, заслуговувало на увагу й могло бути використане при запровадженні дошкільного виховання в Україні. Поділяючи погляди Ф. Фребеля, вона висловлювала тверду впевненість, що в програмі дитячого саду обов’язково мають бути дитячі ігри та інші заняття, що відповідають творчим потребам дітей. До програм дитячого садка мають також входити прогулянки, під час яких діти вивчали б довкілля та долуча¬лися до світу прекрасного. З системи М. Монтессорі, яку, вважала Н. Д. Лубенець, ще потрібно перевірити на практиці, їй імпонувало «виховання почуттів» та «дисципліна у свободі». Вирізнивши найраціональніші положення систем Ф. Фребеля і М. Монтессорі, авторка доходила висновку про те, шо застосовувати у себе на батьківщині тільки якусь одну з цих систем було б недоцільно, бо вони не заперечують, а доповнюють одна одну.

Свої міркування стосовно облаштування народного дитячого садка Н.Д. Лубенець виклала у лекції «Народный детский сад», виголошеній на виставці «Детский труд», яку влаштувало Київське товариство народних дитячих садків у 1910 р. Представлені на виставці матеріали (роботи дітей дошкільних закладів, книги, навчальне приладдя, заняття та ігри для дошкільнят) та прочитані педагогами і психологами лекції сприяли поширенню в суспільстві уявлень про дитячий садок, підвищенню інтересу громадськості до питань дошкільного виховання.

У своїй педагогічній діяльності Н. Д. Лубенець часто вдавалася до лекційної форми роботи, ставлячи перед собою, як правило, одну мету: залучити якомога більше прихильників до ідеї суспільного дошкільного виховання. З лекціями вона виступала не лише у Києві, а й у інших містах. Так. у травні 1912 р. Н. Д. Лубенець прочитала лекцію на тему: «К чему стремится и что дает родителям и детям народный детский сад» у Єлисаветграді, куди її запросила Комісія по влаштуванню народних дитячих садів при Товаристві розповсюдження грамотності і ремесел. Грошовий збір із лекції Н. Д. Лубенепь передала товариству для влаштування народного дитячого саду.

Н. Д. Лубенець відмовлялася і від гонорарів за лекції, які читала в навчальних закладах з підготовки працівників сфери дошкільного виховання. Як член Київського фребелівського товариства сприяння справі виховання дітей, вона безоплатно викладала курс дошкільного виховання у Київському педагогічному фребелівському інституті – першому і єдиному на початку XX ст. вищому навчальному закладі України, який готував вихователів і керівників дитячих садків.

У Школі нянь-фребелівок, організованій Київським товариством народних дитячих садків, Н. Д. Лубенець викладала дошкільне виховання й дитячу літературу. Методиці грамоти і арифметики у цій школі навчав її чоловік Т. Г. Лубенець.

Соціально-політичні зрушення 1917 р. не змінили поля діяльності Наталії Дмитрівни – вона, як і раніше, продовжувала справу дошкільного виховання. У пожовтневий період працювала в Колегії дошкільного виховання при Департаменті народної освіти, який розв’язував питання соціального захисту знедолених та осиротілих дітей. А таких в Україні у результаті революційних подій та Громадянської війни було дуже багато. В період 19ІХ 1919 рр. педагог брала активну участь у відкритті та облаштуванні притулків, дитячих майданчиків у різних районах Києва. Вона опікувалася також питаннями забезпечення дитячих майданчиків медичним обслуговуванням, облаштування дитячих бібліотек, агітаційною роботою з батьками. Наталія Дмитрівна читала лекції, організовувала курси з підготовки вихователів. відшукувала будинки, придатні для роботи дошкільних закладів. Про активну діяльність Н. Д. Лубенець у цей період свідчать такі факти: у 1919 р. лише в Лук’янівському районі Києва за її ініціативи було відкрито п’ять дитячих садків, у Єврейському народному будинку виділено кімнату’ для влаштування національного дитсадка. Того ж таки 1919 р. Наталія Дмитрівна порушувала перед Колегією питання про стан усіх створених на той час дошкільних закладів, про проведення відповідної організаційно- педагогічної роботи з відкриття нових.

У 1920 р. Н. Д. Лубенець залишила роботу в галузі дошкілля й почала працювати вчителькою досвідної школи у Пущі-Водиці. Педагогічну практику вона поєднувала з роботою над створенням підручників та посібників для початкової школи. Разом зі своїм чоловіком, який працював директором школи у Пущі-Водиці, вона підготувала читанки для початкової школи: «Перша читанка для трудових шкіл» (1923) та «Друга читанка для трудових шкіл» (1923).

Свої міркування з приводу здобутого у школі досвіду роботи педагог виклала в низці публікацій, уміщених на сторінках педагогічних журналів та збірників праць («Комплексова система в другій групі» (1925), «Соціально-політичні уявлення у дітей молодшого концентру трудшкіл» (1929). Так, у статті «Комплексова система в другій групі» Наталія Дмитрівна ділилася досвідом роботи за комплексними програмами, запровадженими у школах У країни з 1924/25 навчального року. Комплексні програми, що ліквідували предметне навчання в школах, спричинили в 1920-х роках багато дискусій, основним питанням яких була доцільність їх використання. Н. Д. Лубенець не висловлювала категоричних поглядів стосовно нових програм, а лише зазначала їхні позитивні та негативні сторони; доходила висновку про те, що робота за новими програмами вимагає від учителів значних зусиль, у тому числі й із перепідготовки.

В останні роки життя Н. Д. Лубенець викладала українську мову в одній із київських шкіл. Багато фактів із життя та діяльності Н. Д. Лубенець у другій половині 1920-х років і до кінця її життя, на жаль, невідомо. Немає також достовірних відомостей про рік її смерті. Гадаємо, сучасні дослідники її життєдіяльності віднайдуть ці факти і зроблять їх надбанням широкого педагогічного загалу та всіх, зацікавлених історією української педагогіки.

Література

Самоплавська Т. О. Лубенець Наталія Дмитрівна (1877–1943?) / Т. О. Самоплавська // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студ. вузів : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2 : ХХ століття. – С. 218–223.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8