Костянтин Дмитрович Ушинський народився 18.02 або 19.02 (02.03 або 03.03) 1823 (за ін. даними 1824) – 23.12 (за ін. даними 24.12) 1870 (04.01 або 05.01.1871) у с. Богданка на Новгород-Сіверщині (за іншими даними, в Тулі) в родині дрібномаєткового дворянина. Сім’я не мала великих матеріальних достатків, оскільки Дмитро Ушинський відпустив селян на волю ще до реформи 1861 р. Мати, Любов Степанівна Гусак-Капніст, яка походила з родини відомого українського письменника В. В. Капніста, померла, коли синові було 11 років. Але його початковою освітою й вихованням опікувалась саме вона. Прищеплену нею любов до української мови й культури педагог проніс через усе життя. Середню освіту Ушинський здобув у Новгород-Сіверській гімназії, яка, на його думку, була однією з найкращих на той час. Після закінчення гімназії він вступив на юридичний факультет Московського університету (1840) і закінчив його в 1844 р. з відзнакою. Студент Костянтин давав приватні уроки, оскільки на той час батько збіднів і не міг надсилати йому грошей. Юнак багато читав, вивчав сучасну філософію, захоплювався літературою, мистецтвом, прагнув бути в курсі політичних подій у Росії та за кордоном. Збереглися окремі уривки з його щоденника, з яких постає образ людини великого розуму, міцної волі, відданої своїй вітчизні, народові.

Після закінчення університету К. Д. Ушинського призначають виконувачем обов’язків професора в ярославський Демидовський юридичний ліцей на кафедру камеральних (економіко-юридичних) наук. Як викладач він був надзвичайно популярний серед студентів, оскільки його лекції вирізнялися самостійністю мислення, майстерністю викладу. Але царський режим під впливом революційних подій 1848 р. на Заході посилив реакцію: юридичні й політичні науки перебували під особливим контролем. З цим не міг змиритися Костянтин Дмитрович, і за рішучий протест проти принизливого поліційного нагляду над вищою школою його звільнили з роботи.

Скрутне матеріальне становище змусило його погодитися обійняти посаду дрібного урядовця в одному з департаментів Міністерства внутрішніх справ у Петербурзі (1849 – 1855). За різкий відзив про начальника, графа Д. А. Толстого, його звільнили і звідси. Певний час він присвятив журналістській діяльності, зокрема працював у журналі «Современник»: писав статті, перекладав наукову і художню літературу.

У 1851 р. Костянтин Дмитрович Ушинський одружився з подругою свого дитинства Надією Семенівною Дорошенко (походила зі славного українського роду Дорошенків, дочка українського дворянина), якій належав хутір Богданка в Глухівському повіті чернігівської губернії (тепер Шосткінського району Сумської області). Вони мали п’ятьох дітей. Друга їхня донька В. К. Ушинська (Пото) пізніше, згадуючи матір, зазначала, що це була дуже гарна, розумна жінка, хороша господиня. Батько дуже любив і поважав її.

Після років безробіття, журнальної праці Костянтин Дмитрович влаштувався в 1854 р. викладачем, а згодом інспектором Гатчинського сирітського інституту. Тут він долучився до практичної педагогічної діяльності й розробки основних проблем педагогічної науки.

Наприкінці 50-х років ХІХ ст. побачила світ праця М. І. Пирогова «Вопросы жизни», в якій автор закликав перебудувати справу виховання і освіти. Вона справила велике враження на К. Д. Ушинського. В 1857 р. з’явилася і його перша педагогічна стаття «Про користь педагогічної літератури», де він порушив питання про значення педагогічної літератури в поширенні педагогічної теорії серед учителів.

Це була не лише перша, а й по суті програмна педагогічна праця. Автор підняв у ній такі важливі соціально-педагогічні проблеми, як народність виховання, залежність школи від умов суспільного розвитку, значення громадської ініціативи в розвитку народної освіти й відповідальності педагогічної науки перед суспільством; а також низку теоретичних проблем: наукові основи педагогіки, співвідношення педагогічної теорії і практики, місце і роль виховання в педагогічному процесі, педагогічна майстерність тощо.

Згодом були опубліковані інші праці вченого: «Три елементи школи» (1857), «Про народність у громадському вихованні» (1857), «Про заходи поширення освіти через грамотність» (1857) та ін. Ці статті зробили К. Д. Ушинського відомим і популярним педагогом.

Наприкінці 1859 р. Костянтина Дмитровича призначили інспектором Смольного інституту, заснованого ще за Катерини ІІ. Це був становий закритий жіночий привілейований навчальний заклад, який мав два відділення: для дітей дворян і для дітей міщан. Інститут жив традиціями ще ХVІІІ ст., основна увага приділялася вивченню французької мови, а інші предмети викладалися на дуже низькому рівні. Педагог виступив справжнім реформатором: знищив поділ на «благородний» і «міщанський» відділи, запровадив семирічний термін навчання, нові навчальні плани, ввів нові предмети – природознавство й фізику, відкрив школу грамоти для покоївок, запросив на роботу нових учителів, започаткував викладання предметів рідною мовою тощо. Але всі ці починання розцінили як зневагу до традицій Росії. До речі, переслідувань учений зазнавав практично впродовж усього життя, оскільки офіційна влада не сприйняла його демократичних педагогічних ідей. І після сфабрикованих звинувачень і звільнення К. Д. Ушинський захворів і займався вже тільки науково-методичною діяльністю.

Ще 1861 р. учений видав свій перший підручник для початкової школи «Дитячий світ» у двох частинах. Протягом п’яти років перебування за кордоном він вивчав народну школу, вчительські семінарії, жіночі навчальні заклади. Саме там написав основні педагогічні твори: «Людина як предмет виховання» (перший том вийшов у Петербурзі в 1868 р., другий – у 1869 р.), «Листи із Швейцарії», загальновідомі підручники «Рідне слово» (три частини), «Керівництво до викладання за «Рідним словом» (дві частини) та кілька десятків статей, присвячених проблемам педагогічної психології.

На жаль, у повному обсязі здійснити задум праці «Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології» К. Д. Ушинському не вдалося. Смерть обірвала життя вченого, коли він розпочав роботу над третім томом – «Педагогічна антропологія»…

Популярність К. Д. Ушинського була великою. Невипадково його називали «учителем учителів». Педагогічній діяльності він присвятив 15 років (1855–1870).

Постійні переслідування остаточно підірвали здоров’я видатного педагога. За порадою лікарів він поїхав до Криму лікувати хворі легені. Згодом вирішив остаточно оселитися в Києві… Під час чергової лікувальної поїздки до Криму і вимушеної зупинки в Одесі, К. Д. Ушинський помер на сорок сьомому році життя о другій годині ночі 23 (за іншими даними, 24) грудня 1870 р., правлячи рукопис «Педагогічної  антропології». Смерть великого педагога схвилювала освітянську громадськість країни.  К. Д. Ушинського поховали в Києві, на березі Дніпра, у Видубецькому монастирі. Нащадки виконали його бажання.

Недовгим, але яскравим був життєвий шлях цієї людини, яка залишила творчу спадщину, що переживе віки і буде вивчатися нащадками. На ідеях К. Д. Ушинського ґрунтується сучасна, в тому числі й українська педагогіка. Сам педагог окрім російської та української вільно володів грецькою, латинською, англійською, французькою, німецькою мовами.

Великою заслугою К. Д. Ушинського є те, що він одним із перших сформулював ідею народності в педагогіці, подав її як основну складову виховної системи. Така ідея базується на переконаності в тому, що кожен народ має право на школу рідною мовою, побудовану на народних традиціях. І хоча педагог не заперечував значення історичного досвіду інших народів, проте вимагав, щоб засвоєння його було підпорядковане принципові народності….

Аналізуючи загальні основи європейського, а також американського виховання, учений дійшов висновку:

• загальної системи народного виховання для всіх народів немає ні в теорії, ні на практиці; «у кожного народу своя особлива національна система виховання; а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем є неможливим»;
• досвід у справі виховання є дорогоцінною спадщиною для всіх народів, але в тому розумінні, «в якому досвід всесвітньої історії належить усім народом»;
• «науку не треба плутати з вихованням. Вона загальна для всіх народів;але не для всіх народів і не для всіх людей становить мету і результат життя»;
• громадське виховання не може самостійно вирішувати питання життя, «не веде за собою історії, але йде слідом за нею»;
• «громадське виховання тільки тоді буде дійовим, коли його питання стануть громадськими питаннями для всіх і сімейними питаннями для кожного»;
• збудження громадської думки у справі виховання — основа його розвитку.

Ідея народності освіти й виховання яскраво висвітлена у статті «Рідне слово» (1861), в якій автор уперше виступив із циклом сформованим філософсько-психологічним поглядом на рідну мову, «що ніколи на в’яне й вічно знову розпускається», є цвітом духовного життя народу…

Рідна мова має бути основним предметом початкового навчання, аби діти навчалися свідомо використовувати її скарби, розвинули в собі дар слова, засвоїли граматичні закони в логічній системі.

Ідея народності, яку розробив К. Д. Ушинський, знайшла відображення й у створених ним підручниках для початкової народної школи «Дитячий світ» і «Рідне слово». Вони побудовані на перлинах народної творчості зокрема української: казках, піснях, прислів’ях, приказках, загадках.

«Учитель учителів» був прихильником виховного навчання. У статті «Три елементи школи» (1857) він дослідив співвідношення виховання й навчання. Аналізуючи досвід шкіл Великобританії, Німеччини і Франції, Ушинський дійшов висновку, що розрив між вихованням призводить до суперечливості педагогічного процесу, позбавляє його цілісності й ефективності.

Костянтин Дмитрович виступав проти позбавлення школи її виховних функцій і завдань. Зокрема критикував практику російського Міністерства освіти, яке прагнуло впроваджувати педагогічні новації з Німеччини. А причиною цього було те, що німецька педагогіка обмежувала діяльність школи тільки навчання. Водночас учений акцентував увагу на досвід англійської школи, яка на перший план висувала саме виховання. Хоча й цей приклад не був ідеальний, оскільки, на його думку, у своїй основі англійське виховання було антидемократичними і консервативними.

У статті «Про засоби поширення освіти через грамотність» (1858) автор переконливо доводив педагогічну неспроможність прямолінійного зближення моральності й грамотності. Приводом до написання статті стала гостра дискусія про роль грамотності для народу. Виникла вона після виходу допису відомого письменника В. І. Даля, який доводив, що поширення грамотності веде до зниження моральності народу. Костянтин Дмитрович заперечував це твердження, посилаючи на досвід Північно-Американських Штатів (США). Ідеї про переваги американської демократичної системи освіти він розвинув також у працях «Шкільні реформи в Північній Америці», «Внутрішній устрій північноамериканських шкіл».

Педагог піднімав у своїх творах різноманітні питання. Зокрема, великого значення надавав природничій освіті дітей. Знання історії, географії батьківщини – «важливі засоби до того, щоб повернути школу до народності». Початкове навчання має бути ближчим до життя, тоді успішно розвиваються розум і свідомість дитини. А от схоластичне навчання не приносить користі; раціональна організація шкільних занять має базуватися на постійній розумовій діяльності учнів. Учений аналізував проблеми наочності викладання, порядку й систематичності знань учнів. Розробив правила побудови уроку: вчитель має залучати до роботи всіх учнів, домагатися від них уважності; вміти урізноманітнювати методи викладання, тримати в полі зору не тільки клас у цілому, а й кожного окремого учня. Критикуючи так звану німецьку рецептурну педагогіку, Ушинський стверджував: учитель повинен знати основи дидактичної і психологічної теорії, але застосування їх залежить від нього самого.

Костянтин Дмитрович обстоював думку про те, що загальна освіта має бути пронизана ідеями гуманності і патріотизму. Виховання дається нелегко, вимагає культури волі й характеру, які великою мірою формуються в процесі навчання. Побудоване виняткове на інтересі, воно не сприяє виробленню цих рис.

Праця є важливими чинником моральне виховання, тому необхідно прищеплювати любов і серйозне ставлення до неї. У статті «Праця  в її психічному і виховному значенні» (1860) вперше порушується й усебічно обґрунтовується одна з провідних ідей Костянтина Дмитровича – працю як головний фактор, основний засіб виховання.

Цінними є думки вченого про роль і статус учителя в суспільстві, його професійну майстерність моральних сентенцій, системи покарань і нагород. Педагогічна професія вимагає тривалої спеціальної та практичної підготовки. Костянтин Дмитрович розробив проєкт організації вчительських семінарій, склав програми з педагогіки для спеціальних класів жіночих навчальних закладів…

Майже половину свого життя прожив в Україні, добре знав українську мову та її діалектичні форми, добивався відкриття українських шкіл. А душевні переживання під час перебування за кордоном вилилися в такі поетичні рядки:

Мандрівець невільний у теплому краю. Я згадую землю холодну свою;
Її глибочезні холодні сніги, Її неосяжні ліси.
Прекрасне тут море і гори чудесні, І світле прегарне в склепінні небеснім,
Природа – аж серце співа! Та стогне і тужить душа степова

Дослідник В. Терлецький доводить, що в цих рядках Костянтин Дмитрович мав на увазі «власну душу – українську степову».

Донька Костянтина Дмитровича, В. К. Ушинська у своїх спогадах згадувала, що під час перебування за кордоном часто вечорами всією родиною збиралися за столом і читали літературні твори. Одним з улюблених авторів Костянтина Дмитровича був М. В. Гоголь.

Доньки Костянтина Дмитровича Віра (1855–1920) і Надія (1856–1944) продовжили просвітницьку справу батька. Віра Костянтинівна домоглася відкриття на власні кошти двох шкіл у Києві і присвоєння їм ім. К. Д. Ушинського, викладання в них за підручниками «Рідне слово», «Дитячий світ».

Костянтин Дмитрович – це просвітитель світових масштабів. На його ідеях будувалося й розвивалася педагогіка не тільки російська й українська, а й багатьох країн. Творча спадщина вченого посіла вагоме місце у світовому педагогічному просторі.

Ми, звісно, маємо пишатися тим, що підручник «Рідне слово» перевидавався 150, а «Дитячий світ» — 70 разів і ними користувалися учні й учителі не лише України, а й Болгарії, Чехії, Словаччини, Польщі тощо.

Науково-педагогічний доробок Костянтина Дмитровича протягом багатьох років не втрачає своєї актуальності. На його ідеях зросли і змужніли українські педагоги, зокрема Х. Д. Алчевська, Г. Г. Ващенко, Б. Д. Грінченко, Т. Г. Лубенець, С. Ф. Русова… Була вона предметом зацікавленості й зарубіжних педагогів.

Праці Костянтина Дмитровича неодноразово перевидавалися до 1917 р., а з 1917 до 1946 р. вони не видавалися взагалі. До 1990 р. було надруковано 400 тис. примірників різних творів педагога. За радянських часів найбільш повним зібранням стали одинадцятитомник загальним тиражем 25 тис. примірників (1948–1952 рр.), виданий у Москві російської мовою, та шеститомник – 50 тис. примірників (1952–55 рр.), виданий у Києві української мовою. Проте, як повідомляють дослідники, багато його творів утрачені або стали частиною приватних колекцій, а з виданих за радянських часів вилучені деякі фрагменти, особливо ті, що стосувалися місця і значення релігійного виховання дітей молоді. А видавалися, цитувалися й пропагувалися ті ідеї, які були необхідні для виховання підростаючого покоління за умов соціалістичної системи. Цю прогалину нині намагаються заповнити. Зокрема, у 1998 р. у Луганську вийшла праця «Непізнаний Ушинський. Хрестоматія научно-христианської педагогіки». Зважаючи на такі обставини, нам, дослідникам, ще належить відкрити багато невідомого у спадщині великого педагога.

Березівська Л. Д. Ушинський Костянтин Дмитрович /Л. Д. Березівська // Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2 кн. Кн. 2. ХХ століття / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. – С. 284–292.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8