Ернст Фрідріх Вільгельм Мейман народився 28 (15) серпня 1862 р. у місті Урдінґен землі Нижній Рейн (Німеччина) у родині священика. Він був третьою дитиною з п’ятьох у сім’ї та виховувався в атмосфері провінційного пасторського середовища. Середню освіту Ернест Мейман здобував у реальній прогімназії м. Ланґенберґ, потім навчався в гімназіях міст Ґютерсло та Ельберфельд, де склав випускні іспити у 1883 р. Свої шкільні роки вчений згадував як нещасливий період, тому значну увагу приділяв питанню шкільної реформи у Німеччині.

У 1884 р. Е. Мейман, за наполяганням батька, вступив на євангельсько-теологічний факультет університету м. Галле, пізніше продовжив навчання в університеті м. Бонн, де у 1887 та 1889 рр. успішно склав іспити з теології, отримавши ступінь старшого вчителя з релігії, давньоєврейської мови, філософської пропедевтики. Спочатку він планував бути викладачем релігії, але критично переосмисливши зміст релігійних догм, відмовився від цієї ідеї. Отримавши дозвіл батьків на продовження навчання, майбутній науковець вступає до університету у м. Тюбінґен й починає вивчати медицину, філософію, цікавиться різними аспектами педагогіки та психології. Е. Мейман відвідує лекції В. Ділтея, Ф. Паульсена, Е. Ду-Бойе-Раймонда. Кар’єра медика  у майбутнього дослідника не склалася. Для нього нестерпними були заняття з практичної анатомії, через це він і припинив навчання. З 1890 р. зосередився на студіюванні філософії на факультеті університету м. Тюбінґен. 12 березня 1891 р. захистив дисертацію на тему «Основний закон асоціації та репродукції уявлень» й отримав ступінь доктора філософії. Вибір теми наукової роботи був закономірним, відображав інтереси Е. Меймана до питань психології. Свої медичні, анатомічні та психологічні знання він здобув аутодидактично з книжок. Досліджуючи цю царину, вчений переконався, що інтроспективна психологія оперує недостатніми засобами та методами. Тому восени 1891 р. він переїхав до Лейпциґа, щоб ознайомитися з експериментальними дослідженнями В. Вундта і розпочав роботу в інституті експериментальної психології при університеті м. Лейпциґа. У 1893 р. Е. Мейман став другим, а восени 1894 р. першим асистентом В. Вундта та розпочав студіювання експериментальної педагогіки. Співпрацюючи з В. Вундтом, майбутній вчений отримав ґрунтовні теоретичні та практичні знання про емпіричні методи досліджень. Зокрема його дослідження проблематики відчуття часу поціноване як видатне досягнення того періоду. На початку 1894 р., під керівництвом В. Вундта, Е. Мейман захистив дисертацію на тему «Дослідження з психології та естетики ритму». В подальшому він сподівався працювати над проблематикою застосування експериментальної психології, педагогіки та естетики.

В. Вундт високо оцінював наукові здібності Е. Меймана, який перейняв у свого вчителя прагнення експериментально досліджувати психічні процеси – вони мали спільний інтерес до психології почуттів. Робота під керівництвом знаного діяча експериментальної психології стала потужним стартом для молодого вченого. До досліджень пам’яті Е. Меймана спонукали роботи Г. Еббінгауза, а дослідження Т. Фехнера в галузі психофізики зацікавили перспективою у використанні їх у експериментальній педагогіці. На відміну від В. Вундта Е. Мейман вважав за доцільне впровадження методів експериментальної психології у досліджені дітей та розвивав ідеї застосування цих методів у розв’язанні педагогічно-дидактичних питань. Також дослідник багато уваги приділив студіюванню історії мистецтв, мав ґрунтовну літературну освіту, був пристрасним колекціонером творів мистецтва та східних килимів. Пам’ять, на яку Е. Мейман не міг покластися у повсякденному житті, містила дивовижну кількість спеціальних знань мистецько-історичного та мистецько-технічного характеру.

Викладацька та наукова діяльність Ернста Меймана тривала понад 15 років та вирізнялася широкою географією. Учений певний час працював у Цюріху (Швейцарія) та багатьох містах Німеччини (Кеніґсберґ, Галле, Мюнстер, Лейпциґ, Гамбурґ).

Від 1 жовтня 1897 р. Е. Мейман – позаштатний професор «індуктивної філософії та загальної педагогіки», викладач систематичної філософії, історії філософії та педагогіки у Цюріху. Тема його вступної лекції : «Зв’язок експериментальної психології та педагогіки». Учений мав підготувати заходи з педагогіки, що спонукало поглиблено вивчити нову для нього галузь знань. Одночасно науковець зав’язав міцні стосунки з учителями Цюріха та провадив викладацьку діяльність. У 1898 р. було захищено першу докторську роботу, написану під керівництвом Е. Меймана. Поступово кількість слухачів його курсу зросла. Серед учнів ученого було особливо багато вихідців із балканських країн та Німеччини. Саме у цюріхський період відбулося формування його наукової концепції експериментальної педагогіки, також Е. Мейман інтенсивно працював над теоретичними та експериментальними питаннями психолого-педагогічної проблематики. Наскрізна думка всієї його діяльності, застосування експерименту та систематичного спостереження у педагогіці. Працював науковець за певним цілеспрямованим планом. Спочатку розглядав проблеми, які можна було дослідити експериментально і які створювали своєрідний підмурівок для досліджень у галузі психології та психофізіології. Зокрема це стосувалося питання втоми учнів, яке вже певний час вивчали психіатри та дитячі психологи. З їхнього боку часто можна було почути докори та звинувачення на адресу тодішнього шкільного керівництва, що перевтома шкідливо впливає на фізичне та психічне здоров’я дітей. Е. Мейман зацікавився цією проблематикою і у 1899 р. з’явилася докторська робота його учня О. Гінеффа «Випробовування методів вимірювання розумової втоми». Ця праця допомогла в подальшому досліджувати вплив втоми на вивчення шкільних дисциплін.

Узимку 1900 – 1901 н. р. міська спілка вчителів, співпрацюючи з ученим, взимку 1900/1901 н. р. провела спеціальний курс з експериментальної педагогіки, для чого Верховна Рада кантону надала у розпорядження Е. Меймана апарати психологічного інституту та приміщення університету.

У 1900 р. у швейцарській «Вчительській газеті» опубліковано статтю науковця «Експерименти економії та техніки вивчення напам’ять». Ця праця започаткувала робіт, присвячених одній тематиці, яка поряд з дослідженням стомлюваності учнів мала велике значення для розробки майбутньої експериментальної педагогіки. У ній Е. Мейман розповідає як, використовуючи поліпшену методику тестування пам’яті, досягає результатів, які не за всіма параметрами збігаються з «повсякденним досвідом», що й доводить цінність експериментальних методик. І у цьому, і у подальших своїх дослідженнях Е. Мейман відзначає перевагу пам’яті дорослих над пам’яттю дитини. Він робить цінні педагогічні висновки, стверджуючи, що для дитини надзвичайне значення має впевненість у власній здатності опанувати заданий навчальний матеріал. Упродовж 1901 – 1902 рр. під керівництвом Е. Меймана підготовлено 8 дисертацій, присвячених проблемам роботи та ритму, а також експериментальним основам психофізики. У 1902 р., до 70-річчя свого вчителя В. Вундта, Е. Мейман опублікував працю «Виникнення первинних значень слів у дітей», у якій показує як логіко-понятійну інтерпретацію перших значень слів витісняє емпірично-психологічна, заснована на спостереженні. Вчений робить висновок, що розвитком усіх суттєвих складових частин мовлення і мови дитина зобов’язана впливові дорослих.

У 1903 р. В. Вундт, В. Вірт та Е. Мейман заснували журнал «Архів загальної психології». До першого випуску часопису вчений написав коротку вступну статтю, у якій розглянув питання роздробленості психології на численні школи, що конкурують між собою, хоча на думку автора, є дуже подібними. Причиною такої роздробленості дослідник вважав розбіжності у гносеологічних основах точок зору. «Архів» мав прислужитися експериментальній психології, що завойовувала провідні позиції завдяки подоланню внутрішніх і зовнішніх протиріч. Видавництво та керівництво журналом висувало перед Е. Мейманом нові серйозні вимоги, вже починаючи з першого випуску він писав численні рецензії на нові надходження, огляди, наукові статті. Заголовки публікацій свідчать про багатогранність його наукових інтересів. Поряд із суто філософськими питаннями науковець цікавиться психологією тварин, психопатологією, психоаналізом, роботами німецьких та зарубіжних дослідників. Особлива цінність «Архіву» для Е. Меймана полягала також у можливості постійно оприлюднювати свої праці. Також учений сконцентрував наукові інтереси на педагогічній психології. У 1903 р. дослідник написав наукову статтю «Мова дитини», у якій розглянув питання виникнення перших значень слів у дітей та причини появи помилок. Цього ж року у журналі «Німецька школа» надруковано його працю «Про економію і техніку навчання». У 1903 р. під керівництвом Е. Меймана підготовлено 6 дисертаційних досліджень, присвячених проблемам експериментальної педагогіки (успіхи навчання окремого учня та колективу, співвідношення почуття та свідомості, аспекти читання у дітей та дорослих, умови тривалого запам’ятовування, досвід виховання слабких дітей). У 1904 р. у часописі «Німецька школа» опубліковано статтю Е. Меймана «Домашня і шкільна робота» присвячену дослідженню домашніх та шкільних завдань, які виконують учні різного віку. Також учений надрукував 24 рецензії для «Архіву загальної психології» та декілька статей. Одну з них «Природничі науки та психологія», написано за спеціальним завданням В. Вундта для його видання «Фізіологічна психологія». Між вчителем і учнем розгорілася жвава дискусія щодо основних філософських питань обох наук, їхніх об’єктів, принципу причинності в психології, психофізіологічного паралелізму. Від 1904 р. непорозуміння на науковому ґрунті між В. Вундтом та Е. Мейманом поглиблюються. В. Вундт виходить зі складу редакції часопису «Архів загальної психології» та засновує новий журнал «Психологічні дослідження». Натомість Е. Мейман очолив «Архів». Його провідною тематикою стали питання педагогіки, дитяча психологія, психологія навчання.

У 1905 р. Е. Мейман та В. Лай почали видавати журнал «Експериментальна педагогіка. Робочий орган експериментальної педагогіки з особливим зважанням на експериментальну дидактику та виховання слабо обдарованих та аномальних дітей». Кожен з видавців підготував вступні статті. Е. Мейман написав нарис про виникнення експериментальної педагогіки. У цій публікації принципове значення мали його міркування про становище експериментальної педагогіки як окремої науки. Цього ж року було надруковано ще одну значну працю вченого «Тестування розумових здібностей дітей народної школи», у якій розглянуто проблему тестування розумових здібностей дітей та застосування цих тестів до школярів з метою діагностики рівня їхнього розумового розвитку та ступеню обдарованості. Також у часописі «Архів загальної психології» з’являється ще дві статті дослідника, написані у співавторстві з його учнями. Перша – «Про деякі основні питання психології явища навичок» (разом з Е. Ебертом). Друга – «Залежність змін дихання та пульсу від збудження та почуття» (разом з М. Кельхнер). А у 1902 р. під керівництвом Е. Меймана підготовлено кілька наукових досліджень, присвячених процесам забування та особливостям фізичної та психічної натури новачків у школі.

З літа 1905 р. Ернест Мейман працював у м. Кеніґсберзі, два роки по тому у Мюнстері. У 1909 р. був наступником Е. Еббінгауза в Галле, а потів очолив кафедру філософії у Лейпциґу. Звичайно, така швидка зміна місць діяльності сприяла поширенню нового напряму експериментальної педагогіки та його науковому запровадженню, перш за все завдяки тому, що вчений особисто закладав фундамент експериментальних педагогічних лабораторій та інститутів. Ім’я Ернста Меймана стало відомим завдяки популяризації експериментальної психології та педагогіки у багатьох країнах Європи, пізніше Північної Америки та Японії. Цьому сприяли і його власні наукові публікації, і досягнення його учнів.

У Кеніґсберзі Е. Мейман продовжив дослідження в галузі естетики щодо шкільних колективів та школярів різного віку. Зокрема він опублікував статтю «Естетичні дослідження школярів». Також у 1906 р. побачила світ ще одна праця вченого – «Кордони психологічної естетики», у якій дослідник заперечував суто психологічний спосіб розгляду й методики естетики та визнав виправданими об’єктивні методи поряд з психологічними.

Е. Мейман пропрацював у Кеніґсберзі всього три семестри й у грудні 1906 р. був запрошений на посаду професора філософського факультету університету м. Мюнстер у Вестфалії. 1907 р. вчений розпочав викладати у цьому навчальному закладі. У 1907-1908 рр. побачили світ перші видання великих за обсягом праць дослідника «Введення в естетику сучасності», «Інтелігентність та воля» (присвячена проблематиці психології особистості), «Економія і техніка пам’яті», «Лекції експериментальної педагогіки», які високо поцінували як на внутрішньому фаховому, так і на міждисциплінарному рівні не лише у Німеччині, а й за її межами. «Лекції з експериментальної педагогіки» вважають ґрунтовною роботою, у якій певним чином систематизовано та узагальнено початкові відомості з експериментальної педагогіки. Хоча автор підкреслював, що створення «систематичної педагогіки» не є його метою, експериментальна педагогіка повинна стати частиною загальної педагогіки як вступ до емпірично-педагогічних досліджень. У такий спосіб педагогіка матиме нове підґрунтя – відповідно до рівня розвитку філософських, медичних, природничих дисциплін свого часу. Хоча педагогіка і пов’язана з психологією, етикою, логікою та іншими галузями знань, проте – це окрема самостійна наука, наука виховання, і саме під цим кутом розглядають всі результати окремих досліджень. Перше видання «Лекцій» було присвячено спілці вчителів Кеніґсберга, Франкфурта-на-Майні та Бремена, однак ця праця стосувалася всіх вчителів народних шкіл Німеччини в цілому.

У 1907 р. у часописі «Архів загальної психології» Е. Мейман опублікував ще три статті, об’єднані однією тематикою: «Повідомлення про чуттєвість внутрішніх органів», «Про зв’язок снів і відчуттів органів та дивні спогади про сни», «Відчуття з середини». У цих публікаціях вчений відверто та жваво висловився про власні відчуття уві сні, які він занотовував та підсвідомі відчуття внутрішнього характеру. Він вважав, що існує безпосередня взаємозалежність між змістом снів та загальним станом здоров’я людини. Проблема відчуттів у цей період особливо зацікавила дослідника.

У журналі «Експериментальна педагогіка» було надруковано статтю Е. Меймана «Методи визначення типів уяви», у якій науковець узагальнив відомості про всі відомі на той час методики у цій галузі знань. Типи уяви, визначені медичною психологією, є основним предметом усіх досліджень Ернста Меймана, що присвячені питанням пам’яті та навчання. У статті «Про асоціативні експерименти з впливом репродуктивного часу» вчений висловлює свої думки щодо експериментів над мисленням та підкреслює, що експериментальне педагогічне дослідження покроково вивчає такі складні психічні процеси як: пам’ять, мислення, воля.

1908 р. був у житті Ернста Меймана був насиченим та продуктивним. Видання двох часописів, викладацька діяльність, власні дослідження, написання наукових праць, численних рецензій та доповідей. Цього року було надруковано другий том «Лекцій з експериментальної педагогіки та її психологічних основ», а також друге видання наукової праці «Виникнення перших значень слів у дитини». Четвертий випуск часопису «Експериментальна педагогіка» Е. Мейман видавав уже одноосібно, В. Лай вийшов зі складу редакції. Починаючи з п’ятого випуску журнал мав нову назву «Журнал з експериментальної педагогіки». У шостому випуску часопису він опублікував свою статтю «Новітні погляди на сутність фантазії з особливим оглядом на фантазію дитини», у якій підтримав погляди В. Вундта та домінантні тоді концепції, що дитяча фантазія має лише репродуктивний та копіювальний (наслідувальний) характер. Наступна праця вченого «Новітні дослідження самогубства у підлітковому віці» – власне рецензія на працю Льюіса Проала. Е. Мейман, жваво цікавлячись закордонними виданнями, звернув увагу на цю роботу, бо в ній детально розглянуто складові психічного життя дітей, а саме вплив довкілля на духовне життя та волю дитини. У статті «До питань професури педагогіки» (надрукована у двох частинах у 1908 і 1909 рр. в «Журналі експериментальної педагогіки») вчений висловив свою позицію та критичні зауваження щодо відмови трьох баварських університетів створити окремі спеціалізовані кафедри педагогіки. Він вважав неприйнятним «опікування» педагогіки філософами, оскільки ці дві науки мають різну історію, різні шляхи розвитку та різні завдання.

У 1909 р. у часописі «Архів загальної психології» надруковано лише дві невеликі статті Е. Меймана: «Про читання уві сні» (містила власні спостереження та враження дослідника), «Про деякі оптичні омани» (розкрито приклад омани сприйняття через іррадіацію).

27 травня 1909 р. Ернст Мейман переїхав до м. Галле, де працював у місцевому університеті упродовж двох семестрів та долучився до руху за реформування шкільної освіти. Він брав активну участь у роботі Спілки за шкільну реформу, заснованої ще 3 жовтня 1908 р. у Берліні. 19 березня 1910 р. на загальних зборах цієї організації науковець виступив із доповіддю «Завдання і цілі Спілки за шкільну реформу», що пізніше була надрукована як окрема стаття.

10 серпня 1910 р. вченому запропонували обійняти посаду професора університету м. Лейпциґа. У офіційному листі-запрошенні на роботу Е. Меймана схарактеризовано як визначного представника експериментальної психології та педагогіки, який поєднує поміркованість та гострий розум, сприяє піднесенню цієї галузі педагогічних досліджень до рівня критичної науки. Взимку 1910 р. науковець став до праці. Вчений керував філософсько-педагогічним семінаром, де створив відділення дитячої психології та експериментальної педагогіки, відповідав за освітній процес та іспити слухачів курсів для вищого викладацького складу. Частково з його власних коштів був створений та працював інститут експериментальної педагогіки у Лейпциґу. Подальший розвиток досліджень з експериментальної педагогіки, зростання уваги до цієї галузі знань вимагали від Е. Меймана нових зусиль та ідей з координації роботи закладів з експериментальних досліджень дитини. У Лейпциґу вчений познайомився з керівником руху робітничої школи О. Шайбнером. Дружба та співпраця двох дослідників сприяла появі у 1911 р. нового фахового часопису «Журнал педагогічної психології та експериментальної педагогіки», який поєднав два видання «Журнал експериментальної педагогіки» (керував Е. Мейман) та «Журнал педагогічної психології, патології та гігієни» (видавець О. Шайбнер). У першому випуску надруковано статтю Е. Меймана «Експериментальна педагогіка та шкільна реформа», у якій реформа школи та експериментальна педагогіка були визначені як паралельні рухи, взаємопов’язані між собою.

Поряд з психолого-педагогічною дослідницькою діяльністю вчений активний і у громадській роботі. 6-8 жовтня 1911 р. він – учасник загальних зборів та першого загальнодержавного конгресу, присвяченого темі дитячої освіти та юнацтвознавству, організованого Спілкою за шкільну реформу. У роботі форуму брали участь вчителі та керівники шкіл всіх рівнів, викладачі університетів, лікарі, чиновники, діячі мистецтв, представники батьківства, делегати від уряду, органів шкільного управління, спілок, які були прихильниками реформаторського руху та уособлювали «педагогічну Німеччину». Провідними темами виступів учасників стали: «Проблема інтелекту і школа» та «Питання трудової школи». Зокрема Е. Мейман свою доповідь присвятив методам та результатам перевірки розумових здібностей учнів. Цей напрямок досліджень залишався в колі наукових інтересів вченого й надалі. У 1911 р. на засіданні з нагоди заснування вчительської спілки м. Дрездена він виступив з доповіддю «Сучасне положення педагогіки», ще раз обґрунтувавши необхідність здійснення шкільної реформи та важливість наукових досліджень в галузі педагогіки та психології. Цього ж року опубліковано його статтю «Якість відомого та невідомого», що містила аналіз спостережень що взаємозв’язку у свідомості почуттів про відоме та невідоме. Також у 1911 р. надруковано перший том другого переробленого видання «Лекцій з експериментальної педагогіки». Автор написав нову передмову, доопрацював розділи, присвячені проблемам дитячої обдарованості, розумової роботи школярів, методики викладання іноземних мов та математичних дисциплін.

Взимку 1911 р. Е. Мейман залишив Лейпциґ, отримавши посаду професора філософії та педагогіки при «Загальному Лекторії» («Allgemeine Vorlesungswesen»). Це був вищий навчальний заклад, який разом з Колоніальним інститутом, заснованим 1908 р (членом якого був і Е. Мейман), став провісником та попередником університету, створеного у м. Гамбурґу 1919 р. У Гамбурґу вчений мав сприятливі умови: буржуазія, яка підтримувала нові реформи, добре оснащений науковий інститут, належне фінансування, звільнення від обов’язків приймати іспити. Отож він сподівався зосередитися на науковій розробці питань педагогіки.

У «Загальному Лекторії» здобували фахову освіту вчителі народних шкіл. Заклад складався з кафедр новітньої історії, громадського права, національної економіки, мов, культури Близького Сходу, географії. У 1909 р. сенат Гамбурґу наказав відкрити семінари з філософії, східноазійських мов та культури, африканістики.

До обов’язків Ернста Меймана належало здійснення семінарської освіти вчителів народної школи в галузі експериментальної психології, читання курсів філософії для досвідчених вчителів. У своїх лекціях науковець торкався широкого спектру дисциплін, які змістовно збагачували навчальний процес й, поряд з психологією та педагогікою, були пов’язані з історією філософії, естетикою, теорією пізнання, логікою. «…». Е. Мейман перетворив «Семінар з філософії» на психолого-педагогічний заклад, який став приладом для науковців і дослідників у Німеччині та за кордоном. Заходи, які проводив вчений викликали значний інтерес у студентства. Лекцію «Введення у філософію сучасності» Е. Мейман читав 650 слухачам. Заняття-практикум «Введення в експериментальну психологію та використання в педагогіці» відвідало 820 студентів. У гамбурзький період науковець вивчав питання експериментальної педагогіки, філософії, естетики, педагогічні теми, зокрема питання статевого виховання, спільного навчання хлопчиків та дівчат, методики навчання дітей малюванню, удосконаленням тестів розумових здібностей Біне-Сімона. Взимку 1912 р. він читав цикл з 13 лекцій на тему «Сучасний виховний рух та його зв’язок з наукою і культурою нашого часу», який включав питання мети виховання, навчання, організації педагогічного руху. Перебуваючи в Гамбурґу, крім академічних занять, проведення семінарів, Е. Мейман читав відкриті лекції, виступав з доповідями перед представниками різних спілок та об’єднань вчителів. Особливу симпатію у вченого викликала критична позиція щодо конфесійно-релігійного виховання.

Враховуючи те, що вчений розглядав експериментальну педагогіку як частину реформаторського руху, він запропонував ідею необхідності створення центрального органу керівництва та координації дослідницької педагогічної роботи. Науковець побоювався можливого розколу дослідницького руху і бачив у інституті юнацтвознавства Гамбурґа саме такий координуючий заклад.

У цей час Е. Мейман також продовжив роботу співредактора «Журналу педагогічної психології», у якому 1912 р. опублікував результати низки власних наукових пошуків. У праці «Спостереження диференційованих установок при дослідженні пам’яті» вчений дійшов геніально простого висновку: ми вчимо те, що хочемо вчити, тобто ми запам’ятовуємо те, що нам цікаво запам’ятати. Лише загальне враження про ціле й загальні асоціації дають міцні результати в запам’ятовуванні. У статті «Про новий метод дослідження розумових здібностей та значення комбінаторних методів», обґрунтовував власну методику дослідження розумових здібностей та результати її впровадження. Його тест складався з завдання побудувати речення з двох поданих слів. Проект «Програма психологічних досліджень малювання» Е. Мейман розробив спеціально до Четвертого Міжнародного конгресу з питань викладання образотворчого мистецтва та інших видів творчості, що зібрався у Дрездені. Також Е. Мейман підготував значну частину матеріалів експозиційного розділу про експериментальні дослідження для виставки «Дитина і школа», що була організована 1912 р. у Лейпциґу. Праця вченого «Настанова для практичних робіт з юнацтвознавства» мала стати своєрідним вступом у практику педагогічного експерименту, написано її у доступній формі, адресовано широкому загалу читачів та фахівців-практиків з метою самонавчання. Вона містила відомості про необхідні інструменти, довідкову літературу, матеріали для тестування розумових здібностей.

Роки роботи в Гамбурґу стали періодом розквіту творчої діяльності Е. Меймана. Викладацька діяльність у вищому навчальному закладі, видавництво «Архіву загальної психології», «Журналу експериментальної педагогіки», співпраця з іншими виданнями, участь у виданнях «Збірка статей з психологічної педагогіки», «Педагогічні монографії», «Педагогіка сучасності» і «Педагогігум». Лише самі назви можуть окреслити широке поле діяльності та здійснену роботу вченого.

Науковець зміг організувати роботу так, щоб його асистенти змогли замінити його не тільки під час дослідів, а й на лекціях, оскільки здоров’я його погіршилося, тому заходи часто переносили або скасовували. У 1912 р. завершено роботу над останнім виданням тритомника «Лекції з експериментальної педагогіки», який автор постійно вдосконалював та доповнював. Загальний обсяг праці склав майже 2450 сторінок. Видання мало чітку структуру. Перший том – «Розвиток дитини: загальна дитяча психологія»; другий – «Обдарованість дитини: індивідуальна психологія»; третій – «Робота дитини: педагогіка і дидактика».

Останні праці Ернста Меймана написано у 1915 р. Політична ситуація в країні та світі суттєво вплинули на напрями його наукових досліджень про що свідчать навіть заголовки його статей: «Про народне виховання національних основ», «Сучасні питання німецького національного виховання». Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, невтомний вчений мав багато планів, проєктів, задумів. На жовтень 1915 р. було заплановано його подорож до США з серією лекцій з психології та педагогіки. Дослідника також запросили до «Школи комерції» при Нью-Йоркському університеті, де він мав отримати звання почесного доктора університету. Однак всі ці плани не здійснилися. 26 квітня 1915 р. Е. Мейман помер через гостре запалення легень.

Вчений не був одружений, не мав дітей, через свою раптову, передчасну смерть, не залишив автобіографічних свідчень, тому інформація біографічного характеру переважно розкриває його професійну діяльність. Більшість рукописів науковця знищено після його смерті за власним бажанням автора. Майже всі ці документи важко розшифрувати, оскільки вони записані стенографією за власною системою Е. Меймана, яку міг прочитати тільки він один. Залишилися окремі завершені рукописи. Власну об’ємну наукову бібліотеку вченого, що складалася з літератури з психології, шкільної педагогіки, дидактики, питань шкільної реформи залишено філософському семінару у Гамбурґу. Художню літературу зі своєї книгозбірні науковець заповів братам та сестрам.

Численні некрологи у фахових журналах, німецьких, закордонних газетах свідчать про високий рівень авторитетності та поваги до Е. Меймана в університетських колах, серед вчителів та за межами професійного середовища. Термін «експериментальна педагогіка» у Німеччині громадськість сприймала як поняття тісно пов’язане з його іменем. Поряд з його науковими заслугами в галузі педагогіки, психології, естетики, усі автори споминів відзначають його вміння: як викладача в письмовій та усній формі чітко і зрозуміло висловити свою думку та подати матеріал, як організатора – планувати, координувати та здійснювати дослідницьку роботу.

Література

Матеріал біографія Ернста Меймана підготовлений на основі статті Степаненко А. В. Педагогічна діяльність і погляди Ернста Меймана, представника експериментальної педагогіки кінця ХІХ – початку ХХ ст. : монографія / А. В. Степаненко. – Кропивницький, 2019. – С. 28–45, однак проведено літературну обробку використаного тексту.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8