Микола Миколайович Ланге увійшов у світову психологію як автор моторної теорії уваги. В Україні й Росії його визнано основоположником експериментального напряму в психології. Ланге – мислитель широкого гуманітарного профілю, якому належать праці з філософії, логіки, педагогіки, історії культури. Учений був видатним організатором науки, активним учасником громадського руху з продуктивного оновлення життя в країні. Але пріоритетною галуззю для Ланге була головна наука про людину – психологія.

Внесок у розробку проблем психології і визначив його наукову долю. Ланге прийшов у цю сферу, коли з філософії вона відокремилась як самостійна дисципліна, орієнтована на методи природознавства, що стрімко розвивалося. Звернення Ланге до проблем психології відбулося під впливом ідейної атмосфери пореформеної Росії, де не вщухали суперечки про душу, рушійні сили поведінки людини. Так, запити історичної логіки розвитку психологічного знання, з одного боку, і запити соціокультурного середовища, в якому Ланге формувався як учений, з іншого, обумовили його творчий шлях.

Микола Миколайович Ланге народився в Петербурзі 12 (24) березня 1858 р. в сім’ї професора Військово‑юридичної академії. Закінчивши із золотою медаллю гімназію, він у 1878 р. вступив на історико‑філологічний факультет Петербурзького університету. Це були роки революційного піднесення, коли активність народників, які полювали за царем, досягла апогею. У перший же рік навчання студент Ланге взяв участь у революційній сходці, за що був підданий університетському суду. На щастя, цей інцидент серйозно не вплинув на його долю і не завадив блискуче завершити університетську освіту. Можливо, такий серйозний урок втримав його від того, щоб приєднатися до стану терористів, і спонукав згодом віддати перевагу менш радикальним формам боротьби за соціальне перевлаштування.

Після закінчення історико‑філологічного факультету Ланге був залишений в університеті при кафедрі філософії (цьому сприяло те, що вже на IV курсі він був удостоєний університетської золотої медалі за блискучу роботу «Вчення Лейбніца і його полеміка з Локком»), а потім у 1883 р. направлений на стажування в Німеччину й Францію. Тут він продовжив свої історико‑філософські студії, підсумком яких стала дисертація «Історія моральних ідей ХІХ століття» – за неї він у травні 1888 р. здобув звання магістра філософії. У тому ж році опубліковано німецькою мовою його роботу «До теорії чуттєвої уваги й активної апперцепції». Ця наукова праця узагальнювала результати експериментів, проведених Ланге в лабораторії «батька експериментальної психології» Вільгельма Вундта.

Важливо зазначити, що, приїхавши до Лейпцигу як стажер до Вундта, Ланге не прийняв жодної з його методологічних орієнтацій – ні вчення про паралельність психічних і фізичних процесів (психофізичний паралелізм), ні принцип психічної причинності, за яким психічні явища визначаються психічними ж, і тільки ними, ні волюнтаризм, що підніс волю до вищої сили душі, для якої «не існує закону». Під знаком цих концепцій тривала робота в Лейпцизькому університеті Вундта, що став на той час головним міжнародним центром психологічних досліджень.

Проте не для засвоєння цих концепцій Ланге приїхав до Вундта. У нього ще раніше, на батьківщині, склалися уявлення, протилежні вундтовським. Він відкинув уявлення про свідомість як замкнений внутрішній світ, про волю як діючу з глибини цього світу першооснову та інші постулати лейпцизького професора. Ланге, який мав філософську освіту, але не мав навичок лабораторної роботи, важливо було ними оволодіти, щоб реалізувати свій власний план експериментів.

Почавши психометричні досліди (так називалися тоді дослідження часу реакції), Ланге поставив перед собою завдання знайти реальні детермінанти акту уваги. Передумовою цього став принципово новий методологічний підхід, що відобразив загальну переорієнтацію світової психологічної думки на еволюційно‑біологічний спосіб пояснення її об’єктів. Взаємодія організму з середовищем відбувається за допомогою рухової активності. Якщо раніше цю активність виводили з інтелектуальних, емоційних, вольових операцій, то тепер такі залежності змінюються і самі ці операції є похідними від м’язових процесів. Зароджуються моторні теорії різних психічних процесів.

Одним із піонерів цього напряму став Ланге, який запропонував моторну теорію уваги – феномену, в якому внутрішня активність і вибірковість свідомості поєднані у концентрованому вигляді.

Моторна теорія уваги Ланге стала антиподом трактування уваги, відображеного у вундтовському понятті про апперцепцію. Вихідною й фундаментальною є, згідно з Ланге, мимовільна поведінка організму, що має біологічний сенс, який  полягає в тому, що за допомогою м’язових рухів організм займає найбільш вигідну позицію щодо зовнішніх об’єктів з тим, щоб сприйняти їх якомога ясніше й чіткіше.

Предметом спеціального експериментального вивчення Ланге зробив мимовільні коливання уваги при зоровому й слуховому сприйнятті. Цей феномен та його пояснення, запропоноване Ланге в праці 1888 р., зумовили в психологічній літературі жваву дискусію, в яку були втягнуті лідери тогочасної західної психології – В. Вундт, У. Джемс, Т. Рібо, Дж. Болдуїн, Г. Мюнстерберг та ін.

Моторна теорія уваги Ланге зробила його широковідомим на Заході. Публікація, у якій цю теорію було викладено, здобула високий індекс цитування. Міцно ставши на ґрунт біологічного детермінізму, Ланге відкинув будь‑які трактування уваги й волі, засновані на давньому постулаті про те, що першопричиною цих процесів є внутрішня активність душі.

У листопаді 1888 р. Микола Миколайович Ланге отримав призначення на посаду приват‑доцента в Новоросійський (нині Одеський) університет на кафедрі філософії. Він викладав більшу частину курсів, що належали до цієї кафедри: вступ до філософії, історію філософії, психологію, історію педагогіки, дидактику. Історію педагогіки й дидактику вчений читав з власної ініціативи, бо надавав їм великого значення в системі тогочасних гуманітарних наук.

Поряд з читанням лекцій Ланге працював у фізіологічній лабораторії П. А. Спіро з учнями послідовника І. М. Сєченова. Тут він продовжив розпочаті за кордоном експерименти. В одному з листів дружині вчений повідомляв, що для завершення дослідів про відчуття руху йому потрібні були деякі інструменти. Він знайшов їх у лабораторії Спіро, який відвів Ланге окрему кімнату, що стала незабаром «кабінетом експериментальної психології».

Одеса того часу була великим культурним центром півдня Російської імперії. З цим містом багато років було пов’язане життя Ланге. З листопада 1888 р. і до самої смерті він проживав в Одесі, працюючи в Одеському університеті та інших навчальних закладах міста.

Досить продуктивними були перші роки його роботи. У 1889 р. він видає підручник логіки, згодом відзначений малою золотою медаллю. У 1890 р. в центральному журналі «Питання філософії і психології» виходить його стаття «Елементи волі», а в 1891 р. в журналі «Російська школа» – стаття «Механізм уваги».

У 1893 р. Ланге узагальнив результати своїх досліджень, представивши їх як докторську дисертацію «Психологічні дослідження. Закон перцепції. Теорія вольової уваги». Ця праця Ланге ознаменувала початок відкритої боротьби за утвердження експериментального методу у вітчизняній психології. У своїй дисертації він наголошував на необхідності створення при російських університетах кабінетів експериментальної психології, обґрунтовуючи це: «1) сучасним становищем наукової психології, 2) прикладом університетів Німеччини, Франції, Сполучених Штатів Північної Америки та ін., 3) користю, що має звідси статися, як практичної для педагогів, лікарів, так і теоретичної для подальшого розвитку наук антропологічних в широкому сенсі цього терміна».

Здобувши диплом доктора філософії в 1893 р., а потім і звання екстраординарного професора, Ланге перейшов від загальних міркувань про необхідність організації самостійних психологічних лабораторій до реалізації цього проекту в стінах Новоросійського університету. Його лабораторія мала за мету розвиток психології як об’єктивної науки й викладання її як навчальної дисципліни. Організована за такими принципами при кафедрі філософії в 1896 р., вона стала, по суті, першою самостійною експериментальною психологічною лабораторією в Росії.

Заняття загальною психологією (зокрема, проблемами уваги і сприйняття) Ланге поєднував з вивченням психічного розвитку дітей. Про це йдеться в його невеликій книжці «Душа дитини в перші роки життя».

Микола Миколайович Ланге увійшов в історію освіти як фундатор і перший директор Вищих жіночих курсів в Одесі. Спочатку він розробив проект трирічних педагогічних жіночих курсів, які в жовтні 1903 р. почали діяти при гімназії Пашковської. Очоливши ці курси, професор прагнув перетворити їх на вищі, підносячи рівень викладання до університетського. Зусилля Ланге та його колег не були даремними: у 1905 р. жіночі курси з педагогічних перетворилися у вищі.

Не обмежуючись академічною діяльністю, Ланге жваво відгукувався на суспільні запити. Протягом кількох років він, головуючи в Історико‑філологічному товаристві при Новоросійському університеті, створив при ньому педагогічний відділ, що став центром науково‑методичної та громадської роботи вчителів початкової та середньої школи. Відділ направляв і організовував діяльність учительства, обговорював найактуальніші проблеми освіти, зокрема пов’язані з назрілою реформою школи.

У березні 1905 р. на одному із засідань відділу Ланге виступив з промовою «У чому має полягати реформа нашої школи». Він критично оцінив систему класичної освіти, засудив бюрократичний режим школи, ратував за скасування цензури, доступність освіти для всіх верств населення.

У наступні роки Ланге пристрасно захищав принцип загальнодоступності освіти, доводячи, що школа покликана пробуджувати у дітей наукові інтереси, вчити їх мислити. Перебуваючи на посаді голови шкільного комітету при міській думі, Ланге безпосередньо займався організацією діяльності однієї з початкових шкіл, де, впроваджуючи ідеї Песталоцці, зробив спробу реалізувати принципи трудового навчання.

Активно здійснюючи громадську діяльність, Ланге не переставав бути вченим. Він редагував книжки, писав відгуки на роботи як визнаних вчених, так і студентів‑початківців, вів експериментальні й теоретичні дослідження. Його відгуки на творчі роботи «Теорія пізнання Локка й полеміка проти неї Лейбніца» (1899), «Вчення Канта про простір і час» (1901), «Основа філософії Вундта» (1904) та інші самі по собі становлять серйозні наукові дослідження. У 1911 р. Ланге редагував філософський відділ в енциклопедичному словнику «Гранат» і був автором багатьох статей.

Чималий інтерес викликали його публічні лекції «Сучасна експериментальна педагогіка» (1909), «Про ігри тварин і людей у зв’язку з питанням про походження мистецтва» (1909) та ін.

Після остаточного встановлення радянської влади в Одесі в 1919 р. професор Микола Миколайович Ланге співпрацював з нею, сподіваючись на «глибоке оновлення школи, університету й самої науки». Він працював консультантом при Раді Комісарів вищих шкіл Одеси, виступав на вчительських конференціях, де обстоював свої позиції, захищаючи трудову школу та ідею поєднання розумового виховання з фізичною працею.

Помер Микола Миколайович Ланге 15 лютого 1921 р. в Одесі, де й похований на старому кладовищі.

У Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова зберігається унікальний особистий архів ученого, що становить особливий інтерес для сучасних психологів, істориків, філософів.

На знак поваги пам’яті М. М. Ланге на головному корпусі Одеського університету встановлено меморіальну дошку.

Підготовлено за публікаціями:

Степанов, С. Н. Н. Ланге (1858–1921) / Сергей Степанов // Школьный психолог. – 2002. – № 18. – С. 5;

Сухомлинська, О. В. Ланге Микола Миколайович (1858–1921) / О. В. Сухомлинська // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. – Київ, 2005. – Кн. 1 : Х–ХІХ століття. – С. 539–544.

Використано також інформацію з офіційного сайту Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8