Біографія М. О. Корфа
Корф Микола Олександрович [14(02).07.1834, м. Харків – 25(13).11. 1883, с. Нескучне Олександрівського пов. Катеринославської губ., нині Великоновосілківського р-ну Донецької обл.] – педагог, земський, культурний діяч, організатор шкіл та бібліотек в Україні, публіцист, барон.
За батьком походив із знатного роду Корфів (Korff), що перебралися із Вестфалії (Західна Німеччина) на російську службу в 17 ст. і посідали там помітне місце. Зокрема, родичами М. Корфа були президент Російської Академії наук в 1734–1740 рр. Іоганн-Альбрехт Корф, державний діяч, історик, директор Імператорської публічної бібліотеки в 1849–186 рр. (нині – Російська національна бібліотека) граф Модест Андрійович Корф, письменник Федір Федорович Корф.
Через ранню втрату матері, українки за походженням (на другому році життя М. Корфа) і неприязне ставлення з боку мачухи дитячі роки провів у різних родичів, зокрема в Катеринославі, Москві, Новгороді. Початкову освіту здобув у приватній школі Д. Градовського у с. Вовчому Воронезької губ. У 1844–1845 рр. навчався у закладі Крюммера у м. Верро (Ліфляндська губ.; нині м. Виру, Естонія), де досконало опанував німецьку мову, у Санкт-Петербурзі, де ним опікувався дядько М. А. Корф – у пансіоні А. Філліпова (1845–1848) та в Олександрівському (до 1843 р. – Царськосільському) ліцеї (1848–1854), який закінчив зі срібною медаллю (хоча мав право на золоту).
У 1854–1856 рр. служив у департаменті міністерства юстиції, проте швидко вийшов у відставку. Отримавши у спадок від матері родовий маєток у с. Нескучному (Корфовому), зі столиці повернувся в Україну, до якої завжди тяжів, одружився й почав займатися господарством. Водночас як землевласник та член дворянської корпорації брав активну участь у місцевих громадських справах – у дворянських зборах, у підготовці та провадженні в Катеринославській губернії селянської реформи 1861 р., земської реформи 1864 р. Обирався гласним Олександрівського повітового та Катеринославського губернського земств, секретарем земських зборів, членом ревізійної комісії, почесним мировим суддею, пізніше – головою повітового мирового з’їзду. У 1867–1872 рр. – член, згодом голова повітової училищної ради в Олександрівську (нині м. Запоріжжя).
Головним сенсом життя М. Корфа стала освітянська діяльність у межах земств, яку він тісно ув’язував з бібліотечною справою, залученням вчителів, дітей і селянства до систематичного читання. М. Корф першим у Російській імперії розробив теоретичні та практичні засади земської народної освіти, створив тип однокласної земської школи з 2–3-річним строком навчання (т. зв. «корфівські тризимки»), з одним учителем і трьома відділеннями в класі. Згодом напрацювання М. Корфа отримали загальне визнання, були реалізовані на законодавчому, міністерському рівнях і втілені у більшості губерній. У 1867–1872 рр. відкрив в Олександрівському повіті майже 100 облаштованих шкіл з підготовленими вчителями, наочними посібниками, бібліотеками (якими користувались як школярі, так і дорослі селяни) і книжковими складами, особисто інспектував їх, постійно дбав про підвищення кваліфікації педагогів (зокрема, ініціював проведення з’їздів-курсів для вчителів народних шкіл: перші три – у власній садибі, наступні у Гуляйполі, Маріуполі, Херсоні, Бердянську), поряд з учнівськими організовував учительські бібліотеки, укомплектовані педагогічною, історичною, загальноосвітньою, довідковою літературою, провадив зразкові уроки.
Автор великої кількості публіцистичних статей, в яких відстоював інтереси народної школи, право навчати дітей їх рідною (українською) мовою, п’яти підручників та настанов. Серед них – посібник «Наш друг» (1871; перевидавався 19 разів, востаннє у 1908 р.), п’ять видань «Звітів Олександрівської повітової ради училища», завдяки яким педагогічна практика М. Корфа стала широко відомою в Росії, «Керівництво до навчання грамоті за звуковим способом, або Як навчати грамоті дітей та дорослих», «Наша шкільна справа», «Російська початкова школа» («Керівництво для земських голосних та вчителів сільських шкіл») та ін. Залишив спогади «Із пережитого» (незавершені, закінчуються періодом роботи в Олександрівському ліцеї; опубліковані посмертно в «Російській старовині»). Мав велику кількість респондентів (понад 250 осіб), з якими ділився досвідом облаштування шкіл і бібліотек, на які виділяв і власні кошти.
Прогресивні позиції і погляди М. Корфа знайшли підтримку з боку багатьох діячів освіти, зокрема К. Ушинського, Д. Семенова та ін. Водночас, за різку критику офіційних документів, які не передбачали варіативності типів початкової школи, не мав підтримки з боку владних кіл. Часто стикався з протидією і нападками і з боку реакційних місцевих землевласників і чиновників.
У 1872 р. з родиною виїхав до Швейцарії, де оселився в Женеві, заснувавши там російську сімейну школу для дівчат. Писав статті для журналів «Народна школа», «Вісник Європи», «Тиждень», «Санкт-Петербурзькі відомості». У 1880 р. повернувся до свого маєтку і продовжив опікуватися практичними питаннями народної освіти (головно – проблемою ліквідації неписьменності) в Маріупольському та Олександрівському повітах Катеринославської губернії та Бердянському повіті Таврійської губернії. Розробив тип недільних повторювальних шкіл, в яких закріплювалися знання, отримані учнями в початковій школі. Переклав на російську мову «Керівництво до початкового навчання» видатного німецького педагога Ф. Гердера.
Досвідом з питання організації бібліотек педагог активно ділився на сторінках преси, зокрема, у статті «Народні бібліотеки» (1883), де зазначив, що потреба в них зростає і дав практичні рекомендації щодо створення таких книгозбірень. Того ж року М. Корф видав «Каталог народної бібліотеки», який широко використовувався земствами як типовий при організації бібліотек і читалень. Взявши за основу «Систематичний огляд народно-навчальної літератури» та каталог народної бібліотеки, що видавався Санкт-Петербурзьким комітетом грамотності, М. Корф запропонував для охочих створити книгозбірню дещо спрощений каталог, з групуванням книжок у п’ятьох відділах. Каталог вміщував 243 назви (довідкові видання, посібники для вчителя, найпопулярніші серед народу друки). Вчителя М. Корф вбачав головною особою в розповсюдженні книжок серед народу, а бібліотеку – обов’язковою складовою будь-якої школи. Вчителів закликав розбудити в народі інтерес до читання, підтримати його постійним спілкуванням із читачами й перевіркою того, як книжки сприймаються ними.
М. Корф першим у Наддніпрянській Україні науково займався питаннями читачезнавства. У 1870–80-х рр. вивчав доступність книжок селянам, їх читацькі інтереси, думки про літературу. Набутий ним досвід, ідеї, методика дослідження широко використовувались в Харківській приватній жіночій недільній школі та у Товаристві вчительок при ній, очолюваному Х. Алчевською, яка з 1870 р. співпрацювала з М. Корфом і залишила спогади про нього. На основі настанов М. Корфа, багаторічного спостереження, аналізу записів у щоденниках вчителів, вивченні відгуків про книжки був виданий тритомний посібник «Що читати народу?», де наведено оцінки книжок для народного і дитячого читання. М. Корф був автором розділу «Земська справа та народне господарство». Посібник удостоєний малої золотої медалі на Першій Всесвітній виставці в Парижі (1900).
Подвижницька освітянська діяльність М. Корфа здобула загальне визнання. Він був обраний почесним членом Петербурзького педагогічного товариства (1870), Московського комітету грамотності (1871), Московського університету (1871), Женевської Академії наук. Нагороджений золотою медаллю Петербурзького комітету грамотності (1873).
Помер у 1883 р. у своєму маєтку (за свідченням письменника і публіциста М. Пісковського, автора його найдокладнішої біографії – у Харкові). Того ж року Катеринославське губернське земське зібрання висунуло ідею створити зразкову школу пам’яті М. Корфа. Школа була збудована у 1895 р. на території садиби освітянина у с. Нескучному; його дочка Катерина і зять – письменник, театральний режисер і педагог В. Немирович-Данченко виділили під школу частину землі. Школа проіснувала до 1967 р., коли була переведена у новозбудоване двоповерхове просторе приміщення по сусідству.
У 1992 р. згідно з рішенням Донецького облвиконкому на території маєтку М. Корфа був створений Меморіальний музей-садиба В. Немировича-Данченка (за постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 1997 р. № 928 занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як об’єкт культурної спадщини національного значення), що діє як відділ (філія) Донецького обласного краєзнавчого музею; частина його експозиції висвітлює й життєвий шлях та діяльність М. Корфа.
На вшанування пам’яті видатного земського діяча регулярно відбуваються науково-практичні конференції «Корфівські педагогічні читання»; від 2015 р. його ім’я у с. Нескучному носить центральна вулиця.
Діяльність М. Корфа (здебільшого в педагогічному аспекті) досліджувалась багатьма вченими – М. Антощак, Ю. Лавренчуком, Е. Лещенко, Д. Маркановою, Л. Михайловою, Л. Нечепоренко, О. Попельнюхом, С. Саяпіною, І. Шуміловою, С. Якименко та ін.
Зворський Сергій Леонідович. Корф Микола Олександрович. URL: https://ube.nlu.org.ua/article/Корф_Микола_Олександрович
Анонси та оголошення
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної посади заступника директора з наукової роботи (бібліотечної) Детальніше...
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної наукової посади вченого секретаря Детальніше...
