Біографія І. Галятовського
Місце і дата народження Іоаникія Галятовського точно не встановлені. У 40-х рр. XVII ст. закінчив Києво-Могилянську колегію. У 1649–1651 рр. був у ній професором риторики. У 1651 р. прийняв чернецтво й перебував упродовж певного часу в Куп’ятицькому монастирі (поблизу Пінська), згодом став учителем молодого Юрія Хмельницького в Чигирині та Суботові. У 1655 р. повернувся до Києва й викладав риторику в колегії, а в 1658 р. був обраний її ректором. Тоді ж група викладачів Колегії, а серед них І. Гізель і Л. Баранович, організували гурток, члени якого прагнули у своїх лекціях дати культурно-історичну та суспільно-політичну оцінку найважливіших подій. Участь у гуртку зумовила появу низки полемічних творів І. Галятовського.
Ректорство вченого в Києво-Могилянській колегії припало на знаменний рік: у вересні 1658 р. гетьман І. Виговський підписав із представниками польського короля Яна ІІ Казиміра Гадяцький трактат. Однією зі статей договору Колегії офіційно надавалися права вищого навчального закладу – академії на рівні Краківського університету. І хоча Гадяцький трактат залишився в цілому нереалізованим, а в 1658–1659 рр. академія майже цілком була знищена вогнем, І. Галятовський багато зробив для відновлення й поліпшення її діяльності. Він прагнув піднести викладання наук до рівня вищих навчальних закладів Західної Європи. З цією метою написав низку творів навчального характеру, які широко використовували як педагоги, так і учні. Найвідоміші з них: «Ключ розуміння» (Київ, 1659; Львів, 1663, 1665), «Небо нове…» (Київ, 1665, 1677; Могильов, 1699). «Ключ розуміння» – це посібник із риторики, що набув широкої популярності не лише серед спеціалістів і студентів. До нього ввійшли додатки «Наука, або Спосіб складання казання» і «Небо нове…», в яких даються методичні вказівки щодо підготовки вчителя, проповідника до виступу; побудови виступу, зокрема вибору теми; побудови композиції та вибору стилю мовлення. Насамперед, як писав І. Галятовський у своєму трактаті, треба чітко визначати мету кожного курсу, кожної теми. Подача нового матеріалу має складатись із трьох частин: вступ (екзордіум) готує до слухання й показує, про що йтиме мова; у викладі (наррації) визначається конкретний зміст уроку, а для яскравості наводяться різні приклади та факти. «…Більш за все повинен піклуватись оратор, щоб із пропонованим у вступі його наррація узгоджувалась, щоб те, що обіцяв розповісти, те в наррації говорив і від теми не відступав, бо коли архітектор обіцяв якому королю… побудувати красивий палац, а потім би побудував ворота… то розгнівався б той монарх на архітектора… так і оратор, те що обіцяв розповісти, потім не розповість, не сподобається людям і не будуть вважати його мудрим», – такі вимоги ставив Галятовський до вчителя. Закінчувати тему варто висновком, у якому потрібно нагадати, про що розповідалося, щоб учні могли повторити. У такий спосіб учні могли запам’ятати більше нового матеріалу, повторити його, тим паче, що власних підручників вони, як правило, не мали. Все сказане вчителем їм необхідно було міцно засвоїти, причому шляхом усвідомлення, а не формального запам’ятовування.
Одним із засобів, що їх найчастіше застосовували тогочасні проповідники, аби привернути увагу слухачів, були оповідні приклади, коротенькі новелки різних жанрів, якими ілюструвалися чи аргументувалися тези їхніх лекцій. Особливо багатими на такі приклади є твори І. Галятовського. Вчений використовував оповідання, де сюжети подавалися як справжні випадки зі «священної» чи «мирської» історії; міфи, казки, байки; параболи – оповідання, спеціально укладені для алегоричного витлумачення.
Високі вимоги ставив І. Галятовський до мовної культури вчителя, проповідника: «Намагайся, щоби всі зрозуміли те, про що ти говориш… бо багато є ораторів мудрих, які самі добре знають, але не можуть чи не хотять іншим людям це ясно висловити і розтлумачити, а, навпаки, мову свою ускладнюють, затемнюють і заплутують… Інші оратори важке і незрозуміле ясно висловлюють і пояснюють, легко і зрозуміло говорять, і таким ораторам мудрість приписують і хвалу чинять».
Педагогічна й публіцистична діяльність І. Галятовського свідчить про широту його світогляду і глибокі наукові пізнання. Він був обізнаний з найкращими зразками світової наукової, педагогічної, публіцистичної та історичної літератури. У його працях коментуються й використовуються як джерела твори Овідія, Вергілія, Цицерона, Сенеки та інших античних авторів, християнських письменників, зокрема Іоанна Златоуста. Характерним є високе почуття громадянськості, яким пройнята творчість ученого.
У працях І. Галятовського натрапляємо на відомості з історії, ботаніки, зоології, мінералогії та інших наук. Природничі знання він пропагував із академічної кафедри, радячи студентам застосовувати їх під час складання промов, пізніше – з церковного амвона, торуючи у такий спосіб шлях природознавству в Україні.
Просвітитель визнавав об’єктивність існування природи, прагнув науково пояснити сонячні затемнення, виникнення хмар, дощу, рекомендував використовувати експеримент під час вивчення природних явищ. Його праця «Наука, або Спосіб складання казання» стала значним внеском у розвиток педагогічної теорії в Україні. У ній давалися настанови щодо підготовки й виголошення ораторських промов; особливу увагу автор звертав на зрозумілість нового матеріалу, на те, щоб той, хто виступає не лише сам добре знав і уявляв суть його, а й умів передати її слухачам, розтлумачити, донести до їхньої свідомості. Посібник широко використовувався в навчальних закладах України, Білорусі й Росії.
З 1664 р. І. Галятовський подорожував Україною, Білорусією, Литвою, де збирав матеріал для нових книжок. У 1668 р. прибув до Новгорода-Сіверського на запрошення архієпископа Чернігівського й Новгорода-Сіверського Лазаря Барановича. З 1669 р. до останніх днів життя – він архімандрит Єлецького Успенського монастиря.
Розглядаючи діяльність І. Галятовського на поприщі літературному, а, отже, й суспільно-виховному, треба підкреслити, що це був видатний полеміст свого часу. Після національно-визвольної війни 1648–1654 рр. полемічна традиція в Україні не припиняла свого розвитку ще понад півстоліття, набуваючи деяких нових рис. Доводилося не лише дискутувати з прибічниками католицтва та унії, а й виступати проти деяких течій у тогочасному ісламі – ідеологічній основі турецько-татарської експансії. Серед панівних верств популярною стає ідея християнського єднання, утворення антитурецького союзу держав, до якого насамперед мали б входити Україна, Росія та Польща. Особливо активними прихильниками цієї ідеї були церковні ієрархи, письменники й учені. Серед них вирізняється постать Іоаникія Галятовського, який у своїх публіцистичних творах зазначав, що мусульмани перемагають християн на війні тому, що християни постійно воюють між собою і один проти одного намовляють турків, татар, а своїх людей віддають у неволю. Якби греки, болгари, серби, боснійці, молдовани, волохи й усі інші християни, залежні від турків, дійшли між собою згоди, то вони б могли звільнитися з турецької неволі й навіть визволити Святу землю.
Обіймаючи посаду архімандрита чернігівського Єлецького Успенського монастиря, І. Галятовський видав польською мовою два теологічно-публіцистичні трактати «Лебідь» та «Алькоран», які викликали інтерес не лише в Україні. У цих творах автор обстоював ідею загальнослов’янського єднання у збройній боротьбі проти татаро-турецької експансії.
Три трактати І. Галятовського – «Розмова Білоцерківська», «Стара церква» і «Фундаменти» – спрямовані проти католицизму та унії. Найбільшим досягненням української полемічної літератури другої половини XVII ст. були «Фундаменти», де Галятовський викладає і спростовує тридцять католицько-уніатських «фундаментів» єдності Русі з Римом. Виходячи за межі «чистої теології», письменник зачіпає животрепетні питання свого часу, яскраво описує жорстокість і несправедливість, образи і знущання над православними, подає чимало побутових зарисовок класово-релігійних зіткнень. Галятовський полемізував також з іудаїзмом («Месія правдивий»), язичництвом («Боги поганські»), сектантськими течіями («Софія мудрість»).
Педагогічна й літературна діяльність Іоаникія Галятовського є яскравим зразком національно-культурного відродження середини XVII ст. і значним внеском у розвиток освіти й педагогічної думки України відповідного періоду.
Джерела:
Бугаєнко, Н. Я. Галятовський Іоанникій (бл. 1620 – 1688) / [Н. Я. Бугаєнко, В. В. Тригубенко] // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – Кн. 1 : Х–ХІХ століття. – С. 133–136.
Чепіга, І. П. Галятовський Іоаникій (р. н. невід. – 12.01.1688, Чернігів) [Електронний ресурс] / І. П. Чепіга // Ізборник : [електрон. б-ка]. – Текст. дані. – Київ, [2020?]. – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/ulencycl/ule28.htm (дата звернення: 11.12.2020). – Назва з екрана. – Подається за вид.: Українська літературна енциклопедія. Т. 1. Київ, 1988.
Світлина:
https://www.gorod.cn.ua/city/knigi-o-chernigove/652-chernigivshina-incognita.html
Анонси та оголошення
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної посади заступника директора з наукової роботи (бібліотечної) Детальніше...
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної наукової посади вченого секретаря Детальніше...
