Людвіг Ґурліт народився 31 травня 1855 р. у Відні в родині художника. Батьки Людвіга – відомий німецький і данський пейзажист Луїс Ґурліт (1812–1897) та Елізабет Левальд (1822–1909), сестра німецької письменниці й борчині за права жінок Фанні Левальд. У Людвіга була сестра-близнючка Ельза та п’ятеро братів – Вільгельм (син Луїса від попереднього шлюбу, його мати померла невдовзі після пологів), Отто, Корнеліус, Фріц і Ганс. У сім’ї вихованню дітей приділялося багато уваги, створювалися всі умови для розвитку їх природних здібностей, творчих умінь.

У гімназії, де навчався Людвіг, його спіткало розчарування. Він не мав там достатнього простору для реалізації художніх здібностей. Незважаючи на сумлінне ставлення до навчання, йому не давалася математика, через це він був залишений на повторний рік навчання. Після закінчення гімназії (1875 р.) студіювався в Ґеттінґенському та Берлінському університетах. Потім працював домашнім учителем у Ґеттінґені й Афінах. Згодом викладав латину в гімназіях.

Багаторічне вчителювання в класичних гімназіях (Гамбург, Берлін) привело його до думки про невідповідність наявної системи шкільного виховання потребам розвитку особистості. У книгах «Німець і його батьківщина» (1902), «Німець і його школа» (1905) та інших Л. Ґурліт розкритикував зміст і методи навчання в німецьких школах, особливо в гімназіях. Основними їх недоліками вважав відірваність викладання від життя, надмірну увагу до стародавніх мов та історії, односторонню орієнтацію на складання іспитів, а також авторитаризм учителів. На думку Л. Ґурліта, виховання не повинно переслідувати практичних цілей; воно покликане направляти назріваючі силу й активність дітей. Декларуючи важливість взаємозв’язку навчання й виховання з потребами практичного життя, прийшов до заперечення необхідності систематичних навчальних занять, принаймні в народній школі. Їх місце повинні були зайняти спорт, ігри, прогулянки, бесіди на вільні теми тощо, покликані виховувати волю, розумну дисципліну, незалежність суджень. Вимагав ретельного відбору навчального матеріалу, виключення з навчальних програм усього другорядного, покращення естетичного виховання, введення занять із ручної ремісничої праці. Учні Л. Ґурліта (з гімназії району Штегліц у Берліні) стали ініціаторами молодіжного туристичного руху «Перелітні птахи» (1896).

У 1907 р. чиновник із міністерства народної освіти, який відвідав Штегліцьку гімназію, в якій тоді працював Л. Ґурліт, закликав педагогів освітнього закладу зміцнювати дисципліну, не допускати інакомислення й сумнівів в учнів. Л. Ґурліт піднявся й вибухнув гнівними словами у відповідь співробітникові керівного органу, за що й був звільнений після більш, ніж двадцятирічної бездоганної служби.

Після цього Л. Ґурліт займався успішною літературно-педагогічною діяльністю та відкриттям виховних будинків інтернатного типу, де втілював основні ідеї вільного виховання, навчання й розвитку дітей.

Після революції 1918 р. з новою енергією віддався боротьбі за шкільну реформу в Німеччині. У журналі «Нове виховання» розмістив низку статей демократичного характеру. Водночас спільно з професором Ф. Кульманом видав кілька брошур, у яких актуалізував застосування принципів індивідуальності в педагогіці.

Л. Ґурліт розвинув ідею «шкільної ферми» як альтернативної безкоштовної школи, її тезисно було викладено в резолюції всенімецької педагогічної конференції 1920 р. [2, с. 59–60]. У 1924 р. педагог заснував «культурну школу» для дівчат на Капрі.

Л. Ґурліт був одружений з Елен Шротцберг (теж донькою художника), вони мали трьох синів. У своїй книжці «Спілкування з моїми дітьми» (1908) він розповів про їх виховання. Професор Л. Г. Оршанський так написав про цей твір: «Це – історія родини, де відносини між дорослими й дітьми засновані на однаковій взаємній повазі, на знанні психології віку, на визнанні прав дитинства, на поступовому ознайомленні дітей із зовнішнім світом у тих його проявах, котрі цікаві саме дітям, а не дорослим. Воля батьків у цій родині не є право, перед яким неодмінно повинна змиритися воля дитини. Це спільне життя без насильства, незрозумілої слухняності, покарань. Незвиклому читачеві багато що може здатися анархією, настільки тут відсутнє все, що прийнято зустрічати в зазвичай дресированій сім’ї. Однак – на те є докази – діти Ґурліта добре виховані, вчаться добре в школі, не вносять розлади в життя дорослих. Ґурліт подає детальну автобіографію своєї родини: прогулянки з дітьми та відповіді на всі їхні запитання; близьке знайомство з тваринами й рослинами; із пам’ятниками даної місцевості, із побутом різних народів. Усе побачене замальовується та записується, а вдома доповнюється поясненнями й читанням. Так формується глибокий інтерес до всякого враження, отримуються легко знання, утворюється міцний зв’язок із батьківщиною – зароджується любов до свого, рідного. Інтереси дитини ростуть; виявляються всі індивідуальні особливості – і таке спілкування веде до вищої мети виховання: до розвитку особистості» [1, с. 8].

Свої новаторські погляди на формування особистості Л. Ґурліт розкрив також у працях: «Виховання мужності» (1906), «Турбота про особистість та її розвиток» (1906), «Школа й сучасне мистецтво» (1907), «Про виховання» (1909), «Проблеми загальної єдиної школи» (1914) та багатьох інших.

Людвіг Ґурліт помер у м. Фройденштадті (Німеччина) 1931 р. Його творчий доробок і практичний досвід стали значним внеском у світову гуманістичну педагогіку.

_____________________________________________________________

¹Оршанский Л. Г. Предисловие. О воспитании : пер. с нем. / Людвиг Гурлитт. СПб., 1911. С. 3–10.

²Пинкевич А. П. Педагогика : в 2 т. Т. 2. Школьный возраст. Трудовая школа / А. П. Пинкевич. 5-е изд. М. : Работник просвещения, 1929. 264 с.

Світлина:
https://docplayer.org/79504063-Karl-may-jahrbuch-1931.html

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8