НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія О. Г. Барвінського

Олександр Григорович Барвінський народився в с. Шляхтинцях під Тернополем 8 червня 1847 р. На становлення його як особистості неабиякий вплив мала славна історія роду Барвінських, що налічувала кілька століть. На особливу увагу заслуговує особа Мартина (1784–1865) – дядька Олександрового батька Григорія. Будучи духовником високого сану, ректором Львівського університету, він відігравав провідну роль в українських справах Галичини в середині XIX ст.

У першій половині XIX ст. українська інтелігенція була представлена переважно людьми духовного сану й саме священнослужителі виявилися носіями, генераторами національних ідей. Тому виховання у священницькій родині наклало свій відбиток і на долю видатного діяча.

Батько Олександра, Григорій, закінчив духовну семінарію у Львові. Мати, Доміцеля, була дочкою священика. Олександр зростав в атмосфері побожності, поваги до людей, до праці. Від батьків він перейняв любов до рідної землі й мови, повагу до традицій, велику працелюбність, обов’язковість, точність, невсипуще виконання обов’язку. На формування в нього любові до всього рідного, бажання працювати на користь народу, на зміцнення національної самосвідомості великий вплив мали твори тогочасних письменників, а також популярні часописи, що зберігалися в домашній бібліотеці.

У 1857 р. Олександр вступив до Тернопільської гімназії, навчання в якій теж певним чином позначилося на формуванні його світогляду. За свідченням сучасників, ця гімназія тривалий час була основним центром суспільного виховання на Поділлі, твердинею українського духу. В 60-ті роки, крім О. Г. Барвінського, вона дала путівку в життя таким відомим ученим і громадським діячам, як його брати Осип і Володимир Барвінські, І. І. Пулюй та ін.

Закінчивши гімназію в 1865 р., юнак вступив на філософський факультет Львівського університету. У період навчання брав активну участь у діяльності товариства «Нова громада», безкорисливо працював у видавництві газети «Правда» – органу цього товариства, є одним із засновників органу партії народовців газети «Діло», якій сам дав назву. Ще студентом він з допомогою товаришів-однодумців з духовної семінарії видав двотомник «Поезії Тараса Шевченка». Це була на той час найповніша збірка творів Кобзаря в Галичині.

Після закінчення університету О. Барвінський вирушає до Бережан Тернопільської області для викладання в гімназії. Працюючи там, він популяризував видання «Просвіти», нагороджуючи книжками патріотичного спрямування старанних учнів.

З вересня 1871 р. Олександр Григорович викладав у Тернопільській семінарії. Педагогічну діяльність поєднував з громадсько-просвітницькою. Він засновував читальні по селах Тернопільщини, де сам виступав з повідомленнями, лекціями на освітні, суспільно-політичні, економічні теми, закликаючи народ до невсипущої праці в ім’я утвердження національної ідеї. З такою ж метою організовував народні концерти, етнографічні виставки, вечори, що перетворювалися на справжні національні свята.

О. Г. Барвінському належить ініціатива заснування в м. Тернополі філії товариства «Просвіта». 29 червня 1876 р. в залі Тернопільського магістрату були проведені установчі збори, які схвалили таку акцію. Секретарем обрали Барвінського. У 1883 р. він став головою філії. Відтоді зародилася традиція щорічно відзначати річницю від дня смерті Т. Шевченка (вперше її відзначали І лютого 1884 р.).

Поряд з активною лекторською діяльністю в читальнях «Просвіти» Олександр Григорович писав статті, закликав підписуватися на часописи. Видатному діячеві належить також ініціатива заснування в Тернополі «духовного осередку Русинів» — «Руської бесіди», про що було вирішено на засіданні управи товариства «Просвіта» восени 1883 р. Ставилося завдання поширювати просвіту, формувати національну свідомість інтелігенції, аби таким чином сприяти цивілізаційному розвиткові народу. Цю мету повною мірою розкрив О. Г. Барвінський, виступаючи на зборах Товариства. Він, зокрема, сказав: «Утративши наслідком історичних причин вищу верству суспільносте, наших вельмож, мусимо зайняти ширше становище, щоб добути собі приналежне місце між культурними народами. Просвіта цілих мас народу, образованє нашої інтелігенції – се мусить бути нашим окликом, сим мусимо собі здобути перевагу над поверховним блеском і грубою матеріальною силою. Огнищами такого образованя суспільного нашої інтелігенції можуть бути товариства того рода, як наше. Однак образованє таке було б схиблене, коли б було одностороннє…»[1].

Виступаючи перед членами товариства через два роки, О. Г. Барвінський зазначив, що воно стало справжнім вогнищем просвіти й національної культури в Тернополі. Велика заслуга його самого полягає також у заснуванні та активізації роботи «Руського Педагогічного Товариства», яке згодом було перейменоване в «Українське педагогічне товариство» (з 1926 р. – «Рідна школа»). На думку педагога, діяльність його повинна бути спрямована «на два головні огнища народного вихованя і образованя — то єсть родину і школу». Він радів, що в Товариство вступили не тільки вчителі, а й представники інших професій, сподівався, що до нього приєднаються всі справжні патріоти, незалежно від становища й роду занять, і висловлював задоволення, що до керівництва ним прийшли люди, талант, праця і освіта яких відомі широкому загалові галицької суспільності. Пропонував, щоб до загальних зборів товариства було вироблено програму й тематику доповідей, враховано досвід подібних товариств інших народів. Це заощаджувало б час і сприяло предметному обговоренню поставлених питань.

Особливою заслугою Товариства було те, що вперше в історії українського шкільництва 1884 р. воно оприлюднило програму його розбудови, зазначивши, що школа має бути доступною для всіх дітей, святинею науки і справді народною, викладання в ній повинно вестися рідною мовою, а виховання – бути національним. Наголошувалося, що вона покликана сформувати чесних членів родини й розумних громадян, вірних синів свого народу й церкви, справжніх громадян держави, тому відповідальність за освіту і виховання молоді лягає на сім’ю, громаду, народ, церкву і державу.

Найважливішою справою Товариства було рішення управи видавати власний часопис під назвою «Учитель» за розробленою О. Барвінським програмою: щоб, крім справоздань управи, поміщати педагогічні й дидактичні статті; матеріали для підготовки до практичних лекцій; оцінки шкільних підручників; біографії славних педагогів; дописи; коментарі до уступів у шкільних книжках; фейлетони з відповідної белетристики, які підходять під програму педагогічного часопису; розпорядження шкільних властей і т. д. Олександр Григорович увійшов до складу редколегії «Учителя». У 1886 р. він заснував видавництво «Руської історичної бібліотеки», оскільки бачить недостатність україномовної літератури, особливо з історії.

1885 р. О. Г. Барвінського обрали радником до міської ради Тернополя. Він першим починає виступати на засіданнях українською мовою, що стало прикладом для інших радників-українців. Також українською мовою підписує протоколи засідань.

У листопаді 1888 р. він перейшов на роботу до Львівської головної державної учительської семінарії, де в 1892 р. став старшим учителем.

Питання розвитку українського шкільництва педагог обстоював, будучи послом парламенту Австрії та Галицького сейму. У численних промовах він поряд із проблемами бюджету, економіки, еміграції часто торкався і шкільних, послідовно дотримуючись поглядів на поступове усамостійнення української нації.

Олександр Григорович активно долучився до боротьби за український університет у Львові, тісно співпрацюючи в цьому з головою Українського сеймового клубу Юліаном Романчуком. У промовах на сесіях сейму О. Г. Барвінський постійно виступав проти колонізаційної політики в галузі шкільництва, за створення українських гімназій, ремісничих шкіл, домагався вирішення питання щодо викладання у школах рідною мовою, збільшення кількості окружних інспекторів, які досконало володіють нею.

О. Барвінський належав до тих педагогів і громадських діячів, які активно працювали над розробкою ідей національної школи. У багатьох публікаціях він доводив, що від розвитку шкільництва залежить поступ народу, його культурний і економічний розвиток. У статті «Наука матернего языка в школах народных з узгладнєм єи методичного трактованя. Після Кера» (1879) стверджував, що «народні школи є основою матеріального і морального розвитку народу — і які школи, таке буде і покоління, що в них виховується»; від виховання молоді залежить майбутнє народу. З приводу цього в праці «Тарас Шевченко – апостол правди і науки, учитель людства. Спроба педагогічно-наукової розвідки» О. Г. Барвінський писав: «…вихованнєм зазначує нарід своє єствованнє і свій розвиток. Вихованнє є зависиме від життя народу і його розвитку та навпаки витворює нове життя і новий дальший розвиток».

У серії статей «Про обтяженє молодежи шкільної» (1889) автор наполягав, щоб організація навчання в школі відповідала віковим та індивідуальним можливостям учнів, правилам методики викладання і при цьому не порушувалися санітарно-гігієнічні вимоги; детально аналізував причини й наслідки перевантаження шкільної молоді.

Впродовж усього життя О. Барвінський не змінив думку про те, шо від виховання та освіти залежить майбутнє народу. Отже, діяльність школи потрібно будувати, враховуючи його потреби. Освіта має бути реальною, по можливості фаховою, відповідати духові часу. У статті «Новими шляхами до народної самостійності й незалежності» (1922) педагог писав, що «тільки основна наука заводова може довести до умілости… видати кадри… котрі… зможуть діло повести дальше і виобразувати цілу верству, шо стане підвалиною нашої економічної і народно-державної незалежности».

«Виховання і наука підростаючої молоді, — говорив видатний просвітній діяч у палаті послів, — належить до важнійших справ самосвідомого народу. Ніяке питання не дотикає народностей так чутливо, як питання науки, бо в заведеннях наукових можуть засіви будущини народу або дозрівати, або знищитися в корені» [2].

Обстоюючи необхідність національного виховання, Олександр Барвінський, як і інші тогочасні педагоги, провідним його засобом, основною ознакою національної школи вважав навчання дітей рідною мовою. Рідне слово, материнська мова мають бути тим сонцем, навколо якого обертають-ся всі справи виховання домашнього й суспільного.

Важливу роль у навчанні й вихованні дітей педагог відвів спільній діяльності школи й сім’ї, причому основну — саме сімейному вихованню; детально аналізував помилки, яких припускаються батьки. Па його думку, «хибне виховане домашнє проявляє ся в двох головних напрямах: в занедбаню або виніженю (розпещенню)».

Найсвятішим обов’язком батьків О. Барвінський вважав виховання дітей у любові і строгості, щоб вони робили тільки те, що є чесним, і любили — що є добрим, і па все життя залишалися вірними своїм обов’язкам як члени родини, як громадяни держави й Божі діти. Мистецтво виховання – це складна справа, яка може дати позитивний результат лише при повному взаєморозумінні і взаємодії сім’ї та школи. Така співпраця є дуже важливою ще й тому, що мало батьків розуміють складність і суть виховання або розглядають педагогічну працю як щось другорядне. Тому дієву роль у поширенні педагогічних знань серед батьків мають відіграти шкільні конференції, народні університети, спілкування з учителями. Тож, робить висновок Олександр Григорович, школа тільки тоді успішно виконає свій обов’язок перед народом, якщо поєднає свою працю із рідним домом дитини. Про це йшлося в його статті «Про спільне діланє родинного дому і школи у вихованню молодежи» (1910).

Ще одній важливій проблемі приділяв увагу педагог у статті «Новітнє вихованнє дівчат» (1922). З цього приводу він наголошував: «Справдешнє виховання дівчат повинно знов виобразувати матери і жінки, котрі би зуміли при найточнішім сповнюванню обов’язків і опанованню всякої роботи бути тим добрим, погідним духом домашнього і родинного життя, вірними товаришками мужів, розумними вихованцями дітей, світочами родинного вогнища».

Варто зазначити, що О. Барвінський належить до тих педагогів, які мали великі заслуги у створенні українських підручників для галицького шкільництва, шо було вагомим внеском у теорію і практику українського підручникознавства. У 1870 р. вийшла друком його «Руска читанка для высшои гимназии. Часть І. Устна словесность» з біографічними й літературно-критичними примітками, у наступному – «Руска читанка для висшои гимназіи. Часть II. Відділ І» і «Руска читанка для висшои гимназіи. Часть ІІІ. Відділ II». Рішенням краєвої шкільної ради від 10 лютого 1871 р. складена педагогом читанка (в трьох частинах) була допущена як підручник для шкільного навчання. Її поява відіграла важливу роль насамперед тим, що вперше з’явилася можливість у школі вивчати твори Т. Шевченка й багатьох українських письменників. Завдяки їй було створено передумови для зміни етимологічного правопису на так званий фонетичний правопис. Це викликало гостру критику з боку москвофілів, які навіть вимагали знищення «неугодної» для них читанки. Наступні видання підручників, перероблені і значно розширені, вийшли під заголовками: «Руска читанка для высших кляс школ середных. Часть 1. Устна словесность» (1892), «Виїмки з народної літератури українсько-рускої XIX віку. Для висших кляс середних шкіл» (1893).

Чільне місце в біографії О. Барвінського посідає робота в Товаристві ім. Шевченка. Перебуваючи у Львові, він багато зусиль доклав, щоб воно набуло статусу Наукового (НТШ): «Се товариство мало бути духовним огнищем, осередком наукової роботи та умовним злучником усіх українських земель»[3]. Особливо велику пошукову діяльність Товариство розгорнуло в період, коли його головою був Олександр Григорович. Зокрема видавалися наукові записки, твори українських письменників, пропагувалася творчість Т. Г. Шевченка. Крім головування (1893—1896), він виконував функції редактора Записок НТШ.

Будучи переконаним у тому, що тільки ґрунтовне знання історії свого народу може дати повну національну свідомість, напоїти серця щирим, справжнім патріотизмом, О. Барвінський з 1886 р. розпочав видання «Руської історичної бібліотеки». Мета – зробити історію «власністю всієї руської суспільності». Цю справу пізніше продовжувало Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. З-під пера педагога вийшли дуже важливі для формування національної свідомості народу підручники з історії, в яких правдиво розкривається минувшина України: «Історія України-Руси» (1920), «Коротка історія українського народу» (1926) та ін.

Перед Першою світовою війною «Українське Педагогічне Товариство» звернулося до О. Барвінського з проханням створити підручник із всесвітньої історії для українських виділових (неповних середніх) шкіл. Він підготував рукопис у двох частинах під назвою «Оповідання з всесвітньої історії», однак у зв’язку із розпадом Австро-Угорщини і змінами, що настали в шкільництві, підручник треба було переробити. Проаналізувавши нові вимоги, автор уже на початку 1923 р. представив першу частину «Оповідань…», проте через дорожнечу видати їх у Галичині не було можливості. За справу взялося видавництво «Українське слово» в Берліні, яке видало першу, а в 1924 р. другу частину нього підручника під назвами: «Оповідання з всесвітньої історії (старинної і середньовічної)» і «Оповідання з всесвітньої історії (новітня доба)».

Заслуговує на увагу двотомна книжка О. Барвінського «Спомин з мого життя», в якій він дав аналіз громадського й культурно-просвітницького життя Тернополя I860—1880-х років.

Педагогові завжди було притаманне прагнення до розширення кола однодумців, до співпраці з передовими наддніпрянськими, буковинськими, закордонними діячами. Взаємообмін думками, дружні дискусії сприяли народженню нових ідей і починань, гуртували українську громадськість, збагачували українську педагогічну й суспільну теорію та практику. Олександр Григорович був близько знайомий з М. В. Лисенком, Т. М. Рильським, І. Я. Франком, В. Б. Антоновичем, Ізидором і Григорієм Воробкевичами, Лесею Українкою; з П. О. Кулішем підтримував тісні зв’язки в найплідніший період діяльності вченого, а той допомагав йому в укладанні читанки для гімназій, давав рекомендації щодо того, які твори письменників з Великої України слід включити, перечитував рукописи. Самовіддана жертовна праця для блага рідного краю єднала О. Барвінського з такими діячами Буковини, як О. Маковей, С. Смаль-Стоцький.

У 1909 р. він вийшов на пенсію як «державний радник, вчитель головного чоловічого семінару, кавалер ордена Залізної корони, член шкільної крайової ради», але не перестав активно працювати на політичній, педагогічній ниві; видавав підручники, публікував статті. 18 жовтня 1918 р. як досмертний член австрійської палати послів узяв участь у нарадах Української Конституанти, що проголосила на західноукраїнських землях українську державу. У створеному 9 листопада 1918 р. Державному Секретаріаті став Секретарем віросповідань і керівником Секретаріату освіти, що було свідченням пошани й поваги до вченого, визнанням його заслуг перед українським народом. Він мав багато планів щодо розбудови національної освіти та виховання й почав їх реалізовувати. Проте воєнні дії не дали можливості втілити задумане.

У повоєнні роки педагог постійно виступав у пресі, видавав підручники, писав спогади.

Помер О. Барвінський 25 грудня 1926 р. Похований у Львові.

У надгробній промові Д. Лопатинський дав його життю й діяльності таку оцінку: «…Віддав він у народну службу усе своє життя, тому справедливо сказати належить, що боротьбою доброю він боровся, дорогу скінчив, віру зберіг…»

Б. М. Ступарик.

 

Джерело : Українська педагогіка в персоналіях : У 2 кн. 1 Кн. : навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. – С. 579 –585.

Світлина : https://tinyurl.com/4s9az9bu

[1] Цит. за: Гречин S. П. Громадсько-просвітницька та педагогічна діяльність Олександра Барвінського. Івано-Франківськ. 2001. С. 137.[1]

[2] Цнт. за: Гречин К. II. Громадсько-просвітницька та педагогічна діяльність Олександра Барвінського. С. 80.

[3] Барвінський О. Заснованне катедри історії України в Львівському університеті. Л., 1925. С. 2.


Анонси та оголошення

03.03.2022

06.02.2021

Шановні колеги!

Звертаємо вашу увагу на можливість налаштування для вчених НАПН України віддаленого доступу до наукометричних баз Scopus  та Web of Science.

Всі матеріали

Наша анкета

Шановні користувачі!

ДНПБ України
імені В. О. Сухомлинського НАПН України прагне створити сучасний науково-освітній та культурний простір, що сприятиме якісному забезпеченню Ваших інформаційних потреб.

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! 

Ваші відповіді допоможуть нам покращити бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів і слугуватимуть удосконаленню науково-інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології.

Вебінар

No meeting rooms are currently available to join.

Заходи

Всі матеріали

Виставки

Всі матеріали

Наші видання

Всі матеріали