НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Біографія М. О. Рубакіна

Життя Миколи Олександровича Рубакіна – яскравий приклад служіння благородній справі просвітительства народу. Ще в юності він усвідомив, що в суспільстві панує соціальна нерівність, яка стосується не тільки розподілу матеріальних благ, а й духовних цінностей. Боротьба з цією несправедливістю визначила напрям усієї просвітительської діяльності М. Рубакіна – ученого-бібліотекознавця та бібліографа, письменника-популяризатора, талановитого журналіста, редактора та видавця, громадського діяча в галузі народної освіти.
Народився Микола Рубакін 1(13) липня 1862 р. у місті Оранієнбаумі, у сім’ї купця другої гільдії, який протягом вісімнадцяти років був міським головою. Вихованням дітей – двох синів – займалася мати – жінка прогресивних поглядів. Вона багато читала і добре розуміла значення книги в житті людини, тому створила в сім’ї атмосферу, яка сприяла інтересові до читання в усіх мешканців дому, навіть у прислуги. Маленького Миколку навчила читати няня, коли йому виповнилося лише чотири роки. З того часу він не розлучався з книгою. Мати збирала бібліотеку, тому в розпорядженні хлопчика були твори класиків російської літератури, журнали. Ці духовні багатства сприяли швидкому розвитку Миколи та його різнобічних здібностей. У гімназійні роки він захоплювався поезією і особливо любив вірші М. Некрасова. Сам віршував, писав невеликі оповідання, деякі з них було надруковано у журналах “Стрекоза” (1874–1880), “Будильник” (1880—1881) та інших. У п’ятнадцять років Микола почав писати науково-популярні статті.

У Петербурзі, куди родина переїхала в 1873 p., Лідія Рубакіна відкрила невелику публічну бібліотеку (1875), у якій Микола працював помічником бібліотекаря. Ця книгозбірня визначила зміст, мету, працю всього життя Рубакіна: його життєвий шлях проліг серед книжок. “Среди книг” – саме таку назву матиме його найвідоміша книга, на шмуцтитулі якої буде посвята матері – Лідії Терентіївні Рубакіній – людині, яка навчила сина любити книгу й вірити в її нездоланну силу й міць.

Зацікавлення юнака природничими науками вплинуло на вибір факультету при вступі до Петербурзького університету в 1881 р. – це був фізико-математичний факультет (природничо-історичне відділення). Прагнучи отримати енциклопедичні знання, Микола одночасно відвідував лекції ще двох факультетів – філологічного та юридичного. За своїми переконаннями Рубакін був прямим нащадком російських народних демократів, і не дивно, що вже з першого року навчання він брав участь у роботі нелегальної студентської корпорації.

У 1886 р. М. Рубакіна було заарештовано за зберігання та розповсюдження революційних видань, але завдяки клопотанням батька юнака відпустили, встановивши за ним гласний нагляд. Цей арешт позначився на всьому подальшому житті Рубакіна і коштував йому наукової кар’єри: після закінчення університету (1887) Миколі відмовили у проханні залишитися в університеті для підготовки до професорської діяльності. Також йому було заборонено викладати в навчальних закладах. Позбавлений можливості займатися педагогічною діяльністю, Микола Рубакін деякий час працював на паперовій фабриці, що належала батькові, а згодом повністю переключився на літературну та просвітницьку роботу.

М. Рубакін був глибоко переконаний у тому, що кожна людина повинна займатися самоосвітою, продовжувати вчитися навіть після того, як здобуде середню та спеціальну освіту. Особливо важливою та необхідною він вважав самоосвіту для широких кіл трудового люду, які не мали іншої змоги навчатися – робітників, селян, ремісників. М. Рубакін першим порушив це питання. Головним джерелом для самостійного здобуття освіти завжди була книга, і Рубакін прагнув зробити її доступною для найширших мас народу. Він написав рекомендації для самоосвіти, склав близько 15 тисяч індивідуальних програм для читання, підготував численні теоретичні праці, у яких виклав принципи та методи самостійного навчання.

Ще під час роботи помічником бібліотекаря в Рубакіна почали формуватися погляди на питання вивчення та обслуговування читачів на основі безпосереднього спілкування з ними. Пізніше, працюючи в гуртку з вивчення читачів, він помітив, що люди по-різному реагують на одну й ту саму книгу: кожен має індивідуальні особливості сприйняття інформації; керувати читанням можна у випадку, коли вони враховані. До Миколи Рубакіна ніхто не порушував питання про індивідуальний підхід до кожного читача. Цю прогресивну ідею покладено в основу першої великої праці науковця “Этюды о русской читающей публике” та досліджень, присвячених питанням читання, вивченню читацького попиту, самоосвіті.

Займаючись вивченням читацького попиту в бібліотеках, на фабриці, у вечірній школі для робітників, під час щорічних мандрівок Росією, Микола Олександрович, переглянувши зібрані матеріали, зробив висновок, що книг, доступних простим людям, надзвичайно мало, тож необхідно створити особливий тип літератури – високоідейної, але популярно викладеної, що він і почав робити особисто і закликав до цього інших письменників, інтелігенцію. М. Рубакін написав велику кількість науково-популярних книжок з найрізноманітнішої тематики та різних галузей знань – біології, астрономії, фізики, хімії, географії, історії тощо. Важко знайти якусь галузь, про яку б він не писав. З 338 книг, які опублікував Рубакін, 280 – це науково-популярні твори. Надзвичайну зацікавленість викликали його книги “Рассказы о великих и грозных явлениях природы”, “Как, когда и почему появились люди на земле”, “Вода на земле, под землей и над землей”, “Рассказы о делах в царстве животных”, “Среди тайн и чудес”, “История русской земли”.

Успіх рубакінських книжок у читачів був колосальним. Тираж видань до 1917 року перевищив 15 млн. примірників. Миколу Олександровича з повним правом можна назвати справді народним письменником. Він також писав белетристичні твори, публіцистичні нариси, які мали значний успіх і привертали увагу діячів російської журналістики та критики. Схвальну оцінку оповіданням Рубакіна дав Лев Толстой. Перед Миколою Рубакіним була відкрита дорога до літературної слави й матеріального добробуту. Однак він не мав на меті займатися письменницькою діяльністю: до своїх творів ставився як до ще однієї можливості викласти просвітницькі погляди та власні ідеї.

Літературну працю М. Рубакін поєднував з організаційною. У 1892 р. він провів докорінну реорганізацію бібліотеки своєї матері, поліпшив її комплектування. Ця книгозбірня стала однією з найкращих загальнодоступних у Петербурзі за кількістю та якістю фонду, за організацією та напрямом діяльності. Також вона була своєрідним громадсько-літературним клубом для молодих письменників, учених, учителів та інших представників демократичної інтелігенції міста. Просвітницька мета, яку ставив Микола Олександрович перед бібліотекою, надавала особливого, неповторного характеру її діяльності. Переконаний у тому, що книгозбірня має спрямовувати читання, Рубакін закликав бібліотекарів до широкого й терплячого підходу до читачів. Він зазначав, що бібліотека має показувати кращі книги всіх категорій, нагадувати про їхнє існування, але вибір має бути за самим читачем. Для Миколи Олександровича ця бібліотека була базою, лабораторією для вивчення читачів.

М. Рубакін також займався видавничою та редакторською діяльністю. Діапазон його роботи був надзвичайно широким: з 1895 р. до 1913 р. він редагував понад 25 видань, серед яких переважали книги суспільно-політичного та природничого змісту, а також видання з питань психології, педагогіки, географії, літературознавства. Микола Олександрович співпрацював з багатьма відомими видавцями, а в 1902 р. разом із Д. Алєксєєвим створив власне видавництво.

Активна видавнича та редакторська діяльність М. Рубакіна час від часу переривалась висиланням з Петербурга. Уперше він був змушений виїхати за кордон наприкінці 1890-х рр. у зв’язку зі справою про надрукування ним у видавництві І. Ситіна “Декларації прав людини і громадянина”. Вдруге Миколу Олександровича вислали в 1901 р. до Криму за підписання протесту проти розправи над студентами. Перебуваючи там, він вступив до партії есерів (1902–1909). У лави партії соціалістів-революціонерів М. Рубакіна привела народницька ідеологія. Як член цієї партії, він широко використовував можливість видання своїх публіцистичних памфлетів у Росії та за кордоном. Більшість брошур того періоду друкувалася під псевдонімами (С. Некрасов, ієромонах Серафим та ін.).

Наприкінці 1907 р. М. Рубакін нелегально виїхав до Швейцарії і поселився у м. Кларані (з 1922 р. жив у Лозанні). Рішення емігрувати з Росії було пов’язане з загрозою арештів та репресій усіх тих, хто співчував революції та закликав до повалення самодержавства. Перед від’їздом Рубакін залишив батьківщині найцінніше, що мав – бібліотеку з фондом у сто тисяч томів. Здійснивши акт передачі книг Всеросійській лізі освіти, Микола Олександрович утілив у життя свою мрію – перетворити книгозбірню з приватної на громадську. Сім тисяч книг, які він забрав до Швейцарії, стали основою його другої великої та унікальної за своїм складом бібліотеки, що створювалась протягом десятиріч. Ця книгозбірня відіграла важливу роль для російських політичних емігрантів.

У Швейцарії, серед книг, Рубакін провів майже сорок років. На придбання книг Микола Олександрович витрачав майже всі свої кошти. Дуже багато літератури отримував у подарунок, зокрема від російських емігрантів, які жертвували йому свої бібліотеки. Важко знайти іншого письменника, ученого, громадського діяча, якого можна порівняти з Рубакіним у такому всепоглинаючому служінні книзі. Переконаність у великій силі друкованого слова змусила Миколу Олександровича використати всі засоби для його пропаганди. Для цієї мети надзвичайно широкі можливості відкривала бібліографія, якою М. Рубакін займався все своє життя. Його перша бібліографічна праця “Бібліотека для народного училища. Досвід описів каталогу книг із шкільної справи” вийшла в 1888 р. З того часу було опубліковано величезну кількість бібліографічних праць – списків, покажчиків, які друкувалися в журналах, виходили окремими виданнями, а коли Микола Олександрович почав видавати наукові та науково-популярні книги, то ввів у практику російської видавничої справи рекомендаційну та прикнижкову бібліографію.

Головною книгою свого життя М. Рубакін вважав фундаментальну працю “Серед книг”, у підзаголовку якої було зазначено, що це довідковий посібник для самоосвіти, систематизації та комплектування загальноосвітніх бібліотек та книгарень. Свій покажчик автор розглядав як введення мінімуму знань про книги. Бібліографічною основою видання стали московські “Програми домашнього читання” та петербурзькі “Програми читання для самоосвіти”. Усі книги, рекомендовані цими програмами, автор увів до нової роботи. Крім того, він переглянув і використав велику кількість різних джерел, у результаті чого йому вдалося скласти детальний огляд наявних книг, надрукованих російською мовою з 1825 по 1905 рр.

Покажчик “Серед книг” не був зведенням анотацій кращих книг, це – спроба дати мільйонам людей “коло читання” – послідовне, розраховане на те, щоб вести від близького до далекого, від конкретного – до абстрактного, від фактів – до ідей. У першому виданні довідника (1906) було описано 7500 книг. Друге, тритомне (1911–1915), містило близько 20 тис. книжок.

Уже після виходу першого видання цієї праці Микола Олександрович здобув авторитет визнаного представника рекомендаційної бібліографії. Друге, яке було підготовлено у Швейцарії, а вийшло друком у московському видавництві “Наука” (за сприяння відомого бібліографа І. Владиславлєва), ще більше піднесло авторитет М. Рубакіна, закріпивши за ним славу видатного бібліографа. “Українознавство в російському покажчику для самоосвіти” – так назвав рецензію на роботу Рубакіна видатний український бібліограф В. Дорошенко. Об’єктом рецензії була література з українознавства загалом та українська література, уміщена в покажчику. Володимир Вікторович відзначив, що ця праця, безперечно, матиме “широкий вжиток у всіх, хто стоїть коло книжкової справи”, що це – “корисний підручник для книгозбірень і книгарень”. Микола Олександрович шанобливо ставився до української літератури і зазначав, що “було б великою помилкою, як це робить більшість російських бібліографів, зливати усю літературу в один розділ з російською. Не говорячи вже про те, що українська мова є мова багатомільйонного народу.., українська література і по творчих силах, що її створили, і по соціальних ідеях, якими просякнута, по своєму глибокому, чисто народному демократизму заслуговує і сама по собі значно більшої уваги, ніж яку нерідко приділяють їй російські читачі”*. Саме намагання М. Рубакіна ознайомити з українською книжністю найширші російські кола, виділення українознавчих матеріалів в окремі розділи вітав В. Дорошенко.

Особливе значення для характеристики М. Рубакіна як ученого-теоретика та практика-експериментатора мала його праця “Психологія читача та книги: короткий вступ до бібліологічної психології” (1922), яку вчений присвятив висвітленню бібліопсихологічної теорії, розробленої ним на ос¬нові вивчення мови, психіки та психології читача. її суть полягає в наявно¬сті взаємозв’язку між читачами, психікою та книгою. Водночас науковець розглядав бібліопсихологію як психологію книжкової справи. Ця праця – унікальний внесок у психологію і педагогіку читання, книгознавство, біб¬ліографознавство та бібліотекознавство. До питань бібліопсихології Микола Олександрович звертався також у дослідженнях “Этюды о русской читающей публике”, “Письма к читателям о самообразовании”, “Что такое библиографическая психология?”, “Работа библиотекаря с точки зрения библиопсихологии”.

Останні ЗО років життя Микола Олександрович приділяв багато уваги розвитку своєї теорії і став одним з організаторів Міжнародного інституту бібліопсихології (1928). Наприкінці 1920-х рр. теорія бібліопсихології мала своїх послідовників, але більшість фахівців не сприймали її і вважали псевдонаукою. Ліквідація бібліопсихології як напряму і зачислення Миколи Олександровича Рубакіна до категорії напівзаборонених авторів відкинули дослідження цієї проблематики майже на півстоліття. Нині питання бібліопсихології знову в полі зору науковців, які звертаються до творчої спадщини М. Рубакіна – засновника й активного пропагандиста цієї теорії.

Тривалий час перебуваючи за кордоном, М. Рубакін не переривав зв’язків з батьківщиною, підтримував контакти з видавцями та науковцями. Майже до 1930-х  рр. у Радянському Союзі видавалися його твори, наукові праці. Під час Другої світової війни Микола Олександрович проявив себе як істинний патріот: матеріально та морально допомагав військовополоне¬ним і цивільним особам, які втекли з концтаборів і перебували у Швейцарії. До концтаборів надсилав книги зі своєї бібліотеки: протягом 1941–1942 рр. – тисячу книг, у 1943–1944 рр. – понад чотири тисячі. Усього за роки війни військовополоненим було передано майже десять тисяч книжок. Тисячі людей читали їх і надсилали Миколі Олександровичу вдячні листи. Так на схилі своїх днів Рубакіну судилося звідати безпосереднє зближення з читачами, відчути зв’язок з народом, якому він служив усе життя.

Ще задовго до Другої світової війни М. Рубакін почав турбуватися про долю своєї бібліотеки, розмірковувати, як врятувати її після своєї смерті. Єдиний спосіб для збереження зібраних ним книжкових багатств він вбачав у передачі їх Радянському Союзу. 23 листопада 1946 р. Микола Олександрович помер у Лозанні. Через два роки було виконано його заповіт: бібліотеку, що налічувала сто тисяч томів, було перевезено до Москви та передано Всесоюзній державній бібліотеці ім. В. І. Леніна (тепер – Російська державна бібліотека). Із Швейцарії до Москви також було доставлено урну з прахом ученого і встановлено в стіні Новодівичого монастиря на Новодівичому кладовищі.

* Королевич Н. Ф. Бібліографічна діяльність В. В. Дорошенка (1879–1963). – К., 1995. – С. 21.

Джерело інформації:

Життя серед книг [Текст] : до 150-річчя від дня народження М. О. Рубакіна (1862–1946) // Календар знамен. і пам’ят. дат. – 2012 . – № 3 . – С. 26─33.

Дати життя й діяльності М. О. Рубакіна

1862 1(13) липня — Народився в Оранієнбаумі Петербурзької губернії.

1873 — Переїзд всієї сім’ї Рубакіних до Петербургу з Оранієнбаума. Вступ в реальне училище в Петербурзі.

1875, 22 жовтня — Відкриття в Петербурзі платної бібліотеки Л.Т. Рубакіної, в якій став працювати Микола Олександрович.

1877 — М. О. Рубакін надрукував в журналі «Детское чтение» свою першу статтю — «Обоготворение животных».

1879 — 1880 — Рубакін друкує вірші в гумористичних журналах «Стрекоза», «Будильник» тощо під різними псевдонімами.

1881 — Рубакін склав іспит на атестат зрілості при гімназії і поступив в Петербурзький університет на природниче відділення фізико-математичного факультету.

1887 — Арештований поліцією за приналежність до «Студентської корпорації». Відданий під гласний нагляд поліції на один рік. Закінчив університет і отримав золоту медаль за роботу « Развитие крови в сердце у зародыша цыпленка».

1888 — Опублікував «Опыт программы по изучению читателей». 1889, 23 квітня — Одруження на Надії Іванівні Ігнатьєвій.

1889—1893 — Працював на паперовій фабриці свого батька в Стрельні.

1890 — Програмна доповідь в Петербурзькому комітеті писемності, що висунула його в перші ряди письменників епохи. Заснування при бібліотеці Л.Т.Рубакіної «Рухливого музею навчальних посібників» в співпраці з Е.Д.Стасовою й М.І.Страховою.

1890–1891 — Редагував журнал «Мир Божий». Знайомство з Н.К.Крупською.

1892 — Перейняв на себе керівництво бібліотекою матері.

1893 — Доповідь «Книжное оскудение» у Вільному економічному товаристві в Петербурзі. Вперше висунута теорія «бібліотечного ядра».

1894 — Організація літературних вечорів на квартирі М. О. Рубакіна. Разом з Хіряковим за ініціативою Н.К.Михайловського вирішено створити Союз письменників.

1894–1897 — Завідував видавництвом О.Н.Попової в Петербурзі.

1895 — Доповідь в Москві на з’їзді Комітету писемності. Висланий до Рязані під гласний нагляд поліції. Опублікував «Этюды о русской читающей публике».

1897–1899 — Завідував особливим відділом у видавництві І.Д. Ситіна.

1897–1900 — Завідував одночасно видавництвом «Издатель».

1900 — 25-річний ювілей бібліотеки Л.Т. Рубакіної. 57 тисяч томів. Поїздка до Парижа на Всесвітню виставку 1900 року.

1901–1903 — Перше заслання. Жив в Криму (Ялта, Алупка, Алушта), в Новгороді.

1901 — В Криму вступив у новостворену партію есерів. Писав революційні брошури і передавав їх Л.Б.Красіну, який їх друкував у друкарні соціал-демократів.

1902 — Розійшовся зі своєю першою дружиною Н.І.Рубакіною. Одружувався на Л.А. Коломійцевій, вродженою Бессель. Завідував видавництвом Алексєєва.

1903–1907 — Працював у видавництві Гершуніна.

1904 — Доповідь на з’їзді діячів з технічної й професійної освіти. За наказом міністра внутрішніх справ Плеве висланий за кордон «назавжди».

1905 — Після вбивства міністра Плеве отримав дозвіл повернутися до Росії.

1906 — Переїхав з Петербургу до Фінляндії, у Виборг.Вихід у світ основної праці Рубакина «Среди книг» в одному томі.

1907 — Передача Петербурзької бібліотеки Рубакіна Петербурзькому відділу Всеросійської ліги освіти. У жовтні від’їзд з Виборга за кордон, до Швейцарії.

1909 — Після розкриття справи Азефа, у викритті якої брав ще в 1903–1904 роках діяльну участь, заявив про свій вихід з партії соціалістів-революціонерів.

1911–1915 — Вихід другого видання «Среди книг» в трьох томах.

1914 — Рецензія В. І. Леніна на працю «Среди книг».

1916 — Створення секції бібліопсихології при Інституті Ж.-Ж. Руссо в Женеві. Знайомство і дружба з французьким письменником Роменом Ролланом, що тривала до самої його смерті.

1919 — У серпні виступив в Чехословакії з доповіддю про бібліотечну справу, після якої швейцарський уряд відмовив йому в дозволі повернутися до Швейцарії. Лише у грудні отримав цей дозвіл і повернувся в Кларан.

1922 — Вихід французькою мовою праці в двох томах «Введение в библиологическую психологию» в Парижі.

1928 — Секція бібліопсихології перетворена на Міжнародний інститут бібліологічної психології під керівництвом М. О. Рубакіна.

1930 — Рада Народних Комісарів СРСР постановила надати персональну пенсію М. О. Рубакіну.

1942–1945 — Робота з радянськими цивільними і військовими полоненими в Швейцарії, що бігли з німецько-фашистського полону, допомога їм книгами, матеріальними засобами, листування.

1946, 23 листопада — М. О. Рубакін помер в Лозанні.

1948 — Урна з прахом М. О. Рубакіна перевезена до Москви і похована на Новодівичому кладовищі. У тому ж році бібліотека Рубакіна, заповідана їм Радянському Союзу, перевезена до Москви і розміщена як особливий відділ (фонд Рб) в Державній бібліотеці імені В.І. Леніна.


Анонси та оголошення

03.03.2022

06.02.2021

Шановні колеги!

Звертаємо вашу увагу на можливість налаштування для вчених НАПН України віддаленого доступу до наукометричних баз Scopus  та Web of Science.

Всі матеріали

Наша анкета

Шановні користувачі!

ДНПБ України
імені В. О. Сухомлинського НАПН України прагне створити сучасний науково-освітній та культурний простір, що сприятиме якісному забезпеченню Ваших інформаційних потреб.

Просимо взяти участь в анонімному анкетуванні! 

Ваші відповіді допоможуть нам покращити бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів і слугуватимуть удосконаленню науково-інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології.

Вебінар

No meeting rooms are currently available to join.

Заходи

Всі матеріали

Виставки

Всі матеріали

Наші видання

Всі матеріали