Михайло Федорович Комаров народився 23 січня 1844 року в слободі Дмитрівні Павлоградського повіту (нині – с. Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області). Його батько був російським переселенцем, який досить швидко українізувався.

М.Ф. Комаров закінчив катеринославську гімназію, у 1867 році закінчив юридичний факультет Харківського університету і розпочав службу в Окружному суді м. Острогозька на Воронежчині. Працював присяжним довіреним у Києві, потім нотаріусом в Умані та Одесі.

Це був час розгортання суспільно-політичного і національно-культурного руху в Україні, осередком якого в Києві була “Київська громада”. Серед громадівців, які організовували недільні школи, видавали українською мовою популярну і дешеву літературу, збирали етнографічний і фольклорний матеріал, був і М.Ф. Комаров. З метою популяризації природничих знань протягом 1874-1875 рр. він переклав українською мовою та видав брошури історика і громадського діяча О. Іванова (Строніна) “Розповіді про небо та землю”, “Розмова про земні сили”. Ще будучи студентом, М. Комаров надрукував у “Екатеринославских губернских ведомостях” свою першу працю “Два варианта южнорусской народной думы про Савву Чалого”. Але саме в київський період життя Михайло Комаров розпочинає безперервну діяльність як літератор, критик, бібліограф і видавець. У 1881 р. була опублікована його перша невелика праця про Т.Г. Шевченка “Кое что о Шевченке. (Народное предание о погребении Шевченка. Свидание его с М. Щепкиным)”, яка стала початком його шевченкіани. Адже М. Комаров був першим бібліографом творів Т.Г. Шевченка та праць про нього. У 1883 р. він видав “Покажчик нової української літератури (1798-1883)”, значення якого зауважила не лише українська періодична преса, але й російська (“Исторический вестник”).

Уникаючи репресій влади проти громадівців, М.Ф. Комаров у 1883 р. влаштувався працювати нотарем у провінційній Умані, де розпочав роботу над складанням російсько-українського словника. Влітку 1887 року М. Комаров переїхав до Одеси, влаштувався там на посаді нотаріуса, і прожив у цьому місті до кінця своїх днів. Він став одним із найдієвіших членів одеської “Громади”. Займаючись бібліографією, Комаров активно співробітничає з київськими та львівськими часописами і газетами, виступаючи переважно в ролі літературного критика. Його статті, огляди, рецензії охоче друкували “Киевская старина”, “Рада”, “Зоря”, “Діло”, “Правда”, “Одесский вестник”, “По морю и суше”. Комаров спілкувався з багатьма діячами української літератури, як-то: М.С.Грушевським, І.Я. Франком, Л.Українкою, М.М.Коцюбинським, Д.І.Яворницьким, Д.І. Дорошенком і багатьма іншими. Своєю діяльністю він сприяв культурно-національному єднанню різних частин України – Південної, Західної і Наддніпрянщини.

В одеський період життя Михайло Комаров продовжує складати бібліографію творів Т.Г. Шевченка та літературу про нього. У 1903 р. він опублікував книгу “Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченка”. Наступного року в Києві були опубліковані його “Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н.В. Лысенка (1868-1903)” та “Бібліографічний покажчик видань Котляревського, творів та писань про його”. У 1903 р. він опублікував значний (330 стор.) бібліографічний покажчик до історії української драми і театру з 1815 р. “Українська драматургія”, доповнення до якого (106 стор.) за 1905-1912 рр. опублікував у 1912 р. З останнім пов’язаний цікавий факт історії катеринославської “Просвіти”. Один із керівників Мануйлівської філії Катеринославської “Просвіти” М.К. Ємець написав своєму землякові Комарову в Одесу листа, в якому прохав того порадити, які драматичні твори він міг би порекомендувати для постановки самодіяльним театром Мануйлівської “Просвіти”. Незабаром М. Комаров став почесним членом Мануйлівської “Просвіти”. Одним із напрямів діяльності М.Ф. Комарова були переклади на українську мову та видання творів М.І. Костомарова, М.В. Гоголя, оприлюднення недрукованих раніше творів В. Забіли, С. Руданського, К. Думитрашка, П. Гулака-Артемовського, О. Стороженка.

З початку 90-х років М. Комаров починає друкувати власні твори історичного змісту та просвітницького характеру. Це були статті або брошури: “Антін Головатий, запорозький депутат і кобзар”, “Запорожець Костянтин Вира”, “Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська”, “Оповідання про Богдана Хмельницького. Як він визволив Україну від неволі польської”, “Запорозькі вольності”. Його твори ілюстрував талановитий український художник А. Ждаха. М. Комаров доводив, що “без праці не буде і відродження, що треба збирати етнографічний матеріал, творити літературу у всіх її галузях, а особливо для народу” (Є. Чикаленко). В Одесі М. Комаров продовжив роботу над російсько-українським словником. Це була тяжка і напружена праця. Один із активних членів “Одеської Громади” Євген Чикаленко у спогадах пише: “Словарна комісія під головуванням “Комара” збиралася раз на тиждень і працювала протягом кількох років”. Результати цієї роботи під назвою “Словар російсько-української мови” були видані у Львові заходами Товариства ім. Т.Г. Шевченка. Протягом 1893-1898 рр. вийшло 4 томи “Словника”, на яких було зазначено: “Зібрали і впорядкували М. Уманець і А. Спілка”, тобто М. Комаров і “Одеська (Адеська) Громада”. Фінансували це видання Є. Чикаленко та товариш М. Комарова по Харківському університету Василь Гегело. Михайло Комаров багато часу і зусиль віддавав боротьбі із цензурою.

У період розгортання революційного і національно-культурного руху у 1905 р. в різних містах Наддніпрянської України стали виникати “Просвіти”. М. Комаров був у числі організаторів і перших керівників одеської “Просвіти”. Він був почесним членом двох філій катеринославської “Просвіти”, допомагаючи їм, головним чином, літературою для просвітницької та театральної діяльності просвітян.

До 100-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка у 1912 р. М. Комаров опублікував зі своїми примітками великий збірник поетичних творів різних авторів, присвячених Т. Шевченкові – “Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів”. Це була передостання земна справа подвижника-просвітянина. А останньою стала невелика брошура “П. Морачевський та його переклад Св. Євангелія на українську мову. Написав М. Комаров. Одеса. 1913”.

Помер Михайло Федорович Комаров 6 (19) серпня 1913 року в Одесі. Був похований на Першому Християнському цвинтарі. 1937 року комуністичною владою цвинтар було зруйновано. На його місці був відкритий «Парк Ілліча» з розважальними атракціонами, а частина була передана місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Комарова відсутні.

М. Ф. Комаров / М. Гуменюк // Закоханий в українське слово : до 170‑річчя від дня народження Михайла Комарова : зб. матеріалів / Одес. нац. наук. б-ка ; упоряд. Л. М. Бур’ян. – Одеса, 2017. – С. 68–83.

Михайло Федорович Комаров – бібліограф, етнограф, публіцист / Н. М. Березюк // Наука и просвещение. – 2015. – № 4. – С. 52–69.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8