Едуард Клапаред народився 24 березня 1873 р. у м. Женева, в протестантській родині, яка походила з Ланґедоку (історичний регіон на півдні Франції), а після скасування Нантського Едикту оселилася у Швейцарії. Як згадував учений, усі його предки були французькими чи італійськими переселенцями або вихідцями з французької частини Швейцарії. Більшість з них – священнослужителі або міські чиновники. Лише троє обрали за фах точні науки (дядько, кузен і брат). Батько Е. Клапареда мав священницький сан, але після народження сина покинув парафію й зосередився на вивченні історії протестантизму. Науковець запам’ятав його як скромну, порядну, просту, сором’язливу, сумлінну людину. Мати ученого також була добросердною жінкою, з м’якою лагідною вдачею. Едуард виховувався в атмосфері любові, без жодної суворості, тож ріс «досить доброю дитиною». Мав щасливе дитинство, годинами грався в саду, зростав у гармонії з природою, досліджував довкілля, зрідка допомагав рідним господарювати. «Я любив запахи трави, лісу, землі, аромати квітів й ця привабливість сільського життя ніколи не полишала мене. Я був найщасливішою дитиною, котру тільки можна уявити поки не пішов до школи, у віці чотирьох з половиною років» [1, c. 63-65].

У дитинстві майбутній вчений мріяв стати листоношею, а ще більше кучером. Його улюблена тоді гра – з батогом у руках сидіти на табуреті, поставленому на стіл, та керувати упряжжю з чотирьох чи шести стільців, котрі правили за швидких коней. Живучи в епоху карет та диліжансів, не дивно, що п’ятирічний хлопчик наслідував керманича цього транспорту. Едуард був найменшим з трьох дітей в родині, мав старших брата та сестру.

Початкову освіту Е. Клапаред здобув у приватній школі з військовим нахилом. Він згадував, як радів, коли його обрали капралом, а пізніше лейтенантом, бо тоді міг відавати накази сильнішим за себе товаришам. Однак пізніше вчений визнавав, що дитяче захоплення військовими іграми, не зробило його прихильником мілітаризму, він не сприймав влади, утвердженої зброєю, хоча й все життя був палким патріотом Женеви та Швейцарії. Далі навчався у Женевському коледжі, зацікавившись природничими науками, біологією та зоологією. У 1889 р. Е. Клапаред написав першу наукову роботу, присвячену проблемі реформування школи та пошуків нових напрямів освіти. У 15 років хлопчина вже обрав професію – медицину. Оскільки всі юнаки Швейцарії, досягнувши призовного віку, мали служити у збройних силах, і Едуард відбув військовий обов’язок у Медичному корпусі. Учений згадував, що робив це сумлінно і чесно, однак ніколи не почувався офіцером, котрий прагне вивищитися над підлеглими, тому через невміння командувати часто діставав зауваження від старших за званням.

У 1891 р. Едуард Клапаред вступив до Женевського університету на медичний факультет і зосередився на вивченні неврології, нейрології, психології. Відвідування публічної лекції професора Теодора Флурнуа, присвяченої поглядам та психології В. Вундта та Л. Фехнера, остаточно переконало Е. Клапареда у правильності вибору професії. У 1891 р. він став членом лабораторії експериментальної психології Т. Флунуа (котрий, до речі, був родичем Е. Клапареда). Молодий учений сконцентрувався на дослідженні нейрологічного феномена явища синестезії (коли відчуття, що виходять з одного органу чуття також виявляються в іншому; синестети можуть бачити запахи, слухати кольори, літери та цифри для них також мають відтінки), виявивши, що також є синестетом, котрий чує кольори. Т. Флурнуа допоміг йому скласти спеціальну анкету щодо синестезії і розповсюдити її серед студентів та персоналу університету. Згодом, працюючи у Парижі, Едуард Клапаред зустрічався з Альфредом Біне – ще одним дослідником феномену синестезії. У 1892 р. учений провів один семестр у Лейпцизькому університеті, у лабораторії В. Гіса-старшого, котрий тоді студіював проблеми анатомії нервової системи. Також у цей час він відвідував лекції О. Кюльпе – одного із засновників функціональної психології. У 1892 р. Е. Клапаред повернувся до Женеви, де продовжив свої медичні та психологічні дослідження, здобув ступінь бакалавра медицини. У 1897 р. він захистив докторську дисертацію, присвячену проблемам лікування пацієнтів з гімеплегією та атаксією (порушенням рухової активності, координації та паралічем половини тіла) і здобув ступінь доктора медицини.

У 1896 р. Е. Клапаред одружився з Елен Спір (1873–1955). За два роки подружжя на рік поїхало до Парижа, де ученому запропонували роботу у госпіталі Сальпетрієр. У лабораторії лікарні Сальпетрієр, науковець досліджував порушення чутливості при атаксичній та гімеплегічній хворобах, а також вивчав стеріогностичне сприйняття і його відхилення, агностію, апраксію та м’язові відчуття. Робота в галузі нейрології спонукала його повернутися до ґрунтовних досліджень психології.

Повернувшись до Женеви, Едуард Клапаред зосередився на вивченні психології під керівництвом Теодора Флурнуа, завідувача кафедри фізіологічної психології Женевського університету, та розпочав роботу у його лабораторії. Від 1899 р. він викладав курс практичних занять як приват-доцент з психології відчуттів. Учений також вирішив не кидати неврологію та продовжив спостерігати за різними випадками неврологічних захворювань у медичній та психіатричній клініках, вряди-годи замінював домашніх лікарів на час їхньої відсутності. Упродовж кількох років, до 1920 р., він проводив консультації психоневротичних випадків вдома та безоплатні консультації у психотерапевтичному відділенні диспансеру.

У 1901 р. Е. Клапаред разом із Т. Флурнуа заснували журнал «Психологічний Архів» («Archives de Psychologie»). Редактором цього наукового видання дослідник залишався до кінця життя, періодично публікуючи тут власні наукові розвідки та статті. У 1904 р. Е. Клапаред очолив створену Т. Флурнуа психологічну лабораторію на факультеті наук Женевського університету. Він прагнув, щоб усі вчителі володіли базовими знаннями з медицини, психології, експериментальної педагогіки. У 1904 р. науковець відкрив у своїй лабораторії курси для вчителів спеціальних класів (переважно – жінок). Від 1906 р. курси професора могли відвідувати всі майбутні вчителі. Він закликав слухачів наслідувати ботаніків, а саме – бути натуралістами щодо дитинства, постійно спостерігаючи за дітьми у природному середовищі, тобто в класі. У 1908 р. Е. Клапареда призначили на посаду професора психології Женевського університету. Учений отримав змогу поглибити свої наукові дослідження в галузі педагогіки та психології. За іншими даними він замінив свого родича Т. Флурнуа на посаді професора психології та очолив кафедру психології Женевського університету у 1915 р. [3; 5].

Завдяки діяльності Міжнародного психологічного конгресу Едуард Клапаред зробив вагомий внесок у справу міжнародного співробітництва психологів. У 1904-му та 1909-му роках його обирали генеральним секретарем Другого та Шостого міжнародних психологічних конгресів, а пізніше – постійним секретарем цього наукового форуму. У 1908 р. учений взяв участь у першому Міжнародному конгресі психоаналітиків у Зальцбурзі, а в 1912 р. особисто познайомився із З. Фрейдом.

У 1912 р. Е. Клапаред заснував Школу педагогічних наук (Женевська школа), яка згодом була перетворена на Інститут Жан-Жака Руссо. Цей заклад мав стати і став інноваційним центром новітніх досліджень та практичних розробок у галузі освіти та різних аспектів дитинства. Згідно із баченням Е. Клапареда Інститут мав чотири функції: 1) школа, яка дозволяє освітянам навчитися нових наукових методів та співпрацювати, розбудовуючи науку; 2) дослідницький центр для забезпечення прогресу цієї нової науки; 3) інформаційний центр, що збирає, створює та популяризує новітні наукові дослідження; 4) центр пропаганди на користь оновлення освіти. Інститут створили на кошти, надані переважно вихідцями з протестантських родин Женеви. Засновники свідомо обрали форму – «приватний інститут», що був незалежним і від держави, і від державного Женевського університету. Однак, це не заважало співпрацювати і з владою, і зі шкільними та університетськими органами, науковими та меценатськими товариствами. У довгостроковій перспективі розглядали зближення з Департаментом громадської освіти (DIP), а також можливість інтеграції в Університет, що й відбулося досить швидко – у 1929 р. Для управління цією науковою установою 14 лютого 1912 р. створили публічне товариство з обмеженою відповідальністю з Радою директорів та Керівним комітетом, який очолили Бове, Відарт та Клапаред. 21 жовтня 1912 р. освітньо-дослідний інститут Ж.-Ж. Руссо розпочав свою роботу.

Педагогічний інститут Едуарда Клапареда пропонував студентам та викладачам інноваційні підходи та сучасні методи організації навчання. Програма базувалася на концепції функціональної освіти, принципі індивідуалізації, активній прикладній діяльності, переважанні курсів «власне практичної корисності», натомість «будь яке книжне, схоластичне вчення» відкидали [4]. Студенти насамперед навчалися працювати самостійно, занурюватися у науковий метод, тож, коли доведеться практикувати, за бажання, могли застосувати, пропагувати нові прогресивні, методики, у такий спосіб розвиваючи та вдосконалюючи педагогічну науку. До навчального плану увійшли: експериментальна педагогіка, психологія, основи медицини, біологія, а також нові на той час дисципліни – євгеніка, психоаналіз, психопатологія дитинства тощо. Хоча для вступу до цього освітньо-дослідницького закладу абітурієнти (як і майбутні викладачі) не мусили складати іспитів чи пред’являти дипломи, однак Е. Клапаред і здобувачів освіти, і працівників добирав дуже відповідально та ретельно. Зокрема, шукаючи майбутніх співробітників і студентів, учений особисто відвідав Психологічну лабораторію Сорбонни у Парижі, якою керував А. Біне, досліджуючи питання вимірювання інтелекту дітей.

Фахівці Інституту на чолі з Е. Клапаредом зосередилися на трьох сферах досліджень: 1) з’ясування закономірностей розвитку дитини, пов’язаних із функціональною психологією; 2.) оцінка здібностей учнів за допомогою арсеналу стандартизованих та спеціально розроблених тестів, винайдення нових підходів до навчання, спрямованих на адаптацію освітнього процесу до потреб дитини; 3) документування поточних реформ на міжнародному рівні з метою збагачення вітчизняної практики. Інститут узагальнював та поширював результати своїх досліджень завдяки власним редакційним засобам («Archives de Psychologie»).

У 1920 р. Е. Клапаред заснував Міжнародне товариство психотехніки, ставши його довічним президентом.

Людина великої енергії, учений мав дуже широке коло наукових інтересів, авторитет серед друзів, колег та студентів. У сфері його дослідницьких зацікавлень були і медицина, і неврологія, і нейрологія, і біологія та зоопсихологія, а також порівняльна, експериментальна, дитяча, професійна, юридична психологія, психоаналіз, педагогіка. Е. Клапаред сповідував принципи функціоналізму, обґрунтовував важливість практичного підходу до здійснення теоретичних та прикладних досліджень у психології. Його вирізняла неупередженість суджень, постійне прагнення виявити гнучкість реакцій людини у її взаємодії з довкіллям. Уявлення про важливість контакту між окремим організмом та середовищем, передусім, з природою, особливо у дитинстві, коли активно формується психіка, були засадничими для світогляду науковця.

Професор Е. Клапаред розглядав психіку як намагання організму подолати розбіжності між потребами та можливістю їх задовольнити. На його думку, психічний розвиток відбувається спонтанно, ґрунтується на здібностях, сформованих у дитини від народження та не потребує будь-яких зовнішніх стимулів. Для цього потрібно лише створити сприятливі умови (середовище), в яких дитина могла б спокійно зростати та навчатися, вільно граючись та наслідуючи приклад інших. Гра – найуніверсальніший механізм, оскільки розвиває загальні та спеціальні психічні функції. Е. Клапаред виділяв три види ігор, що сприяють розвитку дитини: ігри, які формують індивідуальні особливості, інтелектуальні ігри, що збагачують розум та пізнавальні здібності та афективні ігри, що розвивають відчуття і почуття. Діти не мають жодних фатальних схильностей, зовнішні фактори, зокрема й освіта, здатні прискорити або навіть певним чином скеровувати їхній розвиток, вважав Е. Клапаред.

Через відмінність досліджуваних проблем науковець запропонував розподіляти дитячу психологію на прикладну та теоретичну. Завданням теоретичної дитячої психології він вважав вивчення законів психічного життя та психічного розвитку дітей, а прикладну дитячу психологію розділяв на психогностику та психотехніку. Мета першої – діагностика, вимірювання психічного розвитку дітей, другої – розроблення методів навчання та виховання.

Розвиток мислення та інтелекту у дітей – ще один напрям наукових пошуків Е. Клапареда. Учений (як згодом і його учень Ж. Піаже) ототожнював мислення з процесом психічного розвитку, відтак в основу своєї вікової періодизації дитинства поклав саме етапи формування мислення у дітей, зокрема перехід від одного його виду до іншого. Він виокремив чотири етапи психічного та інтелектуального розвитку: 1) від народження до 2-х років – на цьому етапі у дітей переважає інтерес до зовнішньої сторони речей, а тому інтелектуальний розвиток пов’язаний передусім зі сприйняттям; 2) від 2-х до 3-х років – відбувається розвиток мови, тож пізнавальний інтерес дитини зосереджено на словах та їхніх значеннях; 3) від 3-х до 7-ми років – початок власне інтелектуального розвитку, розвитку мислення, переважають загальні розумові інтереси; 4) від 7-ми до 12-ти років – період формування спеціальних об’єктивних інтересів, коли проявляються індивідуальні особливості, здібності та нахили дитини.

Найважливішим для розумового розвитку дітей Е. Клапаред визначив мотиваційний складник, а саме інтерес. Досліджуючи формування інтелекту дітей, він відкрив одну з особливостей дитячого мислення – синкретизм, тобто злитність та неподільність уявлень дитини про світ довкола. Він стверджував, що психічний розвиток відбувається від осягнення загального вигляду до називання предмета (словесна стадія), а потім усвідомлення та розуміння призначення цього предмета, що вже є наслідком розвитку логічного мислення. Науковець завважив, що інтелект є активною функцією адаптації до нових ситуацій. Опинившись у незнайомих обставинах, суб’єкт застосовує метод спроб і помилок, шукаючи нові гіпотези, які потрібно перевірити.

Дослідник також мав кілька зауваг щодо такої системної якості психіки як обдарованість. На тій підставі, що розвиток здібностей обумовлено спадковими факторами, Е. Клапаред виділяв загальну та спеціальну обдарованість. Загальна обдарованість, на його думку, проявляється у дитячому віці та пов’язана з високим рівнем розвитку всіх розумових властивостей дитини. Спеціальну обдарованість він пояснював здатністю людини вирішувати нові проблеми, що виникають упродовж життя, тому така обдарованість виявляється переважно у зрілому віці.

У наукових пошуках та експериментальних дослідженнях Е. Клапаред також зосереджував увагу на процесах усвідомлення, тобто контролю свідомістю дій, які виконує людина у кожній конкретній ситуації. Вивчаючи психіку дітей, він ґрунтовно аналізував питання виникнення автоматизму у їхній діяльності. Учений звернув увагу, що дітям простіше зрозуміти відмінність між предметами, ніж збагнути їхні спільні властивості. Це пов’язано з тим, що схожість предметів передбачає здійснення однотипних (автоматизованих) дій, водночас відмінність порушує звичне поводження з ними, викликаючи особливу орієнтувальну реакцію. Тобто, коли навколишнє середовище висуває нові вимоги, знання «перехоплять» психічні процеси і набутий в результаті досвід можна буде використовувати для виконання поставлених завдань та адекватної оцінки того, що потрібно зробити. Такий динамічний підхід до розуміння механізму свідомості та усвідомлення виник внаслідок об’єднання психоаналізу та порівняльної психології. Так було сформовано «закон свідомого розвитку», названий іменем Е. Клапареда.

Варто також відзначити внесок ученого у дослідження проблематики сну та пам’яті. Е. Клапаред трактував сон як функціональний стан, що відповідає потребам людського організму та захищає його від втоми. Науковець довів, що під час сну відбувається активне гальмування, контрольоване нервовою системою. Вивчення цього фізіологічного процесу, як захисної реакції організму, спонукали вченого до ґрунтовного аналізу функціональних причин різних психічних станів (зокрема симптомів істерії), для яких характерна відмова від контактів із зовнішнім світом. У результаті Е. Клапаред зробив висновок, що їх, як і сон, можна називати захисними реакціями психіки людини, спрямованими на збереження організму від виснаження.

У студіях, присвячених проблемам функціонування пам’яті, науковець зосередив увагу на травматичних реакціях та психічних процесах формування спогадів. Е. Клапаред провів експеримент для перевірки гіпотези, що травма болісної події зберігається навіть у разі втрати короткочасної пам’яті. Він спостерігав пацієнтку, у якої, попри амнезію, не були порушені ні довготривала пам’ять, ні навички, але вона не могла згадати події нещодавнього минулого. Учений відвідував її щодня, проте хвора ніколи його не впізнавала. Під час одного з візитів, у межах експерименту, Е. Клапаред сховав у руці голку, якою непомітно вколов пацієнтку під час рукостискання. Наступного дня хвора знову не впізнала його, однак, коли він спробував потиснути їй руку, то побачив, що жінка вагається, відчуваючи загрозу на підсвідомому рівні, оскільки її пам’ять була дуже слабкою.

Ще один напрям наукових пошуків Едуарда Клапареда – юридична психологія. Саме він першим використав та ввів до наукового обігу цей термін («юридична психологія»), а у 1906 р. розпочав викладати у Женевському університеті новий курс «Судова психологія», назвавши його «Юридична психологія». На заняттях з цієї дисципліни професор Е. Клапаред, крім теоретичного складника, запропонував студентам низку практичних дослідних завдань із застосуванням психології у правовій сфері, зокрема у роботі експертів-криміналістів, слідчих та суддів. Особливо вчений уславився дослідженнями в галузі психології свідчень. Е. Клапаред одним із перших зауважив, що більшість свідків тих чи інших подій, зокрема і правопорушень, можуть по-різному описувати людей та деталі, того, що вони бачили. Професор довів, що очевидці переважно реагують на ступінь ймовірності речей, ніж на те, що спостерігали насправді. Як свідки запам’ятовують деталі події залежить від зовнішніх обставин, умов, за яких вони бачили протиправні чи будь-які інші дії. Е. Клапаред під час занять моделював різноманітні правові ситуації, а потім просив студентів детально описати події чи зовнішність порушника, а також все, за чим вони щойно стежили, відповідаючи на запитання спеціально розроблених анкет. Жодного разу учасники експериментів не змогли однаково та правильно відтворити побачене, хоча за ситуацією, людиною чи предметом спостерігали всі і одночасно.

Ось кілька прикладів експериментів Е. Клапареда у галузі дослідження «крихкості свідчень». Під час одного із занять учений попросив студентів заповнити анкету з 15 запитань про різні приміщення університету, де вони навчаються. Жоден з 54-х опитаних не відповів вичерпно. Між іншим науковець зауважив і те, що здобувачі освіти, які навчаються у закладі кілька років відповідають не краще за першокурсників. Також він встановив невідповідність між кількістю та точністю отриманих свідчень про об’єкт. Інший експеримент Е. Клапаред провів під час лекції з судової психології. До аудиторії, де він працював зі студентами, увірвалася людина у масці (спеціально запрошений актор), яка протягом 20 секунд активно жестикулювала, вимовляла незрозумілі слова, галасувала. Учений попросив незнайомця вийти з приміщення, а студентам запропонував відповісти на 11 запитань анкети, щоб детально описати вбрання людини, за якою вони щойно спостерігали. Середній показник правильних відповідей опитаних склав всього 4,5 питання. Отже, своїми дослідами професор Е. Клапаред зробив низку важливих відкриттів, значно розширивши темарійне коло у галузі юридичної психології.

Говорячи про харизматичну, багатогранну особистість науковця, варто особливо відзначити його внесок у розвиток освіти. Ще в дитинстві він зауважив, що перестав бути щасливим, коли пішов до школи, а закінчивши університет остаточно зрозумів, що сучасна йому система освіти та шкільництва потребує реформування. Е. Клапаред активно підтримував рух за створення «Нової школи», виступав за осучаснення системи освіти і врахування психологічних процесів вікового розвитку дітей у педагогічній практиці. «Навчання має базуватися на знаннях дитини, так само як садівництво базується на знаннях про рослини» – писав учений у передмові до своєї праці «Психологія дитини чи експериментальна педагогіка». На початку ХХ ст. він окреслив питання, яке залишається актуальним донині: «Для чого потрібна освіта?». Ставши медиком, дослідник мав намір сформувати наукову теорію дитинства та вважав, що освіта повинна пройти через «революцію Коперника», зокрема у трактуванні вчителя як центру, довкола якого гуртуються учні. Е. Клапаред був переконаний, що така організація освітнього процесу призводить до невдач, марнування надмірних людських та соціальних ресурсів, а традиційна школа не виконує своїх головних завдань. Тому необхідно реорганізувати систему освіти, «обравши за центр дитину», тобто створити «школу для дитини», а не «дитину для школи». Учений зазначав що навчальні програми для шкіл – предмет для ґрунтовних, наукових напрацювань, розробляти їх потрібно, ураховуючи вікові, когнітивні особливості і потреби дітей, а процес навчання вибудовувати поетапно. Він вважав, що дитинство – це час для гри й наслідування, нових відкриттів, здобуття першого досвіду задля розвитку. Як лікар, психолог та педагог, Е. Клапаред вказував на абсурдність витрачати цей етап життя, на кількагодинне просиджування у класі, щоб пасивно слухати заняття, що не зацікавлюють, навіюючи нудьгу та інтелектуальну втому. Щоб успішно навчатися, дитина має бути активною, комбінуючи різні види діяльності (експеримент, наслідування, гра), виявляти пізнавальний інтерес до процесу здобуття знань, розуміти для чого це потрібно. Ці міркування спонукали науковця сформулювати закон необхідності та інтересу, який приніс йому світову славу. «Будь-яка поведінка продиктована інтересом; кожна дія полягає в досягненні мети, яка є найбільш актуальною в цей конкретний момент» – говорив Е. Клапаред. Учитель має змоделювати таку ситуацію, яка зацікавить учня, та дозволить здобути знання, які задовільнять його пошукові запити. Е. Клапаред був прихильником концепції «активної школи» (ecole activ), в основі якої лежала ідея розвиткового навчання, формування інтелекту, розкриття творчих здібностей учнів через самостійний пошук рішень поставлених завдань. «Знання не мають функціональної цінності та не є самоціллю», – стверджував учений. Він, як і всі прихильники руху за «Нову школу», основним вектором навчання називав діяльність, набуття практичних навичок, а не запам’ятовування готових постулатів. Дитина краще вчиться, коли працює із задоволенням. Щоб не робив учитель у класі, він має знаходити спосіб представити це як гру, зацікавивши підопічних тією справою, яку їм належить виконати. На думку, Е. Клапареда, у міру того як дитина дорослішає, гра поступово трансформується в роботу, природно доповнюючи її.

Як і інші представники «активної школи», дослідник вважав що традиційна система освіти, сучасником якої він був, не забезпечувала педагогів достатніми ресурсами та інфраструктурою для постійного методичного та професійного вдосконалення фахового рівня. Головне завдання школи, на думку Е. Клапареда, – навчити учнів вчитися, постійно ставити перед собою питання та шукати відповіді на них, озброїти їх знаннями та практичними навичками, розвинути їхні здібності, тобто підготувати хороший професійний персонал для служіння суспільству, яке зробило інвестиції в його навчання. Науковець відстоював диференційний підхід до створення різних типів шкіл та формування класів, відповідно до рівня інтелектуального розвитку учнів. Свою позицію щодо проблеми «спеціалізованих шкіл» він виклав у праці «Школа на замовлення» (1920 р.). «Школа на замовлення» – це «школа, яка враховує потреби, таланти та ритми кожної дитини і перш за все її задоволення від навчання». Мова йде не про зменшення вимог, а про створення системи освіти, яка б надала кожному учневі можливість розподілення навчального навантаження так, щоб забезпечити сприятливі умови для розвитку особистих якостей та здобуття знань. Для цього Е. Клапаред обстоював скорочення обов’язкової навчальної програми до змісту достатнього для передачі знань, які є «своєрідною духовною спадщиною того ж покоління», залишивши більшу частину шкільного періоду для практичної діяльності у тих сферах, які обирає учень. Тобто вчений рекомендував урізноманітнювати стратегії, щоб якнайкраще розвинути інтелектуальний потенціал та здібності дітей у процесі підготовки їх до дорослого життя.

Едуард Клапаред брав активну участь у наукових форумах, які організовувала Міжнародна ліга нової освіти (LIEN), заснована у 1921 р. Упродовж 1921 – 1936 рр. конгреси Ліги були платформою зустрічей, обміну досвідом та представлення результатів досліджень прихильників та активних учасників руху за створення нової школи. «Тоді здавалося, що для забезпечення мирного майбутнього світу немає нічого ефективнішого, ніж розвиток у молодого покоління поваги до людської особистості через належне виховання. У такий спосіб могли б процвітати почуття солідарності та людського братерства, які є антиподами війни та насильства», – зазначав французький психолог, лікар та політик А. Валон. У 1927 р. у Локарно (Швейцарія) Едуард Клапаред взяв участь у конгресі Міжнародної ліги нової освіти, темою наукових дискусій якого було питання «Що означає свобода в освіті?».

1910-1940 рр. – час постійних суспільних викликів, економічних, політичних криз, воєн та революцій, які так чи інакше зачепили всі країни Європи. Е. Клапаред, котрий жив у цей досить неспокійний історичний період, через свою вдачу не міг залишитися байдужим до подій, свідком яких йому довелося бути. Переконаний пацифіст та патріот Швейцарії, він, зокрема, надавав підтримку біженцям під час революції в Іспанії.

У 1939 р. надруковано низку його статей у часописі «Le Messager social» («Соціальний менеджер»). Вони стали основою його останньої праці «Мораль та політика або канікули чесності» («Morale et politique ou les vacances de la probité»), яка побачила світ наступного року та зазнала цензурних обмежень за «підривні зауваги». У своїй останній книзі, що її дослідник К. Мунір називає філософським заповітом вченого, Е. Клапаред вкотре закликав суспільство до розбудови системи гуманістичної освіти, наголосивши, що школа є місцем громадянського виховання молоді і має бути майстернею морального та соціального прогресу. Звертаючись до читачів, він запитував: «Чи все ми робимо, щоб у наших школах, коледжах та родинах, навчити добре мислити?». Як актуально це звучить сьогодні! Щиро висловлюючи свою позицію, вчений засуджував інтелектуалів, які не взяли на себе відповідальність забезпечити освіту для простих людей та мовчали в час посилення в країнах Європи тоталітарних режимів або, ще гірше, брали активну участь у їх утвердженні.

«Політика та освіта будуть завжди пов’язані між собою і, щоб змінити суспільство, потрібно змінити людей» – зазначав науковець.

Кінець 30-х років ХХ ст. позначений трагічними подіями в житті вченого. 21 квітня 1937 р. передчасно помер син Е. Клапареда – Жан-Луї, якому було 35. Дослідник тяжко пережив втрату, що негативно вплинуло на стан його здоров’я. 29 вересня 1940 р. 67-літнім Е. Клапаред помер. Похований у Женеві. Його дружина, Елен Спір, пережила чоловіка на 15 років.

 Література

1. Claparède E. Edouard Claparède [Autobiography]. A history of psychology in autobiography / ed. C. Murchison. – New York, 1930. – Volume 1. – pp. 63 – 97.
2. Christian Mounir. Édouard Claparède, une biographie – enfin! [Електронний ресурс] – 2016. – Текст. дані. – Режим доступу: https://lecourrier.ch/2016/03/14/edouard-claparede-une-biographie-enfin/ (дата звернення 29.03.2023).
3. Édouard Claparède // fr.wikipedia.org [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://fr.wikipedia.org/wiki/%C3%89douard_Clapar%C3%A8dehttps://fr.wikipedia.org/wiki/%C3%89douard_Clapar%C3%A8de (дата звернення 29.03.2023).
4. Institut Jean-Jacques-Rousseau // fr.wikipedia.org [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://fr.wikipedia.org/wiki/Institut_Jean-Jacques-Rousseau (дата звернення 29.03.2023).
5. Едурад Клапаред : 150 років. Педагогічний музей України : [офіц. сайт]. – 2023. – Текст. дані. – Режим доступу: http://pmu.in.ua/my-calendar/?mc_id=399 (дата звернення 29.03.2023).
6. Клапаред (Claparède) Едуард (24.03.1873, Женева – 29.09.1940, там само). // Український педагогічний словник / Семен Гончаренко. – Київ : Либідь, 1997. – С. 163 – 164.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8