Найвидатніший дослідник історії книги, автор та редактор багатьох праць з бібліографії, один із фундаторів бібліотечно-бібліографічної справи в Україні 20-х років, Федір Пилипович Максименко народився у с. Біленькому (тепер Запорізького району) в сім’ї священика. Його трудова діяльність почалась у Донбасі в роки громадянської війни. З 1919 р. працював у м. Бахмуті бібліотекарем відділу народної освіти, потім завідував місцевим краєзнавчим музеєм. У Бахмутському музеї Ф. Максименко зацікавився краєзнавчою бібліографією 1922 р. опублікував у місцевій пресі свою працю – покажчик літератури про Донеччину. “Материалы к библиографии Донецкого края (преимущественно Бахмутского уезда)” – це перша зведена бібліографічна праця про цей район України.

У 1922 р. Ф. Максименко переїжджає до Києва і починає працювати у Всенародній бібліотеці України (нині Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського). Поєднуючи роботу з навчанням, він у 1925 р. закінчує історичний факультет Київського інституту народної освіти, а в 1929-1931 рр. одним з перших проходить аспірантуру з бібліографії при ВБУ.

Його бібліотечно-бібліографічна діяльність відбувалась у бібліотеці поряд із відомими бібліографами, бібліотекознавцями і книгознавцями: Д. Баликою, Б. Зданевичем, С. Масловим, М. Ясинським. В ці ж роки Ф. Максименко продовжив справу розвитку бібліографії в Україні, започатковану М. Ясинським у 1927 р. в його бібліографічному покажчику, доданому до статті “Головні моменти з історії української бібліографії”. Якраз тоді в Україні набув поширення краєзнавчий рух. Робота над “Матеріалами до краєзнавчої бібліографії України, 1847-1929” розпочалася 1926 р. і тривала до 1930 р.

“Матеріали” одержали високу оцінку М. Рубакіна, О. Фоміна, Л. Берга та ін. Це один із перших українських бібліографічних покажчиків другого ступеня, який зайняв почесне місце в українській бібліографії й увійшов до золотого фонду нашої вітчизняної науки.

Разом з іншими співробітниками бібліотеки Федір Пилипович складає для київських періодичних видань бібліографічні списки про видатних діячів української культури. Так, під рубрикою “Що читати” у журналі “Життя й революція” вміщено покажчик “М. Драгоманов: До 30-річчя з дня смерті”, “Іван Франко: До десятиріччя смерті”, ” Нова література про Т. Г. Шевченка”.

У 1932 р. виходить колективна бібліографічна праця “Матеріали до бібліографії М. О. Скрипника” (1932), співавтором якої був Ф. Максименко.

Одночасно вів велику роботу у виставочно-консультативному відділі, займався комплектуванням фонду бібліотеки, їздив до різних міст України і Росії в пошуках потрібної літератури, сприяв поповненню фонду цінними виданнями, особливо українознавчими матеріалами. Федір Пилипович був одним із активних учасників дискусії щодо створення репертуару української книги, активно працював над укладанням бібліографічних посібників – як невеликих рекомендаційних, так і капітальних науково-допоміжних. Його праця “Матеріали до краєзнавчої бібліографії на Україні, 1847-1929” (1930) увійшла в українську бібліографічну класику. Збирає “Матеріали до бібліографії української книжки XIX ст.”, друкує різні матеріали з книгознавства та бібліотекознавства.

На початку 30-х років на книгознавчо-бібліографічному фронті розпочалися так звані “класові бої”. Це не обійшло ні Ф. Максименка саме у час розквіту його творчих сил, ні його найближчих колег Ю. Меженка, С. Маслова, В.Ігнатієнка, М. Сагарду, М. Ясинського та ін. Федора Пилиповича як одного з “ідеологів і ентузіастів” бібліографічного репертуару української книги, який був, за висловом критиканів, “прапором буржуазно-націоналістичної бібліографії”, піддано гострій несправедливій критиці. Ці події на багато років зняли питання про український бібліографічний репертуар.

У 1933 р. Ф. Максименка усунули від бібліографічної роботи. Він мусив стати обліковцем виробничого комбінату при дитячому містечку. Деякий час працював у бібліотеці Другого київського медінституту. І лише згодом став завідувачем бібліографічного відділу Наукової бібліотеки Київського університету. З 1933 р. до 1947 р. не вийшло жодної його публікації. Однак всі ці роки збирав матеріали про П. Ярковського – першого викладача бібліографії в Україні початку XIX ст., працював над продовженням покажчика “Матеріали до краєзнавчої бібліографії України”, охоплюючи літературу за 1930-1940 рр. На жаль, рукопис праці загинув під час пожежі Київського університету 1943 р. Також укладав “Матеріали до бібліографії української книжки XIX ст.”, які так і не були опубліковані.

З 1946 р. Ф. Максименко поєднав своє життя з Науковою бібліотекою Львівського університету, якій він віддав 37 років життя. Саме там яскраво засяяв талант ученого. Він був завідувачем відділу бібліографії, заступником директора бібліотеки з наукової роботи, завідувачем відділу рідкісної книги і рукописів. В цей самий час уклав, відредагував, прорецензував десятки найрізноманітніших бібліографічних покажчиків – українознавчих, краєзнавчих, персональних, біобібліографічних, галузевих.

Він виявляв глибокий інтерес до стародруків, зокрема до їхнього бібліографування. Склав каталог “Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету” (1958). В ті часи інкунабул в бібліотеці нараховувалось 48 одиниць. То була найбільша колекція з усіх університетських бібліотек України. У всіх бібліотеках Львова нараховувалось 1200 інкунабул, однак після війни їх залишилося лише 82 одиниці.

Після великої пошукової та наукової роботи вийшов друком зведений каталог Ф. Максименка “Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у Львівських збірках (1574-1800)” (1975). Він містить відомості про 782 пам’ятки слов’янського друкарства, які знаходяться у львівських бібліотеках, музеях, архівах.

Увесь час Федір Пилипович вів серед читачів найактивнішу довідково-бібліографічну і консультативну роботу, виконував письмові довідки, відповідав на їхні найскладніші бібліографічні запити. Тут йому допомагали глибоке знання книги, бібліографічних і довідкових видань, блискуча пам’ять, безмежна бібліографічна ерудиція. До нього зверталися за бібліографічною допомогою читачі – від студента до академіка. Вчений давав вичерпні, ґрунтовні й водночас лаконічні відповіді на поставлені запитання, які обов’язково супроводжував бібліографічними записами.

Він виступав із цікавими книгознавчими розвідками, присвяченими українській та російській книзі й періодиці, історії книгодрукування, рідкісним виданням. Був постійним учасником нарад, конференцій, присвячених бібліографії, довідково-бібліографічній роботі бібліотек, проблемам репертуару української книги, бібліографії бібліографії, історичній бібліографії тощо, брав активну участь у різних семінарах. На базі Наукової бібліотеки Львівського університету ім. І.Франка Федір Пилипович організував постійно діючий семінар бібліографів Львова, який відвідували всі завідувачі бібліографічних відділів бібліотек ВНЗ, а також бібліографи академічної, обласної, педагогічної та інших бібліотек.

Завдяки вченому започатковане вивчення основ бібліотечно-бібліографічних знань студентами та аспірантами у Київському та Львівському університетах. Науковець читав лекції, вів практичні заняття і семінари у Львівському філіалі Харківського інституту культури, Українському поліграфічному інституті, а також у Львівському культосвітньому училищі.

Ф. Максименко вніс помітний вклад у розробку біобібліографії діячів Львова як керівник і один з укладачів капітального бібліографічного покажчика праць учених Львівського університету у повоєнні роки “Друковані праці професорів, викладачів і співробітників університету за 1944-1960”. В ньому представлені праці 646 професорів, викладачів і співробітників університету, з-поміж яких – видатні діячі української науки: філологи М. Возняк та І.Свєнціцький, історик І. Крип’якевич, математики Б. Гніденко, Г. Савін, геологи О. Вялов, Є.Лазаренко та ін.

Багато часу витрачав Ф. Максименко на редагування та рецензування персональних посібників. Тільки упродовж 1963-1967 рр. за його редакцією були випущені такі видання, як “Вільям Шекспір в Українській РСР” М. Мороза, бібліографічні посібники, присвячені Г. Сковороді, М. Коцюбинському, А. Макаренку, М. Рильському та ін.

Він редагував і доповнював капітальний двотомний покажчик Н. Шеліхової “Історія Києва”. Перший том, виданий у 1958-1959 рр., охоплює літературу від давніх часів і до 1917 р. Другий том опублікований у 1962-1963 рр. й містить літературу 1917-1961 рр.

Також науковець редагував краєзнавчий бібліографічний покажчик М. Бутрина “Бібліографія періодичних видань Львівської області за 1939-1965 рр.” (1970 р.), був науковим консультантом щорічників “Радянська Львівщина” за 1969-1974 рр. та ін.

Багато праць бібліографа належать галузевій бібліографії. У повоєнний час Ф. Максименко почав займатися історичною бібліографією. Він підтримував тісні контакти з Державною історичною бібліотекою, брав участь (у співавторстві з Р. Кац) у складанні “Бібліографії української і ро-сійської бібліографії по історії УРСР” (1960).

Федір Пилипович успішно засвоює бібліографію літератури з мінералогії. На сторінках “Минералогического сборника” Геологічного товариства при Львівському університеті він друкує поточні бібліографічні щорічники з мінералогії УРСР під назвою “Литература по минералогии Украины за … год”. Розпочавши складання цієї праці у співавторстві з професором Є.Лазаренком (за 1953 р.), він надалі здійснює її самостійно (за 1954-1966 рр.), а з 1967 р. – у співавторстві з В. Омельченком. Федір Пилипович вніс вклад і в палеонтологію. Разом з В. Омельченком склав покажчик “Литература по палеонтологии Украины за 1967-1977” (1980).

Велику роль відіграв Ф. Максименко у житті й діяльності багатьох українських бібліографів, які з гордістю називали себе його учнями. Це зокрема М. Гуменюк, І.Корнєйчик, Ф. Сарана, М. Бутрин. З ними вчений підтримував тісні стосунки, часто зустрічався, листувався. Він був одним з перших бібліографів, який аналізував їхні роботи, допомагав порадами та матеріалами.

Федір Пилипович був справжнім інтелігентом, напрочуд контактним, мав талант спілкування з людьми, до яких завжди ставився з великою повагою. У цьому його покликання як справжнього бібліографа, доброзичливої та чуйної людини. До останніх днів свого життя він служив українській культурі та науці.

Давати людям – було девізом життя Ф. П. Максименка, оскільки вважав, що той, хто дає, не збідніє. За життя скромний, зовні мало примітний, після смерті він постав велетнем українського духу. Його основною рисою як дослідника була наукова об’єктивність.

1994 р. у Львові відбулася міжнародна конференція на честь вшанування пам’яті Ф. П. Максименка. Вченому присвячено численні публікації, покажчики М. Бутріна і Н. Королевич.

Федір Пилипович багато зробив для розбудови бібліографії в Україні, для створення репертуару вітчизняної книги. Визначний бібліограф Оксфорду Джон Сімонс завжди захоплювався його працями, здійсненим ним чітким розподілом літератури, високою бібліографічною технікою виконання робіт, до яких ще довго звертатимуться історики і краєзнавці, співробітники музеїв та архівів, бібліотекарі та бібліографи.

Джерело: Кухар Л. А. Патріарх української бібліографії. До 110-річчя від дня народження Ф. П. Максименка (1897–1983) / авт.-уклад. Л. А. Кухар // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2007. – № 1. – С. 60–65.

Основні дати життя й діяльності Ф. П. Максименка

Автобіографія Ф. П. Максименка

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8