Біографія Івана Сікорського
Іван Олексійович Сікорський народився 26 травня 1842 р. в селі Антонове Сквирського повіту Київської губернії в родині священика. Початкову освіту здобув у місцевому духовному училищі, продовжив навчання в Київській духовній семінарії. Після закінчення курсу медичних наук в університеті Св. Володимира (жовтень 1869 р.) залишився на три роки при ньому для підготовки до професорського звання (за спеціальністю патологія душевних і нервових хвороб). В 1872 р. радою університету йому було присвоєно звання доктора медицини.
Цього ж року молодий медик вирушив до Санкт-Петербурга для вивчення душевних хвороб під керівництвом професора Балінського. З початку 1873 р. до листопада 1880 р. лікував пенсіонерів при клініці душевних хвороб Імператорської військово-медичної академії і одночасно виконував обов’язки молодшого медичного чиновника при медичному департаменті Міністерства внутрішніх справ (лютий 1873 р.). В 1873–1874 рр. Івана Олексійовича обрали колезьким асесором і відрядили на один рік для підвищення наукового рівня до клініки Медико-хірургічної академії. З листопада 1880 р. його зарахували на посаду лікаря при психіатричній лікарні Св. Миколая Чудотворця в Санкт-Петербурзі.
У 1880 р. Іван Олексійович Сікорський за дорученням Головного начальника військових навчальних закладів генерала М. В. Ісакова вирушив до Вольської військової прогімназії Саратовської губернії для важковиховуваних дітей. Спостереження за дітьми стали предметом наукової доповіді «Воспитательно-исправительное учебное заведение» на IV Міжнародному конгресі гігієни в Женеві, куди запросили Івана Олексійовича як фахівця з питань шкільної гігієни, яку вперше було виокремлено в один із напрямів гігієни.
До питання наукового дослідження важковиховуваних дітей звернулися ще в 1880-х роках, у подальшому воно дістало широкого розвитку й дало поштовх новій науковій галузі — педагогічній патології. Ця проблема стала одним із напрямів психологічних пошуків І. О. Сікорського. Учений намагався з’ясувати основні причини порушень у психіці дитини, простежити основні напрями її нервово-психічного розвитку в період першого дитинства й таким чином визначити умови, що сприяють цьому розвиткові, а також знайти засоби, які можуть уповільнити ці порушення.
Психолог, наголошував на наявності складних психологічних впливів, які можуть спровокувати негативні прояви в характері дитини : скажімо, поганий приклад, неправильне виховання. У подоланні таких проявів повинні брати участь не лише психологи, фізіологи, а й педагоги — їхні безпосередні наставники. Іван Олексійович вирізняв й інші причини порушень дитячої психіки, які мають лікувати представники медицини, адже ці порушення залежать від умов зростання організму й розвитку фізіологічних (у тому числі й нервово-психічних) функцій. Цим проблемам присвячено праці «Психологические основы воспитания и обучения» (1909 р.), «Психологическая борьба с самоубийством в юные годы» (1913 р.).
І. О. Сікорський одним із перших психологів у Європі експериментував, спостерігаючи за розумовою діяльністю учнів. У 1879 р. його обрали членом-кореспондентом Бельгійського королівського медичного товариства, а в 1882 р. він став іноземним членом-кореспондентом Паризького товариства громадської медицини і професійної гігієни, а також членом Товариства психіатрів і Товариства російських лікарів (Санкт-Петербург).
13 березня 1882 р. постановою конференції Імператорської військово-медичної академії Івану Олексійовичу Сікорському присвоїли звання приват-доцента психіатрії і нервових хвороб. Він став штатним ординатором лікарні Св. Миколая Чудотворця та консультантом Максиміліанівської клініки (1884 р.).
На початку 1885 р. учений повернувся до Києва і працював екстраординарним професором університету Св. Володимира на кафедрі систематичного і клінічного вивчення нервових і душевних хвороб. У травні того ж 1885 р. його призначили директором Київського попечительського комітету в’язниць.
Опікуючись проблемами виникнення нервових захворювань у дітей, І. О. Сікорський та професори Ф. Леш і В. Чернов у березні 1890 р. подали рапорт до медичного факультету університету про відкриття клініки діагностики нервових і дитячих хвороб. Оскільки клініки, що вже діяли, перебували в жахливому стані, не мали необхідного забезпечення, то, на думку Івана Олексійовича, актуальним було їх облаштування. Для цього необхідно ввести їх до складу факультативних клінік при університеті, започаткувати в них посади штатних ординаторів і фельдшерів, просити про виділення 300 рублів на кожну клініку для безкоштовного лікування, зарахувати клініки як університетські факультативні при Олександрійській міській лікарні.
Учений часто виступав з публічними лекціями перед київською інтелігенцією. Зокрема, 25 березня 1890 р. з дозволу Київського учбового округу й Київського генерал-губернатора він прочитав лекцію «О влиянии нравственных страданий на организм человека». З ініціативи доповідачакошти від неї надійшли в касу «Общества воспомоществования студентам» при університеті Св. Володимира.
У 1896–1905 рр. Іван Олексійович Сікорський видавав журнал «Вопросы нервно-психической медицины», з його ініціативи в Києві було створено Лікарсько-педагогічний інститут для розумово відсталих та нервових дітей (1904 р.). У жовтні 1902 р. Івана Олексійовича за пропозицією попечителя Київського учбового округу затвердили кандидатом у судді професорського дисциплінарного суду університету Св. Володимира. Йому було виголошено подяку від імператриці Марії Федорівни за безкоштовне читання лекцій з педагогічної психології протягом 1901/1902 навчального року ученицям Фундуклеївської та Київської подільської жіночих гімназій.
8 вересня 1905 р. на урочистому засіданні ІІ з’їзду вітчизняних психіатрів у Києві вчений піддав різкій критиці стан середніх шкіл, вважаючи, що вони зовсім не враховують почуття й волю, психологічні й фізіологічні можливості дітей. «Между тем, в деле воспитания, развитие воли имеет почти такую же важность для гармонии души, как и развитие чувств». *(1)
*(1) Сикорский И. А. Психологические основы воспитания и обучения: речь, произнесённая в торжественном заседании Второго Съезда Отечественных Психиатров в Киеве Профессором Психиатрии при Университете св. Владимира И.А.Сикорским. – К., 1905. – С. 14.
Розкриваючи педагогічні й психологічні підходи до виховання, доповідач підкреслював, що мистецтво виховання й мистецтво психологічне мають між собою точки зіткнення, спрямовані на душу дитини, потребують широкої всебічної підготовки не лише професійної, а й моральної бо «…искусство воспитания имеет всеобъемлещую важность, искусство психиатрическое имеет великую важность». *(2)
*(2) Сикорский И. А. Психологические основы воспитания и обучения: речь, произнесённая в торжественном заседании Второго Съезда Отечественных Психиатров в Киеве Профессором Психиатрии при Университете св. Владимира И.А.Сикорским. – К., 1905. – С. 3.
Учений багато уваги приділяв питанням освіти дітей і молоді. Основним завдання середньої школи, на його думку, є виховальне навчання, тому що «…такое обучение рассчитано не только на сообщение сведений, но и на развитие самих способностей». *(3)
*(3) Сикорский И. А. Об умственном и нравственном развитии в связи с здравоохранением в средней школе. – СПб., [б. г.]. – С. 4.
У своїх психологічних дослідженнях він актуалізував таке питання, як турбота про охорону розумової праці, яка є новим медично-педагогічним завданням і «…выражается в попытках исследовать условия умственного труда, его свойства и наилучшие приёмы осуществления». *(4)
*(4) Сикорский И. А. Об умственном и нравственном развитии в связи с здравоохранением в средней школе. – СПб., [б. г.]. – С. 17.
Розумову працездатність і ступінь уваги І. О. Сікорський досліджував за допомогою таких прийомів експериментальної психології : швидке читання; швидке написання під диктовку; підраховування друкованих літер у рядку по одній, по дві, по три і т.д.; додавання однозначних чисел ; заучування чисел і слів ; визначення максимальної швидкості удару метронома, при якому суб’єкт ще не плутається в обрахунку; підкреслювання відомих літер зокрема с, р або інших з друкованої книжки.
У ході спостережень Іван Олексійович з’ясував, що в розумовій праці можна виокремити три фази :
Стан вправлення. Спочатку розумова працездатність поступово підвищується, і цей процес може тривати протягом двох годин.
Стан захоплення професор називав вищою формою розумової діяльності: «…оно наступает, как плод правильной, непрерывной, не утомительной умственной работы изо дня в день». *(5) На противагу стану вправлення, захоплення не є «длительным умственным даром», а може як зникати, так і з’являтися.
*(5) Сикорский И. А. Об умственном и нравственном развитии в связи с здравоохранением в средней школе. – СПб., [б. г.]. – С. 18.
І остання , третя фаза – стан втоми. Істотною її ознакою є не лише уповільнення розумової діяльності, «но и глубокое изменение самых свойств её, состоящее в том, что количество так называемых внешних ассоциаций увеличивается, а внутренних — значительно уменьшается». *(6)
*(6) Сикорский И. А. Об умственном и нравственном развитии в связи с здравоохранением в средней школе. – СПб., [б. г.]. – С. 18.
Отже, дійшов висновку психолог, для підтримки успішної діяльності необхідно заглибитися в неї й захопитися, тільки тоді досягається найвищий ступінь успішності. Знання психологічних особливостей розумової праці, уміння правильно її організувати, мають допомогти в цьому вчителеві та учневі : «Для успехов необходимо, чтобы и ученик, и учитель одинаково были бодры. Утомление одного из них понижает успехи дела, но утомление обоих понижает успехи ученика в кратных пропорциях». *(7)
*(7) Сикорский И. А. Об умственном и нравственном развитии в связи с здравоохранением в средней школе. – СПб., [б. г.]. – С. 19.
Запропонований І. О. Сікорським метод вивчення феномена втоми було покладено в основу аналогічних досліджень у таких країнах Європи, як Австрія й Німеччина.
Ученого цікавили різні психолого-педагогічні проблеми, серед них – психологічне значення дитинства, зокрема дошкільного періоду. Він одним із перших вітчизняних педагогів звернув увагу на дошкільний вік як на окремий період дитинства, присвятивши цьому важливому питанню чималопсихологічних і педагогічних розвідок. Серед найвідоміших – «Воспитание в возрасте первого детства» (1884), «Душа ребёнка» (1901). У цих працях підкреслюється психологічне значення дошкільного періоду: «Необходимо без замедления обратиться к фактической стороне дела и изучать… и изучать детей, которых мы все любим, и которых так мало знаем». *(8)
*(8) Сикорский И. А. Психологическое значение детства и дошкольного периода // Дошкол. воспитание. – 1911. – № 1. – С. 5.
І першим кроком у цьому напрямі, вважав Іван Олексійович, має стати піднесення на належний рівень ролі психології дитинства, особливо дитячої біографії. Саме в ній, біографії, криється можливість розкриття характеру людини: «покажите мне моё детство; поставьте предо мной зеркало прошедшего!» *(9)
*(9) Сикорский И. А. Психологическое значение детства и дошкольного периода // Дошкол. воспитание. – 1911. – № 1. – С. 6.
Психологічна біографія – це «зворотний бік» людської душі або людського обличчя. «Детская психология – великое дело, а умение связать эту психологию с психологическими судьбами будущей личности – ещё большая и ещё важнейшая задача». *(10)
*(10) Сикорский И. А. Психологическое значение детства и дошкольного периода // Дошкол. воспитание. – 1911. – № 1. – С. 7.
Найважливіші періоди життя людини – раннє дитинство й дошкільний вік. Вони є тією складовою людської душі, котру необхідно розпізнати й вивчити, аби передбачити майбутню психологічну біографію і спрямувати духовний розвиток юної особистості.
На підтвердження своїх психологічних спостережень і переконань учений навів психологічні біографії відомих письменників, оскільки «здесь брошен психологический взгляд на жизнь великого человека и с психологической точки зрения оценены и разъяснены детские годы великих людей и значение этих годов в цикле дальнейшей жизни». *(11)
*(11) Сикорский И. А. Психологическое значение детства и дошкольного периода // Дошкол. воспитание. – 1911. – № 1. – С. 6.
Він був переконаний, що ознайомлення педагога з раннім дошкільним періодом життя дитини необхідне для її психологічного розвитку і правильного виховання. Тому, дійшов висновку Іван Олексійович, має бути створена психологія дошкільного віку, «должно быть начато систематическое изучение детей, как залог будущого правильного развития их характера». *(12)
*(12) Сикорский И. А. Психологическое значение детства и дошкольного периода // Дошкол. воспитание. – 1911. – № 1. – С. 8.
Продовжуючи свої дослідження, професор зупинився на психічному стані дитини, запропонував таку періодизацію його вивчення: 1) інстинктивне і життя; 2) воля і рух; 3) розум і пам’ять, тямущість, допитливість; 4) почуття; 5) складний душевний стан, особистість, індивідуальність. *(13)
*(13) Сикорский И. А. План исследования психического состояния детей // Дошкол. воспитание. – 1912. – № 1–2. – С. 4.
Цей план покликаний допомогти у визначенні й вимірюванні успіхів і затримок у розвитку дитини. «Истинный план наблюдений и педагогических воздействий должен обнимать все стороны души ребёнка, а именно: ум, чувство, волю и даже инстинкты и низшие проявления души. Эти последние обыкновенно игнорируются воспитателями, а между тем они имеют существенное значение, как для здоровья, так и для правильного развития характера. Они должны быть взяты на учёт, и с них следует начинать педагогические заботы». *(14)
*(14) Сикорский И. А. План исследования психического состояния детей // Дошкол. воспитание. – 1912. – № 1–2. – С. 5.
Інтереси вченого цього періоду були досить багатогранні. Він не лише опікувався дослідженням фізіологічного та психологічного розвитку дитини, а й брав активну участь у суспільному і педагогічному житті Києва. 30 вересня 1907 р. його обрали директором Київського педагогічного фребелівського інституту (першого і єдиного на початку ХХ ст. вищого навчального закладу, який готував вихователів і керівників дитячих садків) і головою Київського фребелівського товариства. 26 жовтня 1908 р. на урочистому відкритті Товариства Іван Олексійович сказав про те, що потрібно «уметь распознать детскую душу, по возможности раньше определить и предусмотреть будущее человека в ту пору, корда он ещё, возможно, не научился отличать правую руку от левой, когда не умеет стоять на своих ногах или проговаривать слова». *(15)
*(15) Сикорский И. А. Киевское фребелевское общество и его учреждения: речь, произнесённая Передседателем общества И. А. Сикорским в день торжественного открытия общества 26 октября 1908 г. – К., 1908. – С. 5–6.
У цій же промові він високо оцінив роль жінки-педагога у навчально-виховному процесі, підкресливши, що тільки вона може підготувати справді виховане покоління.
2 січня 1910 р. вченому було присвоєно звання заслуженого професора Київського університету Св. Володимира.
Перелом у житті І. О. Сікорського стався в 1913 р., коли він виступив як експерт у справі Бейліса (інспірованого судового процесу проти людини, безпідставно звинуваченої у вбивстві з ритуальною метою православного хлопчика). Іван Олексійович висловив припущення, що ці ритуальні дії були здійснені фанатиками-сектантами іудейського віросповідання. Психолога звинуватили в «юдофобстві», від нього почала відвертатися демократично налаштована інтелігенція. Прогресивна преса досить різко й негативно висловилася на його адресу. Такий стан речей залишився й після жовтневих подій 1917 р.
Помер Іван Олексійович Сікорський 14 лютого 1919 р. в Києві. Відповідно до його волі, особисту бібліотеку, що налічувала понад 1200 томів, було передано університетові.
І. О. Сікорський залишив багато праць з психології, психіатрії, медицини та педагогіки. Науковий доробок ученого належить до найяскравіших здобутків світової гуманістичної психології та педагогіки кінця позаминулого й початку минулого століття. На жаль, попри це, його творча спадщина й тепер мало досліджена. Чимало публікацій присвячено синові психолога й педагога – видатному авіаконструкторові Ігорю Івановичу Сікорському, який у 1918 р. емігрував до США, де успішно присвятив себе конструкторській діяльності. Та безумовно, час гідно оцінити внесок у світову науку і його батька – Івана Олексійовича Сікорського.
Джерело
Філімонова Т. В. Сікорський Іван Олексійович : [біографія] / Т. В. Філімонова // Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1 : Х-ХІХ століття. – С. 525–530. –Бібліогр.: С. 530.
Анонси та оголошення
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної посади заступника директора з наукової роботи (бібліотечної) Детальніше...
01.09.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантної наукової посади вченого секретаря Детальніше...
