Генріх Шарельман народився 1 грудня 1871 р. в Бремені, великому місті на півночі Німеччини, в сім’ї торговця бакалійними товарами. З 1878 до 1886 р. навчався в народній школі, а потім в учительській семінарії, яку закінчив у 1891 р. й почав учителювати в рідному місті. Внаслідок утисків шкільного начальства змушений був залишити у 1909 р. службу в школі та у 1910 р. переїхати до Гамбурга. Там працював кілька років у приватних школах. Після розпаду імперії повернувся на шкільну службу міста Бремена в 1919 р.

Г. Шарельман постійно висловлював своє невдоволення станом справ і різко негативно ставився до догматичної побудови навчального процесу у школі, засилля у ній вербалізму, відірваності від життя. Він не обмежився критикою, а розробив власну модель навчального процесу школи, яку втілював у життя та популяризував у своїх педагогічних працях.

Його педагогічна діяльність збіглася у часі з революційними політичними подіями, що відбувалися в той час у Німеччині, з утворенням так званої Веймарської республіки (1919–1933) і прийняттям Національним зібранням у Веймарі нової конституції, до якої були внесені демократичні зміни щодо принципів і сутності діяльності шкільної освіти. Ці події пробудили бажання у багатьох німецьких освітян змінити її, докорінно реформувати. При цьому реформуванням були охоплені цілі міста – Лейпциг, Гамбург, Бремен, у яких школи ставали на шлях експериментаторства. Сучасні дослідники (І. І. Батчаєва, С. А. Бєлова та ін.) зараховують Г. Шарельмана разом з Ф. Гансбергом (1871–1950) і Л. Ґурлітом (1855–1931) до Бременської наукової школи. Всі троє уособлювали реформаторську педагогіку і обстоювали дитиноцентричні ідеї вільного виховання, але у кожного з них було своє розуміння проблем, своє бачення шкільного навчального процесу. Впродовж 1919–1921 рр. у Бремені були засновані 3 експериментальні школи, до яких Шарельман був дотичний або ж виступав організатором, а однією з них керував упродовж 1919–1926 років. Крім педагогічної він займався і літературною діяльністю, писав оповідання для дітей. Свої ідеї виклав у ряді педагогічних і публіцистичних праць.

Г. Шарельман ввійшов в історію педагогіки школи як палкий прихильник ідей вільного виховання. Його ідеї і погляди на освіту і виховання школярів як представника цієї течії мали свою специфіку. Педагог зосереджувався в основному на організації навчального процесу в школі, постаті учителя, його ролі і значенні у навчальному процесі. Він збагатив оригінальними ідеями теорію організації шкільного навчального процесу й урізноманітнив практику своєрідними методами і прийомами.

Шарельман був переконаний, що основою усієї шкільної діяльності повинна виступати сама дитина, її інтереси й потреби, оскільки живий інтерес дітей є вихідною точкою усіх педагогічних і дидактичних засобів. Педагогічною метою вважав розвиток дитячої активності, радісного світосприйняття через вільну бесіду, лекції, які оживлялися інсценівками, художніми сценками. Торкаючись питань методів навчання як репродуктивних, так і розвивальних, рекомендував не лише спиратися на пам’ять дитини, а й застосовувати прийоми розвивального навчання – образні оповідання вчителя, евристичну бесіду, які діють одночасно на розум, уяву, почуття і волю дитини.

Педагог вважав, що навчальний матеріал повинен засвоюватися через особисті переживання учнів, і у його відборі керувався інтересами дітей. Шарельман – прихильник епізодичного викладання, де поділ на шкільні предмети розчиняється в цілісному викладанні, яке й виступає основою виховання дітей. Великого значення надавав різним формам наочності, написанню дітьми творчих самостійних робіт. Відкидав ідею про необхідність систематичного навчання, не опікувався набуттям дітьми широкого кола знань. У виховному процесі він дотримувався принципу толерантності, поєднуючи наукове і релігійне виховання, не нав’язуючи дітям будь-якого віровчення або ж партійного світогляду.

І хоча Шарельман вважається одним із творців трудової школи, він, на відміну, наприклад, від Г. Кершенштейнера, не бачить її як підготовку до професії, не вважає за потрібне вводити ручну працю як самостійний предмет. Трудова школа для Шарельмана – це шлях до наповнення навчання живим і цікавим, яке слідує за спонтанними інтересами дітей.

Обстоюючи ідеї активності і самостійності учнів в процесі навчання, Шарельман наполягає на необхідності керівництва цією активністю з боку вчителя, адже саме учитель має досвід, яким дитина ще не володіє, глибше, ніж дитина, проникає в суть речей. Учитель має допомогти дітям відкрити життя, розкрити його закони, причини і мотиви, навчити своїх вихованців розуміти те, що вони бачать. Цією позицією Шарельман відрізнявся від багатьох прихильників вільного виховання, які заперечували роль і значення учителя. Він вважав неправильним, що коли «стара» школа надавала слово лише вчителеві, а не школяреві, то «нова» школа має примушувати вчителя повністю замовкнути і надати слово виключно одним дітям.

Незважаючи на те, що Шарельман обіймав відповідальну посаду директора експериментальної школи, де впроваджував свої педагогічні новації, він був дуже впертим у своїх рішеннях і не бажав йти на компроміс. Це призвело до труднощів у його школі. Після конфліктів з викладачами у 1921 р. він пішов у відставку. У 1927 р. остаточно вийшов на пенсію.

Проблемна амбівалентність особистості Шарельмана стала очевидною у його відношенні до націонал-соціалізму на початку 1930-х років. Так, після 1931 р. він вірив, що зможе реалізувати свої ідеї в Націонал-соціалістичній асоціації вчителів і в Націонал-соціалістичній партії Німеччини. У короткий період, з березня по травень 1933 р., під час перших днів нацистської диктатури, він був експертом-радником системи початкової школи в Бремені. Однак у 1939 р. вийшов із партії.

Г. Шарельман помер у 1940 р. і був похований у Людвігсхафені поблизу Боденського озера.

Перше знайомство російськомовних читачів з творчістю педагога відбулося на сторінках дитячого журналу «Маяк»: в 1913 р. тут було опубліковано добірку його оповідань для дітей «Бесіди про життя».

У ті роки передові вчителі були незадоволені станом справ у освіті, активно шукали відповіді на гострі питання і знаходили їх у реформаторській педагогіці, і зокрема в працях Шарельмана. З’являються переклади на російську мову його праць «Жива віра у викладанні і бесіди про життя з дітьми і юнню» (1914), «В лабораторії народного вчителя: з досвіду наочного навчання» (1916). Після 1917 р. інтерес до педагогічної творчості Шарельмана у вітчизняній педагогіці зріс, оскільки молода радянська педагогічна наука, відмовившись від старої школи, спочатку саме у західних реформаційних ідеях і концепціях шукала нові підходи і нові шляхи розбудови нової школи. Так, була перевидана книга Шарельмана «В лабораторії народного вчителя: з досвіду наочного навчання» (1921), з’явилася програмна праця «Трудова школа» (1918, 1924) з передмовою П. П. Блонського, інші твори. Найчастіше праці Шарельмана включалися в різні хрестоматії, що були дуже популярними в 1920-ті роки.

Українські освітяни також не обійшли увагою постать і праці німецького педагога. В 1921 р. була видрукувана його основна програмна праця «Трудова школа» в перекладі українською. В «Хрестоматії сучасних педагогічних течій» (1926), упорядкованій відомим педагогом Я. А. Мамонтовим, вміщено три уривки з праць педагога («Гармонійне чи дисгармонійне виховання», «Ескізи до декількох лекцій», «Імпровізація»). Українські педагоги (О. Ф. Музиченко, Я. А. Мамонтов та ін.) не лише знайомилися, а й розвивали ідеї Шарельмана у своїй повсякденній роботі. Але з початком 1930-х років радянська влада скеровує учительство на створення і втілення марксистсько-ленінської педагогіки, відкидає і засуджує реформаторську педагогіку, особливо ідеї вільного виховання як дрібнобуржуазні, не прийнятні для радянської школи і радянського вчителя. Впродовж багатьох десятиліть ім’я Шарельмана згадується лише в негативному контексті як «ідеолога німецького фашизму», а в повоєнні роки просто замовчується.

Звернення до постаті і праць Шарельмана відбулося після розвалу Радянського Союзу на всьому пострадянському просторі. В Україні він зайняв належне місце в енциклопедичній літературі, підручниках та навчальних посібниках для вищих навчальних закладів, а також у антологіях і хрестоматіях. До його текстів звертаються і науковці при висвітленні педагогіки Заходу – реформаційного руху, вільного виховання, педагогіки особистості тощо. Інтерес до напрацювань Шарельмана продовжується, тим більше, що сучасні реформаційні процеси в українській школі співпадають з багатьма ідеями і положеннями, які розвивав німецький педагог.

Підготовлено за публікаціями:

1. Батчаева И. И. Теория нового «свободного воспитания» педагогов-реформаторов Бременской научной школы Германии (конец XIX – начало XX века) : автореф. дис. … канд. пед. наук : специальность 13.00.01 «Общая педагогика» / Пятигор. гос. лингвист. ун-т. Пятигорск, 1999. 18 с.
2. Бєлова С. А. Проблема гуманізації шкільного навчання у спадщині Бременської педагогічної школи на початку ХХ століття : автореф. дис. … канд. пед. наук : спец. 00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» / Харків. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Харків, 2004. 20 с.
3. Педагогическая энциклопедия : в 3 т. Т. 1 / под ред. А. Г. Калашникова при участии М. С. Эпштейна. М. : Работник просвещения, 1929. Стб. 427–430 : ил.
4. Koerrenz R., Engelmann S. Forgotten Pedagogues of German Education : A History of Alternative Education. – Cham : Springer Nature Switzerland AG, 2019. P. 81.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8