Біографія Я. Чепіги (Зеленкевича)
ЯКІВ ФЕОФАНОВИЧ ЧЕПІГА (ЗЕЛЕНКЕВИЧ)
1875–1938
(Уривок)
Штрихи до біографічного портрета
Яків народився 25 травня 1875 р. в с. Мар’янці на Херсонщині (нині Миколаївська обл.) у родині паламаря, який помер, коли хлопчикові виповнилося 12 років. Зауважимо, що прізвище Зеленкевич – це по батькові, а Чепіга – по матері. Яків після закінчення Грушівського двокласного народного училища Міністерства народної освіти у вересні 1892 р. вступив до Новобузької учительської семінарії. Він здобув непогану на той час педагогічну освіту. Новобузький період його життя був плідним, результативним і відіграв важливу роль у формуванні педагогічного світогляду. Після закінчення в 1895 р. семінарії двадцятирічного юнака призначили вчителем Зелецького земського училища (Одеський учбовий округ, Херсонська губернія).
Відразу зазначимо, що жив і працював педагог у різні цивілізаційні епохи: початок ХХ ст. – 1917 р. – перебування частини українських земель у складі Російської імперії, яка провадила антиукраїнську політику, забороняла українську школу і мову; 1917–1921 рр. – розбудова української державності, української школи після падіння Російської імперії в добу Української революції; 1921–1938 рр. – намагання продовжити політику українізації освіти попри її примусове зросійщення, яке наполегливо проводила радянська влада, захопивши Україну після поразки Української революції.
Боротьба за українську школу, розроблення її науково-методологічного підґрунтя
В умовах антинаціональної російської імперської політики Яків Чепіга разом з іншими українськими педагогами порушував найактуальніші питання розвитку національної освіти, створення і розвитку української школи. Цим проблемам він присвятив низку статей («До національної школи», 1909; «Ґрунтовні принципи нормальної школи», 1910; «Національність і національна школа», 1910; «Народний учитель і національне питання», 1912; «Проєкт української школи», 1913; «Національне виховання», 1913 та ін.).
Яків Чепіга розкрив суть взаємовпливу рідної мови, діяльності нації і загального розвитку дитини; дав визначення поняття «національне виховання» та ін. Педагог писав: «І примушувати український народ балакати російською мовою, заводити школи всюди на Україні цією мовою, добувати знання чужою нерідною мовою це однаково, що присудити мільйони люду на духовну смерть» (Чепіга, 1909, С. 338). Він доводив, що кожний народ має природне право на національну незалежність.
Педагог схарактеризував підвалини, на яких повинна будуватися школа. Вона має бути народною, національною, природною, вільною і реалістичною: «… народна правдива школа може бути витворена тільки в дусі нації, її мови, її історії, звичаїв, її переказів, її культури, її духовної творчості, і тільки така школа не відірве дитину від її дійсного ґрунту…» (Чепіга, 1911, № 1, С. 4). Народ може широко розвинути свої сили, підняти матеріальний добробут, мати високу культуру тільки тоді, коли матиме народну національну школу. Завдання школи – підтримувати природний розвиток учнів. А ще вона має бути реалістичною: готувати вихованців до реального життя і не обмежуватися книжними знаннями.
Чепіга довів, що національне виховання є життєвою потребою нації і повинне закріплюватися у правах і законах. А ґрунтом такого виховання є сім’я і школа. І саме школа має дбати про розвиток рідної мови (Чепіга, 1910, № 1, С. 24).
Яків глибоко вивчав закордонний педагогічний досвід і у статті «Народна освіта в Північно-Сполучених державах» (1911) доводив, що освіта є «головним фактором культурного поступу нації». Зокрема, стверджував: «Американці давно стали дивитися на освіту як на цінність, котра завше в кілька разів окупить трати на неї». Він висловив стратегічне міркування, що освіта є «головним фактором культурного поступу нації» (Чепіга, 1911, № 6, С. 45).
Важливим напрямом досліджень Якова Чепіги була педологія, дуже популярна тоді. Цій проблемі він присвятив низку статей («Педологія, або наука про дітей», 1911; «Увага і розумовий розвиток дитини», 1911; «Брехливість у справі виховання», 1912; «Страх і кара», 1912 та ін.). На основі ґрунтовного аналізу праць американського психолога С. Хола, німецького педагога В. Лая Яків дійшов думки про необхідність побудови нової системи освіти й виховання на глибокому вивченні природи дитини. Зокрема, він зазначав, що експериментальну педагогіку впроваджено до шкіл інших держав і саме «експеримент, даючи можливість заглянути в тайни дитячої природи, помагає батькам і вчителям виконати свої обов’язки досконаліш і свідоміш» (Чепіга, 1911, № 5, С. 9).
У психолого-педагогічному нарисі «Страх і кара» Яків Чепіга розкрив причини дитячого страху через усвідомлення неминучого покарання та його наслідки в подальшому розвитку людини. Цю працю він написав на основі власних досліджень і спостережень, а також глибокого аналізу поглядів Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, М. Ланге, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо (Чепіга, 1912, № 6, № 7). Автор запевняв, що у вихованні слід уникати всіх тих мотивів, які спричиняють страх, оскільки таке виховання може призвести до формування безвільної, боязкої, шкідливої для людства істоти. Він писав: «Щастя дитини – єдине дійсне щастя на землі» (Чепіга, 1912, № 7, С. 36).
Підсумком багаторічних роздумів ученого щодо створення національної школи став «Проєкт української школи» (1913), який він написав у відповідь на звернення редакції журналу «Світло» до педагогічної громадськості. У передмові Я. Чепіга наголошував на необхідності запровадити природну школу, де дитина здобуватиме справжню освіту, а не сурогат, шкідливий для її духовного розвитку та народної культури. Він сформулював вимоги до нової української школи: 1) створювати її має усе українське вчительство; 2) школа має бути народною і відповідати інтересам народних мас; 3) важливо, щоб освіта була глибоко національною, рідномовною, відповідала душі й розуму народу, його культурному, соціальному та економічному розвиткові; 4) школу слід будувати на підвалинах, які не порушують прав дитини, вільного і нормального розвитку її фізичних і духовних сил, індивідуальних (Чепіга, 1913. № 1, С. 36–37).
Проєкт Я. Чепіги передбачав двоступеневу початкову освіту з шестирічним терміном навчання, що мало розпочинатися з шести років. Перший ступінь розрахований на два роки, протягом яких дитину готують до систематичного навчання, розвивають її свідомість, розуміння навколишнього світу. У цей період до програми повинні входити ігри, забави, прогулянки, робота на городі й у полі, догляд за свійськими тваринами, ліплення тощо. У вільному оточенні маленькі учні прилучаються до природи, пізнають казку, поезію, пісню. Другий ступінь охоплював наступні чотири роки школяра: навчання грамоти і паралельний розвиток дитячої самодіяльності, творчості. Автор підкреслював особливу роль ручної праці для освіти дітей. Це перший ґрунтовний проєкт нової української школи як основи збереження української нації.
Отож на початку ХХ ст. Яків Чепіга разом з іншими українськими педагогами розробляв проблеми національної освіти й виховання (національного, розумового, морального, трудового й сімейного), пропагував ідеї національної школи, навчання рідною мовою тощо. Його дитиноцентричні ідеї не втрачають актуальності й нині під час героїчної боротьби українського народу проти російського агресора.
Розбудова української школи. Підручникотворення
1917–1921 рр. в історії України – це час визвольних змагань українського народу, коли перевірялися на міцність різні форми української державності: Українська Народна Республіка періоду Центральної Ради (березень 1917 р. – квітень 1918 р.), Українська держава гетьмана Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) та Українська Народна Республіка доби Директорії (грудень 1918 – 1921 рр.). Водночас «жевріла» і більшовицька Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка остаточно утвердилася, як не досадно, на довгі роки завдяки військовій та економічній підтримці РСФРР. Українська революція зазнала поразки, але сприяла формуванню модерної політичної нації і відродила традицію української державності. Із зміною урядів змінювалася й освітня політика. Яків Феофанович і в такий суперечливий історичний час разом з іншими представниками української інтелігенції продовжив обраний у попередні роки шлях на ниві освіти – створення національної школи.
Як свідчать джерела, Яків Чепіга співпрацював із різними політичними силами. Можна подумати, що він вагався між двома ідеологіями: національною і більшовицькою. Тоді Яків Чепіга виконував обов’язки завідувача народної освіти реформованого Київського повітового земства (1917), експерта початкових шкіл м. Києва (1918), брав участь у діяльності Народного комісаріату освіти УСРР (радянський орган освіти). Окрім того, висвітлював найрізноманітніші питання освіти й виховання (трудова школа, вільна школа та ін.), а саме: «Соціалізація народної освіти» (1917), «Тимчасові програми для нижчих початкових шкіл на 1918–1919 шкільний рік (критичний нарис)» (1918–1919), «Школа й освіта на Вкраїні» (1918–1919), «“Трудова школа” П. П. Блонського» (1918–1919), «До трудової вільної школи!» (1918–1919), «Школа в Західній Європі й Америці» (1919–1920), «Навчання грамоти без букваря» (1919–1920) та ін.
У лютому 1919 р. частину України разом із Києвом окупували більшовики. І відразу педагог у статті «Школа й освіта на Вкраїні» відреагував на ті положення декларації Тимчасового робітничо-селянського уряду республіки, де розглядалися освітні питання. Зокрема, він категорично заперечував пункт про залежність мови навчання учнів від волі місцевого робітничо-селянського населення, оцінив його зміст як прагнення денаціоналізувати школу й побудувати її за класовим принципом. На його думку, такий експеримент загрожував русифікацією і гальмуванням культурно-освітнього розвитку українського народу. Водночас він додав, що «в жодній країні не запитують батьків, якою мовою вчити їхніх дітей, а дають національну школу всім, хто до якої нації належить» (Чепіга, 1918–1919, № 6–7, С. 64).
У 1917–1921 рр. разом з іншими представниками української інтелігенції Яків Чепіга брав активну участь у створенні підручників для української школи, продовжуючи справу, розпочату ще до Української революції. У лютому 1917 р. в часописі «Вільна українська школа» Генеральний секретаріат освіти (з січня 1918 р. Міністерство народної освіти) опублікував перелік рекомендованих підручників для української школи, а серед них і «Задачник для початкових народних шкіл. Рік перший і другий» Я. Чепіги (у 1918 р. вийшов третім виданням і був доповнений задачником для третього класу). Ці підручники – одні з перших, написаних українською мовою. Вони відрізнялися від старих новим змістовим наповненням задач, укладених на місцевому матеріалі з використанням української термінології.
Надрукувало їх, як і багато інших, видавництво «Українська школа», яким керував Я. Чепіга разом із С. Русовою, Ю. Сірим, і С. Черкасенком. У цьому ж видавництві під рубрикою «Українська педагогічна бібліотека» вийшов методичний посібник для вчителів Якова Феофановича «Письмо в школі» (1918). Вдруге побачила світ монографія дослідника «Самовиховання вчителя» (1914 р. – 1-ше видання, 1918 – 2-ге), де визначено роль учительства в суспільстві, розкрито необхідність та шляхи його самовиховання, розвитку й удосконалення (Чепіга, 1918). Особливо цінним є підрозділ «Національне розуміння дитини і національне самовиховання вчителя». Яків, критикуючи антинаціональну російську школу, яка не задовольняла вимог українського народу, визначив особливу місію вчителя як носія культури, який має зважати на національність дитини. «Зберегти національність дитини, се – зберегти духовні творчі сили її», – цей висновок педагога актуальний і нині (Чепіга, 1918, С. 27).
Трагізм довіри більшовизму
Повіривши радянській владі, Яків Чепіга продовжив активну науково-викладацьку роботу і після захоплення українських земель російськими більшовиками. З 1920 р. він завідував дошкільним відділом, пізніше – секцією дитячих будинків Київської губернської народної освіти. З 1921 р. працював заступником завгубсоцвиху Київщини. У 1920 р. брав активну участь у створенні Київського інституту народної освіти (КІНО), де потім працював деканом дошкільного факультету, деканом факультету соціального виховання, проректором, професором. Викладав такі курси: «Трудові процеси», «Організація установ соцвиху», «Методика початкового навчання», «Система соцвиху». Працював разом з В. Догою, О. Дорошкевич, Г. Іваницею, Б. Манжосом, К. Лебединцевим та ін. Саме цих педагогів у 1938 р. звинуватили у створенні в КІНО антирадянської націоналістичної організації, яка пропагувала націоналістичні погляди серед викладачів та студентів.
На жаль, Українська революція зазнала поразки через захоплення України російськими більшовиками. Українська Соціалістична Радянська Республіка остаточно утвердилася на довгі роки через військову та економічну навалу РСФРР. Із зміною урядів змінювалася і освітня політика. Яків і в такий суперечливий історичний час разом з іншими представниками української інтелігенції, які повірили радянській владі, продовжив обраний у попередні роки шлях на ниві освіти – створення національної школи.
Яків Чепіга став фундатором Педологічного інституту в Києві. Упродовж 1922–1925 рр. він очолював секцію практичної педагогіки науково-дослідної кафедри педології (Інститут педології в м. Києві). У 1925 р. керував секцією методики й дидактики Харківської науково-дослідної кафедри педагогіки. Протягом 1926–1934 рр. обіймав посаду наукового співробітника сектору навчання дорослих Українського науково-дослідного інституту педагогіки (УНДІПу).
У 1920-ті роки побачили світ його теоретичні праці «Азбука трудового виховання й освіти» (1922), «Практична трудова педагогіка» (1924). У цих працях Я. Чепіга зробив короткий історичний огляд ідеї трудового виховання, обґрунтував трудовий принцип як основу нової школи. Зокрема, вчений зосередив увагу на таких питаннях: значення руху й діяльності в розвитку дитини; роль праці й гри у її вихованні, розвиток органів чуттів та їх значення у вихованні дитини, трудовий метод навчання та ін. Педагог вважав, що виховання має ґрунтуватися на педологічних знаннях про дитину (фізіологія, вікові та індивідуальні психофізіологічні особливості, спадковість) (Чепіга, 1922; Чепіга, 1924).
У 20-ті роки ХХ ст. розвиваються ідеї комплексного навчання в школах України, представлені концепціями науковців Г. Іваниці, О. Музиченка, І. Соколянського. Яків у цілому негативно ставився до комплексної системи як основи освітнього процесу й віддавав перевагу класно-урочній системі. Свої міркування щодо цього виклав у статтях: «Що то є комплекс» (1925), «Будова комплексу» (1925), «Від розмов до діла (з приводу дискусії про методи навчання)» (1926) та ін.
У ці ж роки й надалі Я. Чепіга створював нові підручники для початкової школи, які мали кілька перевидань: читанку для першого року навчання «Веселка» (1921), «Веселку» (друга та третя читанки після букваря, 1924); переробляв задачники для початкового навчання в другому й третьому класах (1924–1925). Побачив також світ підручник грамоти для дорослих шкіл, написаний у співавторстві з Г. Іваницею та Б. Якубовським, «Шляхом життя: Читанка для 6–7 груп трудової школи, робфаків, шкіл для дорослих т. ін.» (1923). Разом із Л. Єгоровою та В. Павловським учений підготував «Рухому хрестоматію української сучасної літератури» (1928).
Про визнання діяльності і творчого доробку Я. Чепіги свідчить святкування 25 березня 1926 р. тридцятиріччя його педагогічної, літературної, наукової й громадської роботи. У Харкові на святкуванні ювілею зібралися представники державних, професійних, наукових, літературних, громадських організацій, студентство, вчительство. На ім’я ювіляра надійшли телеграми з привітанням і високою оцінкою його діяльності від різних установ, організацій, шкільних колективів, навіть закордонних установ. Заступник наркома освіти УСРР Я. Ряппо зазначив, що в особі ювілянта він бачить «величину, яку можемо ставити поряд з ветеранами педагогічної думки інших країн» (Ювілей Я. Т. Чепіги, 1926, С. 71).
У першій половині 1930-х років Я. Чепіга працював в УНДІПі, зокрема науковим співробітником секції методики навчання дорослих. У цей час учений написав чимало методичних посібників для вчителів початкових класів, які складалися з методичних порад і розробок різноманітних дидактичних проблем («Методика усної лічби та вправи у перших групах семирічки», 1930; «Методика навчання в трудовій школі першого концентру», 1930; «Читання й робота над книжкою в першому концентрі політехнічної школи», 1932; «Методика роботи з підручником математики», 1933; «Методичні поради до роботи з читанкою першого класу», 1934). На часі були й підручники, методичні посібники для навчання дорослих: «Буквар для шкіл грамоти» (1933), «Методичні поради до букваря для шкіл грамоти» (1934) та ін.
Аналізуючи підручники та посібники Я. Чепіги, ми дійшли висновку, що вони відіграли велику роль у розвитку української освіти в першій третині ХХ ст., стали фундаментом подальшого створення підручників для національної школи. Педагог визначив такі підходи до їх створення: написання рідною мовою; змістовність, доступність, логічність, неперевантаженість зайвим матеріалом; урахування психолого-генетичних особливостей дитини; єдність з навколишнім світом; широке використання краєзнавчого та народознавчого матеріалу; наявність запитань і завдань, які сприяли б формуванню самостійної думки учня; якісні ілюстрації, що будили б творчу уяву дитини. Ці підходи залишаються актуальними й для сучасного підручникотворення.
Віра Якова Феофановича в позитивні зміни в українській освіті та суспільстві за радянської влади призвела до трагічних наслідків. У 1933 р. він був звільнений з УНДІПу за мотивацією «скорочення тематики».
У 1935–1936 рр. працював у Білорусії – очолював кафедру педагогіки Могилівського педагогічного інституту, занедужав і повернувся до Харкова. За хворим батьком доглядали його доньки – Марія та Милица. 1937 р. педагога заарештували. Особлива трійка УНКВС Харківської обл. за начебто участь в антирадянській націоналістичній організації та проведення терористичних актів проти керівництва партії і радянського уряду засудила його до 10 років заслання. 16 лютого 1940 р. згідно з протестом заступника прокурора УНКВС Харківської обл. це рішення скасовано, а термін заслання зменшено до 5 років.
Однак немолодий уже педагог не дожив до цієї події. Він помер 22 серпня 1938 р. на 63-му році життя в засланні (покарання відбував у Північно-Східному виправно-трудовому таборі. Причина смерті – різке зниження серцевої діяльності; діагноз – гемоколіт. Похований на цвинтарі ОЛП – скорочена назва медичного закладу при Північно-Східному таборі копальні «Стахановець» Сусуманського р-ну Магаданської обл. рф).
Отже, Яків Чепіга зробив вагомий внесок у розвиток української освіти на теоретичному і практичному рівнях. Він розробляв і розвивав ідеї національної школи, рідномовної освіти, національного, трудового і вільного виховання, педології. Національне виховання педагог розглядав як шлях розвитку і збереження нації; водночас – як природовідповідне виховання дитини з урахуванням її індивідуальності та як складник державної політики. Він залишив велику педагогічну спадщину – понад 150 праць (статті, посібники, підручники). У своїх розвідках спирався на західноєвропейських й американських дослідників. Підсумком багаторічних роздумів ученого став «Проєкт української школи» (1913). Його ідеї відображають розвиток української освіти і педагогічної науки в першій третині ХХ ст. за різних суспільно-політичних обставин, зміни ідеологій, водночас – становлення Я. Чепіги як талановитого і перспективного педагога і вченого, патріота України. Можемо припустити, що якби його не знищила радянська влада, якій він повірив, то праці Якова Феофановича забезпечили б розвиток української освіти на національних, демократичних та гуманістичних засадах, і творча спадщина педагога стала б широковідомою та значимою для європейської освіти. Запропонована стаття є вшануванням його насиченого й трагічного життя, широкомасштабної і багатогранної діяльності в Україні, а відтак і у світі.
Література
Березівська Л. Д. Чепіга (Зеленкевич) Я. Ф. Вибрані педагогічні твори : навч. посіб. / Яків Феофанович Чепіга (Зеленкевич) ; Ін-т педагогіки АПН України ; [упоряд., авт. передм., вступ. ст., Л. Д. Березівська]. – Харків : ОВС, 2006. – 327 с.
Чепіга (Зеленкевич) Яків Феофанович [Електронний ресурс] : [сторінка інформ.‑бібліогр. ресурсу «Видатні педагоги України та світу» / упоряд.: Л. Д. Березівська, Т. М. Деревянко] ; наук. керівник Л. Д. Березівська ; ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського // Державна науково‑педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського : [офіц. сайт]. – Текст. дані. – Київ, [2020]. – Режим доступу: https://dnpb.gov.ua/ua/інформаційно-бібліографічні-ресурси/видатні-педагоги/чепіга-я-ф/ (дата звернення: 08.04.20). – Назва з екрана.
Чепіга Я. Азбука трудового виховання й освіти. Основи організації трудової школи з методологією початкового навчання : підруч. для прац. різних установ соц. виховання, студ. ін-тів нар. освіти і учнів пед. шкіл. – Київ : Держ. вид-во, 1922. – 146 с.
Чепіга Я. Ґрунтовні принципи нормальної школи // Світло. – 1911. – № 1. – С. 3–7.
Чепіга Я. До національної школи // Українська хата. – 1909. – № 6. – С. 337–339.
Чепіга Я. Національність і національна школа // Світло. – 1910. – № 1. – С. 16–29.
Чепіга Я. Народна освіта в Північно-Сполучених державах // Світло. – 1911. – № 6. – С. 43–36.
Чепіга Я. Педологія, або наука про дітей // Світло. – 1911. – № 5. – С. 4–9.
Чепіга Я. Самовиховання вчителя. 2-ге. вид. – Київ : Укр. шк., 1918. – С. 31.
Чепіга Я. Страх і кара // Світло. – 1912. – № 6. – С. 15–31 ; № 7. – С. 21–36.
Чепіга Я. Ф. Проєкт української школи // Світло. – 1913. – № 2. – С. 31–41 ; № 3. – С. 14–30 ; № 4. – С. 12–29.
Чепіга Я. Практична трудова педагогіка. – Харків – Київ : «Книгоспілка», 1924. – 120 с.
Чепіга Я. Ф. Школа й освіта на Вкраїні // Вільна українська школа. – 1918–1919. – № 6–7. С. 60–64.
Яків Феофанович Чепіга (Зеленкевич) – видатний педагог, психолог, громадський діяч : біобібліогр. покажч. / НАПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського ; [упоряд.: Лисиця Н. М., Айвазова Л. М., Бублик Н. М., Стельмах Н. А. ; наук. консультант і авт. вступ. ст. Березівська Л. Д. ; наук. ред.: Рогова П. І., Пономаренко Л. О. ; бібліогр. ред. Пономаренко Л. О.]. – Київ : Нілан-ЛТД, 2013. – 135, [8] с. – (Сер. «Видатні педагоги світу» ; вип. 9).
Berezivska L. Repressed Teachers of Ukraine: Yakiv Feofanovych Chepiha (Zelenkevych) (1875–1938) / Larysa Berezivska // Pedagógiatörténeti Szemle. – 2024. – Évf. 6, sz. 2. – P. 61–70. – Текст статті доступний в інтернеті: https://doi.org/10.22309/PTSZEMLE.2024.2.7.
Анонси та оголошення
05.05.2025
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантних наукових посад: – заступника директора з наукової роботи; – вченого секретаря – завідувача господарством Детальніше...
29.04.2025
