Микола (Nikolaus Paulus Carolus) Бунге народився 11 (23) листопада 1823 р. у м. Києві в лютеранській родині. Його батько Християн Георг Бунге закінчив Єнський університет у Німеччині та Петербурзький медико-хірургічний інститут, мав ступінь доктора медицини, був талановитим лікарем. Мати – Катерина Миколаївна Гебенер – високоосвічена, начитана жінка, яка всю свою душу вклала у виховання та освіту єдиного сина. У родині зберігалися прихильність до лютеранства, сповідування традицій пращурів, культивувалася любов до знань, прагнення самовдосконалення, працелюбність. Змалку Миколу вирізняли високий інтелект, чудова пам’ять, висока працездатність, знання мов.

Отримавши якісну домашню початкову освіту, в 1836 р. майбутній вчений вступив до Першої київської гімназії. Упродовж усього часу навчання він вважався найкращим учнем у класі, виявляв непересічні здібності. У юнацькі роки Микола захопився садівництвом та зібрав колекцію рідкісних кактусів. У 1841 р., закінчивши гімназію з золотою медаллю, юнак вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира. Саме у студентські роки М. Х. Бунге захопився політичною економією, цьому посприяла дружба з випускником університету І. В. Вернадським, котрий згодом очолив кафедру політичної економії та статистики Університету Св. Володимира. У 1845 р. учений успішно закінчив навчання, отримавши ступінь кандидата законодавства. Наприкінці жовтня 1845 р. М. Х. Бунге направили до юридичного ліцею князя Безбородька у Ніжині, де він упродовж 1845 – 1850 рр. працював викладачем на кафедрі законів казенного управління. Цей навчальний заклад відомий такими своїми вихованцями як: М. Гоголь, Є. П. Гребінка, М. В. Кукольник та ін. Молодий педагог залишив у Ніжинському ліцеї яскравий слід. Поза межами встановленої програми читав лекції з політичної економії та статистики, які викликали жвавий інтерес у студентства. Між ним та його вихованцями склалися теплі, довірливі і навіть дружні стосунки. Навколо М. Бунге утворився гурток прогресивної молоді, яку об’єднували неприйняття деспотизму, корупції, кріпосницького свавілля, придушення суспільної ініціативи.

У 1847 р. М. Бунге захистив магістерську дисертацію на тему «Дослідження начал торгового законодавства Петра Великого» та отримав звання магістра державного права. Цього ж року вчений був затверджений на посаді професора Ніжинського ліцею. Також він розпочав дослідження з теорії кредиту.

Влітку 1850 р., через  переїзд І. В. Вернадського до Москви, для М. Х. Бунге відкрилася вакансія на кафедрі політичної економії та статистики історико-філологічного факультету Київського університету. У жовтні 1850 р. його призначено ад’юнктом цієї кафедри. Згодом за улюбленим викладачем з ліцею до університету перейшли найталановитіші студенти.

У 1852 р. М. Бунге захистив докторську дисертацію «Теорія кредиту», яка цього ж року була опублікована окремою книгою. Ця фундаментальна наукова праця – значний внесок у розвиток вітчизняної теорії фінансів та кредиту. Її вихід у світ відразу долучив автора до кола визначних економістів того часу. Після успішного захисту докторської дисертації, М. Бунге був затверджений у званні ординарного професора Київського університету. Педагогічну діяльність у цьому закладі учений розпочав у роки панування в країні політичної реакції, коли викладання політичної економії перебувало під суворим наглядом. Надзвичайною чіткістю, логічністю, змістовністю та лаконічністю викладання навчального матеріалу, він як лектор здобув визнання у слухачів. Його лекції також відвідували студенти інших факультетів. Із власної ініціативи М. Бунге одним з перших в університеті запровадив практичні заняття для студентів.

Педагогічна діяльність М. Х. Бунге в Київському університеті Св. Володимира тривала майже три десятиріччя – протягом 1850-1880 рр. Він читав авторські оригінальні курси лекцій з політичної економії, адміністративного (поліційного) права, статистики, спочатку – на історико-філологічному факультеті, а від 1869 р. – на юридичному. У 1856 р. М. Х. Бунге виступив з програмною доповіддю «Про місце, яке політична економія займає в системі народної освіти та про відношення її до практичної діяльності», яка була опублікована окремим виданням та містила обґрунтування науково-практичного значення вивчення політичної економії та програмні напрями розвитку цієї молодої галузі теоретичної вітчизняної науки. Політична економія цікавила дослідника і надалі. У 1857 р. М. Х. Бунге надрукував «Листи про вивчення політичної економії» (у «Російському віснику»), у 1858 р. – «Новини політико-економічної літератури» (у «Економічному покажчику») та ін. У ці ж роки виходять його статті, присвячені вдосконаленню та розвитку університетської освіти: «Про устрій навчальної частини у наших університетах» (1858), «Про сучасний напрям російських університетів та про потреби вищої освіти» (1858), «Листи до ректора» (1858).

М. Бунге посів провідне місце серед видатних педагогів Київського університету другої половини ХІХ ст. Важливі риси його наукової, педагогічної, організаторської, громадської діяльності – тісний зв’язок з практикою, високі просвітницькі ідеї, гуманність. Як промовець він не вражав емоційністю та вишуканістю мови. Мав винятковий талант стисло і зрозуміло пояснити слухачам всю суть цього вчення.

Як лектор М. Бунге був надзвичайно аналітичним, чітким, послідовним у викладанні матеріалу. В цьому йому не було рівних. За свідченнями сучасників ученого вирізняли гаряча любов до науки, досвідченість, високі просвітницькі ідеї, повага до студентської молоді, вміння бачити в ній все здібне та талановите. Жодним предметом молодь не цікавилася так, як тими дисциплінами, які викладав професор М. Бунге. Серед відомих вихованців Миколи Християновича були: Г. М. Цехановецький, Г. Д. Сидоренко, І. І. Патлаєвський, Д. І. Піхно, А. Я. Антонович, І. Д. Тарасов. Також студентам імпонували моральні принципи та висока порядність викладача. При цьому він ніколи не гнався за популярністю та не загравав з молоддю.

Визначні педагогічні здібності М. Бунге на початку його викладацької кар’єри були поціновані так, що йому була довірена економічна освіта осіб царської сім’ї. Упродовж 1863 – 1864 рр. він викладав політичну економію та фінанси сину Олександра ІІ цісаревичу Миколі Олександровичу. У 1886 р. Олександр ІІІ доручив Миколі Християновичу, на той час уже міністру фінансів, почати викладання курсу цієї дисципліни спадкоємцю престолу – Миколі ІІ.

Праці М. Х. Бунге 1850-х років також присвячені широкому колу актуальних проблем господарської практики: будівництву залізниць і розвиткові промисловості, становленню і поширенню промислових товариств, акціонерних підприємств, раціональному устрою банківської системи, проблемам цінової політики, зовнішній торгівлі.

Як визнаний і досвідчений фінансист, переконаний прихильник розкріпачення селян, М. Х. Бунге був залучений імператором Олександром ІІІ до безпосередньої розробки селянської реформи 1861 р., входив до складу комісій з підготовки скасування кріпацтва. Ученого правомірно вважають одним із головних ідеологів та провідників селянської антифеодальної та антикріпосницької реформи. Він брав участь у підготовці закону про скасування кріпосного права, розробленні системи викупних платежів селян за землю, активно сприяючи зменшенню цих платежів, організації з цією метою державного кредиту селянам, заснуванню в Петербурзі першого Селянського банку.

Наприкінці 1850-х – на початку 1860-х рр. М. Х. Бунге проявив себе як визначний інтелектуал та суспільний діяч ліберального спрямування та обдарований публіцист, котрий відгукувався на найскладніші та найгостріші соціально-економічні та суспільно-політичні проблеми сучасності. У численних публікаціях він звернув увагу громадськості на нагальну необхідність реформування наявної системи напівфеодальних економічних відносин і обґрунтував доцільність радикальних змін економіко-правових відносин в державі. У працях до і пореформеного періоду М. Х. Бунге палко обстоював розвиток фінансово-кредитних відносин, акціонерних товариств та підприємництва, реформування податкової системи на ринкових засадах, державної бюджетної політики.

М. Бунге – це видатний вчений-економіст, людина з широким колом наукових інтересів. Своїми фундаментальними науковими працями він заклав підвалини вітчизняної економічної науки у її провідних галузях – політичній економії, теорії кредиту, фінансів, грошей, статистики. Упродовж 1860-1870 рр. у Києві двічі видавали вперше розроблений М. Х. Бунге власний університетський курс лекцій з поліційного права, який крім теоретичної частини містив огляд історії економічних учень, судження щодо фінансової системи, селянського та робітничого законодавства російської імперії.

У 1865 та 1876 рр. у Києві вийшли друком розроблені ученим перше та друге видання «Курсу статистики». Це був перший вітчизняний університетський підручник статистики кількісного напряму. Тоді-таки М. Х Бунге написав ґрунтовні праці, присвячені дослідженню історії світової економічної думки «Гармонія господарських відносин. Перша політико-економічна система Кері, викладена Бунге» (1860 р.), «Джон Стюарт Мілль як економіст» (1868 р.).

До 1869 р. Микола Християнович у Київському університеті читав, постійно вдосконалюючи, курс з політичної економії. У 1870 р. надруковано його найвагомішу працю «Основи політичної економії», яка містила основні наукові погляди вченого. Поява цієї книги стала значною подією у тогочасному науково-економічному житті.

Очоливши кафедру політичної економії та статистики Київського університету, М. Бунге як видатний вчений свого часу безпосередньо сприяв її поступовому перетворенню на один із провідних центрів економічної науки не тільки в Україні, а й в російській імперії. Його визнаною ще за життя видатною науковою заслугою стало заснування всесвітньовідомої Київської школи політичної економії. Цей професійно-фаховий науковий осередок талановитих університетських вчених сформувався у Київському університеті в останній третині ХІХ ст. із учнів та послідовників М. Бунге, котрі критично-творчо сприйняли та трактували провідні ідеї тогочасної світової економічної теорії – класичної політекономії, історичного напряму маржиналізму. Представниками цієї наукової школи стали професори: Д. І. Піхно, А. Я. Антонович, О. Д. Білімович, учені Г. Д. Сидоренко, Г. М. Цехановецький, І. О. Патлаєвський, М. І. Тарасов. Київську школу ідентифікували за її представниками і згодом визнали дослідники історії економічної думки в Україні та за кордоном – у Німеччині. У західній економічній літературі відомості про Київську наукову школу з’явилися у 1925 р. у праці німецького дослідника Х.-Ю. Серафіма, котрий вивчав теоретичний внесок київських науковців на чолі з М. Бунге. Слід зазначити, що унікальність Київської школи політекономії полягає в тому, що вона залишається чи не єдиною економічною школою в Україні, визнаною на Заході.

У 1850-1870-х роках М. Х. Бунге протягом трьох термінів очолював Київський університет Св. Володимира як ректор. У 1859-1862 рр. він уперше став ректором за призначенням, оскільки було скасовано право вищих навчальних закладів на самоуправління. Пізніше вченого ще двічі обирали на посаду очільника університету (у 1871-1875 рр. та 1878-1880 рр.). У 60-70 роках ХІХ ст. М. Х. Бунге відіграв значну роль у розбудові системи університетської освіти. Він безпосередньо сприяв її реформуванню та демократизації, брав активну участь у розробці нового статуту університетів 1863 року.

Водночас М. Бунге не обмежувався науково-педагогічною діяльністю. У березні 1862 р. учений як досвідчений фінансист-теоретик і практик за сумісництвом призначений управителем Київської контори Державного Банку. Він зміг вивести контору зі збиткового стану, зробити її прибутковою та зразковою за рівнем організації. На цій посаді Микола Бунге успішно поєднував теоретичні дослідження з викладанням та господарською практикою. У 1866 р., під час тривалого закордонного відрядження управителя Державного банку до Петербурга, М. Бунге тимчасово очолював цю фінансову установу.

У 60-70-х роках ХІХ ст., перебуваючи в Києві, Микола Християнович активно сприяв розбудові фінансово-кредитної системи та створенню ринкової інфраструктури міста. У 1868 р. з його ініціативи заснували Київське міське товариство взаємного кредитування та Київський приватний комерційний банк. У 1869 р. за підтримки М. Бунге у Києві організоване Біржове товариство, якому він допоміг отримати земельну ділянку та кошти на будівництво приміщення біржі. Микола Християнович не мав жодного зиску, не займався на власну користь ніякою комерційною діяльністю і вважався людиною рідкісної безкорисливості. У 1869 р. німецька спільнота москви запросила його очолити заснований ними московський обліковий банк, але М. Бунге відмовився та не покинув улюблений Київ. У 1871 р. він також посприяв заснуванню Київського промислового банку.

У 1880 р. М. Х. Бунге прийняв запрошення з Петербурга стати товаришем міністра фінансів росії. Від попередніх подібних пропозицій він відмовлявся, бо лікарі не дозволили переїздити його матері, котрою вчений трепетно опікувався. Лише після її смерті Микола Християнович погодився переїхати до столиці. Пропрацювавши рік на запропонованій посаді, він упродовж наступних п’яти років (1881-1886 рр.) перебував на посаді міністра фінансів російської імперії.

Державницька діяльність М. Х. Бунге відіграла ключову роль у розробленні та реалізації фінансово-кредитної реформи 80-90-х рр. ХІХ ст., а також реформуванні грошової системи. Вчений віддав багато сил підготовці фінансової реформи, яку йому не судилося реалізувати в умовах надзвичайно консервативного спротиву. Але саме він задав напрям та заклав передумови для подальшої грошової реформи С. Вітте та економічних реформ П. Столипіна.

Наприкінці 1880-х – у першій половині 1890-х років М. Х. Бунге реалізувався як видатний державний діяч – реформатор другої половини ХІХ ст. У 1887 р. він отримав найвище державне призначення – став головою Комітету міністрів російської імперії. На цій посаді у надзвичайно складних та несприятливих умовах політичної реакції учений працював до 1895 р. На вищих державних посадах М. Х. Бунге як державник-реформатор очолив курс на здійснення економічних перетворень, спрямованих на остаточний розрив росії з феодальним минулим, поступальний розвиток суспільства шляхом створення ринкового, конкурентно-підприємницького середовища та глибокого соціального реформування. Він прагнув залучення країни до когорти цивілізованих, економічно розвинутих націй.

Слід зазначити, що до кінця життя, навіть перебуваючи на державній службі, М. Х. Бунге не припиняв наукової діяльності та активної інтелектуальної практики, залишаючись ученим універсального економічного спрямування. Все своє життя він був, за висловом сучасників, «місіонером» європейської економічної науки. Її світло ніс у своїх реформах. Свідченням постійного активного звернення М. Х. Бунге до багатства світової економічної теорії стало написання завершальної фундаментальної праці «Нариси політико-економічної літератури», яка вийшла в світ в останній рік життя автора (1895). Книга містила загальний виклад та аналіз основних напрямків політичної економії в їх історичному розвитку. На час її появи автор уже чотирнадцять років не був кабінетним ученим, а перебував на вищих урядових посадах імперії.

Актом великої громадянської відданості та патріотизму стало написання М. Бунге «політичного заповіту», відомого як «Загробні замітки». У цій праці учений представив широку програму майбутніх реформ російського суспільства: реформування органів державного управління, адміністративної реформи, реформи місцевого управління, торгово-промислового законодавства, правового регулювання соціальної сфери, трудових відносин тощо. Цей щирий і непідцензурний твір містив бачення М. Бунге перспектив подальшого розвитку і процвітання росії. Він був адресований особисто імператору та мав суворо конфіденційний характер. Це надавало монарху право не тільки повного використання, а й привласнення висловлених у праці ідей. Таким чином, і після смерті Микола Християнович прагнув служити високим суспільним ідеалам, сприяти реалізації того, що через консервативну протидію не вдалося здійснити за життя.

М. X. Бунге був членом Імператорського російського географічного товариства, почесним членом Петербурзької Академії наук (з 1881 р.), Санкт-Петербурзького й Новоросійського (з 1870 р.) університетів, Історичного товариства Нестора Літописця (з 1872 р.), Київського юридичного товариства та інших наукових товариств. З березня 1890 р. обраний ординарним академіком Петербурзької Академії наук за розрядом політичної економії історико-філологічного відділення. Нагороджений орденами Св. Станіслава II (1857 р.) і І (1865 р.) ступенів, Св. Володимира III (1862 р.) й II (1874 р.) ступенів, Св. Анни І ступеня (1868 р.), Білого Орла (1879 р.), Св. Олександра Невського (1883 р.) та Золотою медаллю за участь у працях Редакційної комісії із селянського питання й медаллю в пам’ять війни 1853 – 1856 років.

Помер М. Х. Бунге 3 червня 1895 р. у Царському Селі неподалік Петербурга. У своєму заповіті він висловив побажання бути похованим у київській землі поряд з могилою матері. 8 червня 1895 р. труну з тілом відомого киянина було перевезено до рідного міста. Вулиці, що пролягали від вокзалу і весь шлях до Байкового кладовища були заповнені тисячами людей різних станів, які прийшли віддати останню шану славетному земляку. Остання воля Миколи Бунге була виконана, його прах донині покоїться на Байковому кладовищі.

У жовтні 1895 р. нащадки Миколи Християновича подарували бібліотеці університету Св. Володимира частину його особистої бібліотеки з умовою «створити з неї самостійний відділ з присвоєнням імені вченого». На велику книгозбірню М. X. Бунге, яка становила близько 5000 одиниць (переважно економічної літератури різними мовами), було укладено каталог. У1927 р. постановою Наркомосу УСРР її передано до фонду Всенародної бібліотеки України при Українській Академії наук (тепер НБУВ).

Лише після смерті М. Х. Бунге відкрилися реальні масштаби його благодійної діяльності. Свідченням відданості та вшанування Київського університету як своєї alma mater є те, що учений за заповітом залишив навчальному закладу шість тисяч карбованців. 29 травня 1896 р. задоволено клопотання університетської ради про заснування на проценти від цієї суми щорічної премії М. Х. Бунге за найкращу студентську роботу з економічної проблематики та двох щорічних грошових допомог студентам, котрі потребують допомоги та відмінно навчаються. 26 листопада 1910 р. затверджено положення про заснування ще однієї щорічної стипендії імені М. Х. Бунге для одного з незаможних студентів університету.

Також Микола Християнович заповів чотири тисячі карбованців Товариству допомоги колишнім студентам Київського університету. Товариство прийняло ухвалу про зарахування цієї суми на заснування зразкового училища імені Миколи Християновича Бунге, офіційне відкриття якого відбулося у 1904 р. на Липках неподалік від будинку, де мешкав учений.

Література

1. Біографія М. Х. Бунге // М. Бунге : сучасний дискурс / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2005. – С. 243–267.
2. Бунге Микола Християнович 11 (23) листопада – 3 (13) червня 1895 // Ректори Київського університету 1834 – 2006 / В. В. Скопенко, В. А. Короткий, Т. В. Теребенська, І. І. Тищенко, Л. В. Шевченко. – Київ : Либідь, 2006. – С. 85–99.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8