Біографія  Х. Д. Алчевської

(1841-1920)

Христина Данилівна Алчевська (Журавльова) народилася 16 квітня 1841 р. в м. Борзна Чернігівської губернії. “Отец мой был учителем уездного училища, а мать внучкою господаря Молдавии – Гика. Она сделала то, что в старину называлось mesallianse: дочь заслуженного генерала, героя двенадцатого года, получившая блестящее образование в Смольном институте, обладавщая большими средствами и замечательным голосом (в бытность свою в Смольном она пела даже несколько раз при дворе), она принесла это в дар скромному учителю, отличавшемуся необычайной красотой и недюжинным умом. Я обожала мою мать, как существо любящее, порывистое, со светлым умом и даром “привлекать сердца людей” [2, с. 23].

Неабиякі здібності у дівчини виявилися ще в дитинстві. Вона навчилася читати і писати раніше, ніж її брати. Пізніше, захопившись, почала читати простим людям, селянам. Це були її перші кроки на ниві народної освіти. У Курську, куди переїхав її батько, Христина почала відвідувати молодіжні гуртки, писати вірші, вісімнадцятирічною відправила два листи О. І. Герцену. У 1863 році її звернення до жінок Росії було надруковано в “Колоколе”.

Приїхавши до Харкова в травні 1862 р., Христина Данилівна відкриває першу жіночу недільну школу для дорослих, яка діяла впродовж восьми років і яку незабаром закрили. Принципи навчання й виховання в ній були відомі не лише в Росії, а й за її межами. У групі, яку вела сама Христина Данилівна (до речі, російськомовна за походженням, сама української мови не знала), навчання проводилось за граматкою П. О. Куліша. У 1863 р., коли міністр внутрішніх справ заборонив друкувати книжки українською мовою, довелося перейти на російську мову викладання.

У 1870 році Алчевська, яка не мала диплома про освіту, склала іспит на право викладання і домоглася офіційного дозволу на відкриття школи, яке відбулося 22 березня 1870 року. У 1871 році в школі навчалося 154 учениці і працювало 22 викладачі. Почесним попечителем стала А. П. Вернадська (мати майбутнього президента Академії наук України). Навчання у школі проводилося у вихідні та святкові дні з 10-ї до 14-ї години у приміщенні 1-го повітового училища. З 1896 року школа мала власний будинок, безкоштовно спроектований О. М. Бекетовим і збудований на гроші Алчевських. Всі вчителі працювали без винагороди, а навчання було безкоштовне. Школа мала вісім класних кімнат, зал, кімнату музею й бібліотеку (зараз у цьому будинку виставкова зала художнього музею).

Харківська жіноча недільна школа стала зразком освітніх установ такого типу. Усі шкільні питання, які потребували вирішення, виносилися на щотижневі (по понеділках) педагогічні збори. Відбувалися гострі дебати щодо прийомів, форм і методів викладання, обиралися найефективніші з них. Як свідчать протоколи зборів, часто обговорювалися проблеми предметних уроків, запровадження іспитів (у школі X. Д. Алчевської їх не було). Присутні інформувалися про нове в педагогіці, у викладанні того чи іншого предмета.

Із звіту Харківської приватної жіночої недільної школи за 1892/93 навчальний рік дізнаємося, що ідея створення посібника для навчання дорослих  – «Книги взрослых»  – виникла на початку 1890-х років. У перший рік навчання вона призначалася для учнів, які закінчили букварний період. У цьому випуску вміщені художні твори, науково-популярні матеріали, оповідання, байки, вірші, народні пісні, прислів’я тощо. У книжці для другого року навчання матеріали згруповані за розділами: ботанічний, зоологічний, географічний, історичний, літературний. Для третього – за розділами: географічний, історичний, з фізики, хімії і технології, гігієни, азбуки законодавства, літератури. Найбільший з розділів – літературний. Усього до «Книги взрослых» увійшло 175 художніх творів або уривків із них. Принцип навчання передбачав пояснювальне читання, бесіди з використанням наочності. Це була колективна праця науковців, учителів-практиків, очолюваних X. Д. Алчевською.

Вчителі, як послідовники К. Д. Ушинського, М. О. Корфа, застосовували звуковий метод навчання грамоти. Великого значення надавали в школі їхній самоосвіті й надзвичайно уважно комплектували для них бібліотеку.

У школі використовувалися такі методи навчання, як пояснювальне читання, різноманітні бесіди, зокрема з історії культури, географії, з гігієни, анатомії та фізіології людини, з питань надання першої допомоги в разі нещасних випадків, з профілактики холери тощо. Особливого значення надавали літературним бесідам. З багатьох предметів були розроблені програми бесід і методичні вказівки щодо їх проведення.

В 70-80-ті роки X. Д. Алчевська неабияку увагу приділяла позакласній роботі, насамперед позакласному читанню, розробила метод вивчення читацьких інтересів. При школі було створено бібліотеку й розроблено спеціальні правила користування нею. У листі до Л. М. Толстого Христина Данилівна розповідала: перш ніж книжка надходила до читачів, її рецензували, а рецензії заслуховувалися на педагогічному засіданні. Після того, як книжку прочитали учениці різного віку й різного розвитку, вчителі з’ясовували, чи сподобалось їм прочитане, що вони зрозуміли. Все це занотовувалося в шкільних зошитах. На основі численних відгуків був укладений покажчик книжок для народного й дитячого читання «Что читать народу?» в 3-х томах (т. 1. – 1888, т. 2. – 1889, т. 3. – 1906). Покажчик високо оцінили Л. М. Толстой, Ф. М. Достоєвський, А. П. Чехов, С. В. Ковалевська, С. М. Степняк-Кравчинський, О. М. Горький, Н. К. Крупська. Принагідно варто зазначити, що X. Д. Алчевська листувалася й зустрічалася особисто з багатьма з них, а також з іншими відомими людьми: І. С. Тургенєвим, Г. І. Успенським, Елізою Ожешко, М. І. Павликом, В. Г. Короленком, І. Я. Франком.

X. Д. Алчевська в покажчику пропагувала твори не лише російських авторів, а й Т. Г. Шевченка, І. П. Котляревського, Є. П. Гребінки, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, І. С. Нечуя-Левицького, І. К. Карпенка-Карого, І. Я. Франка, Панаса Мирного, Ю. А. Федьковича, П. А. Грабовського, В. С. Стефаника, М. М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін. У третьому розділі «Видання для народу українською мовою» рекомендуються твори саме українських письменників, 300 найвідоміших українських пісень. Не лише цим виданням, а й усією своєю діяльністю педагог обстоювала любов до рідного слова, прагнула донести до учениць найкращі зразки української літератури XIX  – початку XX ст.

Вихід у світ покажчика «Что читать народу?» сучасники вважали «надзвичайним явищем», а саме – «розумною книгою», розглядали як «в высшей степени ценный источник для ознакомленія с ростом критической мысли народа и теми результатами, к которым эта мысль приходит под вліяніем ознакомленія с лучшими произведеніями всемірной литературы» [1, с.179]. Голова Французької ліги освіти Жан Масе на конгресі приватної ініціативи в справі народної освіти в Парижі назвав два томи «Что читать народу?» «трофеями призейної ініціативи» в справі народної освіти. За покажчик “Що читати народові?” школа одержала вищу нагороду. Христину Данилівну обрали віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

У 1879 р. на власні кошти Христина Данилівна збудувала однокласну земську школу в с. Олексіївка Катеринославської губернії (нині Луганська область) і фактично стала її попечителькою. Свої педагогічні погляди й досвід практичної роботи вона висвітила в праці, присвяченій цій події, «История открытия школы в с. Алексеевке Михайловской волости» (1881), а також в інших: «Островский в применении к чтению в народе» (1887), «Сельские очерки», «Лермонтов в деревне» (1894), «Полгода из жизни воскресной школы» (1895), «Передуманное и пережитое» (1912). Значний інтерес викликають і її неопубліковані рукописи, щоденники, листи, плани уроків, конспекти.

Відкриття Олексіївської школи пов’язане з великими перешкодами (благонадійність, національність попечительки). На відміну від інших, ця школа була досить добре обладнана, проте знання й поведінка учнів виявилися жахливими. Навчання здійснювалося за офіційно визнаними підручниками, письмові роботи виконувалися російською мовою. В 1887–1893 рр. в цій школі вчителював Б. Д. Грінченко. Він змушений був проводити в життя русифікаторську політику царського уряду, але таємно став ознайомлювати учнів з українською мовою. Отже, «хоч і не вкраїнська була школа в Олексіївці, та все ж, отримавши освіту, школярі в ній знали, що вони українці, знали історію і географію України, знали про всіх видатних письменників і про їх писання, знали про тяжке безправне становище України, знали про Галичину, запевне більше, ніж тодішній пересічний українець-інтелігент. І свої знання уміли висловити путящою українською мовою» [4, с.180].

Глибоко поважаючи Б. Д. Грінченка, Христина Данилівна все ж розходилася з ним у принципових питаннях. У роки переслідування українського руху виникла суперечність: «наперекор стихиям упрямо стоять и на своем и учить свой народ, во что бы то ни стало, на родном языке, или, идя легальним путем, видеть его просвещенным, – писала вона, – я после недолгих колебаний, трезво избрала второй путь и прослужила ему всю мою жизнь» [2, с.454]. Саме з її твердженням навчити якомога більше жінок грамоті й не погоджувався Борис Дмитрович. На його думку, «не следует калечить украинскую женщину обучением на чуждом ей великорусском языке» [4, с.180]. Нині у шкільному приміщенні Олексіївської неповної середньої школи розмістився музей історії школи. У ньому зберігаються матеріали про життя й педагогічну діяльність X. Д. Алчевської та Б. Д. Грінченка.

Уся діяльність X. Д. Алчевської була взірцем самовідданого служіння своєму народові. Яскраву характеристику їй дає Е. О. Вахтерова: «Талантливая молодая женщина, которая могла бы быть выдающейся писательницей, выдающейся артисткой, выдающейся певицей, она предпочла быть только учительницей, и всю жизнь осталась ею. И никогда она не раскаивалась в сделанном выборе» [3, с.537].

Незважаючи на заборону вивчати українську мову, впродовж 50 років у її школі звучала українська пісня. X. Д. Алчевська відстоювала українську мову, пропагувала творчість Т. Г. Шевченка. «Кобзар» посідав почесне місце в її школі. У книжці «Передуманное и пережитое» авторка писала про свою любов до України, українського народу, розповідала, як виховувала такі почуття не лише в учениць, а й у своїх власних дітей. Мабуть, тому родина Алчевських залишила помітний слід в історії вітчизняної культури. Син Іван став знаменитим тенором, постійно гастролював, жив то в Росії, то у Франції. Під час приїзду до рідного міста завжди виступав з концертами на шкільних вечорах. Програму вечора складав молодший син Микола, а Христина Данилівна її затверджувала. Микола – присяжний повірений, один із перших організаторів нової системи освіти дорослих, працював учителем початкових класів у Харківській недільній школі, керованій його матір’ю. У радянські часи – визначний педагог, автор першого українського радянського букваря. Третій син – Григорій був композитором і вокальним педагогом. Донька Христя, крім педагогіки, цікавилася ще й поезією.

У різні періоди розвитку історико-педагогічної науки позицію X. Д. Алчевської щодо мови викладання по-різному оцінювали науковці. Так, О. Р. Мазуркевич і Н. Я. Фрідьєва вважали, що перехід її на навчання російською мовою не означав зневажання мови української. Навпаки, і українська мова, і українська пісня мали в школі однакові права з російською. О. Р. Мазуркевич стверджував, що давні намагання звинуватити Христину Данилівну в тому, нібито вона проводила в Україні «русифікацію» народної освіти, не мають жодних підстав.

Все життя Х. Д. Алчевської пов’язане з ім’ям  Т. Г. Шевченка,  взірцем служіння народу. Христина Данилівна приділяла багато уваги вивченню його біографії і творів, а школу назвала ім’ям поета. Популяризації творчості Шевченка сприяли і шкільні свята, на яких читали його вірші, співали пісні, ставили п’єси. Як попечитель одного з міських училищ, вона домоглася, щоб йому присвоїли ім’я Тараса Шевченка. Як вона писала, «мечтаю о том, как введу в него разную песню и поэзию». До відзначення  85-ї річниці з дня народження Т. Г. Шевченка на замовлення родини Алчевських академік В. Беклемішев виготовив мармурове погруддя поета. Його встановили в 1899 р. у саду Алчевських поблизу недільної школи.  Біля решітчастої огорожі збирались шанувальники поета. Ці збори і читання не подобалися хазяям міста і вони добилися зняття  пам’ятника. Це вдалося зробити в 1901 році. Але погруддя врятували. Зараз воно знаходиться в Київському музеї.

З іменем X. Д. Алчевської пов’язаний розвиток методики початкового навчання, а її школа визнана організаційно-методичним центром недільних шкіл Росії. Христина Данилівна разом з відомими педагогами М. О. Корфом, В. О. Євтушевським, В. І. Водовозовим, М. Ф. Бунаковим, В. П. Вахтеровим та іншими розробила методику й дала досить цінні зразки уроків навчання грамоти, читання, письма.

Пропаганді й популяризації ідеї недільних шкіл слугували виставки. Вони виконували функції об’єднувального центру «недільників». Зокрема, на Нижньогородській виставці (1896) були представлені експонати 118 недільних шкіл. М. І. Мухін у книжці «Педагогічні погляди і освітня діяльність X. Д. Алчевської» зазначає: «Досвід влаштування виставок, ініціатором і головним організатором яких була X. Д. Алчевська, показав, що публічне демонстрування і пропаганда справи недільних шкіл були тим імпульсом, який одних наочно переконував у корисності недільних шкіл, других спонукав до організації цих шкіл, третім давав змогу перейняти кращі засоби постановки справи і, нарешті, у всіх, хто співчував справі народної освіти, викликав щирі симпатії до них». Школа X. Д. Алчевської була представлена на всесвітніх форумах у Москві, Нижньому Новгороді (1895, 1896), Антверпенській, Брюссельській, Чиказькій і двох Паризьких (1889, 1900) міжнародних виставках. У своїх спогадах вона згадувала, що їй доводилось переживати душевні муки, коли росіяни знущалися над своєю батьківщиною, що дома вона сама протестувала проти різних заходів, реформ, але за кордоном їй хотілося показати лише світлі сторони нашої бідної батьківщини. На московських виставках, організованих Московським комітетом грамотності (кінець 1895 р.), та під час роботи 2-го з’їзду російських діячів з технічної і професійної освіти (кінець 1895 – початок 1896 рр.) демонструвалися наочні посібники, картки, діаграми, фотографії з Харківської школи X. Д. Алчевської, матеріали, що характеризували навчальний процес, роботу шкільної бібліотеки і т. п.

Педагогічна діяльність X. Д. Алчевської здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889). її було обрано віце-президентом Міжнародної ліги освіти. Багато освітніх товариств обрали видатного педагога своїм почесним членом. Петербурзьке і Московське економічні товариства нагородили її золотими медалями. Професійна громадськість Росії широко відзначала її ювілеї. Так, на 50-річчя своєї педагогічної діяльності Христина Данилівна одержала понад 500 привітань, у тому числі від 64 недільних шкіл, а також від педагогів, випускників, громадських діячів, працівників редакцій педагогічних журналів і газет. Проте до глибокої старості вона була в немилості в царської влади. Лише після Жовтневої революції відчула піклування про себе: як «відома діячка народної освіти» отримала одну з перших персональних пенсій.

Після 1917 року, незважаючи на похилий вік, Алчевська продовжувала працювати і публікувати свої педагогічні щоденники. Її діяльність привертала увагу багатьох діячів народної освіти. Харківський міськвиконком за клопотанням Ганни Хоперської призначив Алчевській персональну премію.

Померла Христина Данилівна 15 серпня 1920 року. Поховали її в сімейному склепі на міському кладовищі у м. Харкові.

Життя і діяльність  Х. Д. Алчевської – приклад самовідданої праці, вірного служіння справі народної освіти, її ім’я займає гідне місце в історії нашої країни і рідного Харкова.

Література

1. Абрамов, Я. В.  Наши воскресные школы : их прошлое и настоящее. – СПб., 1900. –  С. 179.
2. Алчевская, Х. Д. Передуманное и пережитое : дневники, письма и воспоминания. –  М. : Тип. И. Д. Сытина, 1912.– 466 с.
3. Бондар, Л. С.  Алчевська Христина Данилівна / Л. С. Бондар // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської.– К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 535 – 538.
4. Любар, О. О.  Педагогічні ідеї М. П. Драгоманова і Б. Д. Грінченка / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко // Історія української педагогіки : навч. посіб. для пед. навч. закл. / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко.–  К., 1999. – С. 174– 185.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8