Поль Марія Гіслен Отле, бельгієць, народився в Брюсселі 23 серпня 1868 р. в дуже багатій родині. Його батько був членом бельгійського парламенту, великим бізнесменом-мільйонером, який зробив свій статок на продажі трамваїв по всьому світу. По лінії матері, яку він втратив в дитячому віці, Поль виявився пов’язаним із сімейством Верхарнів, з якого вийшов найбільший бельгійський поет Еміль Верхарн.

В юнацькому віці Поль вирішив стати адвокатом, вступивши в Лувенський університет. Цікаво, що під час канікул він у пошуках екзотики неодноразово відвідував Росію. Після довгих роздумів Отле, однак, відмовився увійти до спільноти юристів – еліту суспільства. У 15 років у нього виявилася схильність до створення документів (щоденників, описів ботанічних і географічних зразків, виписок з книжок тощо) та їхнього класифікування. Він поїхав у Париж, почавши вивчати філософію позитивізму. Суспільство в цілому він сприймав як єдиний величезний організм, який можна організувати оптимально, базуючись на досить примітивних даних. Але спочатку треба було зібрати всі записані знання, класифікувати, а потім синтезувати їх. Отле почав створювати власні класифікації знання. Повернувшись до Бельгії, він закінчив Брюссельський університет, в 1890 р. став доктором права і почав все ж кар’єру бізнесмена і адвоката. Однак судова практика здалася йому тяжкою і сприймалася як духовне убозтво. Отле захопився ідеями філософа-позитивіста Герберта Спенсера, який прагнув створити «абсолютно єдину систему пізнання», яку і висловив у своїй «синтезуючій філософії». Його філософські ідеї дуже вплинули на світогляд П. Отле і поступово привели його до розуміння того, що всі відомості про універсальну систему знань здатна дати бібліографія.

На ґрунті такої концепції він зблизився з ще одним юристом за освітою і бібліографом за покликанням – Анрі Лафонтеном, який будучи на 15 років старше Отле, тим не менш на все життя став його другом і однодумцем. Лафонтен вже в 1891 р. керував секцією бібліографії Товариства соціально-політичних досліджень.

У 1892 р. з’являється перша з багатьох статей Отле з бібліографії. Тому в свідомості багатьох вчених він сприймається головним чином як бібліографознавець, щоправда, дещо своєрідний. Але це надто вузьке уявлення. Доля його ідей можна порівняти з долею ідей К. Е. Ціолковського: в суспільній свідомості Ціолковський – батько космонавтики, ідеолог ракетобудування, винахідник дирижабля – та тільки. Але насправді Ціолковський насамперед філософ космічного масштабу, а розрахунки ракети, штучного супутника Землі та інші винаходи – лише, з його точки зору, деякі засоби перевірки грандіозних філософських ідей.

Так і з Отле: створений ним (у співдружності з А. Лафонтеном) Міжнародний бібліографічний інститут, модернізація класифікації М. Дьюї, перетворення її на універсальну і світову та багато іншого – це лише окремі сходинки на шляху до впорядкування всього світового співтовариства. Вміючи мислити глобальними масштабами, Отле й ідеї висловлював відповідні. Ось деякі з них.

Під час Першої світової війни багато міжнародних організацій розмістили свої штаб-квартири в Брюсселі: з подачі П. Отле це місто зарекомендувало себе як міжнародний центр з найкращої сторони. Серед них був і Союз товариств за створення Ліги націй, активістом якого був Поль Отле. Коли Ліга була утворена (1919), вона в основному прийняла розроблену П. Отле (знову разом з А. Лафонтеном, майбутнім лауреатом Нобелівської премії миру) «Світову конституції Ліги Націй», «Світову хартію» та ряд інших документів міжнародного значення.

Вирішивши одну задачу, П. Отле тут же ставить наступну. У ряді публікацій («Інтелектуальне суспільство націй» – 1919, «Про створення міжнародного університету» – 1920 та ін.) і в особистому зверненні до керівників Ліги він обґрунтовує необхідність організації не тільки політичної Ліги Націй, а також інтелектуальної та економічної. На свій бік він залучив Союз товариств за створення Ліги націй та Міжнародну федерацію студентів. У 1922 р. при Лізі націй за пропозицією П. Отле був створений Міжнародний комітет з інтелектуального співробітництва. До його складу увійшли такі видатні вчені, як М. Склодовська-Кюрі, А. Ейнштейн, Г. Марфі.

Після припинення діяльності ліги Націй (1946) ідеї Отле були реалізовані вдруге у вигляді створення Організації Об’єднаних Націй (1946) та ЮНЕСКО – Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (1946). ЮНЕСКО не громадська, а міжурядова організація, і вона грає у світі головну цементуючу роль у забезпеченні взаємодії між собою бібліотек, архівів, органів інформації, музеїв та інших документально-комунікаційних інститутів світового співтовариства.

Інші ідеї П. Отле міжнародно-організаційного плану реалізуються – іноді частково, іноді у зміненому вигляді, до сьогодні, через багато десятиліть після їхнього висунення. Наприклад, його пропозиція ввести міжнародну грошову одиницю відноситься до 1926 р. а реалізована вона – поки тільки в масштабі Західної Європи з появою євро – через більш, ніж 70 років. Утілена в життя й ідея створення Міжнародного банку, висловлена в 1929 р. Такий довгий термін впровадження можна розглядати і як доказ надзвичайної далекоглядності Отле.

Бельгійський вчений пропонував зосередити в одному місці всі міжнародні асоціації, які координують виробництво і розповсюдження людських знань у всіх галузях. Цей центр, на його думку, має включити в себе всі світові документні фонди. Архітектурні форми будівлі повинні відображати і матеріалізовувати ідею самої установи. Всесвітній центр (він отримав найменування «Мунданеум») спочатку міг би розміститися в одному палаці, але з часом йому належало б розростися в екстериторіальне місто, в якому «кожна країна була б представлена своїм павільйоном, а кожна поважна міжнародна організація розміщувалася б в окремій будівлі». Статус міста бачився таким самим, як у Ватікана, Монако, Ліхтенштейна та інших міні-держав, чия незалежність визнається всіма. Отле почав планувати Світове місто, зумівши захопити цією ідеєю архітекторів зі світовою популярністю – Ле Корбюз’є та П. Жанре.

Ліга націй відкинула цю ідею в 1923 р. Незабаром Отле запропонував заснувати Мунданеум у Женеві. У 1928 р. він спільно з Ле Корбюз’є опублікував додаток до архітектурних креслень Світового міста. Але і на цей раз і Ліга націй і Американська бібліотечна асоціація ухилилися від прийняття позитивного рішення.

Сам П. Отле так підводив підсумки своєї діяльності: «Я розробив ідею [Міжнародного бібліографічного] інституту. Я створив його. Я визначив етапи його подальшого розвитку: Інститут бібліографії, Спілка міжнародних товариств, Музей, Всесвітній палац, Мунданеум, Всесвітнє місто».

На Міжнародному конгресі загальної документації (Париж, 1937) вчений закликав узагальнити і синтезувати всі документаційні органи і приступити до створення Всесвітньої мережі документації. Вона повинна забезпечувати доступ до інформації будь-якого роду будь-якій зацікавленій особі або колективу будь-якої країни.

Цю ідею гаряче підтримав видатний англійський письменник-фантаст Герберт Уеллс, який виступив на тому ж конгресі з концепцією створення світового мозку. До речі, П. Отле тісно контактував і з іншими відомими в бібліотечно-бібліографічному світі діячами – творцем Десяткової класифікації Мелвилом Дьюї, автором знаменитого закону розсіювання інформації Самюелем Бредфордом, найбільшим американським бібліотекознавцем широкого профілю Джессі Широй.

Із метою створення Всесвітньої мережі документації Міжнародний інститут документації був перетворений в існуючу донині Міжнародну федерацію з документації. Її центр був перенесений з Брюсселя до Гааги, і П. Отле поступово відійшов від участі в долі породженого ним дітища. Він переключився на написання трьох монографій, які  склали підсумок його життя.

Помер Поль Отле 10 грудня 1944 р. е Брюсселі у віці 76 років, переживши свого старшого друга Анрі Лафонтена на півтора року.

ПРО НАУКОВІ ЗАСЛУГИ ПОЛЯ ОТЛЕ

Заслуги П. Отле перед сучасною наукою незаперечні. Їх значення з плином часу зростає і роль П. Отле ще тільки належить оцінити належним чином. Ось лише найголовніші намічені ним напрямки, які з роками розробляються у всьому світі все активніше.

П. Отле затвердив широке розуміння терміна «документ». Він довів можливість застосовувати це поняття не лише в галузі адміністрування та діловодства; першим широко використовував його у бібліотечній справі, бібліографії, книжковій, архівній та музейній діяльності. Інформатики в 1960-ті рр. прийняли цей термін. За ними пішли бібліотекознавці і бібліографознавці, які теж (але з сімдесятирічним запізненням) визнали поняття «документ» своїм. Більш обережно, але в тому ж напрямі просуваються книгознавці і музеєзнавці.

До П. Отле не існувало загального поняття для всіх найменувань матеріальних джерел інформації. На таку роль претендувало поняття «книга» в  значенні будь-якого твору друку або рукописного твору. Отле визначив документ як усякий матеріальний пам’ятник, створений за допомогою графічних знаків. Зібрання документів П. Отле назвав «документацією» (1903), і це слово було для свого часу неологізмом. Згідно визначенню автора, документацію складають насамперед фонди бібліотек (оскільки слово фонд тоді ще не існувало, він оперував терміном бібліотека-книгосховище), потім фонди зображень – іконотека, нот – фототека, рукописів – манускриптотека, а також ідеограм (креслень, планів, карт, діаграм тощо), патентів, циркулярів, проспектів і т. д.
Другий рівень документації, згідно П. Отле, складають описи перерахованих видів документів, тобто бібліографія, іконографія, нотографія, манускриптографія.

Під документацією, згідно з поглядами П. Отле, розуміються:
♦ «ансамбль документів» всіх видів;
♦ наука організації документів у єдине ціле;
♦ сукупність дій із перетворення набору документів в єдине ціле.

Документацію як науку Отле вважав спорідненою бібліотекознавству, бібліографії (бібліографознавству), педагогіці. Останній – тому, що документаційна робота пов’язує виробника документа із споживачем; використання документа формує світогляд подібно школі, сприяє самоосвіті. Документацію Отле вважав відгалуженням науки про організацію розумової праці, або кажучи ширше, науки про організацію знання. У кінцевому результаті документацію П. Отле визначив як «книго-архіво-музеє- знавство».

П. Отле вів велику термінологічну роботу. Йому довелося ввести цілий ряд неологізмів, багато з яких згодом були забуті, і зараз їх наново винаходять, повторюючи шлях, яким сто років тому вчений вже пройшов.

Він увів, наприклад, поняття «документові машини», перерахувавши десятки різних пристроїв, призначених для фіксування інформації на матеріальних носіях. Якщо б існував у 1920-ті рр. комп’ютер, Отле, безумовно, відніс би його до класу документових машин.

П. Отле розробив основні принципи створеної їм науки. Такими принципами він вважав:
♦ універсальність (охоплення всіх видів документів «від книги до незначної вирізки незалежно від змісту»);
♦ координацію (кожен документ розглядається як фрагмент єдиної «Книги Науки і Думки», елемент сукупного фонду Всесвітньої бібліотеки);
♦ кооперацію (шість ступенів взаємодії, що зв’язують всіх, хто має справу з якими б те ні було документами, в єдиний національний центр документації, найбільш бажане місце якого – при національних бібліотеках. Всі ці центри утворюють Міжнародний союз документації, який безперешкодно надає в міжнародному масштабі будь-який документ будь-якому охочому. Неважко побачити, що основні інформаційні програми ЮНЕСКО являють собою втілення цього принципу);
♦ уніфікацію всіх робіт, пов’язаних з виробництвом, обробкою, розсилкою й зберіганням документа.

Реалізація останнього принципу дозволила ввести міжнародні стандарти на формати паперу, поштових і каталожних карток, склад і розташування елементів титульного аркуша, змісту, транскрипції, таблиць і малюнків, пагінацію, рубрикацію, каталогізацію і багато іншого. УДК була зведена в ранг фундаменту документації як науки про документ.

Популярна нині концепція національної електронної бібліотеки базується на тих самих принципах і є логічним наслідком їх реалізації на сучасній технічній основі.

Думки про необхідність створити міжнародні галузеві центри документації витали в повітрі ще на початку минулого століття. Так, у 1905 р. на міжнародному конгресі із всесвітнього економічного розвитку було висловлено побажання організувати світову документацію з економіки, промисловості, комерції, юриспруденції і соціології. На міжнародних конгресах з фотографії (Марсель, 1906), із дешевого житла (1906), на Амстердамській виставці адміністративних робіт були прийняті такі ж рішення. На Міжнародному історичному конгресі (1908) була утворена навіть секція документації. Секція бібліографії та документації засідала на III Міжнародному конгресі ботаніки (1910). У 1908 р. на IX Географічному конгресі в Женеві було визнано за доцільне видати весь географічний репертуар і організувати бюро географічних консультацій. Конгрес 136 міжнародних асоціацій (1910) вирішив створити при Міжнародному бібліографічному інституті Міжнародне бюро адміністративної документації. II Міжнародний конгрес адміністративних наук та Міжнародний бібліографічний конгрес (Париж, 1923) постановили створити Міжнародний інститут документації. У 1925 р. Перший міжнародний конгрес технічної преси звернувся до Міжнародного бібліографічного інституту з проханням про створення міжнародного центру документації.

Це був золотий період у розвитку Міжнародного бібліографічного інституту – дітища П. Отле. Його діяльністю зацікавилася навіть Ліга Націй, з 1924 р. він отримав статус Виконавчого органу міжнародного союзу документації¹.

Отле чуйно відгукувався на технічний прогрес у засобах документаризації. Він вважав, що бібліологи повинні створювати нові форми книги, які збережуть її колишню сутність, але будуть зручнішими в користуванні і зможуть мати різне конструктивне виконання в залежності від цілей звернення до них. В 1906 р. він зацікавився проблемою створення мікрофотокниги і разом з винахідником цього способу фіксування друкованого тексту Робертом Ґолдшмідтом написав статтю «Про нову форму книги: мікрофотографічна книга». Він сконструював апарат «Бібліофот» (удосконалив його Р. Ґолдшмідт) і зробив про нього доповідь на Міжнародному бібліографічному конгресі (Брюссель, 1910). Продовжуючи цей напрям, в 1925 р. ці двоє вчених опублікували ще одну статтю, в якій підкреслювалася роль мікрофільмів для збереження друкованого тексту, розвитку каталогізації та бібліографії. Отле обґрунтовував тезу, що мікрокопіювання прискорить створення всесвітньої мережі центрів документації. У 1906 р. разом з Р. Ґолдшмидтом він запропонував формат стандартної мікрофіші (розміром з поштову листівку). У 1924 р. вони описують компактну пересувну бібліотеку мікрофільмів, за обсягом інформації еквівалентну фонду книжок, розміщеному на полиці довжиною 468 метрів.

Отле не тільки вірно оцінив значення мікрорепродуцирування та аудіовізуальних документів, він передбачив появу комп’ютерів і Глобальної інформаційної мережі. У цьому відношенні він проявив себе провидцем, чиї передбачення втілилися в реальність. В одній з останніх, підсумкових своїх монографій під назвою «Світ» (1935) він прогнозував: «Всі предмети Всесвіту і людини будуть реєструватися здалеку, як тільки вони будуть створені. Тим самим буде створено рухомий образ світу – його пам’ять, його справжня копія. Будь-яка людина зможе прочитати здалеку спроектоване на її особистий екран уривок, розширений або обмежений до необхідного предмета. Тим самим, сидячи в кріслі, будь-хто зможе споглядати весь світ або окремі його частини» ².

П. Отле правильно вловив виняткову роль бібліотек у справі збору, систематизації і зберігання документів. Він визначив стратегічну ініціативу бібліотек та бібліографічних центрів у справі всесвітньої реєстрації всіх документів. Недарма створена ним установа називалася Міжнародним бібліографічним інститутом. Розуміючи грандіозність поставленого завдання із збору і реєстрації всіх документів у всесвітньому масштабі, П. Отле виступив з ініціативою створення розподіленої по всьому світу мережі документарних інститутів.

Поль Отле випередив свій час на ціле століття. Його ідея створення глобальної бібліотеки, висунута наприкінці XIX ст. практично почала реалізовуватися лише в кінці XX ст., в його часи для цього не було технічних можливостей. Але теоретичне обґрунтування того, що сьогодні розуміється під електронною бібліотекою, було блискуче виконано Отле. Саме він показав спорідненість всіх документарних систем суспільства. Саме йому належить думка про необхідність інтегрувати всі документні ресурси суспільства. Йому ж належить заслуга розробки Універсальної десяткової класифікації, яка знайшла широке визнання в усьому книговидавничому, бібліотечному та бібліографічному світі.

Ідея класифікувати всі знання, накопичені і накопичувані людством, за простою, зручною схемою – шляхом їхнього формального поділу на 10 класів – запропонована бостонським бібліотекарем Шертлефом (США,1856) і розвинена іншим американським вченим – Дьюї (Десяткова класифікація Дьюї, скорочено ДКД). Усередині кожного класу виділяють 10 підкласів, кожен з яких, у свою чергу, ділиться на 10 розрядів, і так далі – аж до такого ступеня, який дозволяє з максимальним наближенням зашифрувати будь-який зміст цифровим кодом.

Ініціаторами та лідерами подальшого удосконалення системи були П. Отле і А. Лафонтен. До основної таблиці згодом були додані таблиці визначників – географічні, хронологічні, авторських знаків, предметних рубрик та інші. Ускладнилися правила співвідношення багатовимірних понять, – у такому співвіднесенні виникає потреба при індексуванні творів з багатоаспектним змістом. Так з’явилася Універсальна десяткова класифікація (УДК), яка виявилася дуже зручною в практичному застосуванні.

Поль Отле – провісник ідеї депонування наукових рукописів. Важливі в науковому відношенні матеріали, які, однак, представляли інтерес лише для вузького кола фахівців, він пропонував розсилати в центральні бюро по кілька примірників у рукописному вигляді. Бюро доводили б ці рукописи до зацікавлених адресатів. При цьому їм ставилося в обов’язок проводити експертизу одержуваних рукописів на новизну, точність і повторюваність інформації. Мета цього заходу бачилася в тому ж, у чому вона бачиться і зараз: у скороченні інформаційного шуму при одночасному збереженні цінної інформації і її доставці дійсно зацікавленим в ній споживачам.

Ним же передбачена форма інформаційних листків – цих основних видів фактографічної документації, широко поширених в органах НТІ в 1960-1970-ті рр. Ще в 1901 р. Отле описував «відривний журнал», що видавався на автономних картках або відривних листках, щоб їх можна було включати у відповідні досьє. В 1906 р. ним було випущено карткове видання покажчика бельгійських журналів. У 1901-му та наступних роках у Бельгії випускався ряд інших видань у запропонованій Полем Отле формі.

Добре знаючи роботу десятків міжнародних організацій аж до самої широкої – Ліги Націй – включно, Отле прийшов до висновку, що єдиною надією на мир у всьому світі, на гармонійний розвиток людства залишається всесвітнє упорядкування документації. У монографії «Світ» П. Отле стверджував: «Оскільки світ йде зараз шляхом гіперсепаратизму, скоро лише одна документація буде встановлювати постійні і благотворні зв’язки між людьми»³.

За це і подібні висловлювання критики називали Отле утопістом, фантастом тощо. Втім, спочатку глузуванням піддавалася і розроблена ним УДК, і багато інших починань, що виправдали себе пізніше.

Отле ще в 1905 р. поставив питання про створення всесвітньої інформаційної служби. За матеріалами його великої доповіді на Міжнародному конгресі з всесвітнього економічного розвитку (під головуванням бельгійського короля) було прийнято резолюцію, першим пунктом якої значилося: «У бібліотеках з їхніми зібраннями публікацій і музеях з їхніми колекціями різних предметів необхідно організовувати інформаційні служби, які повинні виступати в ролі посередників між суспільством і документами, надаючи за письмовим чи усним запитом всім зацікавленим особам інформацію щодо спеціальних питань…»⁴ . Бельгійський уряд закликався до створення Служби інформації для наукових та навчальних інститутів Бельгії.

Найголовнішим для П. Отле був план створення Документарного союзу урядів. Він детально розробляв цей план протягом всього свого життя. Першим кроком мала стати «Гора мистецтв» («Mont des Arts»). За цим проектом у певному місці, в безпосередній близькості один від одного треба було зосередити Королівську бібліотеку, архіви, музеї та інші освітні і культурні заклади, що знаходяться під егідою міністерств внутрішніх справ і народної освіти. Згодом Гора мистецтв стане науковим, освітнім і культурним центром усього світу, поступово перетворившись на світову документарну службу, здатну надавати будь-який документ будь-якому бажаючому.

Описувати всі документи слід у Світовому бібліографічному репертуарі, систематизованому за УДК. Передбачалися збирання та зберігання документів, представлених у картковій формі (Отле розробив і ввів стандарт таких карток) в одній велетенській «документарній енциклопедії», в якій будуть систематизовані – природно, за УДК – і багатоаспектно пов’язані між собою всі фрагменти світового знання. Ця ідея – провісниця сучасних гіпертекстових систем. Отле знову виступив у ролі провісника. В енциклопедії, на його думку, слід синтезувати результати діяльності всіх інститутів документальних комунікацій – бібліотечних, бібліографічних, архівних, книготоргових, діловодних. Неважко побачити в цьому прообраз сучасних національних електронних бібліотек, які теж являють собою симбіоз перерахованих соціальних інститутів.

Для того щоб всі вони працювали злагоджено, вони повинні спиратися на загальну теорію, яку Отле називав книгоархівомузеєзнавством.

Місце своїй енциклопедії П. Отле визначив в певній універсальній всесвітній бібліотеці, яка стане університетом письмового слова, архівіумом людства. Бібліотека буде органічно поєднуватися з науково-технічним бюро, об’єктом діяльності якого є не документи, а інформація. Отле спеціально обумовлював, що бібліотека і бюро – аж ніяк не конкуруючі організації. Навпаки, в майбутньому вони складуть єдину, інтегровану службу. На його думку, функції бібліотек розширяться і вони надаватимуть користувачам безпосередньо саму інформацію. В цьому полягала наукова помилка Отле.

  ¹ Див.: Боднарский Б. С. О Центре документации // Тр. 2-го Всерос. библиогр. съезда. — М., 1929. — С. 139—140.

² Цит.  за кн.: Рейворд У. В. Универсум информации. Жизнь и деятельность Поля Отле.— М., 1976.-С. 361.

³ Див.: Рейворд, У. Б. Указ. соч. С. 361.

⁴ Там само. С. 156.

Джерела: Столяров, Ю. Н. Провидец и мыслитель планетарного масштаба : о Поле Отле и его взглядах / Ю. Н. Столяров // Труды по библиотековедению : практ. пособие / Поль Отле. – М. : Либерея, 2002. – С. 7–26;

http://en.wikipedia.org/wiki/Paul_Otlet

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8