Біографія О. О. Потебні
Олександр Опанасович Потебня народився 22 вересня 1835 р. у дворянській родині на хуторі Маневі поблизу с. Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії.
Вищу освіту здобував у Харківському університеті (1854–1856), де спочатку (впродовж року) навчався на юридичному факультеті, а з другого курсу перейшов на історико-філологічний факультет. […]
Для викладачів і студентів Харківського університету першої половини ХІХ ст. було характерним захоплення українською літературою, піснею та народним побутом. Натхненниками були український письменник Г. Ф. Квітка-Основ’яненко та відомі вчені-філологи. […]
Випускний твір на тему «Перші роки війни Хмельницького» Олександр Потебня написав на основі українських літописів, народних пісень та інших фольклорних матеріалів, використавши їх, головним чином, як історичні свідчення, що збереглися в народній пам’яті.
Після закінчення університету молодого випускника було призначено класним наглядачем, а потім викладачем російської словесності 1-ї Харківської гімназії.
22 листопада 1857 р. історико-філософський факультет за рекомендацією професора П. О. Лавровського порушив клопотання перед університетською радою про прикомандирування О. О. Потебні до університету для підготовки магістерського іспиту з дорученням викладати деякі частини курсів російської словесності та історії літератури слов’янських народів під наглядом відповідних професорів.
Молодий викладач одразу привернув до себе увагу студентів своєю ерудицією й палкою любов’ю до України. Він став студентським кумиром. Відома українська діячка Х. Д. Алчевська, студентка О. О. Потебні, згадувала пізніше, що він «… привертав до себе найпалкіші симпатії молоді, і коли він говорив нам про історичне минуле нашої батьківщини, про нашу пісню, про нашу поезію і закликав нас до вивчення її, до любові до неї, ми захоплено слухали його цілими годинами, і я впевнена, що кожен із нас присягав у душі в ці хвилини присвятити цій батьківщині всі свої сили, віддати їй усе життя».
За два роки Олександр Опанасович не лише витримав магістерський іспит, а й подав на факультет магістерську дисертацію «Про деякі символи у слов’янській народній поезії».
Магістерський диспут відбувся 28 лютого 1860 р. Захист пройшов блискуче. 15 квітня 1860 р. О. О. Потебню було затверджено у званні магістра слов’янської словесності, а дисертацію надруковано за казенний кошт. Ця його перша наукова праця написана жваво, просто, дохідливо і свідчить про той науковий інтерес, якому учений залишався вірним упродовж усього життя, – пристрасну зацікавленість народною словесністю. Вчорашній студент виявив неабияку ерудицію й фахову підготовку, яких набував у процесі збирання й вивчення фольклорних та етнографічних матеріалів протягом університетського курсу.
Як молодий викладач, Олександр Потебня старанно готувався до лекцій, уважно аналізував вітчизняну й зарубіжну літературу. Він користувався великою повагою у студентів і мав на них значний вплив.
У перші роки викладацької роботи Олександр Опанасович зблизився зі студентами старших курсів, став активним членом Харківської громади.
Саме тоді, на початку 1860-х років, громадівський рух охопив усю Україну. Лібералізація суспільного життя в Російській імперії, потяг до творчої діяльності, самоідентифікація української інтелігенції в середині ХІХ ст., підкріплена культурницькими й національно-визвольними процесами, що відбувалися в Європі, сприяли зародженню такого унікального явища, як Громади. Вони ставили за мету формування національної свідомості українського народу шляхом просвітництва, поширення знань, освіти, навчання грамоті широких народних мас.
Засобами досягнення визначеної мети громадівці вважали організацію недільних шкіл з українською мовою викладання, етнографічні дослідження, популяризацію українського слова через друковані видання, підготовку українських підручників для народних шкіл, боротьбу за впровадження української мови в навчальних закладах, за створення національної школи, а в цьому контексті – розвиток змісту, форм і методів навчання дітей і дорослих.
Громади одночасно виникли в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Харкові та інших містах України, і цей рух вилився в потужну просвітницько-педагогічну діяльність української інтелігенції.
Першою душевною турботою громадівців у Харкові, як і всюди, були недільні школи. Запис про це знаходимо у В. С. Гнилосирова, тоді студента Харківського університету: 13 березня 1861 р. він з Олександром Опанасовичем весь вечір радився, розмірковував про структуру, організацію і програми недільних шкіл. «Говорили про недільні школи взагалі і про проєкт, поданий Балліним на користь вивчення народу, поширення грамотності».
Незабаром у Харкові зусиллями громадівців та їхніх помічників-ентузіастів налагодилися заняття в чотирьох недільних школах. Члени Харківської громади самі були в них учителями й розпорядниками. Найбільшою складністю, з якою зустрілися молоді вчителі недільних шкіл, виявилася нестача українських підручників. […]
Нестача підручників українською мовою спонукала громадівців самих братися до їх написання. Так, свою «Азбуку для недільних шкіл» склав у 1861 р. й Олександр Опанасович Потебня. У цього підручника незвичайна історія. Невеличка книжечка (8 аркушів), заповнена дрібним і чітким почерком ученого, зберігається в Інституті рукописів НБУ ім. В. І. Вернадського разом з коротесенькою рецензією професора Харківського університету В. І. Зерніна: «Знаходжу вельми корисним і відповідним з метою». На жаль, у час становлення недільних шкіл ця абетка не була видана. Пізніше, в 1865 р. Олександр Опанасович подарував свій рукопис В. С. Гнилосирову. І завдяки Василеві Степановичу книжка збереглася й у 1898 р. він передав її до редакції журналу «Київська старовина». Буквар одразу надрукували як додаток до журналу під заголовком «Керівництво до навчання грамоті, укладене для малоруських недільних шкіл О. О. Потебнею». У вступі до публікації В. С. Гнилосиров писав про цінність цього матеріалу для сучасного читача і про народницький настрій, який і в молоді роки був притаманний ад’юнктові Харківського університету, який тільки-но розпочинав свою наукову кар’єру. Підручник було укладено за популярним для того часу звуковим методом, який входив у практику навчання в недільних школах на початку 1860-х років.
Обстоюючи необхідність викладання в школі рідною мовою, автор перебував на передових позиціях і в розумінні дидактичних принципів навчання. Його підручник ґрунтувався на доступності, поступовості, систематичному закріпленні й повторенні пройденого матеріалу. Буквар побудований за принципами виховного навчання та народності. Народна фразеологія – основа дидактичного матеріалу: понад 200 прислів’їв і приказок, 30 загадок. На відміну від інших тогочасних українських букварів, що містили молитви, псалми та уривки зі Святого Письма, підручник О. О. Потебні мав світський характер.
На початку 1860-х років Харківська громада опікувалася ще однією проблемою – підготовкою вчителів для сільських шкіл. Хвиля ідеї створення шкіл у селах поширювалася всією Україною. Для втілення задуму в життя потрібно було негайно підготувати хоча б невелику кількість учителів, найкраще місцевих, готових постійно жити і працювати на селі.
Відтак харківські громадівці створили школу для народних учителів. Структура її діяльності досить проста: повіти, волості, а то й сільські громади рекомендують для навчання молодь, в основному з «різночинців», іноді й селянських синів, гарантуючи стипендію для утримання їх у місті (6 карбованців на місяць). Курс підготовки майбутнього сільського вчителя був розрахований на два роки. Заняття проводили, причому на громадських засадах, молоді професори університету О. О. Потебня та М. М. Бекетов, а також викладачі харківських гімназій. Олександр Опанасович допоміг скласти спеціальні програми. […]
У педагогічній школі О. О. Потебня став найвищим авторитетом. Майбутні сільські просвітники слухали його лекції з благоговінням. Для нього ж спілкування із сільською молоддю, що принесла з глибинки й говірку місцеву, і народні слова, й пісні, було щедрим джерелом, з якого черпався отой «національний дух», котрий він прагнув проаналізувати новітніми науковими методами, всебічно вивчити у власній творчій лабораторії. […]
Саме на початок 1860-х років припадає масове захоплення фольклором та етнографією, данину цьому віддав і молодий науковець Олександр Потебня разом з Харківською громадою. Ще в січні 1861 р. на одному з перших зібрань Громади в його домі саме він висловив пропозицію про створення студентського хору для виконання народних пісень. Як вважав Олександр Опанасович, цей хор мав стати найефективнішим засобом виховання художніх смаків у слухачів недільних і земських шкіл. Він захоплювався красою й емоційною силою української народної пісні.
У спогадах М. П. Балліна (громадівець, власник книжкового магазину) є запис про перше видання, здійснене його магазином. Це була збірка українських пісень «з голосами», зібраних студентами під керівництвом О. О. Потебні.
Початок 1860-х років у житті і творчості Олександра Опанасовича, користуючись сучасною термінологією, можна назвати «періодом накопичення». Накопичення «руди» – етнографічного та філологічного матеріалу, вражень, ідей, задумів. У цьому плані на особливу увагу заслуговують його листи до І. Д. Бєлікова. «Наші діди та батьки, – писав О. О. Потебня, – були міцні у своїй народності мимоволі, самі того не усвідомлюючи: вони могли ще залишатися українцями; ми вже можемо бути міцними лише усвідомленням своєї особливості. Випливає небезпека, шукаючи свою народну осібність, знаходити не те, що хочемо; але чисте, правдиве прагнення завжди виведе на вірний шлях». За цими рядками прочитуються і оригінальна особистість дослідника, і глибокий, не просто патріотичний – синівський інтерес до вивчення народності загалом і української зокрема.
У 1862 р. вчений видав працю під назвою «Думка і мова», в якій проаналізував найновішу тоді німецьку лінгвістичну та психологічну літературу. На цій основі він формулює власний погляд на процес становлення й розвитку мови, показує, що вона відіграє велику роль у розвитку людського мислення, а мова й мислення перебувають у тісному взаємозв’язку. Ця праця – тільки початок дослідницької діяльності Олександра Потебні. Вона особливо важлива як основа майбутніх його творів, що ставили за мету глибоку розробку східнослов’янського синтаксису. […]
Праця «Думка і мова» засвідчила тогочасній науковій громадськості, що в особі її автора вітчизняна наука має надзвичайно обдарованого лінгвіста-мислителя. Тому Вчена рада Харківського університету вирішила відрядити молодого вченого за кордон для ознайомлення зі станом тогочасної західноєвропейської мовознавчої науки та підготовки його до роботи на кафедрі порівняльного мовознавства.
У вересні 1862 р. він прибув до Берліна. Тут ще до початку зимового семестру самостійно студіював санскритську граматику з підручником німецького мовознавця Француа Боппа і зробив спробу читати епізод «Махабхарати» за книжкою, підготовленою вітчизняним санскритологом К. А. Коссовичем. Пізніше брав уроки санскритської мови у відомого її знавця, професора Альбрехта Фрідріха Вебера.
Перебуваючи за кордоном, Олександр Опанасович не втрачав зв’язку з громадівцями. Однодумці надсилали йому докладні листи про роботу й плани на майбутнє. […]
Через рік (у 1863) Олександр Опанасович повернувся на Батьківщину й розпочав свою викладацьку працю на посаді доцента Харківського університету (1863–1874). Він поринув у суто наукові заняття й майже зовсім відійшов від справ Громади […].
Звісно, українські симпатії були притаманні вченому протягом усього життя. Починаючи із середини 1860-х років одна за одною виходять у світ його праці: «Про повноголосся» (1864), «Про звукові особливості руських наріч з додатком зразків менш відомих малоруських говірок» (1865), «Замітки про малоруське наріччя» (1870), які, по суті, є першими науковими розвідками з вітчизняної діалектології.
В 1865 р. у «Читаннях товариства історії та старожитностей російських» було опубліковано велику працю «Про міфічне значення деяких обрядів та повір’їв», яку вчений подав як докторську дисертацію до захисту. Ця робота викликала гостру критику його покровителя П. О. Лавровського. У зв’язку з цим цікава розвідка, присвячена питанням акцентології, залишилася незавершеною. […]
Праця засвідчує, що особисто сам Олександр Потебня ще в 60-х роках ХІХ ст. вперше у слов’янському мовознавстві висунув і розвинув ідею порівняльно-історичного вивчення слов’янського наголосу, зібрав і опрацював акцентологічний матеріал східно- і південнослов’янських мов. Зокрема, його заслугою слід вважати використання морфологічного критерію, що згодом став наріжним каменем акцентологічної теорії польського мовознавця Єжі Куриловича.
З кінця 1860-х років учений розпочав підготовку нової докторської дисертації під назвою «Із записок з руської граматики», яку захистив у 1874 р. То було капітальне, суто лінгвістичне дослідження, що зробило справжній переворот у вітчизняній філології. На великому фактичному матеріалі (писемні пам’ятки, свідчення народних говорів, споріднені слов’янські й неслов’янські мови) автор пояснив багато різних мовних явищ, дослідів, історію становлення й розвитку окремих граматичних категорій… […]
З 1875 р. О. О. Потебня – ординарний професор Харківського університету, завідувач кафедри російської словесності. У 1877 р. Олександр Опанасович очолив Харківське історико-філологічне товариство. Напрям роботи Товариства – вивчення історії України, її мови, культури, етнографії. Характерно, що тут не лише збирали матеріали з історії на теренах Слобожанщини, а й досліджували проблеми, які стосувалися інших територій. За ґрунтовністю розробок це було одне з найповажніших провінційних наукових товариств.
Відомо, що Олександр Потебня високо шанував творчість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, своїм громадянським обов’язком вважав видання його творів. Він провів велику пошукову роботу, аби зібрати їх усі та подолати перешкоди, які заважали цій справі. Результатом таких зусиль став вихід у вересні 1877 р. перших двох томів творів Г. Ф. Квітки-Основ’яненка за редакцією О. О. Потебні. Третій том побачив світ у червні 1898 р. Ще два томи вийшли пізніше за редакцією М. Ф. Сумцова. […]
У 80-ті роки інтереси О. О. Потебні зосередилися на народній творчості. Дві його праці – «Пояснення малоруських та споріднених народних пісень» та розгляд збірника Я. Ф. Головацького «Народні пісні Галицької та Угорської Русі» – мають важливе теоретичне значення для фольклористики. В першій досліджувався величезний матеріал, присвячений різним видам народної поезії та обрядовості. Тут автор сформулював власний основний принцип фольклористичного аналізу. Розгляд збірника українського поета, вченого й педагога Я. Ф. Головацького є стислим дослідженням про формальні принципи класифікації пісень.
Наприкінці ХІХ ст. в Харкові було видано ще одну працю О. О. Потебні – «З лекцій теорії словесності. Байка. Прислів’я. Приповідка» (1894). Окремі нотатки, що стосувалися теорії народної поезії, проблеми народності у зв’язку з вивченням мови й фольклору, питань епосу, окремих жанрів фольклору, міркування про тропи й фігури, про сутність поетичного та міфічного мислення тощо були зібрані та опубліковані в 1905 р. в Харкові під загальною назвою «Із записок з теорії словесності». У цих двох роботах автор виклав струнку теорію слова та образу.
Майже всі праці вченого створювалися в процесі читання лекцій. За спогадами сучасників, професор Олександр Потебня був чудовим лектором і мав глибокий вплив на студентів, умів захопити їх під час своїх виступів. Цей вплив був зумовлений, за спогадами його колег, зокрема М. Ф. Сумцова, з одного боку, «незвичайним багатством змісту лекцій», а з іншого – «оригінальною особистістю самого професора». […]
Уболіваючи за долю української культури, О. О. Потебня намагався зберегти й донести до читача найкращі зразки народної поетичної творчості й твори письменників-класиків. Він виступав як видавець, редактор і перекладач. Сприяв виданню творів І. І. Манжури, невідомого тоді поета, якого високо цінував. За спогадами М. Ф. Сумцова, крім чистоти мови, у його віршах ученого приваблювали самобутність, розмаїтість образів, мужній стиль.
Виявом інтересу Олександра Опанасовича до талановитого українського поета П. П. Гулака-Артемовського стало видання в 1883 р. низки його творів у журналі «Київська старовина». Роллю видавця учений тут не обмежився, а поєднав її з роботою дослідника. До тексту було додано покажчики варіантів, а в короткій передмові відзначено особливості правопису поета.
Відповідно до умов наукової роботи в Україні ХІХ ст. О. О. Потебня викладав в університеті й писав свої праці російською мовою. І лише поетичні спроби засвідчили як його глибоке знання української народної творчості, так і любов до рідної мови.
В останні роки життя в О. О. Потебні виникла думка перекласти українською мовою античну класику. І почав він з «Одіссеї», якою цікавився ще в середині 70-х років. Тоді ж прочитав публічну лекцію про цей твір. Олександр Опанасович серйозно й копітко працював над перекладом, про що свідчить його архів. Йому не пощастило завершити свій великий труд. Востаннє бачили професора в аудиторії на початку вересня 1891 р., а 11 грудня того ж року він помер. Поховали його в Харкові. […]
…він був видатним педагогом, Учителем у найвищому розумінні, Вчителем, що приніс на кафедру всього себе – всю багатолітню роботу думки, свої невичерпні знання, любов до істини, філософське світобачення і, що найдорожче, – чисто юнацьке піднесення, одухотворення, яке відразу полоняло слухачів.
Джерело публікації:
Побірченко Н. С. Потебня Олександр Опанасович (1835–1891). Видатний український мовознавець, педагог, фольклорист і літературознавець. Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн. : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. / за ред. О. В. Сухомлинської. Київ, 2005. Кн. 1 : Х–ХІХ століття. С. 367–375.
Світлина з видання:
Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація : ст. і фраґм. / упоряд. і вступ. ст. Юрія Шевельова ; Укр. Вільна Акад. Наук у США. Нью-Йорк : Computoprint, 1992. С. 115.
Анонси та оголошення
05.05.2025
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантних наукових посад: – заступника директора з наукової роботи; – вченого секретаря – завідувача господарством Детальніше...
10.12.2024
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського оголошує конкурс на заміщення вакантних посад Детальніше...
