Мирослав Гнатович Стельмахович народився 25 червня 1934 р. в с. Уличне (тепер Дрогобицького району Львівської області) у селянській родині. Закінчивши Уличнянську середню школу (1952), вступив на філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка, який закінчив у 1957 р. У 1957–1960 рр. працював інспектором Турківського райвно (Львівська обл.). У 1960 р. його призначили заступником директора Великокам’янської восьмирічної школи Коломийського району на Івано-Франківщині. Декілька років Мирослав Гнатович був директором сільських восьмирічних шкіл: спочатку (1961–1965) у с. Жуків Тлумацького району, а потім (1965–1968) в с. Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської обл. Із 1968 р. успішно навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті педагогіки Міністерства освіти України й захистив кандидатську дисертацію на тему: «Розвиток усного мовлення учнів при вивченні фонетики й морфології у середній школі» (1970). У ній доведено, що в роботі з розвитку мовлення необхідна єдність, взаємозв’язок і взаємозумовленість усної і писемної форм рідної мови.

Ще до захисту дисертації М. Г. Стельмахович починає викладати на кафедрі педагогіки і психології Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. В інституті він обіймає посади спершу старшого викладача, згодом ‒доцента, завідувача кафедри педагогіки і методики початкового навчання. У 1985–1997 рр. був деканом педагогічного факультету. Після захисту докторської дисертації «Традиції й нові тенденції в розвитку родинної етнопедагогіки українського народу» (1990) очолював кафедру українознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. В останні роки життя М.Г. Стельмахович керував кафедрою Коломийського індустріально-педагогічного технікуму (1997–1998), залишаючись одночасно професором Прикарпатського університету.

М. Г. Стельмахович написав понад 300 наукових праць (монографії, навчальні посібники, брошури і статті) з актуальних проблем педагогіки, історії української педагогіки, етнопедагогіки, українознавства, проблем теорії і практики національного виховання, методики викладання української мови у школі, української родинної педагогіки, родинознавства (фамілістики). Він автор і співавтор важливих у педагогічній науці концепцій: «Педагогіка народознавства» (1990), «Дошкільне виховання в Україні» (1993), «Шляхи гуманізації педагогічної науки в Україні» (1997), був науковим консультантом «Концепції школи нової генерації української національної школи-родини» (1994), яку підготували науковці Інституту українознавства Київського національного виховання у школах і вузах, що  й відображено в підготовлених за його участі вузівських програмах з історії педагогіки (1993) та української педагогіки (1993). У 1993 р. учений оприлюднив першу в Україні авторську програму з українського родинознавства.

З 1994 р. М. Г. Стельмахович був головою першої у Прикарпатському університеті спеціалізованої Вченої ради за спеціальністю «Теорія та історія педагогіки». За час її функціонування під керівництвом М. Г. Стельмаховича захищено більш як 20 дисертаційних робіт. Він плідно співпрацював із вченими з Бельгії, Болгарії, Канади, Німеччини, Польщі.

Перші публікації,  здебільшого ‒ інформації, М. Г. Стельмаховича були в різних газет. Писав він про  шкільне життя 60-70-х років ХХ ст. У 1965 р. журнал «Українська мова і література в школі» надрукував його першу науково-методичну статтю «Як ми домагаємось правильної мови».

Першою книжкою, що вийшла з-під пера М.Г. Стельмаховича, був посібник для вчителів-словесників «Збірник вправ і завдань з української мови 4–8 класів» (1969, перевиданий у 1982р.). Інтерес до практики викладання мови в українській школі не був випадковим. Філолог за освітою, Мирослав Гнатович дуже уважно ставився до питань вивчення рідної мови як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Він вимагав, щоб мова науковців була зразковою, слугувала прикладом чуйного і дбайливого ставлення до рідного слова.

Можна сказати, що ці вимоги були заповітом ученого сучасним учителям. Він повсякчас нагадував про необхідність уваги до формування мовленнєвої культури сучасних юнаків і дівчат. Водночас М.Г. Стельмахович неодноразово звертався до скарбів народної педагогіки, що містять цінні поради стосовно мовленнєвого етикету (приказки, прислів’я та ін.). Педагог наголошував, що українська національна фамілістика категорично заперечує і не допускає вживання грубих і лайливих слів. Надалі М. Г. Стельмахович зосереджує наукові інтереси переважно на вивченні історії та теорії української народної педагогіки, зокрема її провідного компонента – рідної мови.

Науковий доробок М.Г. Стельмаховича щодо проблем української етнопедагогіки започаткували його праці «Мудрість народної педагогіки» (1971) та «Педагогіка життя» (1989). У 80-х роках ХХ ст. в періодичних виданнях друкують низку його етнографічних праць («Хліб у народній педагогіці» (1981), «Земля у народній педагогіці» (1983), «Із джерел народної мудрості» (1984) та ін.), перейнятих турботою про необхідність відродження й розвитку національної освіти.

За словами В.І. Кононенка, «Мирослав Гнатович полюбляв публіцистику, мав до неї природний хист»³. Свідченням цього є ґрунтовні статті останнього періоду життя, назви яких говорять самі за себе: «Шануймо українського вчителя» (1995), «Оберігаймо святе ім’я Матері» (1995) та ін. Численні статті М.Г. Стельмаховича, надруковані в журналах  «Рідна школа», «Початкова школа», «Дивослово», на шпальтах «Педагогічної газети», газети «Освіта» та інших видань, завжди викликали жвавий інтерес не тільки освітян, але й широкого читацького загалу.

Непересічне значення для науки мала праця науковця «Народна педагогіка» (1985), побудована на засадах педагогічної мудрості рідного народу. Основні положення книги були потім конкретизовані і збагачені у низці статей М. Г. Стельмаховича, самі назви яких вже дають чітке уявлення про їхній зміст і тенденцію: «Українська національна школа і народна педагогіка» (1992), «Сім’я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до ХІХ ст.» (1992), родинна етнопедагогіка – наука про взаємини батьків і дітей» (1995), «Виховний потенціал української родини» (1998) та ін.

Навіть у часи тоталітаризму Мирослав Гнатович послідовно пропагував ідеї української національної школи, постійно нагадував про традиції народної педагогіки, вчив поважати й використовувати віковічну мудрість рідного народу. Але повною мірою його талант розкрився після утворення незалежної української держави. З новими силами педагог продовжив працювати над розробкою теорії та практики українського національного виховання. Написані в 90-ті роки ХХ ст. книги «Народне дитинознавство» (1991), «Українське родинознавство» (1994), «Українська родинна педагогіка» (1996), методичний посібник для педагогічних факультетів і вчителів початкових класів «Теорія і практика українського національного виховання» (1996), активна участь у виданні посібників «Українознавство» (1994), «Методика викладання народознавства в школі» (1995), «Українознавство в національній школі» (1995) дають підстави вважати М.Г. Стельмаховича одним із творців української етнопедагогічної наукової школи.

У численних працях педагога перед читачами відкривався «новий світ педагогічних знань, витоки яких – у народному світобаченні, в традиціях і звичаях українства. Вагомість і значущість цих праць у житті української школи буде дедалі зростати, бо в них – запорука розвою національної освіти, національної системи виховання»³. Усього М. Г. Стельмахович опублікував 64 праці, присвячені дослідженню проблем етнопедагогіки.

Цікавими є міркування М.Г. Стельмаховича стосовно співвідношення народної й наукової педагогічної науки, які він узагальнив у посібнику «Українська народна педагогіка» (1997).

Серед великого розмаїття наукових проблем, які досліджував М.Г. Стельмахович, є головна: формування особистості українця, національної свідомості, під якою він розумів «сукупність уявлень про соціальні вартості, норми, що є визначальними для віднесення особистості до національної спільноти українців, включає в себе ознаки відмінності українського “ми” від іншого “не ми”. І фундамент її закладається в сім’ї через родинне виховання».⁴

Піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про українську націю, її самобутність, історичний шлях, сприяє, як вважав Мирослав Гнатович, українська система родинного виховання.

Розуміючи, що основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти є педагогічні працівники, М.Г. Стельмахович багато уваги приділяв теорії і практиці підготовки майбутніх педагогів.

Заслуговує на увагу теза вченого про необхідність зміни змісту навчання в педагогічних навчальних закладах. За твердженням М.Г. Стельмаховича, предметом вивчення й застосування на межі ХХ–ХХІ ст. має стати «педагогіка українська, історія української педагогіки, теорія і практика українського національного виховання, українська порівняльна педагогіка, українська етнопедагогіка і етнопсихологія, українська дидактика, українське школознавство, українське родинознавство (фамілістика), українська педагогічна філософія, українська родинна педагогіка і т.д.»⁵.

Аналіз навчальних планів освітніх закладів України доводить, що наукові передбачення М.Г. Стельмаховича, обґрунтування ним процесу оновлення змісту освіти втілюються в життя. Практика підтверджує висновок ученого, що «90-ті роки ХХ століття в історії української педагогіки – епоха Ренесансу національної освіти».

Педагог зробив значний внесок у розробку теорії клубної роботи студентів, яка входить у державну систему вищої освіти України.

Чільне місце у практичній і науково-теоритичній діяльності академіка АПН України М. Г. Стельмаховича посідала історія педагогіки як навчальна дисципліна. Як теоретик і практик, що на власному досвіді переконався у великих виховних можливостях історії педагогіки й водночас добре знав зміст чинних програм і вузівських підручників, він активно наполягав на необхідності повернення української історико-педагогічної думки до її першовитоків – народного навчально-виховного досвіду.

Учасник першого з’їзду працівників освіти України (1992), член редколегій багатьох педагогічних видань, М.Г. Стельмахович причетний до заснування й роботи Науково-методичного центру АПН України і Прикарпатського університету імені Василя Стефаника «Українська етнопедагогіка і народознавство» (де він був провідним науковим співробітником). Тривалий час М. Г. Стельмахович співпрацював із науковим центром «Гуцульщина» в селищі Верховина. Є всі підстави говорити, що основна заслуга Мирослава Стельмаховича полягає у створенні підвалин української національної педагогіки.

М.Г. Стельмахович – Почесний член Товариства української мови «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка. Нагороджений знаком «Відмінник народної освіти» (1980). Лауреат премії Президії АПН України (1996).

24 квітня 1998 р. Мирослава Гнатовича Стельмаховича не стало. Його ім’ям названо одну з вулиць м. Івано-Франківська.   

Підготовлено за публікаціями:

1. Завгородня Т. К. Стельмахович Мирослав Гнатович (1934–1998) / Т. К. Завгородня // Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ, 2005. – Кн. 2 : ХХ століття. – С. 525–530.
2. Квасниця І. Стельмахович Мирослав Гнатович [Електронний ресурс] / Ірина Квасниця // Спадщина України : [офіц. сайт]. – Текст. дані. – Київ, – Режим доступу: http://www.spadshina.com/programs/tvortsi-respubliki-ukrayini.100-rokiv-derzhavnosti/stelmahovich-miroslav-gnatovich/ (дата звернення: 06.06.2024). – Назва з екрана.
3. Кононенко В. І. Видатний педагог / В. І. Кононенко // Сподвижник української етнопедагогіки (на пошану дійсного члена АПН України Мирослава Стельмаховича). – Івано-Франківськ, 1999. – С. 6.
4. Стельмахович М. Педагогічні умови ефективного використання українознавства в системі родинного виховання / М. Стельмахович // Українське народознавство і проблеми національного виховання школярів. – Іван-Франківськ, 1995. – С. 45.
5. Стельмахович М. Навчальним закладам нового типу українську педагогічну науку / М. Стельмахович // Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу в системі національної освіти: досвід і перспективи розвитку. – Чернівці, 1998. – Ч. І. – С. 8.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8