З особою Івана Федорова (Федоровича) пов’язано кілька питань, на які історичній науці ще треба знайти відповідь: звідки родом, де вчився, від кого успадкував ремесло, чому був вхожий у найвищі кола європейської еліти? І, зрештою, чому так надовго поселяється у Львові.

Ким він був – геніальним майстром та інтелектуалом, слава про таланти якого йшла попереду нього і достукувалась у найвищі уми й прошарки, чи талановитим розвідником, який справно використовував ремесло, чим привертав до себе і вміло прикривався?

Однозначним ж залишається те, що Федоров надрукував основні книги для життя й освіти східнослов’янського люду – перший повний переклад Біблії і перший Буквар.

Більшість учених схиляються до думки, що Федоров за національністю був росіянином, хоча існують версії про його білоруське й польське походження. Так, виходячи з геральдичного трактування друкованого знака Федорова, деякі дослідники припускають, що друкар міг походити з дрібної західно-білоруської або полісько-підляської шляхти.

В актах Краківського університету зберігся запис про Івана Федорова, який у 1532 році здобув звання бакалавра вільних мистецтв. Але знову ж таки, ми не можемо стверджувати із повною впевненістю, що це був саме «наш» Іван Федоров, а не якась інша людина з таким самим ім’ям і прізвищем.

У 1550-х роках Федоров обіймав посаду диякона церкви Миколи Гостунського в московському Кремлі. Тут же, у Москві, за сприяння митрополита Макарія і царя Івана Грозного, Іван Федоров із Петром Мстиславцем започаткували друкарню. У 1564 році вони створили першу у Московії друковану датовану і підписану книгу – «Апостол». Через рік Федоров видав два «Часослови». Молода Московська держава розширяла свою територію і для утвердження влади на новоприєднаних землях потребувала, окрім війська, зброї і закону, ще й церкву, яка об’єднає нових громадян навколо єдиного Бога. Такі умови постали перед Іваном IV, який почав реформувати державу та впроваджувати православ’я. Власне, для останнього йому потрібні були друковані книги. На хвилі запиту московського двору у професійних друкарях кириличного шрифту там з’явився майстер, названий Іван Федоров син. Але московські творці рукописної книги вбачали в книгодрукуванні серйозну конкуренцію, тому першодрукарів почали звинувачувати у єретицтві. Таким чином «Апостолом» і «Часословом» закінчилася кар’єра Івана сина Федорова у столиці величезної держави, яка не потребувала друкарства. Їх майстерню спалили.

Майстри-просвітителі змушені були втікати. Їх шлях пройшов через Лівонію (територія сучасних Латвії й Естонії), а потім у Велике князівство Литовське. Тут їх охоче приймає Великий гетьман Литовський Григорій Ходкевич, у своєму маєтку у Заблудові (поблизу Білостока, нині – територія Польщі). Та перед тим, одразу після приїзду у 1566 році, Федоров зустрічається з шляхтичем Фіолом Кмітою Чорнобильським, «резидентом» зі збору військово-політичної інформації про Московське князівство.

Такий хід подій, а також пізніші зв’язки з вцілілими московськими реформаторами наштовхнули деяких дослідників (Олександр Орос, професори Микола Низовий та Ігор Мацько) на роздуми, які стали однією з версій походження та діяльності Івана Федорова. Вони стверджують, що Іван син Федора народився у 1510 році поблизу Петківців на Пряшівщині (нині – Словаччина), що на етнографічній Лемківщині. Він навчався у Краківському Ягеллонському університеті, про що знайдено відповідний запис. Відзначаючи здібності та хист хлопця, його залучають до дипломатично-розвідувальної служби князівства Литовського і відправляють на навчання в Європу. Тут він вивчає друкарську справу і ливарництво, знайомиться з представниками королівських дворів. І коли пішов клич про потребу Московської держави у спеціалістах, він вирушає туди з місією проникнути у князівський двір та збирати інформацію. Федоров швидко ввійшов у коло просвітителів, які проводили реформи та впроваджували новизну. Його покровителем став митрополит Макарій, з благословення якого почали друкуватись церковні книги.

Потрапивши у Москву, Федоров побачив тут зразки друкованих книг так званої Анонімної друкарні. Сучасні дослідники ж доводять, що ніякої друкарні у Москві до того не існувало, а стародруки, які застав Федоров, були привезені. Інакше навіщо, маючи друкарню і майстрів, запрошувати ще когось. Є цікава версія про те, що ці книги походять з Грушівського монастиря (Тячівський район) на Закарпатті, у якому точно діяла друкарня, але вона не ставила вихідних даних. З цього ж монастиря виводять і історію книг, надрукованих кириличним першодрукарем Швайпольтом (Святополком) Фіолем у Кракові у 1491 році. Основним доказом вважають мовні особливості цих видань, характерні для Закарпатського ареалу, де і були знайдені рукописні попередники цих книжок. Лише підтверджує докази вчених той факт, що 98% видань Грушівського монастиря і книг Фіоля зберігаються у Москві, але російські вчені так і не змогли ані спростувати цю гіпотезу, ані обґрунтовано довести існування дофедоровської друкарні у Москві.

У кінці 1563 року помирає митрополит Макарій, реформатор церкви і покровитель Івана Федорова. Гору беруть прихильники старих устроїв і, зокрема, переписування книг. Друковані видання оголошуються єрессю, друкарню спалюють, а друкарі змушені втікати. Щоб їх не оголосили шпигунами Великого князівства Литовського, на бік якого вже перейшов один з реформаторів князь Курбський, друкарі виїжджають через Лівонію.

Очевидно, місія Федоровича (так став підписуватись друкар відразу після того, як залишив Московію) була вдалою, бо після зустрічі з Фіолом Кмітою друкарів приймає сам гетьман Ходкевич, який, окрім «фільварку друкарського», наділяє їх численними привілеями. У 1569–1572 роках у заблудівській друкарні створено «Учительське Євангеліє» та «Псалтир з Часословом». Вже після першої книги Петро Мстиславець отримує запрошення з Вільна, куди переїжджає аби розгорнути власну друкарню. Недовго пропрацював у Ходкевича і Федорович. Після другої книги наступних замовлень не надходило. Старий Гетьман сильно хворів. Його сили ослабли і після Люблінської унії, радикальним противником якої він був. У результаті Ходкевич відмовився від усіх державних посад і згорнув усі проекти, зокрема і видавничий. Федорову запропонував спокійно господарювати у своїх маєтках, але той відмовився, зібрав всі пожитки і попрямував до Львова. Невдовзі Ходкевич помирає.

Переїжджаючи до Львова, Федоров мріяв розпочати самостійну видавничу справу, без царського чи шляхетського покровительства. Львів у цьому аспекті видавався йому ідеальним місцем. Тут існувала велика і сильна православна громада, що віщувало можливість одержати потрібні для початків діяльності кредити. Також це означало, що буде і ринок збуту, адже у місті вже діяли кілька братств і шкіл, до того ж Львів був культурним і релігійним центром величезного краю. Допомогти на початку діяльності мали і зв’язки московських опозиціонерів з львівськими братчиками, які міг використати Федоров. Хоча і час приїзду був не найвдаліший – велика пожежа у місті та епідемія холери, проте вибирати моменту не доводилося. Друкар із сім’єю, з  певним професійним реманентом і невеликою сумою грошей у 1572 році прибув до Львова.

Ще однією не менш важливою причиною, яка скерувала Федоровича до Львова, було те, що тут вже віддавна існувало книгодрукування. Він про це знав точно, адже у післямові до львівського «Апостола» пише, що «друкарство занедбане відновив». Ми ж можемо про це дізнатися лише з архівних матеріалів, оскільки не збереглось жодного львівського дофедорівського друку. Або збереглось, але за сімома замками тих, хто прагне утримувати ідеологему про отримання нами першодрукаря від Московії, а не з Європи. Факти існування друкарні, яку в спадок від свого тестя Зоммерштайна отримав львівський міщанин русин Степан Дропан у далекому 1460 році, довів директор Львівського історичного архіву професор Орест Мацюк ще у 1968 році. Всі вони підтверджені документами, які, проте, спочатку засекречували, а тепер не хочуть сприймати в Москві та й деякі «вірнопіддані науковці» у нас. Але зараз це вже назаперечний факт – у Львові діяла друкарня фактично у той же час, що і підприємство світового першодрукаря Гутенберга в 1452 році.

Хоча справи у Львові пішли не настільки гладко, зрештою, як і в усіх першодрукарів Європи, проте наполегливість Федорова взяла верх. Він добився у цехової адміністрації взяти на роботу столяра, який змайстрував йому друкарський верстат,  а також зміг знайти необхідну суму для початку роботи. Основним товаришем Федорова став Сенько Сідляр (Семен Калинкович), львівський ремісник. Саме складні, але продуктивні й натхненні умови роботи у Львові сприяли тому, що видані тут у 1574 році «Апостол» і «Буквар» (точно невідомо, у якій послідовності), стали черговим кроком майстра «вперед і вгору». Їхня якість, мистецьке оформлення, а особливо художні післямови стали подією у книжній, артистичній і літературній історії епохи Відродження не тільки у Львові, але й у Європі. Особливо в цьому контексті слід звернути увагу на видання «Букваря». З одного боку – це вияв глибоких просвітницьких та педагогічних знань автора, а з іншого – замовлення від тодішнього руського суспільства, що робило ставку на освіту, яка вже явно вийшла за межі церковно-приходської школи. «Буквар» Федорова став першим підручником на українських землях.

Додатковим підтвердженням творчого подвигу майстра є те, що його шрифтами і гравюрами користувались в Україні ще близько 200 років. У львівських виданнях також вперше Федоров розміщує свій персональний друкарський знак (сигнет), у якому вплетені герб Львова та особистий герб майстра.

Саме Львівський період діяльності Федоровича, а також рекомендації його фахового рівня в культурних колах православного світу об’єднали його з іншим великим руським просвітителем князем Острозьким. І геніальним продуктом їхньої співпраці стало укладення та видання Острозької Біблії – першого повного видання Святого письма у слов’янському середовищі та й взагалі першого канонічного перекладу Біблії на іншу мову, окрім сакральних єврейської, грецької і латини.

Для цієї праці Василь-Костянтин Острозький зібрав кращі слов’янські вчені голови, а з Риму спеціально замовив найкращу Септуагінту (грецький переклад Біблії). Серед них опинився й Федорович. Наступного року він переїздить до Острога і аж до 1581 року напружено працює над Біблією. Залишивши в Острозі свій основний друкований духовний спадок, а також друкарню і навчених майстрів, він повертається до Львова.

Та тут він не шукає нових замовлень, а береться реалізовувати свої винаходи у ливарній справі. Зі зразками багатостовбурної розбірної мортири (гармати) Федоров вирушає у 1583 році до короля Стефана Баторія у Краків та у Відень, де його приймає імператор Рудольф ІІ. Останній виявляв цікавість до Федорова не стільки як до зброяра, а більше як до дипломата і носія інформації про Московське князівство. Також він пише листа з проханням аудієнції до саксонського курфюрста Августа – знаного гуманіста і державника, але планам перешкоджає хвороба. Федорович повертається до Львова, де помирає у 1583 році. Напевне смерть вирішила так і залишити його друкарем «книг пред тим невиданих», а не винахідником смертоносної зброї.

Похований Федоров в Онуфріївському монастирі, який став своєрідним символом давнього друкування у Львові. Спочатку йому подарував свою друкарню Степан Дропан, пізніше тут залишив своє друкарське приладдя і тіло сам Федоров.

До речі, під час  розкопки його могили були виявлені ще й чужі кістки. За докладними дослідженнями, які проводив уже покійний Борис Возницький, виявлено, що це кістки молодого чоловіка і жінки. Чоловіком може бути його син, який за загадкових обставин помер через три роки після батька, а от, хто жінка – невідомо.

Друкарська справа у Львові після смерті її фундатора не занепала – його обладнання, шрифти та гравюри перебрало Ставропігійське Успенське братство і використовувало ще понад двісті років. Отже, при братстві на теперішній вулиці, названій на честь Федорова, з його часів безперервно існує друкарсько-просвітній заклад.

Таким чином зараз слід говорити, що Іван Федоров є не першодрукарем на українських землях, а митцем і підприємцем, який відродив занедбане друкарство, і не тільки у Львові,  а й в Острозі. Він узяв усе найкраще від попередніх починань і підніс кириличну книжку на найвищий європейський рівень. Можна також сміливо визнати, що діяльність Федорова стала початком епохи Відродження на українських землях та на прилеглих слов’янських територіях, яким він дав перший переклад Біблії, Буквар і доступне друковане слово.

За публікацією Богдана БІлана «Іван Федорович: книга як мистецтво і бізнес» (https://zik.ua/news/2013/03/30/ivan_fedorovych_knyga_yak_mystetstvo_i_biznes_401328)

Огієнко І. Хронологічна канва до життя друкаря Івана Хведоровича. Літопис життя та діяльності

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8