Романтик бібліотечної справи*

Павла Іванівна Рогова народилася 2 листопада 1947 р. в селі Іванівка Кам’янсько-Дніпровського району на Запоріжжі.

Її батьки, Іван Авдеєвич і Євдокія Іванівна  Баджакови (обидва 1921 р.н.), жили в Болгарії і лише в 1945-му повернулися в Україну. Батько влаштувався працювати бакенщиком на Дніпрі, мати була домогосподаркою – займалася вихованням дітей. У 1955 р. сім’я переїхала у районний центр Кам’янка-Дніпровська. Дівчинка рано научилася читати й писати, в учнівському колективі була лідером. Окрім того допомагала батькам у вихованні молодшого брата Михайла. Батьківська домівка, школа, перші вчителі, районна бібліотека, в якій вона брала книги і, не доходячи додому – по дорозі, сидячи під деревом, їх прочитувала – все це незабутні спогади, як і те, що весь час дивувалася, чому дають тільки три книжки і так надовго – на 10 днів.

У школі виявилися музичні здібності дівчинки, любов до пісні. Вона співала в хорі, виступала як солістка, проводила масові заходи, тобто була творчо активною дитиною. У 1961 році дирекція школи, як одну з кращих учениць, нагородила її путівкою в м. Київ у піонерський табір, що був розташований на території станції юних натуралістів (нині – Еколого-натуралістичний центр учнівської молоді). Там у таборі її спів почув завідувач кафедри диригування Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського Л. П. Колесніков і запросив її, як обдаровану дитину, навчатися в музичній студії при консерваторії.

Великого прагнення до навчання співу потрібно було дівчині, щоб не побоятися вирушити у самостійне життя після закінчення 7 класів Кам’янсько-Дніпровської середньої школи № 1, і виїхати до столиці. Так, у 14 років вона сміливо, а може по-дитячому безоглядно, робить крок у велике життя. Живучи у Київській школі-інтернаті № 10, Павла паралельно навчається у музичній студії при консерваторії, мріючи про навчання у ній й оперну сцену, адже викладачі музики відкривали для неї шлях в консерваторію. Київський оперний театр ім. Т. Г. Шевченка став її улюбленим місцем дозвілля. У театрі, на балконі третього ярусу вона неодноразово прослуховувала весь оперний репертуар. Дівчина багато співала, читала, занурюючись в улюблені книжки, в історію театру, музики, творчість та долі співаків, визнаних акторів. Однак мрію мусила залишити, бо через нестачу теплого одягу в холодну зиму після застуди її голос був надломлений, і вона вже не могла співати так, як раніше. Тому після закінчення школи Павла вирішує вступати до Київського державного педагогічного інституту імені М. Горького (нині – Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова), але, не пройшовши за конкурсом (не вистачило одного балу), йде працювати старшою піонервожатою у Київську 8-річну школу № 19. Через рік вона все ж стала студенткою філологічного факультету (відділення української мови і літератури) обраного вишу, поєднуючи навчання з роботою в Українському науково-дослідному інституті шкіряної промисловості. Лекції з української літератури та мови були її улюбленими. У той час їх читали кращі викладачі інституту: Ю. І. Кобилецький, П. І. Орлик, Н. І. Шкуротяна та інші. І знову Павла зіткнулася з тяжким випробуванням. Якраз перед державними екзаменами йде із життя її чоловік і вона лишається одна з дворічною донечкою Лесею у великому місті. І знову пошуки свого місця в житті.

У 1970 році почався шлях П. І. Рогової на бібліотечній ниві, адже книга була її другою любов’ю. У бібліотеці Київського інституту іноземних мов вона працює бібліотекарем, пізнає бібліотечну професію, набирається досвіду. З 1972 р. П. Рогова – бібліограф Республіканської бібліотеки УРСР імені КПРС (нині – Національна парламентська бібліотека України, де особливу роль у її становленні як бібліографа відіграли наставники – Євдокія Кононівна Бабич та Парасковія Олексіївна Кружаєва. Згодом Павла Іванівна, очоливши сектор відділу рекомендаційної бібліографії, спільно з Є. К. Бабич та співробітниками відділу розробляла й удосконалювала методику бібліографування, готувала серії покажчиків, статті та біобібліографію до «Календаря знаменних і пам’ятних дат». Швидко опанувавши мистецтво бібліографування, вона стає упорядником рекомендаційних покажчиків «Образ робітника в українській радянській художній літературі» (1977), «Митці Радянської України: Про майстрів образотворчого мистецтва, композиторів і акторів» (1978), «Київ у художній літературі» (1980), «Образ сільського трудівника в українській радянській літературі» (1980), «Образ комуніста в українській радянській літературі» (1982), «Людина і природа у творах радянських письменників» (1986) та ін.

У творчій співдружності та під керівництвом вчителя-бібліографа Є. К. Бабич у державному видавництві «Дніпро» вийшли друком чимало бібліографічних покажчиків П. І. Рогової: «Художня література. Критика. Літературознавство (1974–1987)» (7 випусків, 1976–1988), «Письменники Радянської України – лауреати (1941–1979)» (1979), «Літопис дружби і братерства» (1983), «Письменники Радянської України – лауреати (1947–1985)» (1986), які є у фондах бібліотек України й досі не втратили свого наукового значення. Видання містять інформацію про кращі надбання української літератури, літературознавства, а також здійснені в УРСР переклади творів зарубіжних письменників. Відомий український бібліографознавець М. Рева зазначала: «У загальній системі поточної бібліографії, що склалася в республіці, покажчик «Художня література. Критика. Літературознавство» посідає важливе місце. Він виконує рекомендаційну функцію, сприяючи добору художньої книги та літературної критики для читання з метою самоосвіти, а також інформуючи фахівців про нові художні та літературознавчі праці з метою поглиблення професійних знань».[1] Робота в одній з кращих бібліотек України виховувала й відшліфовувала риси характеру Павли – професійність, відповідальність, відданість справі і творче ставлення до роботи. Загалом за цей час з‑під її пера вийшло до 20 видань одноосібних та у співавторстві.

Здавалося, усе вже в житті налагоджено, зрозуміло, стабільно…

Кінець 80‑х років XX ст. був переломним в житті радянського суспільства, активно розвивалися перебудовчі демократичні процеси. 1989 рік став вирішальним й у долі П. І. Рогової. Знову, як і у 1961 році, Павла Іванівна залишає стабільне, врівноважене життя і лине у вир подій, прийнявши пропозицію у 1989 р. стати директором бібліотечного об’єднання (а з січня 1993 р. – директором спеціальної педагогічної бібліотеки) Київського будинку вчителя, яка була складована понад 20 років і щойно перевезена до приміщення цього будинку. Хоча штат бібліотеки був невеликий, але роботи – чимало. Найголовнішим завданням було – розбудувати книгозбірню як спеціальну педагогічну. А це – аналіз стану й розробка напрямів діяльності бібліотеки, зокрема галузевого фонду, створення довідково-пошукового апарату, інформаційної служби, добирання й виховання кадрів тощо. Завдяки активній позиції директора, професійності, творчій самовіддачі, підтримці директора Будинку вчителя, колег-однодумців та її розумінню, якою має бути бібліотека, педагогічна книгозбірня розбудовується, стаючи однією з відомих у Києві, якою активно починають користуватися освітяни міста.

1991 рік – рік народження незалежної України, втілення ідей національного відродження у практичну площину, зокрема, відкриття національних і державних установ, закладів, реформування й модернізація вітчизняної освіти тощо. У зв’язку з цим у Міністерства освіти України (МОН України), яке в той час очолював П. М. Таланчук, народилася ідея створення Національної освітянської бібліотеки України, яка почала втілюватися таким шляхом: згідно з наказом Міністерства освіти України № 128 від 7 травня 1993 р. було засновано Центральну освітянську бібліотеку (ЦОБ) Інституту змісту і методів навчання МОН України на базі спеціальної педагогічної бібліотеки Київського будинку вчителя. Місце створення такої книгозбірні вибрано було не випадково. Адже убудівлі колишнього Педагогічного музею впродовж 1912–1920 рр. також була спеціальна педагогічна бібліотека. У буремні 1917–1918 рр. тут розташовувалася Українська Центральна Рада, одним із завдань якої було формування українських педагогічних книгозбірень. Керівництво МОН України призначає П. І. Рогову директором новоствореної книгозбірні, на неї покладається вагоме завдання – розбудувати Центральну освітянську бібліотеку як інформаційний центр освітянської галузі України з «подальшим її перетворенням у національну освітянську бібліотеку».

Незважаючи на відсутність належного фінансування, багато складних суб’єктивних і об’єктивних проблем, брак кваліфікованих кадрів, та завдяки професійній і цілеспрямованій роботі директора й підтримці керівництва МОН України, Інституту змісту і методів навчання, Київської міської ради профспілки працівників освіти і науки України, колектив долав перепони, розвиваючи книгозбірню як центр бібліотечно-інформаційного забезпечення освітян галузі, доводячи своєю сумлінною і професійною роботою необхідність і важливість діяльності даної книгозбірні. І саме ці практичні кроки дали можливість сформувати Павлі Іванівні модель спеціальної педагогічної бібліотеки державного рівня і, що дало їй право через шість років написати листа міністру освіти України В. О. Зайчуку, в якому вона зазначила, що багатоаспектна робота Центральної освітянської бібліотеки дає підстави стверджувати, що незалежній Україні необхідна державна педагогічна бібліотека. Вона пропонує реформувати вищезазначену книгозбірню, заснувавши на її базі спеціальну педагогічну бібліотеку всеукраїнського рівня, надавши їй юридичний статус. Директор підкреслювала, що ЦОБ, успадкувавши 80 тис. примірників фонду педагогічної бібліотеки Київського міського будинку вчителя (бібліотека мала давню історію, її було засновано в 1923 р. у структурі Київського будинку працівників народної освіти, реорганізованого у 1934 р. у Будинок учителя), за 6 років своєї діяльності значно збільшила його. На 1 січня 2000 р. її фонд становив понад 100 тис. примірників, з них 40% – фахова література; фонд періодичних видань України та країн СНД налічував 560 назв. Було сформовано фонд кінодокументів, який нараховував 509 кінофільмів, 550 кінофрагментів освітньо-виховної тематики. Колектив ЦОБ практично розпочав формування національного галузевого книгосховища не маючи стабільного фінансування, що стало можливим завдяки співпраці директора та колективу бібліотеки з освітянськими установами, видавництвами, громадськими і благодійними організаціями. За 1993–1999 рр. (роки діяльності ЦОБ) її фонд поповнився новою енциклопедичною, довідковою літературою, нормативними та законодавчими документами з питань освіти, збірниками наукових праць з актуальних проблем розвитку педагогіки, психології, історії шкільництва, зібраннями творів видатних педагогів світу, новими національними шкільними підручниками, підручниками й посібниками для ПТУ, вищих навчальних закладів, навчальними програмами, сучасними науково-методичними розробками. Завдяки вмінню П. І. Рогової налагоджувати контакти, в цей період ресурс ЦОБ допомагали формувати Міжнародний фонд «Відродження», Міжнародний освітній фонд Ярослава Мудрого, Всеукраїнське педагогічне товариство, Творча спілка вчителів України, Київська міська рада профспілок освіти і науки, Українсько-американський доброчинний фонд «Сейбр-Світло» та інші державні й громадські організації України та діаспори – Шкільна рада Америки, Центральна шкільна рада Австралії, окремі науковці й меценати різних країн світу, зокрема полковник Армії США С. Олійник, професор історії зі США Т. Гунчак та інші небайдужі до рідної освіти і культури особистості. Найкращі твори світової літератури – від класичної до сучасної, від дитячої до поезії у кишенькових форматах, що вийшли в серії «Бібліотека тисячоліття», були подаровані ЦОБ Британською Радою в Україні та іншими установами. Хочеться відзначити здатність П. І. Рогової переконувати, доводити важливість справи, її вміння зацікавити, знайти шлях до сердець керівників й спонукати допомагати установі. У бібліотеці активно розвивалися інноваційні форми й методи бібліотечно-інформаційного забезпечення освітян, започатковувався методичний напрям діяльності.

Необхідно підкреслити, що значну увагу у цей час Павла Іванівна приділяла висвітленню діяльності ЦОБ на сторінках періодичної преси, радіо. Її публікації у фаховій пресі: «Бібліотека і вчитель: взаємодія і взаєморозуміння», «Бібліотека – освітянам України», «Бібліотека – повітря освіти», «Дарунок Романа Рахманного», «Доля бібліотеки має хвилювати не лише бібліотекарів», «Організаційно-методичні проблеми становлення Центральної освітянської бібліотеки», «Скарбниця освітянської думки», «Центральна освітянська бібліотека Інституту змісту і методів навчання – методичний інформаційний центр шкільних бібліотек України» тощо привертали увагу як освітян, бібліотекарів так і пересічних громадян до діяльності ЦОБ.

Культурно-просвітницька робота бібліотеки – шлях до сердець освітян, тому цьому напряму П. І. Рогова приділяла особливу увагу. Відомі українські письменники, художники, освітяни, актори стали друзями її і бібліотеки. Вісім років П. І. Рогова спільно з незабутнім Федором Петровичем Погребенником – доктором філологічних наук, професором, лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка, була організатором і ведучою циклу вечорів «Визначні жінки України» у Київському будинку учителя. До їх проведення ними залучалися науковці як з України, так із-за кордону, відомі педагоги, діячі культури і мистецтва, актори, художні колективи. Ф. П. Погребенник творчо, вдумливо, прискіпливо і талановито готував сценарії й доповіді про невідомих або маловідомих визначних жінок України. Павла Іванівна була незмінним йому помічником і соратником у проведенні цих вечорів. Впродовж цих років у Будинку вчителя відбулося чимало імпрез, на яких Ф. П. Погребенник і П. І. Рогова відкрили викреслені з національної культури постаті і долі, зокрема, публіциста Романа Рахманного, педагога і письменника Івана Боднарчука (Канада), історика Володимира Жаботинського (США), мецената української культури, публіциста Євгена Чикаленка (Україна) та багатьох інших. Матеріали про видатних діячів поповнювали фонд бібліотеки, а проведені вечори і зустрічі з визначними особистостями залишилися в памяті багатьох киян і гостей столиці.

У 1993 р. за створення і розбудову Центральної освітянської бібліотеки П. І. Рогова була удостоєна відзнаки Міністерства освіти України „Відмінник освіти України” та номінації „Бізнес-леді-1999”, яку їй присвоїв Американський біографічний інститут, а також який її ім’я ввів до довідника даного Інституту «Хто є хто серед кращих жінок світу 1999 р.». За успіхи, досягнуті у розбудові ЦОБ, у 1995 р. П. І. Рогова була нагороджена поїздкою до США з метою ознайомлення з роботою бібліотек країни.

Директорів ніхто не готує. Ними стають за індивідуальною програмою, й здебільшого особистість директора безпосередньо формує посада і час. Хоча це твердження відоме здавна, але його методологічна обґрунтованість видається вірною саме тому, що загальне розуміння доби дає змогу оцінити мотивацію дій директора. Саме очолюючи ЦОБ, у час розбудови незалежної України, відчуваючи гостру необхідність у розширенні функцій бібліотеки та створенні всеукраїнського сучасного галузевого інформаційного центру, П. І. Рогова порушила питання перед Міністерством освіти щодо заснування Державної науково-педагогічної бібліотеки України. У цей період Василь Григорович Кремень – президент Академії педагогічних наук України та Валентин Олександрович Зайчук – міністр освіти України також розглядали питання щодо створення академічної педагогічної бібліотеки України. Думки і дії В. Г. Кременя, В. О. Зайчука та П. І. Рогової збіглися.

У складний і бурхливий період, коли по Україні почали масово закривати публічні бібліотеки, витісняти зі своїх приміщень профспілкові книгозбірні, почали скорочувалися бібліотечні кадри тощо, з метою науково-інформаційного забезпечення розвитку вітчизняної педагогічної науки і освіти та для підвищення фахового рівня працівників навчальних закладів й наукових установ з ініціативи МОН України та АПН України, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1999 р. № 2008 на базі фондів Центральної освітянської бібліотеки й наукової бібліотеки Інституту педагогіки АПН України було засновано Державну науково-педагогічну бібліотеку України, про яку мріяли освітяни і бібліотекарі понад 100 років. Безпосередньо опікувалися цим питанням президент АПН України В. Г. Кремень та міністр освіти України В. О. Зайчук. Науковці і педагоги, вони розуміли значення систематичного й цілеспрямованого інформаційного забезпечення розвитку галузі, навчально-виховного процесу у закладах незалежної України. Заснована вперше в Україні державна галузева бібліотека стала структурною складовою АПН України. Постановою Президії АПН України від 17 листопада 1999 року № 1-7/10-125 П. І. Рогову було призначено директором-організатором даної книгозбірні. Новостворена Державна науково-педагогічна бібліотека України (ДНПБ України) мала стати національним галузевим книгосховищем, всеукраїнським інформаційним центром освітянської галузі, науково-методичним центром бібліотек освітянської галузі держави. АПН України передала бібліотеці окреме приміщення, що знаходиться в Києві по вул. М. Берлинського, 9. У Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57) за бібліотекою було збережено її приміщення, яке функціонувало як філія.

Офіційна робота новоствореної бібліотеки розпочалася 4 січня 2000 року, але з листопада 1999 р. П. І. Рогова вже вела науково-організаційну роботу нової бібліотеки, зокрема, розробляла Статут ДНПБ України (затверджений постановою Президії АПН України від 19 січня 2000 р.), структуру, укладала організаційно-управлінські документи, проводила набір штату тощо. Отже, вже втретє вона почала все з чистого аркуша. Науково-методичну допомогу під час організаційного періоду становлення ДНПБ України надавали П. І. Роговій колеги і керівники, зокрема директор Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ) Олексій Семенович Онищенко, директор Національної парламентської бібліотеки України Анатолій Петрович Корнієнко, директор Державної наукової медичної бібліотеки України (нині – Національна наукова медична бібліотека України) Раїса Іванівна Павленко. Розробляючи напрями діяльності ДНПБ України, П. І. Рогова аналізувала наукові праці та практичний досвід зарубіжних й вітчизняних бібліотек, зокрема спеціальних, приділяючи велику увагу розвитку в ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського науково-дослідної та науково-методичної роботи. Особливого значення вона надавала також міжнародним науковим конференціям, які щорічно проходять у НБУВ, залучаючи своїх співробітників до участі в них і будучи сама доповідачем на багатьох з них. У своїх виступах на конференціях П. І. Рогова висвітлювала становлення й розвиток педагогічних бібліотек і, зокрема, ДНПБ України, аналізувала сучасний стан бібліотечно-інформаційних ресурсів освітянської галузі в державі, науково обґрунтовувала особливості процесу розгортання мережі педагогічних бібліотек України, висвітлювала основні тенденції розвитку бібліотечно-інформаційного обслуговування освітян спеціалізованими фондами педагогічних бібліотек, виявляла перспективні напрями інформатизації бібліотек мережі, зокрема, загальноосвітніх навчальних закладів України.

Не менш важливими були й практичні питання щодо діяльності ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, зокрема, необхідно було домогтися законодавчого внесення бібліотеки до переліку установ, які забезпечуються обов’язковим безкоштовним примірником вітчизняних друкованих видань (усіх навчальних, навчально-методичних видань для навчальних закладів усіх типів, наукових видань з педагогіки і психології), аудіопродукцією навчального, науково-просвітницького, виробничо-професійного характеру для вчителів (що відбулося у 2002 р.), вирішити чимало питань щодо формування нормативно-правової бази для спеціальних бібліотек, фінансування та матеріально-технічної бази бібліотеки, тощо. У період економічної нестабільності, перших років розбудови ДНПБ України, значні зусилля Павла Іванівна докладала до організації формування спеціальних фондів ДНПБ України, зокрема, дисертацій з питань педагогіки і психології, наукових праць, передплати фахових часописів для бібліотеки. Саме завдяки її зусиллям та вагомій підтримці президента АПН України В. Г. Кременя, академіків АПН України О. Я. Савченко, О. В. Сухомлинської та інших членів Президії АПН України у час, коли не було стабільного фінансування, ДНПБ України отримувала 300 назв фахової періодики щорічно. У 2002 р. при Президії АПН України була сформована Бібліотечно-інформаційна рада, яка почала опікуватися діяльністю ДНПБ України та бібліотек мережі, головою якої стала віце-президент АПН академік О. Я. Савченко.

Відомо, що фундаментом науково-інформаційної діяльності є передусім ресурс. Тому формування, збереження й розвиток фонду – стало одним із вагомих напрямків діяльності бібліотеки і директора. З перших років свого існування ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського отримала статус науково-дослідної установи де юре. У постанові Міністерства освіти і науки України «Про включення до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави» від 7 грудня 2004 року № 924 зазначено: «…видати свідоцтво про внесення до Державного реєстру від 11.03.2004 р., серія НД № 00432, Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського Академії педагогічних наук України. Підстава: протокол засідання Державної комісії від 03.12.04 № 15 та лист директора бібліотеки Рогової П. І. від 06.08.04 за № 224», що дало підстави проводити колективу книгозбірні наукові дослідження з актуальних бібліотекознавчих питань. Набули статусу «об’єкт національного надбання» держави 90 тис. документів ХІХ – поч. ХХ ст. (монографії, підручники, періодичні видання). І в цьому велику роль відіграло те, що ДНПБ України перебуває у структурі АПН України, якою керують провідні науковці нашої держави, що підтримують, направляють і схвалюють напрями роботи бібліотеки.

Аналізуючи діяльність П. І. Рогової, бачимо вдумливий пошук, намагання зберегти кращі набутки, традиції минулого й запровадити в бібліотечні процеси нові інноваційні технології. І, мабуть, логічним був її вступ на заочне відділення аспірантури Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (спеціальність – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство) і тема дисертаційного дослідження, яке вона присвятила історії розвитку педагогічних бібліотек України, актуалізації їхньої діяльності. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук на тему «Педагогічні бібліотеки України (ІІ пол. XIX – 20-ті рр. XX ст.)» за спеціальністю 07.08.00 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство (науковий керівник – О. С. Онищенко, академік НАН України, доктор філософських наук, професор) Павла Іванівна захистила 18 листопада 2004 року. У 2008 р. рішенням ВАКу України їй було присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника. У 2009 р. П. І. Рогова випускає однойменну монографію, яка стала вагомим внеском у розвитку вітчизняного бібліотекознавства; в ній вперше проаналізовано історію педагогічних бібліотек України у зазначений хронологічний період, що не тільки збагатило теорію бібліотекознавства, а й дало обґрунтовані підстави щодо вдосконалення діяльності сучасної вітчизняної системи бібліотек галузі освіти, активізації їхньої діяльність, чіткого визначення основних завдань й напрямів щодо інформаційного забезпечення розвитку вітчизняної педагогічної науки і практики, реформування та модернізації національної системи освіти.

Одна, навіть велика бібліотека не може задовольнити інформаційні потреби користувачів всієї України, необхідна чітка система бібліотек. Тому паралельно з розбудовою ДНПБ України Павла Іванівна висуває ідею створення вперше в Україні мережі спеціальних бібліотек освітянської галузі України як системи, стає розробником і керівником щодо теоретичних, науково-методичних та організаційних засад функціонування мережі освітянських бібліотек МОН України та АПН України. У своїх статтях вона розкриває історію розвитку цих бібліотек, обґрунтовує їх типо-видові ознаки, мету і завдання, що дало підстави у 2003 р. об’єднати дані книгозбірні у галузеву мережу. Питання становлення мережі освітянських бібліотек як системи науково-інформаційного забезпечення розвитку вітчизняної освітянської галузі знайшли відбиття у таких її публікаціях: «Інформаційне забезпечення інноваційно-освітнього процесу», «Освітянська галузь: проблеми бібліотечного забезпечення», «Перспективи розвитку системи інформаційного забезпечення освітянської галузі України», «Мережа освітянських бібліотек: соціальне призначення і функції», «Освітянські бібліотеки в інтелектуальному просторі України: соціальне призначення і функції», «Бібліотечно-інформаційне обслуговування освітян спеціалізованими фондами педагогічних бібліотек: історичні тенденції та перспективи», «Забезпечення інформаційних потреб вчителів: тенденції розвитку освітянських бібліотек», «Мережа освітянських бібліотек: шляхи розвитку та модернізації», «Стратегія розвитку освітянської бібліотечної мережі України» тощо. Водночас Павла Іванівна докладає значних зусиль до популяризації діяльності ДНПБ України, формування її позитивного іміджу, створення у суспільстві усвідомлення важливості бібліотек та ролі бібліотекаря як науково-інформаційного, освітнього працівника. У своїх наукових публікаціях, зокрема, у журналі «Бібліотечний вісник», «Педагогічній газеті», «Освіта України» та інших періодичних виданнях виходять її статті «Головна бібліотека освітян», «Державна науково-педагогічна бібліотека України: аспекти становлення», «Нова державна бібліотека – головна бібліотека освітянської галузі України», «Освітянська книгозбірня», «Храм книги – до послуг освітян», «Головна учительська бібліотека», «Про Державну науково-педагогічну бібліотеку України» тощо.

ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського розбудовувалась, розширювались напрями, поглиблювалась її діяльність щодо інформаційного забезпечення розвитку вітчизняної педагогічної науки, освіти та популяризації досягнень у галузі. Виявом великої честі й довіри до директора та колективу стала передача родиною видатного українського педагога В. О. Сухомлинського до фондів ДНПБ України його архіву, книг, статей з періодичних видань, матеріалів про педагога-гуманіста, зібраних родиною після його смерті. У бібліотеці було створено меморіальну кімнату-читальний зал фонду В. О. Сухомлинського, де нині представлено понад 3 тис. праць педагога, надрукованих 50‑ма мовами світу, велика колекція кіно-, фотоматеріалів про його життя та діяльність тощо. Під час урочистої передачі родиною В. О. Сухомлинського шляхетного дару бібліотеці, Павла Іванівна у своєму виступі звернулася до родини з проханням дозволити бібліотеці носити ім’я великого педагога. За пропаганду ідей В. О. Сухомлинського та сприяння втіленню його гуманістичної педагогіки у навчально-виховний процес закладів освіти України й відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 664-р. від 5 листопада 2003 р. ДНПБ України присвоєно ім’я видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського. До 90-річчя з дня народження В. О. Сухомлинського, яке у 2009 р. широко відзначала педагогічна громадськість, у вестибюлі головного приміщення ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського було встановлено пам’ятник педагогу-гуманісту, він є першим у м. Києві, а ідея його встановлення належить П. І. Роговій.

П. І. Рогова вважала, що бібліотека як наукова установа має випускати збірники наукових праць, у яких друкуватимуться статті за результатами НДР фахівців ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського та інших бібліотек України, тому 2008 р. розпочато їхній випуск.

Павла Іванівна була науковим керівником НДР, що здійснювала бібліотека, ініціатором і промоутером широкого спектру наукових здобутків бібліотеки. Такі її риси, як працелюбність, цілеспрямованість, послідовність і новаторство сприяли активному розвитку ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського та бібліотек мережі. Під її керівництвом були здійснені науково-дослідні роботи бібліотеки: „Концепція Державної науково-педагогічної бібліотеки України” (2000), „Створення, становлення і розвиток мережі освітянських бібліотек України (Х–ХХ ст.)” (2001–2005), „Теоретичні засади формування всеукраїнського інформаційного ресурсу з питань психолого-педагогічної науки і освіти  на базі  Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського” (2006–2010) та „Теоретичні та науково-практичні аспекти створення інтегрованого галузевого інформаційного ресурсу в Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського” (2011–2013), результати яких стали вагомим внеском у розвиток бібліотечної справи держави, освітянських бібліотек України і, які відображені у багатьох наукових статтях, збірниках. 2014 р. П. І. Рогова розпочала роботу над проектом „Організація і методика створення галузевих бібліотечно-інформаційних ресурсів для освітянської галузі України” (2014–2016), який, на жаль, їй не вдалося завершити.

Один із головних напрямів роботи бібліотеки – науково-інформаційний. У межах однієї з перших НДР «Створення, становлення і розвиток освітянських бібліотек України (Х–ХХ ст.)», науковим керівником якої була П. І. Рогова, з її ініціативи було розпочато багатоаспектний розвиток цього напряму, зокрема, засновано три серії бібліографічних покажчиків: «Видатні педагоги світу», «Академіки АПН України» та «Ювіляри АПН України», що надалі отримало свій розвиток у подальших проектах. Науковим редактором практично всіх бібліографічних видань була Павла Іванівна Рогова.

У 2005 р., підсумовуючи досягнення бібліотеки за 5 років, президент АПН України В. Г. Кремень у виступі на Всеукраїнській науково-практичній конференції в  ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, підкреслив, що за короткий час під керівництвом П. І. Рогової книгозбірня розвинулася як науково-дослідна установа з питань галузевого бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства, утвердилася як всеукраїнський науково-інформаційний, координаційний і науково-методичний центр мережі освітянських бібліотек МОН України і АПН України. За порівняно невеликий термін свого існування бібліотека знайшла своє місце в інформаційному просторі держави, стала визнаним лідером педагогічних бібліотек, національним галузевим книгосховищем, головним науково-інформаційним центром щодо інноваційного розвитку вітчизняної педагогічної науки, освіти і практики, координаційним, науково-методичним центром мережі освітянських бібліотек України.

Портрет П. І. Рогової був би не повний, якщо б ми не згадали ще одну вагому справу, яку започаткувала Павла Іванівна. У зв’язку з недостатньою кількістю бібліотечних кадрів в Україні, у 2003 р. вона ініціювала підготовку в Київському національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова фахівців за інтегрованою спеціальністю «бібліотекар-педагог», де викладала ряд бібліотекознавчих дисциплін, передаючи студентам не тільки знання, але й любов й відданість бібліотечній справі.  З 1.09.2005 р. їй було присвоєно учене звання доцента цього вишу. Бібліотечну практику студенти проходили, в тому числі, й на базі ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського.

Діяльність першого директора ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського високо оцінена МОН України, НАПН України, відзначена державними нагородами.

Слід згадати про значну громадську роботу, яку здійснювала П. І. Рогова. Вона була членом Президії АПН України, членом Президії Асоціації бібліотек України та Президії Української бібліотечної асоціації (із 1995 р., після установчої конференції Української бібліотечної асоціації, Павла Іванівна стає одним із засновників УБА; з 1999 до 2005 р. вона – голова секції освітянських бібліотек, протягом 1999–2005, 2009–2014 – член президії УБА). П. І. Рогова була член редакційної колегії часописів «Шкільна бібліотека плюс», «Класний керівник», «Директор школи, ліцею, гімназії», «Педагогічна газета» та ін., сумлінно виконувала обов’язки накового консультанта і редактора збірника „Наукові праці Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського”. Упродовж багатьох років П. І. Рогова брала участь в роботі клубу «Співоча родина», що діє при Київському міському Будинку вчителя, підтримуючи таким чином пісенний рух в Україні, культурно-мистецьке життя. Понад 10 років вона спільно з відомим українським літературознавцем Ф. П. Погребенником була організатором і ведучою циклу вечорів «Визначні жінки України» в цьому закладі.

За своє творче життя вона опублікувала понад 300 наукових праць, серед яких монографія, концепції, наукові статті у вітчизняних та зарубіжних виданнях, бібліографічні посібники.

Вважають, що романтик – особа, яка захоплюється героїкою, схильна до мрійливості, будує рожеві замки, сміливо вирушає у незвідане. Павла Іванівна, міцно стоячи на землі, вправно керувала вимріяною бібліотекою, опоетизовувала здавалося б рутинну бібліотечну професію, робила її цікавою, творчо змістовною, при цьому не втомлюючись дивувати оточуючих новими несподіваними ідеями, творчими планами й запалювати серця однодумців-колег, щоб підняти ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського та книгозбірень освітянської мережі на новий рівень. Здавалося б у простих речах Павла Іванівна бачила високе призначення, знаходила нові нестандартні рішення. Незважаючи часом на складні обставини, вона завжди йшла вперед, до визначених цілей, намагалася зробити життя яскравим, емоційно і позитивно насиченим.

Висока внутрішня культура, інтелігентність, творчий неспокій, працелюбність, наполегливість, енергійність, оптимізм, професійність і стратегічне мислення, а поруч з цим – небайдужість, товариськість, захопленість життям, любов до своєї справи і людей – ці риси характеру були притаманні Павлі Іванівні Роговій.

Відійшла у вічність Павла Іванівна 25 вересня 2014 р. Похована на Байковому кладовищі.

[1] Рева Н. М. Бібліографія художньої літератури і літературознавства на Україні. – К.: Вища шк. – С. 102.

*Підготовлено за публікаціями:

Романтик бібліотечної справи / Олексій Онищенко, Тетяна Добко // Павла Іванівна Рогова – вчений-бібліотекознавець, педагог, директор Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського : біобібліогр. покажч. / Нац. акад. пед. наук України, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського ; [упоряд.: Пономаренко Л. О., Ніколюк Л. І., Стельмах Н. А.,  Білоцерківець І. П.]. – Київ : [Нілан-ЛТД], 2012. – С. 9–28.

Відкриття / А. Лазаренко // Світло у вікнах : життя видатних людей / А. Лазаренко. – Київ : [Літопис –ХХ], 2003. – Ч. 2. – С. 310–323 : портр., фотогр.

Життя, як творчість : (пам’яті Павли Іванівни Рогової) / Лариса Пономаренко // Бібл. вісн. – 2014. – № 6. – С. 49–50.

Основні дати життя й діяльності П. І. Рогової

Нагороди та відзнаки

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8