Василь Назарович Каразін народився 30 січня 1773 р. в с. Кручик на Слобожанщині (тепер Харківська область). Батько, офіцер російської армії, походив з грецького роду Караджі, мати ­­– ­­­­з козацької родини Ковалевських. До 10 років Василь навчався в маєтку батька родини переїхала до Вільшани, де в будинку вітчима він часто зустрічався з Григорієм Сковородою. Дитячі спогади про це знайомства Василь Назарович проніс через усе життя.

Світогляд В. Н. Каразіна формувався під впливом творів Г. С. Сковороди та кращих європейських культурних традицій, що панували в приватних пансіонах Кременчука та Харкова, де він навчався до 17 років.

У січні 1791 р. Василь Каразін вступив на військову службу. У сержанта Семенівського гвардійського полку було багато вільного часу, отож він став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі – на той час найкращому вищому навчальному закладі Росії, де здобув грунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини, оволодів основними європейськими мовами. Восени 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу, щоб «вивчати Росію і займатися точними науками». Він оселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився з кріпосною дівчиною. Кілька років Василь Назарович жив замкнуто, ведучи наукову роботу і практично не виїджаючи за межі повіту.

Переконаний «західник», В. Н. Каразін мріяв назавжди виїхати за кордон, щоб «серед просвіченого суспільства… живити свою мораль». Та для цього необхідно було мати спеціальний дозвіл. Спроба втекти без дотримання формальностей закінчилася невдачою. 3 серпня 1798 р. В. Н. Каразіна, його вагітну дружину та слугу Остапа схопили й посадили на гаупвахту міста Ковно. Випереджаючи офіційне донесення, Василь Назарович написав листа до імператора з поясненням своїх намірів і передав його естафетою. Після письмового звернення до Павла І він отримав посаду в державній скарбниці. Служба потребувала постійної роботи в Московському та Петербурзькому архівах і педагог використовує цю обставину для збирання метеріалів з історії Росії.

Після коронування Олександра І В. Н. Каразін пише імператорові листа. В цьому листі, серед першочергових заходів, які б сприяли процвітанню країни, він бачив відміну кріпосного права, поширення землеробства на степні простори і створення умов для добровільного переселення туди селян, сприяння розвиткові промисловості й ремесла…

Листа було передано анонімно, однак авторство стало відомим. Олександр І поставився до послання прихильно, і в 1802 р. В. Н. Каразін обійняв посаду правителя Головної управи шкіл у Міністерстві народної освіти, створеному, на думку деяких дослідників, з його ініціативи. У цьому ж році за дорученням уряду він розпочав роботу над проектом організаціх народної освіти в Росії, в якому передбачав значне разгалуження мережі парафіальних училищ намагаючись наблизити їх о практичних цілей країни й запитів широких верств населення.

Збереглися документи, які свідчать, що 18.04. 1802 р. уряд сформував комітет для перегляду статутів двох Петербурзьких академій і Московського університету. Членом комітету став і В. Н. Каразін. Згідно з постановою Головного управління училищ йому було доручено скласти проект загального статуту університетів. Розроблені Василем Назаровичем положення стали основою для статутів Вільненського, Московського, Дерптського, Казанського, Харківського та інших університетів.

Уже перший, затверджений імператором, пункт Статуту передбачав утворення у складі університету наукових товариств як метематичних, так і філологічних наук. Статутом вищому навчальному закладові надавалася широка автономія (аж до суду над його членами).

Найбільшим досягненням В. Н. Каразіна на ниві просвітництва стало відкриття Харківського університету. Взагалі вибір цього невеликого провінційного міста – то особиста заслуга видатного харків’янина.

29 серпня В. Н. Каразін виголосив свої «Положення про Харківський університет», де в 46 параграфах детально описав структуру майбутнього навчального закладу, його матеріальну базу, визначив джерела фінансування, шляхи набору студентів.

Структуру і профіль університету вчений розробив самостійно й оригінально, відкинувши схоластичні традиції німецьких університетів, що панували в тогочасній Європі. Передбачалося поетапно відкрити в університеті 9 відділень. Спочатку, на думку вченого, доцільно було б відкрити відділення загальних знань і приємних мистецтв. На першому студенти мали вивчати мову, математику, географію, фізику, історію. Приємні мистецтва охоплювали малювання, музику, танці, фехтування, верхову їзду, деякі види ручних робіт.

Після трьох років роботи цих двох відділень планувалося розширити матеріальну базу та збільшити кількість викладачів, передбачалося відкритті ще 5 відділень: громадянських ( з підготовки чиновників усіх ланок державного управління), військових і лікарських знань, цивільних мистецтв (архітектура, механіка, землеробство), теології.

І лише тоді, коли будуть виховані студенти, здатні до наукової роботи, Каразін планував відкрити мистецьке відділення та відділення з підготовки фахівців вищої кваліфікації різних спеціальностей. При університеті передбачалося заснування таких середніх навчальних закладів, як «Училище сільського домоведення» та «Школа ремесла».

Таким чином, це мав бути цілий комплекс навчальних закладів з підготовки кадрів для державного апарату, вчителів, наукових працівників, спеціалістів для промисловості й сільського господарства. Студентів планувалося набирати з молоді, яка закінчила Харківське, Курське, Чернігівське, Полтавське та інші училища сусідніх губерній.

Лише 24 січня 1803 р. ціною величезних зусиль В. Н. Каразіна уряд видав указ, яким дозволяв відкрити університет. Долаючи опір харківського губернатора та урядових чиновників, Василь Назарович особисто зібрав близько 3000 примірників цінних книг, лабораторне обладнання, посібники, закупив за кордоном нову друкарню й виписав майстрів.

Проте в червні 1804 р., коли підготовчі роботи вже майже завершувалися, В. Н. Каразіна звинуватили у використанні державних коштів без дозволу начальства та позбавили права втручатися у справи університету. Переконавшись у несправедливому ставленні до себе імператора, Василь Назарович подає прохання про звільнення зі служби в Міністерстві освіти. Втративши посаду, заробіток, відштовхнутий усіма в Петербурзі, він продає… останій перстень, щоб повернутися до свого маєтку.

Уже без В. Н. Каразіна зусиллями професорів І. Ф. Тимківського та І. С. Рижського, 17 січня 1805 р. було відкрито університет. Пригнічений В. Н. Каразін навіть не приїхав на церемонію. Однак у серпні 1811 р. Рада Харківського університету обрала його почесним членом. Нині університет носить його ім’я свого засновника.

Хоча й відсторонений від громадської діяльності, В. Н. Каразін до самої смерті лишався відданим своїм просвітницьким принципам, продовжував висувати нові наукові ідеї, наскільки мав змогу, сприяв поширенню знань серед народу. Про його наміри яскраво свідчить організація навчання сільських дітей у селі Кручик. Заснована ним ще на початку ХІХ ст. початкова школа впродовж тривалого часу була єдиною на всю Слобожанщину.

Для школи селяни побудували велику хату. Заняття проводили місцевий священик і вчитель, праця якого оплачувалась коштом сільської громади. Дітей тут навчали читання, краснопису, арифметиці, хорового співу. Василь Назарович укладав підручники з читання, систематично спостерігав за ходом занять, вів з дітьми бесіди. Найкращих учнів заохочував подарунками, керував роботою школи.

В. Н. Каразін вважав, що освіта допоможе селянам стати культурними господарями, сприятиме поліпшенню їхнього життя.

Діти, які закінчували школу, могли навчатися в повітовому училищі. Найздібнішим учням В. Н. Каразін надавав волю за умови, що вони з часом відшкодують йому вартість 2000 робочих днів.

Беручи до уваги надзвичайну роль освіти для розвитку народу й держави, В. Н. Каразін надавав великого значення освіти й вихованню жінки–матери – першої вчительки дитини. На його думку, дитина тільки тоді отримає добре виховання, коли грамотною і освіченою буде її мати.

На думку педагога, вміння читати й писати принесе селянам добробут і процвітання, а освіта ж дворян – розвиток і престиж держави.

Після виходу у відставку Василь Назарович не залишався осторонь громадського життя свєї країни. В листах до Олександра І та урядовців він закликав розпочати поступово звільняти селян з кріпосницької залежності, боротися з казнокрадством, дбати про підвищення бойової моці армії і флоту.

26 листопада 1820 р. В. Н. Каразіна заарештували й відправили до Шліссельбурзької фортеці за звинуваченням у підбурюванні до збройного повстання. Вченого протримали у фортеці майже шість місяців. Навесні 1821 р. його відправили під нагляд до власного маєтку.

Будучи людиною творчою, енергійною, з активною життєвою позицією, Василь Назарович надзвичайно болісно сприймав свою відірваність від громадського життя країни. Йому не дозволяли обіймати навіть незначні посади.

Видатний український учений усе життя свято вірив, що могутнім може бути тільки народ, озброєний знаннями. Йому не вдалося реалізувати більшість своїх просвітницьких задумів, та одним лише заснування Харківського університету Василь Назарович Каразін назавжди ввійшов в історію україської освіти.

Систематично й безперервно вчений проводив науково–дослідну роботу, перетворивши село Кручик у справжню лабораторію. Там він уперше в Україні відкрив метеорологічну станцію, вивів перший на Харківщині морозостійкій сорт абрикоса, удосконалив метод виробництва селітри, виготовляв м’ясні консерви, розробив конструкцію молотарки, експериментально доводив можливість використання електрики верхніх шарів атмосфери.

Наприкінці життя у Василя Назаровича виникла думка перетворити Крим на європейский центр виробництва. В Ялте вчений застудився, однак поїхав до Миколаєва, де працював його син. Там і помер 4 листопада 1842 р. В Миколаєві його й поховали.

 Пироженко Л. В. Каразін Василь Назарович / О. В. Сухомлинська // Українська педагогіка в персоналіях: навч. посібник для студентів ВНЗ: у 2 кн. Кн. 2. ХХ століття / за ред. О. В. Сухомлинської. – К.: Либідь, 2005. – С. 225-230