Григорій Силович Костюк народився 5 грудня (н.ст.) 1899 року в селі Могільне Херсонської губернії (тепер Гайворонського району Кіровоградської області) у селянській родині. Під час навчання в початковій школі хлопець виявив непересічні здібності , через що батько спромігся віддати 16-річного Григорія для продовження освіти до відомого приватного навчального закладу – колегії Павла Галагана, заснованої в Києві ще в 1871 році українським громадянським діячем Григорієм Галаганом. Цей заклад набув широкої популярності завдяки своїм талановитим педагогам(мовознавцю і фольклористу П.Г. Житецькому, літературознавцю та етнографу В.П. Науменку, відомим художникам М. І. Муращку, і М.К. Пимоненку), прекрасній бібліотеці, багатій матеріально-навчальній базі, що в сукупності забезпечувало вихованцям високоякісну освітню підготовку.

У 1919 році, закінчивши навчання, Григорій Силович почав учителювати в рідному селі. А через рік вступив на філософсько-педагогічний відділ Київського вищого інституту народної освіти. Ще студентом він починає викладати математику в київській трудовій школі № 61ім. І. Франка, яка була в той час досвідною школою Наркомосу України. У 1923 році, його як випускника вузу призначають директором цієї школи. Молодий педагог поєднував керівництво навчальним закладом із науково-дослідною роботою в аспірантурі за спеціальністю «психологія». По закінченні аспірантури (1928) успішно захистив кандидатську дисертацію.

У 1924 році побачила світ перша наукова праця Г.С. Костюка – стаття «Математика в трудовій школі(з досвіду київських трудшкіл за 1923-1924 рр.) », присвячена методиці викладання математики. Це було одне з перших у радянській педагогічній психології досліджень проблеми психологічного складника навчання математики, оволодіння якою автор розглядав як необхідну умову формування в учнів логічного мислення, таких умінь і навичок, які б допомагали успішному засвоєнню низки інших навчальних програм. Молодий учений висловився за оновлення методів викладання математики з тим, щоб «зробити живим викладання дисципліни, яка славилася сухістю і мертвістю».

У тогочасній українській науці про дитинство активно здійснювалася розробка та удосконалення тестів. Були створені тести з українського правопису, суспільствознавства, математики, тестовим методом вивчався стан розумового і фізичного розвитку, спрямованість дитячих інтересів та ідеалів тощо. Саме на розробку цієї актуальної проблеми й були спрямовані пошуки молодого вченого.

У праці «Про порівняльну вартість зорового і слухового способів тестування успішності учнів» (1928) Г.С. Костюк тлумачить результати порівняльного аналізу цих способів на основі проведеного ним експерименту, під час якого досліджувався різний рівень засвоєння змісту питань, суб’єктивне бачення складності питання, врахування феномену запам’ятовування під час проведення повторних тестів, питання добору різнорівневих за складністю завдань тощо.

До праць раннього періоду творчості Григорія Силовича належать статті про явище другорічництва у трудовій школі й засоби його запобігання шляхом організації додаткових занять («Масове другорічництво міської школи», 1930; «Організація додаткових занять з неуспішними учнями у школі», 1934). Вчений аналізує такі психологічні аспекти невстигання, як мотивації, різнорівневість навчальних можливостей школярів, їхньої працездатності.

У висновках до порушеної проблеми Г.С. Костюк узагальнює причини другорічництва школярів: нерозвиненість словникового запасу, бідність уявлень, низьку стійкість уваги, невисоку працездатність. Важливим є те, що вчений не зводить навчальну працездатність до функції інтелекту, а трактує її, як «функцію цілісної особистості». Він вважає доцільним формуванням класів за рівнем підготовки, за станом загального розвитку, що сприяло б попередженню їхнього невстигання. Це положення згодом, уже 70-80 роки, реалізувалося в процесі комплектації класів вирівнювання.

На початку 30-х років, коли влада розгорнула наступ на педологію, а згодом і знищення її як науки, майже всі вчені, причетні до неї, зазнали нищівної критики та репресій і змушені були переорієнтувати тематику й напрями своїх досліджень. У цей час Г.С. Костюк зосереджується на викладацькій діяльності: з 1930 р. працює на кафедрі психології Київського педагогічного інституту, яку згодом очолив, і паралельно керує відділом психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки. У 1935 р. йому було присвоєно вчене звання професора.

Важливим явищем у передвоєнному науковому житті України стала публікація (1939) першого підручника з психології для педагогічних вузів за редакцією Г.С. Костюка, який написав до нього передмову і 16 із 20 розділів, що розкривають історію розвитку , сучасний стан і методи психологічної науки , проблеми людської свідомості і процесу мислення, питання психічних властивостей особистості. Концепція цього курсу базувалася на вченні І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, на ідеї соціальної обумовленості людської психіки та її розвитку в процесі діяльності.

У 1940-1941 роках вийшла з друку низка статей ученого, де порушувалися питання умов і рушійних сил психічного розвитку дитини, аналізувалося співвідношення спадковості, середовища й виховання у цьому процесі. На думку психолога , природні задатки ще не визначають сутності майбутніх психічних особливостей індивіда, а виступають лише певні потенції, що реалізуються під впливом природного і суспільного середовище. Автор наголошував, що реалізація потенцій кожної дитини залежить від того, як дорослі організують її життєдіяльність, основним спрямуванням якої має бути засвоєння досягнень науки, мистецтва, культури.

Під час війни Г.С. Костюк перебував в евакуації: спочатку в Сталінграді , де очолював кафедру психології і педагогіки місцевого педінституту, а згодом в Кзил-Орді (Казахстан), де працював професором в Об’єднаному українському державному університеті.

Після визволення Києва восени 1943 р. вчений повертається додому і продовжує завідування кафедрою психології у київському педінституті ім.. О.М. Горького і роботу в НДІ педагогіки. В цей час він домагається створення окремого науково-дослідного інституту психології , який і очолить у жовтні 1945р., залишаючись його незмінним директором до 1973 року. Під його керівництвом інститут психології України, що нині носить ім’я вченого, став визнаним центром теоретико-методологічних і прикладних досліджень психологічних проблем мислення, та інтелектуальних здібностей керівництва психічним розвитком особистості, професійного самовизначення молоді, творчості тощо.

Інтенсивну роботу з організації психологічних досліджень Г.С. Костюк поєднував із підготовкою психологічних кадрів. Його підручники для вузів «Психологія» і «Вікова психологія» (1976) довгий час лишалися провідними в підготовці вчителів. Учений зробив помітний внесок у формування в України наукових кадрів вищої кваліфікації – аспірантів і докторантів, які згодом утворили його наукову школу і продовжували дослідницькі традиції вчителя.

З 1972 р. Г.С. Костюк переходить на завідування лабораторією психології особистості в Науково- дослідний інститут психології і паралельно керує Київською лабораторією розвитку мислення школярів, що була філією інституту загальної і педагогічної психології АПН СРСР, дійсним членом якої вченого було обрано ще у 1966 році.

Величезна суспільно-педагогічна діяльність видатного діяча поєднувалася з напруженою науково-дослідною та експериментальною роботою. У повоєнний час Г.С. Костюк опублікував понад 200 праць із широкого кола питань загальної, дитячої і педагогічної психології.

Упродовж майже тридцяти років Григорій Силович розробляв концептуальні положення проблеми особистості, яку вважав провідною і однією з найскладніших не лише у психології а й у філософії, фізіології, педагогіці, політиці тощо.

До розробки своєї концепції він підходив з діалектико-матеріалістичних позицій: розглядав індивіда «як природну і разом з тим суспільну істоту» і ставив завдання її комплексного вивчення. В доповіді на Всесоюзному симпозіумі з проблем психології (1970), яка була згодом опублікована під назвою «Проблема особистості у філософському і психологічному аспектах»(1971), вчений узагальнив своє трактування проблеми. Він зазначив, що особа стає суспільною істотою та особистістю поступово, у процесі формування її свідомості і самосвідомості, у процесі утворення психічних властивостей , які внутрішньо визначають її поведінку, роблять її здатною брати участь у суспільному житті, виконувати певні суспільні функції. На думку психолога, «об’єктивна суспільна сутність особи завжди реалізується завдяки суб’єктивним психічним засобам». Водночас психічна діяльність особистості реалізується системою нейрофізіологічних механізмів, залежних у свою чергу, від функціонування тих систем організму , які відповідають за реалізацію складників психічної діяльності та психічних властивостей людини.

Але, наголошує Г.С. Костюк, «…. психічне не тільки реалізується фізіологічним, але змінюється так чи інакше залежно від особливостей функціонування фізіологічних механізмів».

Г.С. Костюк активно займався психологічним аналізом індивідуальних відмінностей психічної діяльності дітей, проблемою здібностей учнів і розробкою індивідуальних підходів до них. Заперечуючи будь-яке ототожнення здібностей з природними задатками, він виступав і проти нехтування останніми в розвитку здібностей. Вчений є автором розробки структурного аналізу людських здібностей у процесі навчання і праці, рекомендацій з педагогічного керівництва розвитком здібностей дітей.

Важливим чинником забезпечення всебічного розвитку особистості Григорій Силович вважав працю, що поєднує в собі здобутки людства в усіх зв’язках і стосунках і сприяє становленню особистості. Зазначаючи, що «в праці розкриваються здібності і таланти людей, геній людини», вчений обґрунтовує взаємозв’язок розвитку особистості й навчання через працю. На його думку, розвиток потреб і здібностей людини най успішне здійснюється в умовах поєднання навчання і праці, коли вони виступають як різні способи вияву єдиної, цілісної життєдіяльності особистості. Праця в житті молоді сприяє розширенню взаємовідносин індивіда з середовищем, бо породжує багато тих пізнавальних запитань, над якими школярі замислюються на уроках фізики, хімії, біології та інших дисциплін; одночасно праця з джерелом фактів, які учням необхідно з’ясувати.

Дуже важливим внеском Г.С. Костюка в науку є праці з історії психології. У 1952-1959 роках за його редакцією були видані чотиритомні «Нариси з історії вітчизняної психології». Вченому належать ґрунтовні , узагальнюючого характеру, передмови до праць з історії психології 16-19 ст. він неодноразово зазначав, що знання витоків, освоєння класичної спадщини є важливою передумовою розвитку науки. У його власному творчому доробку – низка статей, де аналізуються психологічні погляди видатних просвітителів і діячів культури – М.В. Ломоносова, Г.С. Сковороди, О.М. Радищева, В.Г. Бєлінського, О. І. Герцена, Т.Г. Шевченка, О.М. Горького. Він звертається також до наукової діяльності І.П. Павлова, М.М. Ланге, І.М. Сєченова, досліджує питання російсько-українських зв’язків у процесі вітчизняної психологічної думки, а також згідно з заідеологізованими вимогами радянської доби висвітлює психологічні погляди класиків марсизму-ленінізму. Провідне місце в історіко-психологічних розвідках Г.С. Костюка займала творча спадщина К.Д. Ушинського, якій він присвятив п’ять публікацій і був одним із перших дослідників психологічних ідей педагога. Високо оцінюючи внесок К.Д. Ушинського в психологію, Г.С. Костюк назвав автора «Педагогічної антропології» основоположником вітчизняної педагогічної психології.

Спадщина Г.С. Костюка відіграла істотну роль у розробці провідних ідей радянської психології і донині залишається прикладом поєднання високого теоретичного рівня досліджень з їхньою прикладною спрямованістю.

Помер Г.С. Костюк 25 січня 1982 року, похований у м. Києві. Творчі надбання Г.С. Костюка висвітлювалися й досліджувалися вітчизняними науковцями, проте спадщина вимагає іще широкого вивчення.

Дічек Н. Костюк Григорій Силович / Н. Дічек // Відкритий урок. Плеяди. -2008. – №3-4. -С. 58-63.