НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ
ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Бібліотека це дзеркало і джерело духовної культури

Image
04060, Київ, М.Берлинського, 9 380 (44) 467-22-14 dnpb@i.ua Мапа проїзду
A A A

Лев Биковський Книжна торгівля на Україні

Лев Биковський

Книжна торгівля на Україні*

Дана праця, що зберігається в Архіві НБУВ і датована 1919 p.,   є першою спробою виділити українську книжкову торгівлю в окрему галузь, і, фактично, є першою науковою розробкою з цієї теми в українському книгознавстві. Автор, відомий вітчизняний учений, відновлює історичну справедливість щодо розвитку цієї галузі української книжкової справи, історія якої сягає часів Київської Русі, підкреслюючи особливість поступу книгарництва в Україні1

 

Стародавні церковні книги, що заступали колись хатню лектуру, мають на своїх полях не раз дуже інтересні записи колишніх своїх власників та читачів, і ті записи проливають багато світа на колишню книжну справу. Тут власник книги або фундатор, що надавав її до якогось храму, зазначав своє імя, рік і принагідний випадок купівлі книги, зазначав виплачену за книгу ціну, а до того всього часом додавав згадки про якісь визначні події в природі, у відносинах горожанських, у військовому житті і.т.д. Часами ті записи обіймають широку сферу життя, закіньчуються (майже постійно)страшною погрозою судом Божим тому, хто би зважився відібрати ту книгу від обдарованої нею церкви; коли ж книга переходила з одних церковних рук до других, то це відзначалося новою припискою на ній же самій. По сіх записах часом можна прослідити всю історію книжки, яка виглядає не раз дуже інтересною2.

Таким чином ми часто зустрічаємо записи, де говориться, що книга була проданою або купленою тим-то, тоді-то і за те-то.

Звідтиля можна гадати, що купівля й продаж рукописних книг на Україні-Руси почалися дуже рано, мабуть, з самого з’явлення книгописання в нас. Але спочатку се мало характер цілком приватної справи. Князі, єпископи та старшини замовляли на певних умовах грамотіям написати їм ту чи іншу книгу і книгописець виконував сю працю. В старовину, коли на книгописання дивилися у нас, як на боговгодний вчинок і коли писали книги переважно ченьці-аматори, на Руси була дуже розповсюдженою безплатна переписка книг. Записи про те, що книгописець працював «без мзды»,трапляються частенько на наших старовинних книгах. Але трохи згодом, напр. з XY – XYI вв. сей порядок трохи міняється й уступає місце другому3.

З протягом часу, коли грамотність значно розповсюдилася на Україні-Руси і коли зросла потреба в книгах як богослужебних, так і «четіихъ», збільшилася в нас і кількість книгописців. Поруч з ченьцями і духовними особами, котрі працювали часто для власних потреб, часто ж для других, в імя подвигу, ми бачимо тепер книгописців-спеціялистів, книгописців-ремісників, котрі писали книги задля заробітку. Такі книгописці-ремісники працювали або самостійно, поодинці, або ж їх збирали докупи певні особи, які наймали їх для писання книг. Се робили головним чином князі та єпископи.

Ще пізніше ми бачимо, що на рукописні книги у нас почався такий попит, в великій кількості, що перепискою їх почали займатися приватні особи, котрі, очевидно, писали книги з виключною метою – продажу їх. Таким чином книги зробилися у нас не річчю благочестивого вжитку, котрі коштували дорого і котрі могли набувати й збирати у себе у великій кількости примірників меценати та аматори, але іменно предметом купівлі й продажу. Попит на книжку, звичайно, викликав і пропонування. Почали зявлятися не тільки при монастирях та княжеських палацах і архієпископських домах, але й по містам книгописьці-ремісники, котрі займалися писаннєм книг для продажу. Сі так звані вольні переписчики писали книги й торгували ними. Можливо, що по містах, де працювали такі книгописьці, могли істнувати спеціяльні крамниці, в яких зосереджувалася книжна торгівля. Ми знаємо, що такі крамниці істнували і в старовинному греко-римському світі, і на заході Європи в XY – XYI вв., так само, як були вони в нас трохи пізніше.

Але треба сказати, що переписка книг для продажу, по замовленню призвела до упадку саме мистецтво книгописання. Перші книгописьці відносилися до своєї праці з побожністю, працювали поволі, уважно і красиво. Вони не були зацікавлені в швидкости праці, тому писали книги порівнююче поволі. А пізніше книгописьці-ремісники турбувалися головним чином про свої власні інтереси. Вони бажали як можна швидче, більше написати і найбільше заробити. Наслідком такого відношення були пропуски, неправильно писані слова, і взагалі почали писати недбало й некрасиво, Таке зіпсовання рукописних наших книг було наслідком змінившихся умов староукраїнського книгописання і се було одною з найважніших причин, які заставили ввести друкарство на Україні.4

З введеннєм друкарства і розповсюдженням його на Вкраїні на початку XYII в. книжна справа набрала ще більшої ваги. Книжна торгівля на Україні у звязку з побільшенєм кількости книг прийняла досить значні розміри.

Купувалися книжки звичайно там, де й друкувалися – у Київі, Львові, в Почаєві. Природнім осередком для книжної торгівля був Київ, де книжки продавалися в Лаврській друкарні та у приватних торгівлях, які мали не лише книжки, видані у Київі, а й ті, що вийшли по иншіх місцях – у Львові, Чернігові, Москві. Київ постачав книжки на всю Україну, на Москву і навіть в полудневі слов’янські краї, одначе з ним завше конкурував Львів з своєю Ставропігійською друкарнею.

Львіські видання теж розходилися всюди по Україні, Білорущині, Литві, Угорщині, Сербії, Молдавії, Московії, Греції й Палестині. Між Київом та Львовом був постійний обмін книжками, а під час козацьких війн, коли видавництво у Київі було припинилося, львівське брацтво найбільше продавало своїх книг саме у Київі.  Який великий попит мало Львівське брацтво на книги, видко з того, що в 1645 р. за рік брацтво взяло було за свої книжки 3948 золотих і 2 гроші, а в 1690 році було продано книжок на 17517 зол. й 13 грошей.

Окрім цих більших друкарських осередків, в старій Україні значною книжковою продукцією для релігійних потреб визначався Почаїв, який був значним культурним осередком, дякуючи своїм школам та святиням. Тут 1722 р. стався центр видавництва спеціяльно греко-католицького, після поправи книжок, зробленої з постанови Замойського Собору 1720 р. В Почаїві можна було набувати і видання чужі, тільки не в Почаївській друкарні,  а у зайшлих крамарів, особливо під час відпусту 15 серпня. З записів видно, що книги продавалися ще в Кам’янці і не тільки під час відпустів, а постійно, теж в Уманю у василиян, і всюди по ярмарках, та відпустах – в Меджибожі, Пиляві, Тростянці5.

Таким чином, ми бачимо, що, як і тепер, не досить було видрукувати книжку, треба було вміти ще пустити її в люде, знайти для неї читача, потрапити під слушну годину «на доброго комісіонера» покупця. Книгарі, добуваючи собі шматок хліба, пробивали разом з тим і шлях друкованому слову, проваджуючи його часами у дуже далекі краї.

Як ми вже знаємо, осередками книжної торгівлі на Україні були ті міста, де цвіла видавнича робота – в першу чергу Львів та Київ. Але Львів мав тут перевагу до половини XYII в., а потім українським книжковим ринком заправляє Київ, з Печерської Лаври, яка посилає цілі транспорти книжок у Львів, в Сучаву, Вільну, в Москву та в українські манастирі. І всюди ті книги приймалися залюбки, лиш на Москві до них завше чіпляли ся урядовці й духовенство, знаходячи там єретицькі думки.

Проте в Московщині з якогось часу київські друки (видані з благословенством патріарха) мали дуже великий попит, тому в Москві Лавра за київським зразком запровадила навіть книжну комору й крамницю, і то була в тому краї перша книгарня. Пізніше таку книгарню заложила Лавра і в Петербурзі, провадячи туди книги бочками з числа тих, що друкувалися по московських зводах. З Лаврою конкурували київські воїводи (москвини), що так само скуповували тут у Київі й спроваджували на Московщину цілі вози книг в царську казну.

Як саме було організовано продаж книжок при самій Лаврі у Київі – не знати; видко лише, що тої одної комори й книгарні для Київа було не досить, і з Лаврою конкурували з XYII в. ще й книгарня при митрополиті, від якої Лавра була сепарована своєю ставропігією. Ця конкуренція доводила навіть до різких сутичок з Лаврою. Так було, напр., за митрополита Тимотея Щербацького в р.1753 – 1754.

Крім того, торгували книжками з XYII в. в Брацтаві де була Академія. Тут трималися на складі твори тодішніх наших вчених, а також набувалися закордонні видання в чужоземних мовах. Закордонну торгівлю Київ провадив тут з Польщею, чехами, прусами, Австрією, Волощиною, Голландією та иншими краями через бреславльських та липських купців, що були одночасно й Академічними агентами по друкуванню за кордоном творів українських вчених, писаних по чуженецькому. Академія, як відомо, задовольняла розумові інтереси ширшого громадянства і мала величезну бібліотеку, яказгоріла в 1780 р. Один час Академія клопоталася про запровадженнє власної друкарні і постійно, особливо після згаданої пожежі, дбала про вимін та придбання книжок для себе і для кожного, хто бажав її в тім інтересі використовувати. Тим шляхом до рук київських читачів діставалися ріжні закордонні новини.

Маємо відомості також про те, що торгували книжками і при Київському магістраті. Особливо це практикувалося в останню добу його істнування.

Нарешті, згадати треба і про приватних київських книгарів, про яких скупі звістки подають часами приписи на старих друках; наприклад, в одні Євангелії (1717  року, Москва) Каменецького церк.-археологічного т[оварист]ва приписано: «Василь Швець житель Немировський купил у панаЛепяти-крамара и жителя Києвского». Приписка в другій книзі з тої ж збірки, але ранішої пори, згадує купців Вербченків. Ці випадкові звістки про місцевих книгарів у Київі сповнюються ще одною про антикварну торгівлю на Подолі, де звістно, що скуповувалися й продавалися старі і рідкі книги. Звістку цю подає відомий Ілля Тимковський, що пробував у Київі під час своєї академічної науки р. 1784 – 1789.

Чи був, одначе, той антиквар книжником, того згадана звістка не роз’яснює; але Тимковський додає при тім, що була ще в городі крамниця з книгами якогось Гарбура, через котру провадилася й комісова передплата на чужомовні книжки, та ще знаємо з того самого джерела про періодичні наїзди до Київа (щороку) італійців з Льомбардії «з крамницею латинських та французьких книжок, естампів і шкільних підручників малярських, кунштів і матерьялів», а при академії Тимковський знає ще свого комісіонера, що постачав книги для професорів [і] студентів. Згадки про книжну продаж у Київі дає також і Маркович; тим то й подорожники по Україні XYIII в. свої потреби в книжці задовольняли в Київі. Серед кількох книгарень, що були тоді у Київі, одна мала многообіцяючий напис «Cabinetde Lechture».

Так було в XYIII в. Одначе XIX вік приніс тут деякі зміни, до яких найбільше спричинився занепад Лаврської друкарні, що наступив під впливом репресій й вимушеного збочення її до специфічно-церковного напрямку, вкорочення прав Київського міщанства та, нарешті, пожежа 1811р., що винищила зовсім тодішній торговельний осередок Подолу. По пожежі справа стала так, що торговельні діла зосередитися мусіли на «Печерському», а потім на «Новому місті», через те в ті місця мали перенестися й книгарні. На «Печерському» згадує книгарню Долгоруков в 1817 р.

Але то вже були не чужоземці і не купці з київських давніх фамілій, а московські зайди, що заселювали цілу Московську слободу на Печерському. Коло самої дзвіниці Миколаївського собору стала тоді книжна комора бр. Літових, яка забрала до своїх рук весь місцевий книжний ринок; там же була ще книгарня Шепанського – видко, з місцевих недобитків, до котрих треба зачислити й того Лапицького, що його заклад перекупили собі бр. Літови.

Торговельний знак Літових на одній з книжок київського музею має напис: «Торговля Литова рядом съ Магистратом и около Никольского собора». Це свідчить, що на відбудованому Подолі теж зявилася крамниця Літова, ще одна книгарня тієї ж фірми містилася на Хрещатику біля нинішньої вул. Трьох Святих в будинку, де нині європейська гостинниця.

Заклад Літових був покладений на широкий копил; він конкурував з петербурзькими, московськими, варшавськими фірмами, дякуючи своїм тісним стосункам з осередками книжного діла й наїздом до столиць, до Галичини й ріжних міст та містечок в Україні, де були польські й російські друкарні (Житомир, Кремінець, Могилів-Под., Бердичів, Махнівка) й де Літови продавали свій крам і добували собі ріжні новини,

В половині XIX віку фірму Літових було, одначе, зліквідовано; вона перейшла до бр. Оглобліних, дуже поважний колись-то заклад, який довгий час успішно змагався з польським видавцем І.Завадським, що р. 1841 відчинив у Київі книгарню чужомовних книг із книгарнею Глюксберга та купця Федорова (на Подолі). Року 1859 зявилася ще нова фірма Ідзіковського, що попріч комори Оглобліна істнує донині. Оглоблін, а рівно ж Глюксберг та Ідзіковський продавали також і українські книжки (друковані в Київській університетській друкарні, Давиденком й инш.), але власне українська книготоргівля зачинає свою історію пізніше6. А саме з 1897 року, коли відкрилася на Безаківській вул. ч.8 перша українська книгарня під назвою «Українська книгарня» (Киевская старина).

 

 

* Надруковано: Бібл. вісн. – 1997. – № 1. – С. 30–32.

1 Друкується вперше. Збережено стилістичні й мовні особливості

  1. Широцький К. проф. Церковні стародруки. стор. 809. Книгарь. ч.14 за 1918 р. жовтень.
  2. Титовъ Д.И. проф. Очерки по исторіи русскаго книгописанія и книгопечатанія. стор. 44. Київ. 1910р.
  3. Там само. стор. 30–36
  4. Широцький К. проф. Церковні стародруки. стор. 810–811. Книгарь. ч.14 за 1918 рік.
  5. Широцький К. проф. Продаж книжок у давньому Київі. стор. 1097–1102. Книгарь. ч.18 за 1919 рік.