МАРІЯ МОНТЕССОРІ  (народилась – 31.08.1870, м. К’яравалла; померла –  06.05.1952, м. Нордвейк-ан-Зе, Ні­дерланди) – відомий італійський педагог, лікар. Створи­ла власну оригінальну систему виховання і на­вчання дітей дошкільного і молодшого шкільно­го віку. В 1894 р. закінчила Римський університет, через два роки отримала вчений ступінь, і стала пер­шою в Італії жінкою – доктором медичних наук (1896), професором гігієни у Вищій жіночій школі (1896 – 1906). Практичну діяльність розпочала в дитячій психіатричній клініці (1895 – 1898), де під впли­вом ідей Ж. Ітара та Е. Сегена, які займалися про­блемами розвитку дітей з відхиленнями, розроби­ла власний метод розвитку органів чуття в розу­мово відсталих дітей.

     У 1899 – 1901 р. працює в Ортофреничній школі, яка готує викладачів спе­ціальних шкіл для дітей з фізичними та розумови­ми вадами. Її педагогічна система базувалася на ідеях віль­ного виховання, тобто дитиноцентризму, непри­пустимості насилля над дитиною, поваги до її осо­бистості. Провідною тезою М. Монтессорі є думка про те, що існує особливий світ дитинства і що розвиток ди­тини підпорядковується законам природи. Пер­ший дошкільний заклад – „Будинок дитини” Монтессорі відкрила в 1907 році в Римі (Італія). Досвід роботи дошкільних закладів був узагальнений в книзі „Метод научной педагогики” (1909), яка викликала жвавий інтерес не лише в Італії, а й за її межами.

      Намагаючись розвивати навчання і вихован­ня з наук, позицій, М. Монтессорі поклала в основу своїх педагогічних пошуків фундаментальні принципи експери­ментальних наук, а дошкільні заклади оцінювала як лабораторію для вивчення психічного життя дитини. На її переконання, педагог у дошкільному закладі – це спостерігач-експериментатор, який має ретельно розпланувати навчальну та ігрову ситуа­ції, дидактичний матеріал, а також максимально точно оцінити отримані результати. Основою на­вчально-виховного процесу в дошкільному закладі, за системою Монтессорі, є сенсорне виховання, яке здійсню­ється за допомогою організації навколишнього се­редовища і занять із дидактичним матеріалом.

      Застосовуваний італійський педагогом дидактичний матеріал базувався на концепції активної особистості, яка саморозвивається через серію реакцій, викликаних систематичним впливом. Весь цей матеріал був розроблений експериментально. Лише після тривалої й ретельної перевірки реакції дітей на матеріал, що пропонується, педагог визнавала його придатність. Це поєднання навчальних посібників і розвиваючих ігор: геометричні тіла (циліндри, конуси тощо), таблички, дощечки, рамки, рухливий алфавіт, а також звичайні предмети типу чай­ної ложки, глечика для поливання квітів тощо. Деякі з них мають характерний колір (наприклад, ро­жева вежа з кубиків-секцій, коричневі сходи, чер­воні штанги) або фактуру (шорсткі таблички). У „Монтессорі-матеріалах” є досить складні моделі – наприклад, глобус „континенти”, на штир якого дитина повинна у правильному порядку надіти фігурні дощечки, що будуть повторювати контури континентів. Весь матеріал (у т.ч. ігровий) має бути обов’язково виготовлений із натуральних матеріалів.

      На основі практичних спостережень М. Монтессорі дове­ла, що різні типи навичок у дитини краще вихо­вувати у певному віці. До трьох років дитина осягає суть свого оточення через інстинктивний роз­виток почуттів – зір, слух, нюх, дотик. У період від 3 до 6 років дитину називали „будівельником самого себе” : вона сама намагається обирати речі й предмети своєї діяльності, сама себе обслуго­вує, виявляє максимальну незалежність від дорос­лого. В наступний період (до 9 років) дитина сто­їть на позиціях „дослідника навколишнього світу”. Згідно з методикою Монтессорі, для дитини створюється спеціально підготовлене культурне розвиваюче середовище, в якому маленький індивід знаходить все необхідне для свого розвитку: „вбирає” правильну мову, одержує багаті сенсорні враження, освоює способи поводження з різними предметами. Це середовище дитина сприймає і свідомо і неусвідомлено, вільно виявляє себе в різних видах діяльності, в т. ч. й в іграх. М. Монтессорі розробила метод навчання грамоті та письму, який на початку XX  ст. отримав поширення як в Україні, так і в Росії.

      Після встановлення фашистського режиму Монтессорі емігрує в Індію. До Італії повернулася лише після закінчення Другої світової війни. Останні роки життя очолювала Інститут педагогіки ЮНЕСКО в Гамбурзі (Німеччина). В 1952 р. виходить одна із останніх робіт педагога – „Розум дитини”, на основі концепції спонтанного розвитку Монтессорі виділила основні періоди розвитку людини, вважаючи найголовнішим перший період – від народження до шести років. Педагогічну систему М. Монтессорі успішно застосовують у практичній роботі дитячих садків і початкових шкіл Австрії, Великобританії, Німеччини, Італії, Індії, США, Франції, Японії та багатьох інших країн. На початку 1990-х років в Україні, після довгого забуття, відкриваються і працюють дошкільні заклади за системою М. Монтессорі.

      Філімонова Т. В. Монтессорі Марія / Т. В. Філімонова // Енциклопедія освіт / Акад. пед. наук України; головний ред. В. Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – C. 522-523.

Творчий шлях та педагогічні ідеї М. Монтессорі

Умовно професійну кар’єру М. Монтессорі можемо поділити на етапи, виходячи з соціальних, наукових та суспільних проявів її особистості та власних здобутків в освітній теорії і практиці:

• перший етап (1890 – 1898) – формування педагогічних поглядів. У липні 1896 року М. Монтессорі (перша жінка в Італії) отримала диплом доктора терапії і хірургії Римського Королівського Університету і розпочала медичну практику;
• другий етап (1898 – 1904) пов’язаний із практичним внеском дослідниці в медицину та педагогіку, з початком розробки спеціального дидактичного матеріалу для роботи з розумово відсталими дітьми;
• третій етап (1904 – 1913) життя та діяльності було розпочато новим кроком у науковому вдосконаленні практичного досвіду – вступом до Римського Королівського університету на філософський факультет з метою вивчення експериментальної психології, дидактики, антропології й одночасного дослідження проблем навчання і виховання дітей у початковій школі. З 1904 року М. Монтессорі почала читати лекції з педагогічної антропології в Римському університеті, а також завідувати кафедрою гігієни в Королівському Жіночому Педагогічному коледжі. Результатом цієї роботи стала книга «Педагогічна антропологія». 6 січня 1907 р. – рік народження педагогіки Марії Монтессорі. У Сан-Лоренцо відкривається перший «Будинок дитини» – дитячий садочок для здорових дітей, який відвідують 50 дошкільників віком від 2 до 6 років із найбідніших верств населення найближчих околиць Рима. Із цього часу й до кінця життя, тобто впродовж 45 років, Монтессорі займається проблемами виховання й освіти здорових дітей.
• четвертий етап (1913 – 1939) – популяризація педагогічних ідей у світовій практиці: поїздка до США, проведення педагогічних Монтессорі-Конгресів, навчання педагогів;
• п’ятий етап (1939 – 1952) – збагачення педагогічної теорії ідеями східної філософії (вимушена іміграція до Індії, ознайомлення з новими звичаями, традиціями, культурою, архаїчними ідеями виховання та навчання дітей), організація індійського Монтессорі-руху, який набув великої популярності та успішно діє і розвиваться сьогодні; миротворча діяльність педагога.

Різновекторність освітньої діяльності М. Монтессорі вражає. Вона відіграла визначальну роль у популяризації жіночого руху (фемінізму), багато практикувала як приватний лікар-психіатр, розробила технологію раннього розвитку дитини, систему розвивального дидактичного матеріалу, відкрила школи навчання для педагогів за власною системою, популяризувала ідеї миро творчості. За таку визначну й прогресивну працю була удостоєна премій та нагород від урядів, університетів, наукових товариств багатьох країн світу, зокрема була Почесним доктором Даремського університету (США), Почесним членом Наукового товариства Педагогічного інституту в Единбурзі (Шотландія), Почесним Доктором філософії Амстердамського університету. Її науковий доробок налічує близько 50 робіт, які були перекладені 24 мовами. Найвідоміші з них: Педагогічна антропологія» (1905), «Будинок дитини» (1907), «Метод наукової педагогіки» (1909), «Самовиховання і самонавчання в початковій школі» (1922), «Виховання для нового світу» (1946), «Розвиток потенційних можливостей людини (1948), «Всотуючий розум» (1949), «Формування людини» (1950) та ін. Тричі кандидатуру Марії Монтессорі висували для присудження Нобелівської премії Миру (1949, 1950, 1951).

Педагогічні ідеї М. Монтессорі

1. Дефініція «всотуючий розум». М. Монтессорі, пояснюючи розвиток дитини, зазначала: «У дитині міститься розумова лабораторія, що виробля хімічні перетворення. Усі враження не тільки проникають у розум дитини, вони його формують, вони втілюються в ньому, оскільки дитина «будує» власне психічне тіло, використовуючи предмети довкілля. Цей розум М. Монтессорі назвала «всотуючим розумом» і закликала дорослих прагнути осягнути велич його сили.
2. Індивідуальний підхід до дитини. Ідея вільного вибору. На підставі філософських, психологічних і педагогічних аспектів гуманістичної та педагогічної теорій М. Монтессорі обґрунтувала основоположні принципи своєї концепції: гуманістичної спрямованості мети; психологічної обґрунтованості ідей; розвитку особистості; соціалізації; свободи; індивідуального підходу; самостійності то творчої активності; наочності; домінування дидактичної гри тощо. Педагог наголошувала на реалізації ідеї вільного вибору кожною дитиною виду діяльності та тривалості занять; застосуванні спеціально розробленого набору навчальних матеріалів; відсутності тестувань, оцінювання, похвали та покарання. Провідна ідея вчення М. Монтессорі полягає у необхідності створення педагогом предметно-просторового середовища, в якому дитина могла б найповніше розкрити свій внутрішній потенціал у процесі вільної самостійної діяльності. Це середовище має забезпечити розвиток кожної дитини за її індивідуальним темпом. Завдання педагога полягає насамперед у наданні дитині засобів для саморозвитку і розкритті правил їх використання.
3. Психологічна підтримка дитини. Психологічний рівень системи М. Монтессорі пов’язаний із поглядом вченої на конкретну людину як на індивіда із закономірними особливостями природного онтогенезу як рушійними силами і механізмами розвитку. Тільки ретельно продумана педагогічна система, тобто сукупність прийомів, об’єднаних певними провідними ідеями, яка ґрунтується на науковому методі спостереження й експерименту і яка використовує дані всіх наук, що вивчають людину, може наблизити нас до заповітної мети – управління психофізичною еволюцією людської особистості. М. Монтессорі наголошувала, що, відповідно до біологічних засад, необхідно забезпечити вільний розвиток творчих сил дитячого організму, але водночас економити психічну енергію людини, запас якої не обмежений. М. Монтессорі запропонувала метод самовиховання дитини в організованій обстановці (розвивальне середовище). Організація обстановки досягається своєрідним дидактичним матеріалом і сукупністю виховних прийомів, які сприяють виробленню соціальної поведінки дитини через наслідування, усвідомлення, обговорення, демонстрацію.

Чепіль М. Педагогіка Марії Монтессорі : навчальний посібник / М. Чепіль, Н. Дудик. – Київ : Видавничий Дім «Слово», 2017. С. 10-42.