Видатний вітчизняний бібліограф Михайло Федорович Комаров

(до 170-річчя від дня народження)

Author: Ніна Березюк

Ніна Березюк, головний бібліограф Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

М. Комаров – звісний і заслужений автор першої проби української бібліографії.

Іван Франко

Стаття присвячена засновнику української бібліографії, вихованцю Харківського університету М. Ф. Комарову.

Народився М. Ф. Комаров 11 січня 1844 року у військовій слободі Дмитрівка Петропавлівського повіту, що на Катеринославщині. Після закінчення катеринославської гімназії у 1862 році, як своєкоштний студент, зараховується до юридичного факультету Харківського університету, де на природничому факультеті навчався його старший брат Олександр (1842 – 1918), згодом відомий український педагог і публіцист.

Це був період найвищого піднесення суспільної активності студентства. Скасування кріпацтва впровадження ряду буржуазних реформ, університетського статуту 1863 року, сприяли загальній лібералізації суспільно-політичного і культурного життя, в тому числі і в освітній сфері. М. Ф. Комаров поринає у бурхливе студентське середовище з деякими ознаками демократичності та національної культури, які знайшли свій прояв у підвищеному інтересі до української народної творчості. Він відвідує лекції О. О. Потебні з мовознавства, який заохочував студентів до збирання фольклорного та мовного матеріалу, знайомиться з українськими письменниками В. С. Олександровим і Я. І. Щоголевим. Великий вплив на нього справили ідеї освіти народних мас, які поширювались серед студентської молоді. Деякий час майбутній юрист учителює в селі Гаврилівка Ізюмського повіту Харківської губернії, де проводив навчання українською мовою. Там, а також у селах Новомосковського повіту Катеринославської губернії, записує з народних уст пісні, думки, колядки, щедрівки. Наслідком його етнографічних мандрівок стала перша публікація в “Екатеринославских губернских ведомостях” (1865, N 22) “Два варианта южнорусской народной думы про Савву Чалого”. На той час уже існували записи варіантів цієї народної думи (І. Срезневського, М. Максимовича, М. Костомарова). У Харкові була надрукована п’єса “Сава Чалий” (1839) М. Костомарова. Праця ще студента-початківця свідчила про те, що він розглядав значення фольклорних записів як

стр. 36

історичних джерел. “Можна з певністю сказати, що любов до української народної творчості, яку М. Комаров проніс через усе життя виникла саме в роки навчання у Харківському університеті”, – вважав історик української бібліографії М. П. Гуменюк. [30, с. 45]

У 1867 році, захистивши кандидатську роботу на тему: “О собственном сознании подсудимого”, М. Ф. Комаров закінчує Харківський університет і переїздить до м. Острогозька Воронезької губернії. В окружному суді міста на посаді присяжного повіреного він починає свою практичну діяльність. Мова, побут, культура Острогозька – одного із колишніх центрів козацьких полків Слобожанщини, зберігали історичну пам’ять, нагадували рідну Катеринославщину, були близькі етнографічним дослідженням М. Комарова.

В Острогозьку він одружився, там народжувались і зростали діти. Саме тут починається перекладацька і популяризаторська робота М. Комарова. Ним були перекладені українською мовою дві книжки для народу з природничо-наукових знань. На початку 1880 року сім’я Комарових переїхала до Києва, де Михайло Федорович став працювати адвокатом. Київ того часу був головним в Україні осередком української інтелігенції, об’єднаної прагненням показати царські утиски української мови і культури. Виразником цих прагнень була Київська громада, з членами якої М. Комаров спілкується. Він організовує платну приватну бібліотеку. Видає своїм коштом збірник творів М. Кропивницького Т. 1 (1882), а згодом перший том творів С. Руданського (1895).

У Києві йому пощастило видати дві підготовлені ще в Острогозьку популярні книжки для народу. 1880 – 1890-ті роки виявились для М. Ф. Комарова найплодотворнішими. На сторінках багатьох періодичних видань Росії (“Киевская старина”, “По морю и по суше”, “Одесский вестник”, “Одесские новости” та ін.) і в Галичині (“Діло”, “Зоря”, “Правда”) він виступає з публіцистичними і критичними статтями, історико-літературними рецензіями, бібліографічними нарисами, оглядами українських книжок. Ним було оцінено понад 60 книжок, що становило дві третини всієї друкованої українською мовою в Росії продукції.

Передові діячі України (П. С. Єфименко, М. Д. Мізко) ще на початку 1860-х років висловлювалися в пресі про необхідність бібліографічного підсумування літературного доробку українців за часів від Котляревського. Проте минуло майже чверть століття перед тим, як розпочалося практичне здійснення цього завдання. Ініціатором його став М. Ф. Комаров.

Критик, публіцист, етнограф, лексикознавець, історик літератури, видавець, перекладач, популяризатор і громадський діяч, він лишив пам’ятний слід в історії української культури саме як бібліограф. Київський період його був періодом інтенсивної бібліографічної діяльності. У галузі служіння українській культурі, українському слову М. Ф. Комаров взяв на себе чи не найважчу в ті часи роботу – укладання бібліографії. Понад 30 років, починаючи з 1880-х років і до кінця життя, він віддав бібліографії, яку любив, у якій найвпевненіше почувався. В Києві він одержав можливість користуватись фондами великих київських бібліотек (зокрема університетською бібліотекою), звертався за бібліографічними відомостями до письменників. Першою бібліографічною працею М. Комарова, що набула широкого резонансу в культурному житті України, став “Бібліографічний покажчик нової української літератури 1798 – 1883”, який у 1883 році з’явився на сторінках прогресивного, демократичного альманаху М. П. Старицького “Рада” і тоді ж був виданий окремим відбитком. У покажчику підсумовувався шлях, пройдений українською літературою з 1798 року, коли побачила світ перша книга, видана українською мовою, “Енеїда” І. П. Котляревського. Він охопив приблизно три чверті видань українською мовою (445), випущених у Росії майже за століття. Не маючи можливості з об’єктивних причин відобразити всю українську літературу, М. Комаров вирішив зосередити свою увагу на творчості письменників Східної України. Тим більше що у Львові фундаментальну працю з бібліографії західноукраїнських видань укладав І. О. Левицький. У бібліографії М. Комаров був новатором. Він розташував у покажчику матеріал переважно за авторами, подавав псевдоніми, журнальні публікації, переклади іншими мовами, спогади, рецензії, бібліографічні дані. Такий спосіб розташування матеріалу, відомий нині під назвою “персональних гнізд”, М. Комаров застосував першим у вітчизняній бібліографії за багато років до А. В. Мезьєр, з ім’ям якої пов’язують цей бібліографічний прийом. Книжки, що знаходились в київських книгарнях, спеціально позначались хрестиками. Це надавало покажчику книготорговельні функції. Бібліографічний опис відзначався повнотою. До покажчика був доданий алфавітний список статей загального характеру про українську мову і літературу (близько 200 назв), а також цифрові дані щодо кількості книжок українською мовою за роками видання. Останній додаток виконував функції допоміжного хронологічного покажчика, а головне – наочно

стр. 37

свідчив про зневагу уряду до розвитку української культури. Виданий через кілька років після царського указу 1876 року про заборону видання літератури українською мовою, він був своєрідним обвинувальним документом проти урядової політики. Вказуючи на певні недоліки праці, І. Франко назвав “Бібліографічний покажчик нової української літератури” “першою пробою української бібліографії, яка уперше дала змогу своїм і чужим наглядно прослідити повільніший зріст, ступеневе шуршання та упадіння українського письменства в Росії в ХІХ віці” [31, с. 172]. Пройде ще 25 років, і І. Франко у 1910 році напише, що покажчик М. Комарова “і досі є одиноким інформаційним засобом для нового українського письменства”.

Високу оцінку цієї роботи знаходимо у А. Ю. Кримського, С. О. Єфремова, О. Пипіна і багатьох інших.

Своєю працею М. Ф. Комаров відкрив першу сторінку в історії складання бібліографічного репертуару нової української книги, сприяв підвищенню інтересу громадськості України до розвитку української бібліографії. Нагадаємо, що здійснив її не академічний вчений, не філолог за фахом, а юрист, котрий зробив бібліографію справою свого життя. М. Комаров самотужки освоїв прийоми бібліографічної роботи. Укладена ним перша бібліографія – свідоцтво високого рівня бібліографічної підготовленості вже на самому початку його бібліографічної діяльності.

Бібліографування книжок, якими було заборонено користуватись, систематичні стосунки з прогресивними галицькими діячами, суперечки з цензурою – все це вимагало від М. Комарова неабиякої громадянської мужності. Як юрист він знав, що в заборонених актах 1863 і 1876 років про бібліографічні покажчики не згадувалось, але фактично цензура не обминала і їх.

У 1883 році Михайло Федорович, аби уникнути можливих репресій, які тоді посилилися, переїздить до містечка Умань Київської губернії, де влаштовується на посаду нотаріуса.

М. Ф. Комаров з величезною любов’ю ставився до Т. Шевченка, все своє життя стежив за літературою про нього, присвятив йому понад 20 заміток, рецензій, статей, покажчиків. До “уманського” періоду життя М. Ф. Комарова відноситься й публікація “Библиографического указателя для изучения жизни и произведений Т. Г. Шевченка” (1886). У 1887 році М. Комаров публікує доповнення до нього. Підсумком багаторічної роботи з бібліографування творів Кобзаря і літератури про нього став покажчик “Т. Г. Шевченко в литературе и искусстве”. Якщо у “Бібліографічному покажчику нової української літератури” було вміщено 160 записів літератури про Т. Шевченка, то у покажчику 1886 року – 369; у покажчику 1903 року – 1 278 записів. Матеріали покажчика були згруповані в шістнадцяти розділах, які створили схему наукової бібліографії Шевченка. Важливим є розділ, що розкриває переклади творів великого поета польською, чеською, болгарською, сербською, словацькою, німецькою, французькою, мовами. Література в межах розділів розташована в хронологічному порядку. Покажчик заклав основи Шевченкової бібліографії, став одним із перших в галузі персональної української бібліографії. У рецензії на покажчик І. Франко зазначав, що праця М. Ф. Комарова “Показала нам перший раз літературу, належну до нашого поета, в її повнім об’ємі” [18, с. 336]. В умовах, коли ще не існувало реєстраційної бібліографії, ця спроба, не дивлячись на деякі помилки, пропуски була надзвичайно цінною.

Однією зі справ всього життя Михайла Федоровича Комарова була робота над українським словником. Започаткував він її, роблячи додатки до виданого у 1874 році словника “Опыт русско-украинского словаря” М. Левченка. Із часом цих доповнень виявилось більше, ніж власне слів у словнику М. Левченка. Ще перебуваючи в Києві, М. Ф. Комаров співпрацював з гуртом інтелігенції – “словарниками”, які багато років збирали лексичний матеріал. У цьому колі ентузіастів він співпрацював з Оленою Пчілкою та Михайлом Старицьким. В Умані він відновив свою словарну працю разом з групою ентузіастів.

Восени 1887 року М. Комаров із родиною переїздить до Одеси, де відкрив нотаріальну контору. Велике портове місто надавало неабиякі можливості для нотаріуса. З іншого боку, як культурний центр Південної України, відкривало для М. Комарова нові творчі перспективи. Вже відомий на той час етнограф, бібліограф і критик, він опинився у колі місцевої “Громади”. Саме з його вступом “Громада”, за визнанням сучасників, починає широку громадську роботу. Підтримуючи постійний зв’язок з культурними діячами Києва, Львова, Санкт-Петербурга, М. Комаров одержував безліч листів, газет, часописів, книжок. Повідомлення про ці його відносини завжди цікавили членів “Громади”, неформальним лідером якої він був продовж 18 років. У значній мірі цьому сприяли його дружні зв’язки з українськими письменниками, громадськими і культурними діячами. М. Ф. Комаров спілкувався з І. Франком, М. Коцюбинським, М. Грушевським, М. Драгомановим, М. Лисенком, Д. Яворницьким та ін. Протягом 25 років (1888 – 1913) родина М. Комарова

стр. 38

приймала у себе Лесю Українку, яка майже щорічно приїздила в Одесу на лікування. Свій поетичний цикл “Подорож до моря” (1888) вона присвятила М. Ф. Комарову. Доба культурної діяльності М. Комарова одеського періоду знайшла достатнє відображення у публікаціях. В 1888 – 1889 роках вийшли друком три томи перекладу монографії М. Костомарова “Богдан Хмельницький”.

Вражає подвижницька діяльність М. Комарова над українським словником, яку він вважав справою всього життя. Перебравшись до Одеси, бібліограф привіз туди велику кількість матеріалу для складання словника. Згуртувавши групу словарників з числа не вчених-мовознавців, а ентузіастів (вчителів, професорів Новоросійського університету, викладачів інших навчальних закладів), М. Комаров, який уже мав напрацювання в галузі лексикології, взяв на себе найскладнішу редакційну роботу над словником, а також усі турботи, зв’язані з його виданням. Оскільки через відомі заборони в Росії видати його було неможливо, М. Комаров використав свої зв’язки. “Словарь російсько-української мови” у чотирьох томах обсягом 1 134 сторінки було видано у 1893 – 1898 роках спочатку як додаток до часопису “Зоря”, згодом – окремим виданням у друкарні Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. На видання “Словаря” відгукнулись А. Кримський, Б. Грінченко, М. П. Драгоманов. В рецензіях українські мовознавці розцінювали його як великий поступ на ниві української лексикографії, “найповніший, найкращий із виданих досі таких словарів” (В. Дорошенко).

У 1890-ті роки розпочинається складання бібліографічних покажчиків з українського фольклору. Ініціатива належала М. Комарову. Доданий ним до “Нової збірки народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок і замовлянь” (1890) бібліографічний покажчик фольклорних збірників і статей з питань народної творчості за 1829 – 1888 роки був позитивно оцінений критикою.

М. Ф. Комаров брав активну участь у підготовці ювілейної дати – 100-річчя від року видання “Енеїди” І. Котляревського. У 1904 році в літературному збірнику “На вічну пам’ять Котляревському”, було поміщено покажчик праць письменника і літератури про нього, укладений М. Ф. Комаровим. Після кожного видання наводяться рецензії на нього. До покажчика додано абетковий список авторів і видавництв.

Наприкінці свого життя М. Ф. Комаров зайнявся бібліографуванням української драматичної літератури. 1906 року у зв’язку з 25-річчям створення першої української театральної трупи вийшов його фундаментальний бібліографічний покажчик “Українська драматургія” (1815 – 1906). Укладач включив всі драматичні твори, які з’явилися українською мовою як в Росії, так і в Галичині, не тільки оригінальні, а й перекладні. Були включені навіть п’єси, що залишилися у рукописах. Завершував бібліографію абетковий покажчик імен. Спеціальний розділ становила література з питань розвитку української драматургії. Покажчик був насичений фактичним матеріалом: наводилися відомості з біографій літературних і театральних діячів, розкривалися їх псевдоніми; до описів подавались цінні примітки про перші постановки, цензурні заборони і дозволи тощо.

Інтенсивний розвиток української драматичної літератури спонукав М. Ф. Комарова продовжувати роботу. Покажчик “До Української драматургії. 1906 – 1912” обіймав літературу, видану після 1906 року, крім того, до нього було включено публікації, пропущені у попередньому виданні. З 1902 року М. Ф. Комаров є дійсним членом Бібліографічної комісії наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові. У 1904 році М. Комаров в “Киевской старине” вміщує “Бібліографічний покажчик, присвячений видатному українському композитору М. В. Лисенку”. Він складався з двох розділів: “Творчість М. В. Лисенка” і “Література по М. В. Лисенка і його твори”. Матеріал розміщено у хронологічному порядку. У передмові позначено, що всі видання проглянуті devisu. Праці М. Комарова сприяли розвиткові літературознавчих і мистецтвознавчих бібліографій. Вони і до сьогодні використовуються дослідниками.

Необхідно відзначити, що для М. Комарова, обтяженого проблемами своєї великої родини, головним джерелом сімейного бюджету протягом усього життя була робота нотаріуса. “Ця служба забирає увесь час, і дихнути ніколи”, – писав він. Обсяги його бібліографічних, лінгвістичних, літературних, публіцистичних робіт, перекладів, рецензій, видавничої, активної громадської діяльності, як на одну хвору на серце людину, справді вражають.

Одним із напрямків його суто професійної діяльності була боротьба з цензурою за право на розвиток українського письменства та перекладів творів світової класичної літератури. Літературна діяльність М. Комарова проходила в той час, коли українська культура зазнавала жорстоких репресій з боку царського уряду, утисків цензури. М. Комаров планував написати історію цензури на Україні. Ще в 1895 році у праці “Дещо з історії українського письменства ХІХ в.” він пише,

стр. 39

як позначились на розвитку української літератури валуєвський (1863) і царський (1876) укази, якими було заборонені друкування літератури українською мовою, і наводить красномовні цифри. У 1864 році вийшли лише 12 українських книжок, дозволені до друку ще до указу, у 1865 – 2 книжки, у 1866 – жодної. Було заборонено перекладати українською мовою твори письменників зі світовими іменами Л. М. Толстого, В. Шекспіра та ін. М. Ф. Комаров просив літераторів і видавців надсилати йому звістки про перешкоди у виданні. Він оголосив бій царській цензурі. Юрист за фахом, М. Комаров до тонкощів знав російське законодавство. На підставі самих законів і практики урядових інституцій він писав вмотивовані скарги, позови, намагався врятувати підготовлені до друку матеріали. Подання М. Комарова сприймались урядовими структурами як колективні петиції української культури. Він наполягав, що цензорський статут не містить у собі жодної заборони проти видань українською мовою. Протягом багатьох років він був, за визначенням сучасників, адвокатом, “ходатаєм” української літератури перед царською цензурою, яка послідовно душила українське слово тільки за те, що воно українське.

Роки післяреволюційної реакції відбилися на діяльності та здоров’ї Михайла Федоровича. Проте він спромігся ще на одну, досить серйозну працю в галузі бібліографії. Він працює над підготовкою великої збірки поезії Т. Г. Шевченка. Все життя М. Комаров вишукував по різних часописах і альманахах, роздобував через знайомих, звертався до авторів, перекладачів поезії Т. Г. Шевченка. У 1912 році було видано “Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів”. Як зазначав відомий український літературознавець і поет Г. Зленко “Цей збірник, що являв перше на Україні видання такого типу, був результатом тривалочасної праці бібліографії великого Кобзаря М. Комарова” [32, с. 541]. До збірника увійшли віднайдені ним біля ста п’ятидесяти віршів Т. Шевченка. М. Ф. Комаров упорядкував збірник, додав до нього ґрунтовний коментар, який літературознавці, дослідники творчості поета розцінюють як глибоку наукову розвідку. У зв’язку з 200-річчям із дня народження великого Кобзаря, яке відзначається у 2014 році, світова, українська наукова громадськість з глибокою вдячністю відзначать внесок патріарха української бібліографії М. Ф. Комарова у “Шевченкіану”.

Михайло Федорович Комаров був зачинателем української бібліографії. Він вважав її не тільки певним підсумком здобутого, необхідним для потреб науки, але також сучасного стану культури, знаряддям для зміцнення і подальшого розвитку всіх її здобутків. В цьому він – наш сучасник.

Твори

1. Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798 – 1883). – К., 1883. – 74 с.
2. Дещо з історії українського письменства ХІХ в. Замітки і споминки М. Куманця // Діло. – 1885. – N 15 – 17. – С. 21 – 25, 27, 29, 34, 35.
3. Короткий перегляд українських книжок // Зоря. – 1886. – N 5. – С. 8, 13 – 14, 20, 23, 24 ; 1887. – N 1, 2, 4; 1889. – N 1, 2 ; 1892. – N 5 ; 1896. – N 2, 17, 19.
4. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Г. Шевченко // Киевская старина. – 1886. – Т. 14, N 3. – С. 570 – 582 ; N 4. – С. 778 – 786.
5. Дополнения к библиографическому указателю материалов для изучения жизни и произведений Т. Г. Шевченко // Киевская старина. – 1889. – Т. 18, N 5. – С. 180 – 184.
6. Нова збірка народних українських приказок, прислів’їв, помовок, загадок, замовлянь. – Одесса, 1890. – 125 с. – С. 116 – 124 : передмова укладача і бібліографічний покажчик за 1826 – 1888 рр.
7. Словарь російсько-української мови : у 4 т. / зібрали і впорядкували М. Уманець, А. Спілка. – Львів : Друк. Т-ва ім. Шевченка. – Уманець – псевдонім М. Комарова.

Т. 1 : А-К. – 1893. – 320 с.

Т. 2 : К-П. – 1895. – 286 с.

Т. 3 : П-С. – 1896. – 286 с.

Т. 4 : С-Я. – 1898. – 242 с.

8. Бібліографічний покажчик творів С. Руданського і знадобків до його життєпису // Твори. – Львів, 1895. – Т. 1. Пісні, приказки, прислів’я, байки / С. Руданський; Вид. М. Комаря. – С. 167 – 174.
9. Т. Шевченко в литературе и искусстве : библиогр. указ. материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченко. – Одеса, 1903. – 144 с. – [Рец.] : І. Франко // Записки наук. т-ва ім. Т. Шевченка. – 1901. – Т. 57, кн. 1. – С. 31 – 42.
10. Библиографический указатель музыкальной и литературной деятельности Н. В. Лысенко (1868 – 1903). К., 1904. – 25 с.
11. Бібліографічний покажчик видань І. П. Котляревського, творів та писань про нього // На вічну

стр. 40

пам’ять І. П. Котляревському : літ. зб. – К., 1904. – С. 467 – 494.

12. Українська драматургія : зб. бібліогр. знадібків до історії укр. драми і театру українського (1815 – 1906). – Одеса, 1906. – 231 с.
13. До “Української драматургії” : зб. бібліогр. знадібку до історії укр. драми і театру за 1906 – 1912 роки : (з дод. та поправками до “Української драматургії” до 1906 р.). – Одеса, 1912. – 106 с.
14. Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів : зб. з приміт. М. Комарова. – Одеса, 1912. – V, 324 с.
15. Список работ М. Комарова (1865 – 1912) // Известия Одесского библиографического общества при Новороссийском университете. -1913. – Т. 2, вып. 7. – С. 325 – 336.
16. Словник псевдонімів та криптонімів українських авторів за рукописними матеріалами М. Комарова / уклад. Б. Комаров. – Одеса, 1928. – 14 с.

Література

1. Кримський, А. Михайло Комар / А. Кримський // Зоря. – 1896. – N 18. – С. 358 – 360.
2. Франко, І. Я. Михайло Старицький / І. Я. Франко // Твори : в 20 т. / І. Я. Франко. – К., 1955. – Т. 17 : Літ. -крит. ст. – С. 303 – 345.

С. 336 – 337 : про М. Ф. Комарова.

3. Пчілка, О. Михайло Комаров / О. Пчілка // Рідний край. – 1913. – N 5. – С. 13 – 16.
4. Мезьер, А. В. Словарный указатель по книговедению / А. В. Мезьер. – Л. : Колос, 1924. – 926 с. – Из содерж. : [Разд.] Библиографы русские. – Стб. 43.
5. Ясинський, М. До діяльності Михайла Комарова / М. Ясинський // Бібліогр. вісті. – 1927. – N 4. – С. 12 – 15.
6. Ясинський, М. До характеристики М. Комарова як бібліографа / М. Ясинський // Україна. – 1929. – Кн. 38. – С. 65 – 72.
7. Ясинський, М. Шевченківська бібліографія та її завдання / М. Ясинський // Україна. – 1929. – Кн. 40. – с. 117 – 118.
8. Комаров Михайло // Енциклопедія українознавства : словник. частина. – Львів, 1959. – Т. 3. – С. 1088.
9. Сороковська, С. В. Перший український бібліограф : [М. Ф. Комаров] / С. В. Сороковська // Вітчизна. – 1964. – N 9. – С. 217 – 219.
10. Гуменюк, М. П. Украинский библиограф ХІХ века М. Ф. Комаров / М. П. Гуменюк // Сов. библиография. – 1957. – Вып. 47. – С. 61 – 66 : с фото.
11. Комаров Михайло Федорович // Українські письменники : бібліогр. словник. – К., 1963. – Т. 2. – С. 432 – 439.
12. Ясинський, М. І. Михайло Комаров : (З минулого української бібліографії) / М. І. Ясинський // Рад. літературознавство. – 1965. – N 11. – С. 24 – 28.
13. Пчелінцева, М. Н. Взаємозв’язки Івана Франка та Михайла Комарова в галузі бібліографії / М. Н. Пчелінцева // Бібліотекознавство та бібліографія. – 1966. – Вип. 3. – с. 83 – 94.
14. Гуменюк, М. П. М. Ф. Комаров / М. П. Гуменюк // Українські бібліографи ХІХ – початку ХХ століття : нариси про життя та діяльність / М. П. Гуменюк. – Х. : Кн. палата, 1969. – С. 42 – 59.
15. Корнейчик, І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період : (нариси) / І. І. Корнейчик. – Х. : Кн. палата УРСР, 1971. – 374 с.

С. 168 – 174, 224, 226, 296 – 297 : про М. Ф. Комарова.

16. Зленко, Г. Д. Комаров Михайло Федорович / Г. Зленко // Українська літературна енциклопедія. – 1900. – Т. 2. – С. 541 – 542 ; фото.
17. Комаров Михайло Федорович // Українська журналістика в іменах : матеріали до енцикл. словника. – Л., 1996. – Вип. 3. – С. 179 – 181.
18. Комаров Михаїл Федорович // Шевченківський словник : у 2 т. – К., 1977. – Т. 2. – С. 313.
19. Ясинський, М. І. Комаров : монографія / М. І. Ясинський. – К. : Кн. палата України, 2001. – 67 с.
20. Комаров Михаил Федорович // Библиотечная энциклопедия / гл. ред. Ю. А. Гриханов. – М., 2007. – С. 1061.
21. Кононенко, В. О. Комаров Михайло Федорович / В. О. Кононенко // Укр. бібліографи. – К., 2008. – Вип.1. – С. 187 – 189.
22. Дубровіна, Л. А. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті / Л. А. Дубровіна, О. С. Онищенко ; Нац. Акад. наук України ; Нац. бібліотека України ім. В. А. Вернадського ; Ін-т рукопису. – К., 2009. – 530 с.

С. 56. 121, 231, 245, 296 : про М. Ф. Комарова.

23. Швидко, Г. К. Михайло Комаров і Катеринославщина : монографія / Г. К. Швидько. – Дніпропетровськ : НГУ, 2011. – 226 с.