Народилася Марія Монтессорі 31 серпня 1870 р. в сім’ї Алесандро Монтессорі і Ренільди Стоппарі неподалік від міста Анкона (Італія). Сім’я Монтессорі належала до середнього класу. Батько був професійним військовим, а згодом – фінансовим службовцем. У молоді роки брав участь у визвольній боротьбі італійського народу за національну єдність, яка завершилася утворенням італійського королівства (1870). Він був католиком, прибічником суворих звичаїв і правил. Мати походила зі сім’ї вчених і, як на той час, була достатньо освіченою та прогресивною жінкою, прибічницею ліберальних ідей. Ці якості батьків вплинули на виховання їхньої єдиної доньки.

Про дитинство Марії відомо небагато, лише те, що її батьки робили для неї все, щоб вона у майбутньому могла реалізувати своє високе людське призначення, що на ті часи у католицькій Італії для жінки було майже неможливо. Змалку М. Монтессорі відрізнялася від своїх однолітків нестандартним мисленням. Мати підтримувала в Марії прагнення до відкриття нового й невідомого, до свободи, прищеплювала лідерські якості.

Із 1876 р. Марія навчається у початковій шестирічній школі у Римі, після закінчення якої вона вчиться у школі нового типу з природничим і технічним ухилом, оскільки дівчинка виявила здібності до математики та природничих наук. Батькам дуже хотілося, щоб Марія стала вчителькою, бо для жінки тих часів це було доступно й досить престижно. Проте донька несприйняла ідеї батьків про таке власне майбутнє.

У 16 років Марія Монтессорі стає єдиною дівчиною, зарахованою до Технічної школи Мікеланджело Буанарроті (Michelangello Buonarotti Techical School), щоб здобути професію інженера.

Проте з часом інтереси дівчини змінюються. Після закінчення інституту Марія Монтессорі починає цікавитися медициною. У ті часи, згідно із законами Італії, жінкам не дозволялося отримувати професію лікаря, і, щоб дістати дозвіл на вступ до університету в Римі, їй довелося докласти чимало зусиль. Марія Монтессорі навіть звернулася за допомогою до Папи Льва ХІІІ, завдяки втручанню якого вона стала першою жінкою – студенткою Римського Королівського університету. Вона обирає таку галузь медицини як психіатрія за спеціалізацією хвороб напівкуль головного мозку.

У 1896 році М. Монтессорі закінчила університет, отримавши диплом доктора терапії та хірургії, та стала першою жінкою-лікарем в Італії. Після навчання Монтессорі упродовж двох років стажується у кращих психіатричних клініках Франції і Швейцарії, відвідує педагогічний курс в Римському університеті (1897).

Працювати сімейним лікарем М. Монтессорі не довелося, бо до лікаря жінки не було довіри пацієнтів в італійському суспільстві того часу. Тому з 1898 року вона почала працювати асистенткою в психіатричній клініці при Римському університеті. Саме тут на той час вже кілька років існував інститут експериментальної психології. Клініка спеціалізувалася на лікуванні дітей з відставанням в інтелектуальному розвитку.

Марія Монтессорі, працюючи в університетській клініці, мала можливість отримати приватну практику. Саме тут вона вперше зустрічається з дітьми з обмеженими можливостями і починає вивчати проблеми цієї категорії дітей. Ніхто не звертав увагу на розвиток цих дітей, не сприяло цьому й середовище. Спостерігаючи за ними, дівчина прийшла до висновку, що для хворих і здорових дітей потрібне спеціальне розвивальне середовище. Тут і починаються її наукові дослідження.

У клініці М. Монтессорі познайомилася із батьком своєї майбутньої дитини, з яким вони працювали разом, були колегами. Однак шлюб не відбувся. Народивши у 1898 р. сина, боячись засудження католицької церкви, Марія Монтессорі майже відразу відправила його з нянею в село поблизу Рима. Маріо виріс без матері в робочій сім’ї, навчався в інтернаті і до повноліття нічого не знав про рідну матір.

Працюючи в психіатричній клініці, відвідуючи притулки для розумово відсталих дітей, М. Монтессорі проводила обстеження хворих, відбираючи пацієнтів для клінік. Розумово відсталих дітей на той час утримували у загальних притулках для слабоумних. Одночасно з вивченням дитячих хвороб, М. Монтессорі ознайомлювалася із спеціальними методами виховання «ненормальних» дітей, що наштовхнуло її на думку про ефективність «педагогічного лікування» таких форм хвороб як глухота, параліч, ідіотизм, рахіт та ін.

Із цими думками вона виступила на Туринському педагогічному конгресі 1898 року. Марія Монтессорі особливу увагу надала моральному вихованню слабоумних, яке повинно мати місце при медико-педагогічному методі їх лікування і виховання. Вона була впевнена, що розумово відсталі діти можуть успішно навчатися, якщо з ними працювати за спеціальною методикою. Пропонує створювати спеціальні школи для таких дітей.

Після цього конгресу на прохання міністра народної освіти Італії ГвідоБачеллі М. Монтессорі організовує курси з підготовки римських учителів до спостереження й виховання дітей з проблемами розвитку. Вона спеціально розробила курс лекцій із проблем виховання розумово відсталих дітей.

На основі цих курсів створюється «Державна Ортофренічна школа для відсталих дітей» (1899 р.), якою М. Монтессорі керувала до 1901 р. Під впливом однієї філантропічної організації, на базі Ортофренічнної школи був заснований Медико-педагогічний інститут, куди, крім дітей із народних шкіл, збирали всіх розумово відсталих дітей із римських притулків для слабоумних.

Марія Монтессорі не тільки читала лекції, а й сама брала активну участь у вихованні та навчанні дітей, кинутих батьками та взятих під опіку державою. Монтессорі дозволили експериментувати з цими дітьми на власний розсуд. Вона почала ознайомлюватися із першими методами виховання дефективних дітей, що зародилися в епоху французької буржуазної революції.

Незабаром діти, поміщені в людські умови, показали надзвичайні результати. Педагогу вдалося навчити декількох розумово відсталих дітей із притулків для слабоумних читати та писати так добре, що їх можна було посилати на екзамени в народну школу й вони їх успішно витримали, про що пише сама Марія Монтессорі: «Я навчила розумово відсталих дітей читати та писати так гарно, що це дало їм можливість скласти екзамени разом із нормальними дітьми в звичайній школі. І вони склали їх успішно».

Педагог упевнилася, що розумово відсталі діти можуть розвиватися, якщо їх навчати за спеціальною методикою, створивши відповідні умови для виховання. Вона перша використала ідеї французького педагога й психіатра Едуарда Сегена (1812–1880) щодо сенсомоторного виховання у процесі навчання дітей із легкими формами розумової відсталості та згодом довела ефективність такої роботи й у вихованні нормальних дітей.

Працюючи в Медико-педагогічному інституті, М. Монтессорі зі своїми колегами навчала вчителів спеціального методу спостереження і виховання розумово відсталих дітей. Саме тут зароджується відомий «метод Монтессорі», поширений у нинішніх дошкільних закладах та загальноосвітніх школах світу та школах-Монтессорі.

Навесні 1900 р. Ліга жінок Італії відкрила в Римі школу. М. Монтессорі стає її директором. Результати перших трьох місяців її роботи були високо оцінені педагогічною громадськістю.

Наступний етап у житті Марії Монтессорі пов’язаний із вивченням теорії і практики роботи своїх попередників – Сегена, Ітара. Вона переклала італійською мовою і власноруч переписала всі їхні твори. У Лондоні і Парижі вона більш детально знайомиться з методами і прийомами виховання дефективних дітей, вивчає безпосередньо й самих дітей. М. Монтессорі відвідала Бісетр – місце, де починав працювати Е. Сеген під керівництвом психіатрів Пінеля та Ескіроля.

По поверненню додому М. Монтессорі почала розробляти різноманітні дидактичні матеріали для розвитку аномальних дітей. Успіх роботи з такими дітьми у навчанні читанню й письму примусив замислитись М. Монтессорі й про виховання всіх дітей: якщо відсталі діти показали кращі результати, то в чому ж причини низького рівня розвитку здорових дітей.

У 1902 р., відмовившись від посади директора Медико- педагогічного інституту, М. Монтессорі починає вивчати в Римському університеті філософію, експериментальну психологію, антропологію та педагогіку, зокрема вона вивчає і педагогіку розвитку здорової дитини. Водночас вона відвідує багато початкових шкіл, вивчає та аналізує методи навчання в них і приходить до висновку, що виховання можливе тільки тоді, якщо дитині надається повна свобода дій, яка стримується тільки в особливих випадках, що пов’язані з небезпекою для її життя.

Із 1904 р. Марія Монтессорі починає читати лекції з педагогічної антропології в Римському університеті, а також завідувати кафедрою гігієни в Королівському Жіночому Педагогічному коледжі.

Наслідком цієї роботи стала праця «Педагогічна антропологія», в якій вона проголошує ідею індивідуального навчання і виховання дітей. Вона обґрунтовує думку про необхідність систематичних антропологічних вимірювань з метою спостереження за розвитком дітей, наполягає на важливості життя людини до 7 років, бо саме у цьому віці закладаються основи виховання і культури. У цей час вона активно працює над розробкою дидактичного матеріалу, який сприяє самовихованню й самонавчанню дитини.

Із 1907 р. М. Монтессорі розкривається ще більше як педагог- практик. 6 січня 1907 року в Римському передмісті Сан-Лоренцо відкривається школа для здорових дітей – «Будинок дитини». Цей дошкільний заклад для дітей 3–7 років організовувався у великому будинку, в якому мешкали прості люди – робітники заводів, фабрик. Тривалий час район Святого Лоренцо був нетрями. Після будівельного буму кінця ХІХ ст. велика кількість багатоквартирних будинків не була розкуплена. Генеральний директор Римської Домобудівної Асоціації, директор «Товариства дешевих квартир» інженер Едуардо Таламо, перепланувавши кілька таких будинків на невеличкі квартири для окремих сімей робітників, запропонував М. Монтессорі організувати дошкільний заклад. Про історію відкриття закладу говорить Марія Монтессорі у виступі на його відкритті.

Новий тип дошкільної установи отримав назву «Будинок дитини» (Casa dei Bambini). Він відрізнявся від інших своєю педагогічною організованістю. Це була школа для виховання, в якій використовувалися педагогічні ідеї М. Монтессорі, які згодом отримали назву «метод Монтессорі».

Спочатку в школі навчалися 50 некерованих дітей. Комісії визнали, що вони не піддаються навчанню, хоча діти не мали ураження центральної нервової системи, були просто соціально й культурно занедбаними, жили в жахливих умовах, не мали можливості вчитися і жити в нормальній сім’ї. Колеги були вражені тим, як доктор медицини могла так «низько впасти». Вони вважали що, обіймаючи посаду вчителя у бідному районі, вона деградує як учений і як особистість.

Працювала педагог в одній великій кімнаті, застосовуючи розроблені дидактичні матеріали. М. Монтессорі не планувала проводити науковий експеримент, а хотіла лише перевірити реакцію нормальних дітей на роботу з цими матеріалами.

У школі вчителі привчали дітей до самостійності, сприяли їх різнобічному вдосконаленню, допомагали організовувати свою діяльність, реалізовувати свої можливості. Вони також слідкували за фізичним  розвитком дітей.       Суттєвого значення при навчанні надавалося лінгвістичним вправам, систематичному вихованню відчуттів, вправам, які допомагали в підготовці до виконання обов’язків повсякденного життя. Діти показали високий рівень концентрації уваги, зацікавленості у виконанні завдань, самостійність.

Після успіху першого «Будинку дитини» 7 квітня 1907 року в кварталі Сан-Лоренцо був відкритий другий «Будинок дитини», подібний до попереднього, а 18 жовтня 1908 року – ще один будинок Міланським гуманітарним товариством також у робітничому кварталі.

Третій такий заклад у Римі було засновано 4 листопада того ж року, в приміщенні, що знаходилося на Віа Фамагоста, в частині міста під назвою Праті ді Кастелло.

Результатом роботи з дітьми дошкільного віку та теоретичних пошуків М. Монтессорі стала книга «Будинок дитини. Метод наукової педагогіки, що застосовується до дитячого виховання в Будинках дитини» (1909). У цій праці описано становлення її методу, теоретичні положення, організацію роботи з дітьми дошкільного віку.

Завдяки дидактичним матеріалам Монтессорі, діти цих дошкільних закладів демонстрували неординарні здібності. Її авторська педагогічна модель почала витісняти традиційні методи навчання і виховання дітей у дитячих будинках і дитячих садках італійської Швейцарії.

У 1909 р. були відкриті перші курси підготовки вчителів у Італії, подібні відкриваються також у Мілані. У тому ж році був опублікований курс лекцій «Антропологічна педагогіка», який у цей час професор Марія Монтессорі викладала у Римському університеті. У 1910 р. була надрукована праця «Метод Монтессорі», яку швидко переклали 20 мовами світу – англійською, румунською, французькою, іспанською, данською, японською та ін.

Із появою цих книг до М. Монтессорі приходить світове визнання. Системою М. Монтессорі зацікавилися у різних країнах світу.

У 1911 році в США редактор журналу «McClure’s Magazine» С. С. Мак-Клур видав першу серію статей про метод Монтессорі під назвою: «Освітнє диво: метод Марії Монтессорі». У жовтні 1911 р. перша школа Монтессорі була відкрита в США, а в 1913 р. вже діяло близько 100 шкіл такого типу.

У січні 1912 р. у Римі відбулися перші міжнародні курси з підготовки педагогів з різних країн світу. Американка Анна Е. Джордж після навчання на курсах відкрила першу в Америці, у Нью-Йорку, Монтессорі-школу. Вона ж переклала англійською працю М. Монтессорі «Метод наукової педагогіки» (1912).

У листопаді 1913 р. Марія Монтессорі вперше побувала в США, виступала в Карнегі Холл. За спогадами сучасників, вона володіла видатними комунікативними здібностями, буда гарним лектором, ніколи не читала одну лекцію двічі, щоразу поновлювала її зміст. В Америці М. Монтессорі знайомиться з відомими людьми того часу – Томасом Едісоном, Еллен Келлер, Джоном Дьюї.

Виступи на міжнародних курсах, конференціях привернули інтерес до діяльності М. Монтессорі. У неї з’являється багато однодумців, послідовників, друзів, зокрема, це Клод Кларемот (Англія) – редактор усіх видань книг М. Монтессорі англійською мовою, Анна Маккероні – керівник «Будинку дитини» в Мілані (1908 р.), а згодом особистий секретар і біограф М. Монтессорі, Зігмуд Фрейд – австрійський психолог, психіатр і невропатолог, фундатор психоаналізу та його донька Анна Фрейд, Жан Піаже – швейцарський психолог, на той час президент Монтессорі- суспільства в Женеві, Елізабет Стендінг – офіційний біограф і друг.

У 1915 році Марія Монтессорі бере участь у Панамській Тихоокеанській Міжнародній Виставці, присвяченій завершенню будівництва Панамського каналу. У Сан-Франциско свої роботи експонували представники багатьох країн світу (більше 40). Асистентом і перекладачем М. Монтессорі була Елен Паркхерст, яка у той час керувала модельним Монтессорі-класом. На виставці дітям цього класу було присуджено дві золоті медалі. На Міжнародном Конгресі з освітньої діяльності в Окленді (столиця штату Каліфорнія), який проводився одночасно з Виставкою, Марія Монтессорі виступила з доповідями, на яких знайомить слухачів із своїми практичними здобутками.

Однак, не зважаючи на всі успіхи, через критику з боку авторитетного американського педагога В. Кілпатріка ідеї М. Монтессорі з 1914 р. почали втрачати популярність в освіті США і знову стали поширюватися лише у 60-і роки ХХ ст.

Водночас у М. Монтессорі було чимало сподвижників у самій Італії. Один із них – доктор медицини, професор Піццолі, який створив в Італії школу наукової педагогіки, що мала за мету підготовку вчителів у дусі нової педагогіки. Другий – відомий антрополог Джузеппе Серджи – який у своїх педагогічних працях так визначав шлях до відродження людства: методичне вивчення об’єкта виховання під керівництвом педагогічної антропології й експериментальної психології.

У 1915 р. М. Монтессорі повернулася зі США в Європу й оселилася в Барселоні. У 1916–1918 рр. М. Монтессорі керувала лабораторією педагогіки в Барселоні і продовжувала роботу за кордоном: багато подорожує з лекціями, які викликали інтерес педагогічної громадськості в різних країнах, зокрема, у Великобританії, Італії, Нідерландах, Іспанії. Наслідком цього стає урядова підтримка цих країн педагогіки Монтессорі. На знак особливого впливу на французьку освіту її нагородили орденом Почесного легіону, кілька країн присудили їй ступені доктора.

У 1922 році М. Монтессорі призначають державним інспектором шкіл Італії. Водночас вона продовжує виступати на міжнародних конференціях, конгресах тощо. Зокрема, у 1926 р. вона була спікером у Лізі Націй (Женева), організувала Монтессорі-товариства в Індії, Аргентині (1927), Англії (1930), в Ірландії (1934 р.). У 1929 році педагог створює Міжнародну Монтессорі Асоціацію (АМІ), яка діє і нині.

У 1929 р. в Італії відкрили спеціальний коледж з базовою школою, побудований кращими архітекторами й інженерами за проєктом М. Монтессорі.

У передвоєнні роки М. Монтессорі почала пропагувати можливості досягнення миру засобами освіти. Зрозуміло, що така миролюбива діяльність не подобалася багатьом європейським диктаторам того часу. Тому вільні школи Монтессорі були заборонені в Іспанії, їх знищили у фашистській Німеччині. Після фашистського перевороту в Італії та приходом до влади Муссоліні (з яким вона була особисто знайома), у 1936 р. через неблагонадійність Марія Монтессорі була змушена разом із сином виїхати з рідної країни. Вона перетворилася на «громадянку світу» й спочатку живе в Іспанії, а потім у Нідерландах, де вона остаточно оселяється в містечку Ларені. Штаб-квартирою Міжнародної Монтессорі-асоціації стає Амстердам.

У 1939 році М. Монтессорі на запрошення Теософського товариства, метою діяльності якого було поширення освіти серед бідного населення, виїжджає читати лекції до Індії, працює на підготовчих курсах, подорожує по країні. Індійські педагоги- Монтессорі систематично відвідували Міжнародні Монтессорі-курси в Римі (1913 р., 1930–1931 р.р.), Лондоні (1919 р.), Барселоні (1933 р.).

Під час ІІ світової війни Монтессорі продовжує жити в Індії. Тут вона організувала індійський Монтессорі-рух, який набув популярності та діє і розвивається й понині. Були відкриті перші дитячі садки та школи-Монтессорі у містах Аллахабаді, Венаресі, Бомбеї (Мумбаї), Калькутті, Хайдерабаді та ін. Окремі з них існують і сьогодні. Сподвижниками Монтессорі-руху в Індії стали С. Сарабхаї, Е. Стендінг, Г. Бхадека.

В Індії Марія Монтессорі стала членом Теософського товариства, ідеї якого їй були близькі. Вона провела навчальні курси в усіх великих містах Індії: Мадрасі (Ченнаї), Кашмірі, Ахмедабаді та ін. Видатний лідер індійського народу, гуманіст Махатма Ганді, який був прибічником теорії ненасилля, вільного виховання, засвідчив їй свою пошану. Друзями М. Монтессорі стають політичний діяч Джавахарлал Неру, Письменник Робіндранат Тагор. Вона була прийнята і мешкала у будинку Його Високості Махараджі, який заснував модельну Монтессорі-школу для дітей до 12 років, яка діяла під керівництвом самої Марії Монтессорі.

Для самої М. Монтессорі ці роки були досить плідними. Її педагогічна теорія збагатилася ідеями східної філософії. Війна, проживання в Індії, з її розмаїтим національним та релігійним населенням, що мирно уживалися між собою, привели Марію Монтессорі до ідеї миротворчої діяльності та вивчення значення виховання дитини в дусі миру. Для віднайдення шляху перебудови людського суспільства вона проаналізувала суперечливі проблеми людського і соціального розвитку. Основою творів цього часу стала система виховання, яка б гарантувала мир за допомогою моральних реформ. М. Монтессорі відстоювала ідею свободи і гідності дитини, вважаючи, що тільки завдяки духовному вихованню молоді можна досягти реального торжества гуманізму у світі. Марія та її син Маріо Монтессорі додають до педагогічної системи поняття «космічної освіти», яке ґрунтувалося на ідеї взаємозалежності всіх елементів природи.

В Індії були написані та видані твори М. Монтессорі «Абсорбуючий (або: Всотуючий) розум», «Відкриття дитини», «Формування людини» та ін. Почесними членами Міжнародної Монтессорі Асоціації стали Д. Неру, В. Пандит, С. Рамасвамі Айяр, а також вчені С. Радхакрішнан і З. Хуссейн.

У 1944 р. М. Монтессорі разом із сином поїхали на Шрі-Ланку, а після закінчення війни у 1946 р. повернулися до Європи. Їй було 76 років. Однак вона продовжувала подорожувати з лекціями, зокрема виступала на Міжнародних курсах в Бельгії, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Швеції, Цейлоні, Австралії, сприяла відновленню роботи товариств, центрів і шкіл Монтессорі. Знову мати з сином побували в Індії, відвідали Пакистан, де були відкриті авторські школи та створена Асоціація Монтессорі.

На початку 50-х років ХХ ст. Монтессорі пише психолого- педагогічні праці. Останні роки життя вона разом із сином провела в Голландії, де була і похована в містечку Нордвійк (1952).

Джерело

Радул, О. С. Життя Марії Монтессорі (1870–1952) / [О. С. Радул] // Педагогіка Марії Монтессорі: минуле і сучасність : навч. посіб. / Радул О. С., Прибора Т. О., Андросова Н. М., Завітренко Д. Ж. ; [за заг. ред. О. С. Радул]. – Кропивницький, 2023. – С. 5–14.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Круглий стіл (з міжнародною участю) «Етнокультурні традиції у творчій та епістолярній спадщині В. Сухомлинського»

Виставки

До ювілею І. Д. Беха

Наші видання

Сучасні технології візуалізації колекцій цифрових освітніх ресурсів