Ідеї Василя Сухомлинського про духовну потребу дитини в читанні у руслі нових викликів і реалій: за книжкою «Серце віддаю дітям»

Abstract

У статті на основі аналізу книжки «Серце віддаю дітям» висвітлено ідеї українського педагога В. О. Сухомлинського (1918–1970) про значення читання для розумового, духовного, естетичного, емоційного розвитку дитини. Розкрито міркування вченого про необхідність виховання в учнів любові до книжки, читання, рідного слова. Аргументовано, що читання має стати духовною потребою дитини, підлітка, людини на все життя, тобто життєвою стратегією. Провідну роль у цьому процесі повинні відігравати вчителі, бібліотекарі в тісному зв’язку з батьками. Встановлено, що ідеї Сухомлинського, якщо відкинути ідеологічні нашарування, співзвучні із задекларованими положеннями Стратегії розвитку читання на період до 2032 року «Читання як життєва стратегія». Зокрема щодо популяризації читання як чинника розвитку критичного мислення та інструменту досягнення успіху у навчанні та житті. З’ясовано, що для виховання у школярів потреби читання ті форми і методи, які педагог розробив і апробував в освітньому процесі Павлиської середньої школи, можна актуалізувати під час розбудови Нової української школи. Але нині, на відміну від радянської освіти як складника тоталітарної системи, маємо прищеплювати стійкий інтерес і потребу в читанні саме української книжки. Для цього фонди шкільних бібліотек необхідно наповнювати відповідно до сучасних навчальних програм, тобто дерадянизувати та дерусифікувати, очистити їх від тоталітарного спадку. Нині шкільна бібліотека має стати безпечною територією для українського учня. Книжка «Серце віддаю дітям» є джерелом дослідження історико-освітньої проблеми: як у тоталітарних умовах радянської дійсності пробивалися паростки гуманізму, дитиноцентризму і як радянська ідеологія загалом під виглядом гуманізації освіти і через читання книжки зокрема дегуманізувала виховання і навчання української дитини, тобто насаджувала «велику російську культуру», комуністичні символи (галстук, ленінець, піонер тощо) з метою формування громадянина тоталітарної держави. Подальшого вивчення і висвітлення потребують ідеї В. О. Сухомлинського у порівняльному аспекті із міркуваннями відомих українських освітян (Б. Д. Грінченко, С. Ф. Русова, Я. Ф. Чепіга та ін.) про значення потреби читання саме української книжки для розвитку дитини як майбутнього громадянина України.