Науково-педагогічні студії

Педагоги України другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.: енциклопедичний словник для освітнього процесу

Лариса Березівська — Wed, 02 Jul 2025 00:00:00 +0000

Розкрито значення цілісного представлення колективної педагогічної біографії України другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. і підходів до її створення у формі енциклопедичного словника для освітнього процесу і збереження історичної пам’яті та консолідації українського суспільства. Аргументовано, що цей словник систематизує педагогічне біографічне знання різних історичних часів і відповідних контекстів, сучасну біоісторіографію, і у такий спосіб користувачі дізнаються про біографію конкретної людини, її досягнення, внесок в освіту України на зламі епох, вплив на її майбутні покоління. А підходи до укладання словника, або технологія (критерії добору персоналій та написання біографічних довідок, структурування, оформлення тощо) прислужиться упорядникам такого типу видань.

Аргументовано, що словник можна буде широко використовувати в освітньому процесі як засіб інформаційного супроводу вивчення життя і діяльності поколінь освітян минулого; формування педагогічного світогляду майбутніх педагогів, їхній обізнаності з історією освіти та педагогічною думкою України як важливого ціннісного складника професійної підготовки. Матеріали словника (інформація про ідеї, теорії, методики та технології, що їх розробили педагоги в різних історичних реаліях) можуть стати і методичним ресурсом для педагогічних і науково-педагогічних працівників. Закцентовано увагу і на значенні словника для досліджень з педагогіки, історії освіти України, біографіки чи біографістики історіографічного, джерелознавчого, біографічного, порівняльного характеру.

Обґрунтовано, що розроблюване перспективне біографічне видання як вагомий внесок в історію освіти України під час воєнного стану та повоєнного відновлення допоможе знайти відповіді на сучасні виклики, пов’язані з війною, еміграцією, втратами та необхідністю відновлення освітнього процесу.

Біографіка освітня як дієвий інструмент збереження і творення історичної пам’яті нації: деякі теоретичні зауваги із практичних студій

Наталія Дічек — Sun, 06 Jul 2025 00:00:00 +0000

Висвітлено підходи автора до теоретичних обґрунтувань осучаснення біографічних студій, зокрема біографій вчених і представників освітньої сфери незалежної України. Окреслено погляди зарубіжних дослідників у царині інтелектуальної біографістики, яку визнають і відносять до міждисциплінарних і багатопрофільних досліджень, що забезпечують предмету біографії його власний належний простір.

На підставі дискурсивного аналізу численних українських та зарубіжних джерел, теоретичні підвалини щодо феномену «історична пам’ять» автор основує на ідеях американських дослідників, згідно з якими поняття «історична пам’ять» відображає спосіб, у який групи, колективи та нації конструюють (творять) спеціальні наративи про історичні періоди чи події та ідентифікують себе з конкретними людьми; історичні меморії лежать в основі соціальної та політичної ідентичності особистості.

Мета статті – висвітлення деяких теоретичних і практичних узагальнень, здобутих у процесі творення наукових біографій сучасних учених-освітян та обґрунтування доцільності ширшого використання потенціалу масових меморіально-біографічних заходів в освітній сфері як одного із шляхів формування історичної пам’яті в дітей та молоді, що є важливим складником національної самоідентифікації як питомого елемента сучасної політики національної безпеки України в умовах агресії рф та інформаційної війни.

Обстоюється думка, що в межах реконструкції в біографічній студії основних віх творчого шляху персоналії необхідно розкривати й аргументувати її суб’єктність у «категоріях особистісної свободи» (Г. Балл), індивідуально особистісні, певні психоемоційні особливості, схарактеризовувати властиві особі інтерсуб’єктні відносини, що істотно впливають на творчі досягнення. Доводиться, що доцільним є визначення інобуття особистості в житті інших людей, впливи на долю сучасників.

Освітянка модерної доби в Україні: чисельність, фаховість, візуальний образ у фокусі гендеру

Оксана Драч, Інна Губенко — Sun, 06 Jul 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено формування контингенту освітянок в Україні на початку ХХ ст. Актуальність обґрунтовано важливістю з’ясування ретроспективи гендерних аспектів персоналу освітньої сфери модерної доби в контексті сучасних трансформацій. Джерелами складових портрету освітянок слугують матеріали діловодного листування попечителя Київського навчального округу з начальниками підвідомчих закладів освіти.

Доведено, що розширення початкової і середньої школи в Україні модерної доби зумовило суттєве збільшення контингенту освітянок, зайнятих на посадах учительок і класних доглядачок. Фемінізація шкільництва стала соціальним феноменом за збереження на чолі адміністрації закладів винятково чоловіків. Фаховість підлеглих освітянок керівники оцінювали загалом позитивно. Імпонували працездатність, терплячість, виховний і культурний потенціал службовиць. Зауваги зумовлював молодий вік кандидаток, який прагнули оптимізувати 25 роками чи набуттям педагогічного досвіду. Оптимальною професійною компетенцією освітянок визнали «вміння керувати класом» учнів, тобто практичне опанування методів навчання і розвиток власних педагогічних здібностей. Зміну сімейного стану освітянки, зокрема її заміжжя, розглядали як потенційну заваду службовій справності. Начальники констатували низку порушень трудової дисципліни заміжніми педагогинями, що дезорганізувало навчально-виховний процес у закладах.

З’ясовано, що актуалізована на початку ХХ ст. ідея гендерної рівності прав і обов’язків суб’єктів, покликаних навчати, ще не стала домінантною серед посадовців. Чимало керівників (під)свідомо сприймали освітянок передусім за візуальним образом (зовнішність, убрання, манери), яким зумовлювали їхню моральність і ставлення до службових завдань. Взірцем була самовіддана шкільній справі, високоморальна і політично благонадійна освітянка, представницька з себе.

Педагогічна спадщина Марії Монтессорі (1870–1952): лінгвістичні та культурні контексти

Алла Дурдас, Тетяна Гавриленко — Sun, 06 Jul 2025 00:00:00 +0000

У статті аналізується вплив педагогічної спадщини Марії Монтессорі (1870–1952) на розвиток світової освіти крізь призму міжкультурного та мовного різноманіття. Особливу увагу зосереджено на тому, як ідеї ученої інтерпретуються та впроваджуються в освітню практику в різних національних контекстах. Аналізується, як історичні обставини, ідеологічні приписи та освітні традиції формують різні образи педагогині, впливаючи на зміст і способи реалізації її методу. Зокрема, в Італії її постать набула статусу національного символу, що поєднує педагогічну інноваційність, феміністичну позицію та громадянську активність. В англомовному середовищі акценти зміщуються на практичну ефективність її методу у формуванні самостійності, креативності й критичного мислення. У німецькомовних країнах Монтессорі-педагогіку осмислюють крізь призму філософської спадщини й порівнюють з концепціями Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф. Фребеля. Франкомовна академічна спільнота останнім часом досліджує менш відомі духовно-антропологічні аспекти її поглядів. В Україні, де в радянський період ідеї Марії Монтессорі були витіснені з наукового та освітнього дискурсу, з 1990-х років спостерігається їх активне повернення – як частина процесу реінтерпретації національної педагогічної традиції. В Азії Монтессорі-педагогіка адаптується до локальних соціокультурних умов і державних реформ, зокрема в Китаї, Індії, Японії та Південній Кореї. Компаративний аналіз показав, що реалізація Монтессорі-педагогіки значною мірою залежить від контекстуальних чинників. Це відкриває ширше методологічне питання: яким чином універсалістські педагогічні концепції трансформуються у процесі міжкультурної рецепції.

Національно-патріотичне виховання в частині професійної підготовки майбутніх учителів

Алла Загородня — Sun, 06 Jul 2025 00:00:00 +0000

У статті здійснено аналіз феномену національно-патріотичного виховання майбутніх вчителів у процесі фахової підготовки. В умовах гострих викликів сьогодення акцентовано необхідність посилення уваги до проблем національно-патріотичного виховання, зокрема, виховання патріотизму як базової якості особистості. Представлено найбільш актуальні трактування вітчизняними науковцями дефініцій «патріотизм» та «національно-патріотичне виховання». Автори визначають патріотизм як одне з найбільш глибоких почуттів, інтегративну якість, вагому, стійку характеристику особистості, що виражається у її нормах поведінки, світосприйнятті, моральних цінностях та ідеалах і пов’язана з вихованням почуття обов’язку, відповідальності, толерантності, поваги до свого народу, історичної пам’яті, рідної мови, родини, національних звичаїв та традицій, готовності стати на захист інтересів Вітчизни. Акцентовано, що національно-патріотичне виховання майбутніх вчителів та підготовка їх до національно-патріотичного виховання учнів повинні здійснюватися у процесі усього періоду навчання у закладі вищої освіти. Досліджено, що зміст національно-патріотичного виховання майбутніх фахівців освіти доцільно розглядати у кількох аспектах: вирішення завдань та напрямів національно-патріотичного виховання; реалізація професійних функцій у процесі національно-патріотичного виховання; засвоєння видів діяльності, що сприяють національно-патріотичному вихованню учнів; посилення національно-патріотичного спрямування усіх видів діяльності здобувачів у закладах вищої освіти (освітній процес, виховна робота, педагогічна практика, позааудиторна професійно спрямована діяльність, науково-дослідна та громадська діяльність). Рекомендовано ввести у зміст освітніх програм підготовки здобувачів першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівнів вищої освіти освітню компоненту «Національно-патріотичне виховання майбутніх вчителів закладів освіти», метою якої є національно-патріотична вихованість, сформованість національних ціннісних орієнтацій.

Актуалізація педагогічної біографістики у підготовці докторів філософії

Ганна Іванюк — Sun, 06 Jul 2025 00:00:00 +0000

У статті висвітлено узагальнені результати теоретичного аналізу терміносистеми біографіки, педагогічної біографістики у сучасному міждисциплінарному науковому дискурсі. Охарактеризовано ціннісний, наукознавчий, людинотвірний потенціал педагогічної біографістики у річищі досліджень освітніх явищ, процесів у контексті історичних періодів і епох. Актуалізовано окреслену проблему в сув’язі з чинною нині законодавчою базою, яка регулює вимоги щодо вдосконалення освітньої та наукової складових у підготовці докторів філософії за освітньою програмою 011 Освітні, педагогічні науки. Задля актуалізації окресленої в статті проблеми, розв’язання завдань використано комплекс взаємопов’язаних методів дослідження, а саме: теоретичний/термінологічний/контент аналіз, пошуково-біографічний, системний. За результатами теоретичної та емпіричної розвідки розкрито й висвітлено сутнісні особливості стану готовності здобувачів третього освітньо-наукового рівня вищої освіти до науково-дослідницької діяльності, схарактеризовано гальмівні чинники розвитку наукоємності у дисертаційних роботах на здобуття ступеня доктора філософії (PhD). Презентовано узагальнений досвід реалізації педагогічної біографістики у підготовці майбутніх докторів філософії за освітньою програмою 011 Освітні, педагогічні науки (надалі 01 Науки про освіту), напрацьований у Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка. Схарактеризовано покрокове впровадження теорії та методології педагогічної біографістики/біографіки в освітній контент із дисциплін вибіркового блоку «Загальна педагогіка та історія педагогіки», а саме: «Вітчизняні та зарубіжні історико-педагогічні студії», «Методологія історико-педагогічних досліджень», «Науковий семінар з загальної педагогіки та історії педагогіки». Порушена в статті проблема має наукове і практичне значення і тому є перспективною для подальших наукових розвідок задля розширення поля нових знань про ціннісну даність історичних (педагогічних) персоналій на тлі історичного поступу часу.

Музейна психологія в експозиційному просторі: від диференціації відвідувачів до ефективної терапії

Олексій Караманов — Sun, 06 Jul 2025 16:11:34 +0000

У статті аналізується сучасне розуміння та інтерпретація музейної психології – міждисциплінарної галузі знань, що розкриває психологічні засади музейної комунікації та специфіку сприйняття аудиторією музейного простору. Музейна психологія досліджує особливості діяльності й поведінки відвідувачів, їх маршрутів у межах музейної експозиції, проводить диференціацію відвідувачів за різноманітними ознаками, активно зосереджує увагу на вивченні їх психічних процесів, станів та властивостей в музейному просторі. Розкрито значення трьох компонентів музейної комунікації в контексті музейної психології – функціональний, особистісний та ідентифікаційний, котрі дотичні до формування психологічної атмосфери музею, емоційної залученості відвідувачів в тематику експозицій, визначення їх приналежності до певної соціальної спільноти.

Виокремлено найважливіші аспекти освітнього середовища музею, що сприяє формуванню психологічно комфортної атмосфери в музеї, вирізняється своєю урочистістю, святковістю та витонченістю, формує естетичні потреби особистості. Психологічна атмосфера музею виявляється у чіткій та послідовній організації музейного простору шляхом втілення у музейну практику різних моделей комунікації, побудованих на основі сучасних концепцій наукової освіти, смарт-музею, ед’ютейнменту, відкритого музею, партисипативного музею.

Акцентовано на особливій ролі музейної психології у процесі інтерпретації музейних експонатів на різних типах занять та розгортанні музейних активностей з метою актуалізації матеріальної і нематеріальної культурної спадщини, формування відповідних вражень та створення унікальних музейних подій. Узагальнено перспективи втілення музейної психології у процесі застосування різних психологічних методик в експозиційному просторі, взаємодії різних наукових дисциплін та актуалізації культурно-освітньої діяльності музеїв.

Усна історія в контексті розвитку громадської архівістики

Оксана Кравченко — Sun, 06 Jul 2025 16:19:12 +0000

У статті узагальнено польський досвід використання методу досліджень усної історії та функціонування громадських архівів. З’ясовано, що у Республіці Польща сьогодні діє близько 600 громадських архівів на базі бібліотек, будинків культури, громадських організацій та інших установ. Найчастіше такі архіви виникають як суспільна ініціатива. Їх засновують краєзнавці, науковці, громадські діячі та ін., ті, хто досліджує історію регіону, міста, країни тощо. Водночас цей громадський рух підтримує держава. Щодо сутності громадського архіву, то загальним визначенням є ініціатива, мета якої ‒ збереження історії громад, подій та місць завдяки збору колекцій, таких як фотографії, документи та записи усних свідчень задля фіксації суб’єктивного досвіду про пережите та вшанування учасників подій.

Загалом каталог громадського архіву містить: фотографії, документи життя і діяльності конкретної людини чи родини, певної громади чи організації (плакати, газети, архівні документи та ін.), спогади, щоденники, відео і аудіо матеріали. До суб’єктів, хто може створити громадський архів, немає обмежень. Але найчастіше це: державні організації, бібліотеки, недержавні установи, музеї.

Особливість громадських архівів така, що здебільшого зберігаються лише цифрові копії матеріалів, переваги цього: захист документів чи матеріалів від псування чи знищення, доступність для широкої аудиторії, можливість використання в різних видах презентацій (виставках, фільмах, лекціях, музейних колекціях тощо). Такий формат дає можливість в особливій формі пізнати місця, людей, відкритті історії та емоцій, які містяться в цих матеріалах.

Рецепція ідей Марії Монтессорі в українському науково-педагогічному дискурсі

Світлана Лапаєнко, Тетяна Павленко, Євгенія Демида — Sun, 06 Jul 2025 00:00:00 +0000

У статті здійснено аналіз процесу рецепції ідей Марії Монтессорі в українському науково-педагогічному дискурсі. Досліджено основні концептуальні положення монтессорі-педагогіки та їхню адаптацію до сучасних освітніх реалій України. Проаналізовано наукові праці українських вчених, присвячені впровадженню методики М. Монтессорі в систему дошкільної та початкової освіти. Особливу увагу приділено аналізу змістових напрямів досліджень, що висвітлюють значення свободи вибору, самостійності та індивідуалізації освітнього процесу в контексті сучасної освітньої реформи. Охарактеризовано переваги монтессорі-підходу для розвитку дитини, зокрема його вплив на формування сенсорних, когнітивних і соціально-емоційних навичок. Визначено, що методика М. Монтессорі активно використовується в закладах дошкільної освіти України та впливає на розвиток інклюзивної педагогіки. Окреслено проблемні аспекти імплементації монтессорі-педагогіки в українській освітній системі, серед яких питання підготовки педагогів, адаптації методичних матеріалів та відповідності освітнім стандартам. Схарактеризовано ключові педагогічні умови, які сприяють розвитку самостійності дітей у монтессорі-освіті. Важливу роль у цьому відіграє підготовлене середовище, де всі навчальні матеріали доступні для дітей, що дає їм змогу самостійно обирати завдання та працювати у власному темпі. Одним із ключових принципів методики є свобода вибору, яка дозволяє дітям самостійно вирішувати, з яким матеріалом і як довго вони працюватимуть. Принцип «допоможи мені зробити це самому» є визначальним у монтессорі-підході: педагог створює умови, у яких дитина навчається самостійно. Особливістю монтессорі-класів є різновікові групи, де діти навчаються співпраці, взаємодопомозі та відповідальності. Важливим аспектом є розвиток самодисципліни, оскільки дитина самостійно керує власною поведінкою, вчиться дотримуватися правил та відповідати за свої дії. Встановлено перспективи подальших наукових досліджень у цій сфері, зокрема щодо вдосконалення педагогічних стратегій, оптимізації освітнього середовища та інтеграції цифрових технологій у межах монтессорі-методу.

Українська книжка-життєпис для молодших школярів: формування національної та громадянської ідентичності дітей засобами біографіки

Наталія Марченко — Sun, 06 Jul 2025 16:42:48 +0000

Окреслено основні риси української книжки-життєпису для молодших школярів часу російсько-української війни (2014–2025 рр.) як важливого складника формування національної та громадянської ідентичності. З’ясовано, що книжки-життєписи для молодших школярів поділяються на nonfiction (спогади, дитячі щоденники та дорослі спогади про дитинство, збірки-довідники оповідань та есеїв, енциклопедичні видання-тезауруси, науково-публіцистичний, науково-популярний і науково-художній документальний життєпис) і художні тексти (автобіографічні оповідання та повісті, біографічні оповідання та повісті, дуже зрідка – віршовані та драматургічні життєписи). Вказано на активний розвиток життєписів-картинок і коміксів, жанрів егодокументалістики, біографічної казки, біографічної повісті. У довідковій та енциклопедичній книзі для молодших школярів актуальним стало включення українських діячів у європейський і загальносвітовий контекст, наголошення їхнього внеску у спільне надбання людства. Поряд із традиційними постатями офіційного пантеону в читанні молодших школярів з’явилися життєписи кумирів певного покоління та «людей із екрана», академічних учених, діячів церкви, представників національних спільнот. Значно зросла кількість персоналій-жінок і сфер їхньої діяльності (поряд із традиційними з’явилися біографії жінок, які зреалізували себе у бізнесі, військовій справі, спорті, церковному житті тощо). У процесі формування національного біографічного простору в колі дитячого читання в Україні узвичаїлися загальноєвропейські стратегії й моделі біографічної реконструкції та промоції біографічного знання. Обов’язковим стало наголошення українського контексту як важливого елементу загальносвітової парадигми. Все це робить українську книжку-життєпис для дітей важливою складовою формування національної та громадянської ідентичності, соціокультурним феноменом, який відображає еволюцію українського суспільства, котре трансформується, визначаючи власну ідентичність та напрацьовуючи ефективні механізми долання тоталітарних стереотипів і культивування національних цінностей.

Музейна справа в Україні: інституціоналізація, персоналії, освітній вимір (за матеріалами енциклопедичного біографічного словника «Педагоги України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)»)

Олександр Міхно — Sun, 06 Jul 2025 16:51:33 +0000

У статті досліджено внесок педагогів у становлення та розвиток музейної справи в Україні з акцентом на інституційні трансформації музеїв, їхню освітню функцію та роль педагогічних діячів у формуванні музейного простору. На основі матеріалів енциклопедичного біографічного словника «Педагоги України (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.)» та інших джерел реконструйовано діяльність понад 20 освітян, які стали ініціаторами створення музейних установ, розроблення музейно-педагогічних практик та інтеграції музеїв у навчальний процес. Висвітлено взаємозв’язок між педагогічними ініціативами, процесом інституціоналізації музеїв та їх еволюцією від сховищ артефактів до центрів освітньої комунікації. Особливу увагу приділено персоналіям Павла Тутковського, Олександра Янати, Миколи Сумцова та ін., які заклали методологічні основи музейної діяльності та взаємодії музеїв з освітніми закладами. Досліджено роль Бориса та Марії Грінченків у систематизації музейних фондів і каталогізації колекцій, що стало важливим етапом у професіоналізації музейної справи. Окремо розглянуто феномен шкільних музеїв, що з’явилися в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття та стали дієвими засобами активного навчання, розвитку дослідницьких навичок, а з відновленням незалежності України у 1991 р. – формування національної ідентичності учнів. Проаналізовано роль шкільних музеїв у навчальному процесі, зокрема завдяки діяльності Михайла Биковця, Павла Сапухіна, Василя Каюкова та ін., які розробили методики краєзнавчої роботи, інтеграції музейних експонатів у навчальні програми та взаємодії музеїв з місцевими громадами. Продемонстровано, що ідеї Софії Русової, Івана Филипчака, Панаса Луньова та ін. стали підґрунтям сучасної музейної педагогіки. Методологія дослідження, заснована на біографічному підході, дала змогу систематизувати інформацію про українських педагогів-музейників, дослідити їхні музейно-педагогічні ідеї та оцінити їхній внесок у розвиток музейної справи. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному розляді зв’язку між поступом освіти та музейної справи, що дало можливість вперше оцінити роль педагогічних персоналій у створенні музейної інфраструктури України. Практична цінність дослідження передбачає його використання для вдосконалення музейно-освітніх програм, розроблення методичних рекомендацій щодо діяльності музеїв у закладах освіти, а також формування державних стратегій інтеграції музеїв в освітній процес. У висновках підкреслено, що музейна справа в Україні, ґрунтуючись на досвіді педагогів минулого, є не лише засобом збереження історичної пам’яті, а й потужним освітнім ресурсом, що сприяє вирішенню актуальних викликів сучасності: консолідації українського суспільства в умовах протистояння російській агресії, цифровізації та конкуренції з новітніми формами інформаційного контенту.

Цифровий ресурс «Педагоги України та світу» у контексті відкритої науки: історіографічний аспект

Христина Середа, Тетяна Деревянко — Sun, 06 Jul 2025 17:02:13 +0000

У статті здійснено історіографічний аналіз проблеми про цифровий інформаційно-бібліографічний ресурс «Педагоги України та світу» Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського в контексті відкритої науки. Актуальність розвідки обґрунтовано важливістю цілісного розгляду праць українських учених, присвячених різноманітним аспектам функціонування зазначеного ресурсу, що дало б змогу визначити перспективні напрями подальшого студіювання. Актуалізовано поняття педагогічної історіографії, педагогічної біографіки та цифрової педагогічної біографіки в умовах поширення цифрового педагогічного біографічного знання. Наголошено на значенні електронного ресурсу для популяризації педагогічного біографічного знання, який, крім того, знаходиться у відкритому доступі й завдяки цьому сприяє реалізації Національного плану щодо відкритої науки та Концепції розвитку відкритої науки в НАПН України на 2024–2030 роки.

Відібрано, систематизовано та класифіковано праці українських учених про розглядуваний ресурс за декількома ознаками: мовою видання; типами видань, у яких ці матеріали опубліковано; тематичним спрямуванням. Отримані результати унаочнено та представлено на відповідних графіках. З’ясовано, що переважають українськомовні статті; для публікації здійснених розвідок автори надають перевагу українським фаховим науковим виданням категорії «Б». За тематичним спрямуванням усі віднайдені праці умовно поділено на чотири групи: публікації, які висвітлюють цифровий ресурс загалом; статті, де ресурс згадується побіжно в контексті досліджуваної авторами проблематики; матеріали, присвячені конкретній сторінці ресурсу; праці, де представлено кілька сторінок, об’єднаних спільною ознакою. Констатовано, що найчисельнішою є третя група.

Визначено перспективи подальших досліджень, що полягають у вивченні матеріалів конференцій і тез українських учених про різноманітні аспекти функціонування електронного ресурсу «Педагоги України та світу», а також праць закордонних науковців щодо технологій створення, змісту, підходів до поширення в інформаційному просторі цифрових біографічних ресурсів.

Відображення педагогічних поглядів Василя Сухомлинського в художньо-документальній літературі

Леся Сухомлинська, Оксана Бойко — Sun, 06 Jul 2025 17:13:38 +0000

У статті проаналізовано художньо-документальні твори, присвячені Василю Сухомлинському. Виявлено, що є більш як 100 творів різних жанрів, автори яких у різні роки і за допомогою різних видів мистецтва висвітлювали образ педагога та його погляди на освіту і виховання дітей. Докладно розглянуто два художньо-документальні твори: повість Івана Цюпи «Добротворець» (1971) та драматичну поему Івана Драча «Дума про вчителя» (1976), в яких окрім змалювання життєвого шляху Павлиського вчителя, відображено й педагогічну проблематику. Кожен твір цих двох авторів аналізуємо/розглядаємо окремо з виокремленням педагогічних питань, як от значення особистості вчителя в освітньому процесі як в педагогічному аспекті, так і в загальносоціальному; ставлення вчителя, вихователя до проблемних дітей – педагогічно і соціально занедбаних; питання шкільно-сімейного виховання; вільного виховання; гуманізм, ставлення до кожної дитини як до особистості; виховання культури почуттів у юнаків і юнок. З’ясовано, що у цих творах багато уваги приділено протистоянню позицій офіційної науки і В. Сухомлинського щодо векторів педагогіки та методів впливу на особистість школяра і значення дитячого колективу. Виявлено, що обидва майстра художнього слова порівнювали постать та ідеї Павлиського вчителя з педагогами-класиками – від Сковороди та Песталоцці до Корчака. Зроблено висновок про доцільність і важливість педагогічного прочитання і перепрочитання художньо-документальної літератури, яка емоційно-естетичними засобами вияснює образ Учителя, яке б ім’я він не носив, а також значення і місце Дитини, Учня в плині часу.

Традиції українського національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх школах: золота спадщина українських інтелектуалів (1990–2009 рр.)

Світлана Шевченко — Sun, 06 Jul 2025 17:23:53 +0000

У статті визначено, що в складні часи, які тепер переживає Україна, виникає гостра потреба у національно-патріотичному вихованні молодого покоління.

Доведено, що неабияк на цей процес впливає освітній заклад, який має стати осередком становлення громадянина-патріота України, готового самовіддано розбудовувати незалежну, демократичну державу, дбати про її національну безпеку, підвищення добробуту людей, сприяти єднанню українського народу та встановленню миру й злагоди в суспільстві. Школа ‒ це життєвий простір дитини; тут вона не готується до життя, а живе. Тому виховна робота, керуючись ідеями самоцінності дитинства, демократичного діалогу між поколіннями, має допомагати становленню особистості як творця і проєктувальника власної долі, гармонізації та гуманізації стосунків між учнями і педагогами, школою і родиною. З’ясовано, що важливу роль у цьому відіграє позакласна робота. Її мета полягає у задоволенні інтересів і запитів дітей, розвитку їхнього творчого потенціалу, нахилів і здібностей у різних сферах діяльності та спілкування. Основне завдання щодо цього має класний керівник, який передусім є і організатором позакласних виховних заходів. Саме на вчителя покладено величну місію навчання, розвитку і, що найважливіше, виховання дітей. Кожен вчинок педагога має свідчити про його щиру любов до рідного краю і до всієї багатонаціональної України. Цю любов вчитель плекатиме і у своїх учнях.

Цифрова колекція «Вчені НАПН України»: технологія, зміст, значення

Андрій Гуралюк — Sun, 06 Jul 2025 17:37:08 +0000

У статті висвітлено актуальну проблему цифрової трансформації бібліотечної діяльності в умовах інформаційного суспільства та воєнного часу, зокрема потребу в створенні електронно-інформаційних ресурсів галузевого спрямування. Підкреслено роль педагогічних бібліотек як сучасних цифрових платформ, здатних забезпечувати накопичення, структурування, збереження й поширення наукових знань. Зазначено, що цифрові колекції є ключовим інструментом доступу до структурованої інформації та підтримки освітньої, наукової і культурної діяльності.

Обґрунтовано доцільність переходу від традиційних баз даних до інтелектуалізованих баз знань, особливо в умовах роботи з слабо структурованими інформаційними масивами, характерними для гуманітарних і освітніх дисциплін. Особливу увагу приділено онтологічному підходу до представлення знань, який дає змогу забезпечити семантичну сумісність, покращити інтеграцію даних та автоматизувати обробку інформації.

Описано розроблений вебресурс OntOS, що базується на онтологічному моделюванні та надає користувачам інструменти для створення ієрархічно організованих цифрових колекцій. Програмне рішення є зручним для непрофесійних користувачів, не вимагає спеціальної технічної підготовки та забезпечує високий рівень юзабіліті. У статті подано приклад реалізації проєкту на базі OntOS – електронного ресурсу «Вчені НАПН України», що виконує функцію бази знань про провідних науковців у галузі педагогіки.

Також акцентовано увагу на нових вимогах до професійної компетентності цифрового бібліотекаря, зокрема на знаннях у сферах комп’ютерної верстки, графіки, сканування, індексації, а також основ мов програмування. Зроблено висновок про необхідність створення цифрових інструментів, завдяки яким ефективніше використовуватимуться цифрові навички фахівців без спеціальної інженерної освіти та підтримують розвиток цифрових колекцій у бібліотечному середовищі.

Етнопедагогіка в цифрову епоху: інформаційні ресурси з питань формування національно-культурної ідентичності на вебплатформах

Оксана Матвійчук, Наталія Петрощук — Sun, 06 Jul 2025 00:00:00 +0000

У статті обґрунтовано актуальність і доцільність використання інформаційних ресурсів із питань формування національно-культурної ідентичності на українських вебплатформах (вебсторінки, сайти, YouTube канали навчальних закладів, бібліотек, музеїв, громадських організацій). Акцентовано увагу на основних аспектах формування національно-культурної ідентичності здобувачів освіти через використання інформаційних ресурсів, представлених на вебплатформах, що дає змогу охоплювати велику аудиторію та використовувати різні формати контенту. Це особливо актуально для України, де збереження культурної спадщини та національної самобутності є пріоритетом в умовах російської агресії, глобалізації та цифровізації. Представлено аналіз походження та становлення етнопедагогіки як науки. Визначено, що українська етнопедагогіка – це наука про народний досвід виховання і навчання, виховну мудрість певної етнічної спільності людей, має в арсеналі дієві джерела, які формують у здобувачів освіти відчуття власної національно-культурної ідентичності. Проаналізовано праці вітчизняних вчених щодо понять «етнопедагогіка», «вебплатформи», а також наявні дефініції «національно-культурна ідентичність». Популяризація етнопедагогіки в цифрову епоху потребує інноваційного підходу, який поєднує глибоку повагу до традицій із сучасними технологіями. Зазначено, що саме впровадження цифрових платформ в освітній процес має значний потенціал для покращення якості освіти. Цифрові освітні платформи стають незамінним інструментом для здобувачів освіти. Аргументовано, що цифрові технології відкривають нові горизонти для збереження та популяризації національних традицій, дають нагоду переглянути їхній відеоконтент великій кількості здобувачів освіти, роблять його більш доступним, сприяють кращому запам’ятовуванню інформації. Запропоновано інформаційні ресурси, сайти, відеоматеріали з етнопедагогіки, розміщені на вебплатформах навчальних закладів, бібліотек, музеїв, громадських організацій. Зроблено висновок, що найбільш цінними є інформаційні ресурси з етнопедагогіки з використанням вебсайтів для потреб освітньої діяльності. Усім здобувачам освіти, педагогам важливо знати про такі ресурси та мати доступ до них.

Традиційні та електронні ресурси біобібліографічної інформації: характеристика, порівняння, значення

Лариса Пономаренко — Sun, 06 Jul 2025 17:56:39 +0000

У статті висвітлено теоретичні та практичні аспекти формування біобібліографічних ресурсів у контексті сучасних інформаційних викликів. Акцентовано увагу на типології джерел біобібліографічної інформації: від традиційних персональних покажчиків до електронних платформ і баз даних. Розглянуто особливості створення, структури й функціонального призначення біобібліографічних видань як джерел наукового та педагогічного дослідження. Аналізується стан термінології у сфері бібліографознавства, визначено проблеми дублювання понять та нестачі уніфікованого підходу до визначення термінів. Акцентовано увагу на потребі гармонізації терміносистеми, централізованої координації біобібліографічної діяльності та підвищення якості контенту в електронному середовищі.

Представлено практичний досвід Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського у підготовці серій біобібліографічних покажчиків, зокрема видань серії «Академіки НАПН України», які мають цінність не лише як довідкові, а й як науково-аналітичні ресурси. Розкрито аналітичний потенціал таких ресурсів на різних етапах педагогічного дослідження: пошуковому, аналітичному, бібліографічному, наукометричному. Зазначено на важливості включення DOI та гіперпосилань у бібліографічні записи. Проаналізовано сучасні електронні платформи (Google Scholar, ORCID, ResearchGate тощо) з погляду ефективності інтеграції біографічних і наукових даних. Запропоновано схему взаємодії трьох ключових компонентів – бібліотек, біобібліографії та біографістики – у контексті дослідження педагогічної постаті. Охарактеризовано переваги традиційних (друкованих) та електронних (цифрових) ресурсів біобібліографії.

Підкреслено актуальність створення єдиного національного біобібліографічного ресурсу, що відповідатиме запитам освітньої, наукової та інформаційної спільноти України в умовах відкритої науки.

Цифрова біографіка в освіті й педагогіці: аналітичне узагальнення джерел і практик

Марина Ростока, Юлія Кравченко — Sun, 06 Jul 2025 18:15:22 +0000

У контексті виконання наукового дослідження «Інформаційно-аналітичний супровід освіти і педагогіки: вітчизняний і зарубіжний досвід» (2023–2025) відділом наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського проаналізовано науковий доробок українських учених щодо проблематики цифрової біографіки в освіті й педагогіці. Зосереджено увагу на цифрових інноваційних ресурсах провідних наукових установ, бібліотек, які є вагомим джерелом досліджень проблем педагогічної біографістики. Проаналізовано стан дослідження ролі та особливостей створення біографічних цифрових наративів у контексті педагогічної науки. Виокремлено ключові аспекти значення цієї практики для педагогічних досліджень, а також окреслено цифрові технології, що забезпечують створення, збереження, аналіз і інтерактивне представлення життєвих історій видатних діячів освіти й педагогіки. Акцентовано на поточних результатах аналізу джерельної бази, які свідчать про те, що нині вчені акумулюють у науковому доробку цікаві напрацювання щодо актуальних питань створення цифрової біографіки у контексті педагогічної науки. Зазначено, що дослідження даної проблематики є актуальним і важливим як в освітньому середовищі, так й у дослідницькому просторі інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти й педагогіки.