Науково-педагогічні студії

Педагогічна біографіка доби Української революції (1917–1921) як підґрунтя і джерело національно-патріотичного виховання дітей і молоді: діалог поколінь

Лариса Березівська — 2024-11-02

Актуалізовано біографії (життєтворчість) українських педагогів (В. Дурдуківський, Г. Іваниця, А. Крушельницький, О. Музиченко, І. Огієнко, С. Русова, І. Соколянський, І. Стешенко, П. Холодний, Я. Чепіга та ін.), які зробили вагомий внесок у збереження української ідентичності. Вони є прикладом для сучасного покоління і мають стати засобом національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Доведено, що українські педагоги 100 років тому, спираючись на європейську педагогічну думку та досвід, заклали цеглини національно-патріотичного виховання, а саме: ввели поняття «національне виховання», «національно-патріотичне виховання» (любов до України та прагнення її захищати, рідне оточення, відповідність психології, індивідуальності дитини); визначили мету (виховання громадянина незалежної держави України, єднання українського народу); принципи (дитиноцентризм; гуманізм; природовідповідність; культуровідповідність; індивідуальність; національна спрямованість; полікультурність; історична пам’ять та ін.); засоби (національна школа, мова навчання, українознавчі предмети (мова, література, історія, географія); присвячені відомим українським діячам літературно-музичні свята; екскурсії; лекції; гуртки; українські пісня, книга, бібліотека, театр, періодична преса, учнівські організації тощо). Ці стратегічні набутки почали впроваджуватися в освітню практику. Аргументовано, що якби ці педагоги не були репресовані сталінською системою, не загинули або не емігрували внаслідок російсько-більшовицької навали, то їхні педагогічні гуманістичні, національні концепції були б реалізовані ще за їхнього життя. Нині життя та задуми українських педагогів про формування громадянина-патріота незалежної України потребують популяризації (введення їх до змісту педагогічних дисциплін під час підготовки та перепідготовки вчителів; відповідні біографічні дослідження і видання історичної довідкової, науково-популярної літератури; проведення науково-практичних, науково-інформаційних і культурно-освітніх заходів; створення цифрових біографічних ресурсів) з метою реконструкції історичної пам’яті українців. Порівняльний аналіз поглядів українських педагогів 1917–1921 рр. і положень концепції 2022 р. переконливо доводить їх суголосність і необхідність якнайшвидшого широкого впровадження в освітньо-науковий простір.

Самонавчання (автономне навчання) та ставлення францисканських місіонерів до викликів освіти та євангелізації автохтонних груп в Америці

Галі-Александра Бельтран — 2024-11-03

У статті представлені результати історико-педагогічного дослідження, метою якого було з’ясувати, у чому полягала самоосвіта францисканських монахів, що виявилася необхідною для виконання євангелізаційних та просвітницьких завдань щодо корінного населення Америки. Авторами встановлено, що францисканські ченці знайшли способи наблизитися до індіанців і спілкуватися з ними, використовуючи метод лінгвістичного занурення й тісного співіснування з культурами цільових мов. Вони також створювали релігійні та дидактичні тексти місцевими мовами (нагуатль, отомі, сапотеко та ін.), сприяючи збереженню цих культур. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що місіонерська діяльність полягала не тільки в євангелізації індіанських дітей, молоді та дорослих, а й у передачі традицій, звичаїв іспанської (європейської, католицької) культури, навчанні іспанської мови та латини. Місіонери заснували в Америці перші навчальні заклади середньовічного європейського типу, вони навчили корінні народи вирощувати рослини, невідомі до того моменту в Новому Світі, зрошувати оброблені землі, доглядати за худобою, будувати храми, цивільні будівлі, гідротехнічні споруди за європейськими технологіями; виготовляти нові текстильні вироби, меблі, посуд, продукти харчування тощо.

На відміну від позиції влади віце-королівства та вищого церковного керівництва ставлення францисканців до індіанських мов та їхнього вивчення було дуже позитивним: «це неймовірно гарні культури і мови й необхідно, щоб усі в колоніях вивчали та використовували їх». Самі ченці вивчали місцеві мови та культури, багато з них були захоплені традиціями давніх цивілізацій Нового Світу, вони виступали проти насильницької іспанізації корінних жителів, прагнули захистити «чисті душі індіанців» від впливу європейців, «збочених звичаїв старого світу».

Порівняльне дослідження підходів до викладання англійської мови та їхній вплив на працевлаштування здобувачів вищої освіти

Роксолана Запотічна — 2024-11-06

У статті аналізується важливість ролі володіння англійською мовою на світовому ринку праці та його значний вплив на підвищення шансів на працевлаштування і кар’єрне зростання. Дослідження зосереджено на ефективності різних методів викладання англійської мови у покращенні працевлаштування здобувачів вищої освіти економічних спеціальностей. Дані зібрано за допомогою анкети самооцінки, яку здобувачі вищої освіти заповнювали до та після участі у мовній програмі, щоб оцінити зміни у їхніх мовних навичках та впевненості у використанні англійської мови в реальних життєвих ситуаціях. Результати показали, що підхід, орієнтований на завдання (Task-Based Approach) та комунікативний підхід (Communicative Approach) були значно ефективнішими, ніж традиційний граматико-перекладний метод (Grammar-Translation Approach), у покращенні мовних навичок здобувачів вищої освіти і збільшенні їхніх перспектив працевлаштування. Здобувачі вищої освіти, які брали участь у цих програмах, демонстрували помітні покращення у мовленні, письмі та розумінні англійської мови, а також повідомляли про зростання впевненості у використанні мови в повсякденному житті. На основі проведеного дослідження ми можемо зробити висновок, що добре структуровані програми викладання англійської мови можуть значно підвищити працевлаштованість здобувачів вищої освіти. Рекомендується, щоб заклади вищої освіти та мовні програми впроваджували комунікативні та орієнтовані на завдання методи викладання, щоб краще підготувати здобувачів до вимог глобалізованого ринку праці. Ці висновки підкреслюють необхідність для освітніх установ переглянути свої стратегії викладання мов, щоб вони відповідали сучасним потребам ринку праці. Впровадження ефективних методів навчання може сприяти появі більш компетентної та конкурентоспроможної робочої сили на світовому рівні.

Олекса Тихий (1927–1984) та його педагогічна візія

Олександр Міхно — 2024-11-08

У статті досліджено життєвий шлях і педагогічний доробок Олекси Тихого, діяча національно-визвольного руху, дисидента й педагога, уродженця Донеччини. Актуальність дослідження обґрунтовано важливістю розгляду внеску О. Тихого в розвиток українського шкільництва в контексті сучасної української освіти та національного самоусвідомлення. Акцентовано на тому, що історія української освіти та педагогічної думки, зокрема діяльність О. Тихого, є важливим елементом тематизації історії Донеччини, що сприяє поверненню цього регіону в національний культурний контекст.

Дослідження спирається на численні джерела (біографічні матеріали, спогади сучасників, а також публікації, які розкривають правозахисні та педагогічні аспекти діяльності О. Тихого), що дало змогу комплексно й об’єктивно оцінити його педагогічну спадщину.

Проаналізовано педагогічний доробок О. Тихого: статті «Про проблеми реформи шкільної освіти», «На перехресті думок», «Домашні завдання», «Думки про виховання», «Якою я уявляю школу в майбутньому?». У формі таблиці подано новаторські педагогічні ідеї О. Тихого (за листом до М. Микитюка).

Представлено педагогічну концепцію О. Тихого та розкрито її значення для сучасної освіти в Україні, зокрема наголошено на його підходах до виховання та інтеграції національної культури в навчальний процес. Розкрито педагогічну візію О. Тихого, фундаментом якої є морально-етичні цінності. Обгрунтовано, що її основні принципи – національний дух, інтернаціоналізм, народна спрямованість, політехнічний підхід і трудовий компонент – можуть слугувати основою для розвитку комплексної освітньої моделі, що відповідає потребам сучасного українського суспільства.

З’ясовано, що педагогічні погляди О. Тихого є актуальними й сьогодні, особливо в умовах необхідності формування у молодого покоління національної свідомості та любові до рідної мови і культури.

Розміщено біографічну довідку про Олексу Тихого, яка увійде до енциклопедичного біографічного словника «Педагоги України» (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.). Визначено напрями для подальших досліджень його педагогічної спадщини.

Освітні екскурсії та подорожі у західноєвропейській педагогічній думці XV–XX століть

Олександр Наровлянський — 2024-11-06

Стаття присвячена визначенню поглядів західноєвропейських педагогів на освітні екскурсії та їх використання у навчальних закладах. Виявлено західноєвропейських педагогів, які у період XV – XX століть висловлювали думки щодо місця екскурсій у освітньому процесі. Визначено, що одним з перших на важливість виходу учнів за межі класу та використання прогулянок та екскурсій в освіті звернув увагу Франсуа Рабле. Встановлено, що він пропонував проводити для учнів екскурсії як на природу, так і до ремісничих майстерень. Встановлено, що Ян Амос Коменський та Джон Локк пропонували включати подорожі до діяльності навчальних закладів. Ними було визначено найбільш прийнятний вік для проведення навчальних подорожей. Зазначено, що Йоганн Генріх Песталоцці та Адольф Дистервег одними з перших вказали на роль наочності як теоретичну підставу використання екскурсій у освітньому процесі. Вони обґрунтовували принцип природовідповідності в освіті. Також вони запропонували використовувати екскурсії для реалізації цього принципу та посилення наочності. Виявлено позиції Августа Германа Франке та Йогана Фридриха Гербарта щодо організації освітніх екскурсій у різних типах навчальних закладів. Вказано, що на початку ХХ століття Георг Кершенштейнер був ентузіастом упровадження екскурсій у освітній процес як елементу «державогромадянського виховання». Відзначено, шо американський філософ та педагог Джон Дьюї вказував на зв’язок між освітою та реальним досвідом. Цей досвід може набуватися під час відвідування бібліотек, музеїв, організації подорожей. Відзначено роль Августа-Генріха Любена у розробці теорії освітніх екскурсій та їх упровадженні у практику вітчизняної освіти у другій половині XIX, зокрема через методичну літературу. Встановлено, що у західноєвропейській педагогічній думці протягом шести століть визнано роль екскурсій у освіті.

Проблема реабілітації від психологічних травм крізь призму праць українських педагогів та психологів

Ярослав Пилипчук — 2024-11-06

Ця стаття присвячена проблемі реабілітації військових і цивільних від психологічнх травм. Внаслідок АТО та повномасштабного вторгнення російських військ в Україну значна частина військовослужбовців і цивільних отримала психологічні травми. Однією з найпоширеніших психологічних травм є посттравматичний стресовий розлад. Психологічна травма не потребує госпіталізації вражених осіб, проте потребує реабілітації. Участь у бойових діях є потужним стресовим чинником. Психокорекційні та психотерапевтичні методи збільшують стійкість до несприятливих психогенних впливів. Медико-психологічна реабілітація учасників має спиратися на основні положення інтегративної копінг-концепції. Ефективними можуть бути такі методи терапії, як фармакотерапія, різні види психотерапії (когнітивні, біхевіоральні методи, кризове втручання, методики релаксації, групова та сімейна психотерапія), реабілітація, групові підходи. До послуг із надання психологічної реабілітації належать психологічна діагностика, психологічна просвіта та інформування, психологічне консультування, психологічна підтримка й супроводження, психотерапія, групова робота. Безпосереднє виконання завдань психологічної реабілітації у військових частинах (підрозділах) покладається на офіцерів з морально-психологічного забезпечення (за їх наявності); офіцерів-психологів (за їх наявності); психологів (за їх наявності); начальників медичної служби; військових священників (капеланів) (за їх наявності). У психологічній реабілітації військовослужбовців виокремлююють такі етапи, як декомпресія та реабілітація в стаціонарних умовах. Для України є корисним досвід Ізраїля в реабілітації військових. Ізраїльський досвід полягає в застосуванні когнітивно-поведінкової терапії, емоційно-фокусованої терапії, експозиційної терапії, групової терапії, технік релаксації та медитації, технік саморегуляції.

Особливості становлення та розвитку студентського тьюторства у закладах вищої освіти Німеччини

Світлана Подпльота — 2024-11-06

У статті розглядаються етапи становлення та розвитку студентського тьюторства у закладах вищої освіти Німеччини, як необхідного елементу системи вищої освіти, що відповідає стратегіям інтернаціоналізації кожного закладу. Детально проаналізовано різноманітні підходи та наукові погляди на природу та зміст технології студентського тьюторства в історії суспільної та психолого-педагогічної думки. Визначено цілі та завдання тьюторської роботи в Німеччині на поточному етапі, розкрито переваги тьюторства для розвитку ключових професійних компетенцій студентів-тьюторів та їхньої майбутньої професійної кар’єри. Окрему увагу приділено активній участі закладів вищої освіти Німеччини у роботі Мережі тьюторства, яка сприяє розробці кваліфікаційних тьюторських програм та впровадженню механізму сертифікації тьюторів. У статті також висвітлено особливості діяльності робочих груп тьюторської Мережі. На конкретному прикладі роботи відділу тьюторства університету Констанц «QualiTut», автор розкриває особливості підтримки тьюторів університету з самого початку їхньої професійної діяльності. Спеціальна навчальна програма готує майбутніх тьюторів до тьюторської діяльності, підтримує під час викладання та сприяє обміну досвідом з іншими тьюторами. Важливим висновком є той факт, що більшість тьюторів залишаються в університеті після закінчення навчання, а їхня кваліфікація служить основою для змін у культурі викладання та навчання, роблячи студентське тьюторство вагомим компонентом освітнього процесу у провідних університетах Німеччини. Наголошено, що досвід студентського тьюторства закладів освіти Німеччини є ефективним та перспективним видом діяльності й може бути застосований в українських закладах вищої освіти, як реальна можливість впровадити якісні зміни та реалізувати нові тенденції в системі освіти.

Дискурс системоутворювального концепту комунікативного підходу в освіті у педагогічній думці України початку ХХІ століття

Микола Прищак — 2024-11-06

У статті досліджено дискурс системоутворювального концепту комунікативного підходу в освіті в педагогічній думці України початку ХХІ ст. (2000–2020 рр.). Визначено концепти (поняття), які є методологічною основою дискурсу системоутворювального концепту: «педагогічне спілкування», «педагогічна взаємодія», «педагогічна комунікація».

Роль «педагогічного спілкування» як системоутворювального концепту комунікативно-педагогічних явищ досліджували Н. Бутенко, І. Булах, І. Зязюн, З. Ковальчук, С. Коломійченко, М. Коць, В. Мазяр та ін. На домінантній ролі в освітньому процесі «педагогічної взаємодії» наголошували Л. Велитченко, В. Кручек, О. Матвієнко, М. Томашевська та ін. «Педагогічну комунікацію» як важливий чинник комунікативного підходу досліджували Н. Бутенко, Н. Волкова, С. Мусатов, М. Прищак, О. Фенцик, О. Шкуренко, Г. Яценко та ін. Дослідження дискурсу системоутворювального концепту (поняття) комунікативного підходу в освіті свідчить про складність і суперечливість зазначеного процесу. Це зумовлено невизначеністю понять «спілкування» («педагогічне спілкування»), «взаємодія» («педагогічна взаємодія») та «комунікація» («педагогічна комунікація»), особливо в контексті їх співвідношення, а також тим, що ці поняття визначають різні аспекти (сфери) комунікативного буття особистості. Тож жодне з них не може претендувати на роль загального системоутворювального поняття, яке поєднувало б «спілкування», «взаємодію» та «комунікацію», було б загальним для них.

Проведений з початку ХХІ ст. дискурс став важливим чинником як активізації процесу пошуку системоутворювального концепту комунікативного підходу, так і розроблення теорії комунікативного підходу в освіті.

Листи-відгуки читачів на статтю В. Сухомлинського «Джерело невмирущої криниці»

Леся Сухомлинська — 2024-11-07

У статті оприлюднено та розглянуто раніше не опубліковані листи-відгуки читачів на статтю В. Сухомлинського «Джерело невмирущої криниці» (1970) та здійснено історико-педагогічний аналіз малорозробленого аспекту його педагогічної спадщини – листування з широким колом кореспондентів як своєрідного відображення суспільних настроїв у царині державної мовної політики в СРСР 60–70-х років ХХ ст.

Виокремлено педагогічні праці, що яскраво репрезентують погляди педагога на важливість прищеплення школярам любові до рідної мови, зокрема «Слово про слово» (1964), «Слово рідної мови» (1965), «Слово і мислення» (1965), «Стежка до квітучого саду» (1969), «Джерело невмирущої криниці» (1970) тощо. Виявлено, що публікації цих статей мали резонанс: автор отримував багато листів-відгуків щодо питань і проблем з викладанням української мови в загальноосвітній школі. Показовою стала стаття «Джерело невмирущої криниці», на яку він отримав не менш як 20 листів від різних адресатів. Виявлено, що кореспондентами В. Сухомлинського були представники всіх професій, що засвідчує гостроту та актуальність «мовного» питання в тогочасній Україні. У статті процитовано та проаналізовано ті листи, які найповніше відображають порушені педагогом проблеми. Досліджено також «географію» листування між педагогом і його кореспондентами й простежено її збіги та суголосність трагічним подіям, які переживає сучасна Україна. Встановлено, що активне і розмаїте листування сприяло постійному діалогові з читачем з метою отримання відгуку та задля вивчення ситуації, її впливу на широкий загал. З’ясовано, що вищезгаданий прийом «лист – відповідь» став для В. Сухомлинського дієвим інструментом транслювання важливих на його думку ідей і поглядів на освіту та виховання не безпосередньо, а опосередковано, сучасною мовою – через «стейкхолдерів» (або ж «агентів змін»).Зроблено висновок про важливість таких дослідницьких підходів, які розкривають «історію знизу», надають можливість всебічно висвітлити педагогічні ідеї, досвід, особистість не лише самого В. Сухомлинського, а й його кореспондентів. З’ясовано, що епістолярна спадщина педагога є невід’ємним складником його творчості, містить багато оригінальних і цінних ідей, але досі залишається малодослідженою і потребує подальшого розгляду та аналізу.

Сучасні цифрові засоби візуалізації колекцій електронних освітніх ресурсів

Наталія Вараксіна — 2024-11-07

Проаналізовано підходи до сучасної системи освіти, що динамічно розвивається та потребує оновлення змісту, методів і засобів навчання.

Розглянуто сучасні інноваційні технології, зокрема засоби візуалізації колекцій електронних освітніх ресурсів. Акцентовано, що науково-технічний прогрес, розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних технологій змінюють підходи до організації навчальної діяльності, інтенсифікують освітній процес.

У статті зосереджено увагу на різноплановості засобів візуалізації, що використовуються в освітньому процесі. Наголошено на доцільності запровадження методів інтеграції різних способів візуалізації та зазначено, що використання онтологій дає можливість не лише відображати інформацію, а й встановлювати зв’язки між різними її елементами та забезпечувати глибше та більш наочне розуміння складних понять. Це сприяє інтеграції, управлінню та аналізу знань, а також підвищенню ефективності пошуку та спрощенню навігації в інформаційних ресурсах. Упровадження онтологічного підходу стимулює створення взаємопов’язаних інформаційних моделей, які полегшують адаптацію навчальних матеріалів до потреб здобувачів, забезпечують більш ефективне навчання та спрощений доступ до знань.

Схарактеризовано особливості візуалізації структурованих колекцій електронних освітніх ресурсів, звернуто увагу на необхідність володіння педагогом не лише цифровими, а й художньо-естетичними навичками.

Подальші пошуки передбачають дослідження можливостей використання штучного інтелекту у візуалізації колекцій електронних освітніх ресурсів.

Штучний інтелект як ефективна технологія інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти

Тетяна Годецька — 2024-11-08

У контексті виконання наукового дослідження «Інформаційно-аналітичний супровід освіти і педагогіки: вітчизняний і зарубіжний досвід» (2023–2025 рр.) відділом наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського проаналізовано науковий доробок українських дослідників щодо штучного інтелекту як ефективної технології інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти. Наголошено, що Міністерство цифрової трансформації працює над створенням умов, які сприятимуть тому, щоб штучний інтелект став одним із ключових драйверів цифрової трансформації та зростання економіки України. Мета статті – проаналізувати основні аспекти використання штучного інтелекту як ефективної технології інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти.

У Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні зазначено, що пріоритетними сферами, у яких реалізуються завдання державної політики розвитку галузі штучного інтелекту, є освіта і професійне навчання, наука, економіка, кібербезпека, інформаційна безпека, оборона, публічне управління, правове регулювання та етика, правосуддя. Актуалізовано увагу на важливості застосування штучного інтелекту в процесі проведення дослідження завдяки його здатності візуалізувати складні дані та робити їх більш зрозумілими й доступними для аналізу. Розглянуто окремі актуальні аспекти цифрової трансформації освіти, зокрема використання технології De-Visu як інструменту інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти. Вочевидь застосування технології De-Visu як інструмент розширило класичне, традиційне уявлення освітян і науковців та може використовуватись у новій якості. Під час аналізу дійшли висновку про необхідність глобального співробітництва. Для максимального використання переваг штучного інтелекту та одночасного зменшення його викликів потрібно активно залучати науковців, підприємців і законодавців до спільної роботи. У перспективі доцільним є дослідження й зарубіжного досвіду в цьому контексті.

Роль бібліотеки як складника інформаційно-освітнього простору закладу освіти

Андрій Гуралюк — 2024-11-08

Виклики інформаційного суспільства обумовлюють потребу в розширенні технологічних можливостей сучасних бібліотек та зміцненні їхньої присутності в цифровому середовищі, зокрема через залучення соціальних мереж та інтернету. У цьому дослідженні аналізуємо роль бібліотеки в інформаційному суспільстві як інструменту верифікації інформації.

Мета роботи – окреслити функції сучасної бібліотеки у забезпеченні інформаційних потреб читача в умовах цифровізації суспільства.

Наукова новизна роботи полягає в розвитку концептуальних уявлень про роль та діяльність бібліотек, а також їхній вплив на функціонування інформаційно-освітнього простору закладу освіти в умовах цифровізації.

У роботі встановлено, що основне функціональне призначення бібліотеки – інформаційне забезпечення, надання вільного доступу до національних і міжнародних інформаційних ресурсів, а також сприяння безперебійності навчального та наукового процесів. У зв’язку з цим бібліотека в умовах цифровізації має забезпечити ефективний доступ до необхідних джерел інформації та створити технологічно модернізовані умови роботи з ними для гарантування інтелектуально-інформаційного комфорту користувача.

Зроблено висновки щодо динамічності зміни ролі бібліотек в інформаційному просторі освітніх закладів та розглянуто перспективи розвитку вітчизняних бібліотек, як культурно-освітніх осередків та інформаційних центрів, здатних задовольнити інформаційні потреби користувачів. Визначено, що вони мають стати активними учасниками інформаційно-аналітичної діяльності, забезпечуючи підтримку освітнього процесу, верифікацію даних, представлення інформації в зручному для користувачів форматі, а також надання експертних консультацій з різноманітних аспектів інформаційної діяльності.

Штучний інтелект і якість освіти: можливості, виклики та загрози

Любомира Ілійчук — 2024-11-08

У статті обґрунтовано актуальність питання розвитку технологій штучного інтелекту (ШІ) та їх імплементації в освітню галузь. На основі проведеного системного аналізу наукових джерел визначено сутність дефініції «штучний інтелект», окреслено теоретичні засади проблеми використання технологій штучного інтелекту у сфері освіти, висвітлено роль ШІ в освітньому процесі та його потенціал як дієвого інструмента підвищення якості освіти. З’ясовано можливості та виокремлено шляхи застосування штучного інтелекту у закладах освіти в контексті їх впливу на якість надання освітніх послуг. Установлено, що технології ШІ мають великі можливості щодо персоналізації навчання, створення адаптивного, інтерактивного та інклюзивного освітнього середовища, розроблення навчальних матеріалів і цифрових ресурсів, автоматизованого оцінювання та здійснення зворотного зв’язку, прогнозування успішності й аналізу даних, надання додаткової підтримки за допомогою інтелектуальних репетиторів і віртуальних помічників, застосування віртуальної та доповненої реальності в освітньому процесі, що має позитивний вплив на якість освіти. Розкрито виклики та загрози впровадження штучного інтелекту в освітній процес, які можуть призвести до зниження якості освіти, пов’язані зі стандартизацією освіти, втратою контакту між учасниками освітнього процесу, зниженням мотивації до навчання, порушенням академічної доброчесності, алгоритмічними помилками та недостовірністю даних ШІ, соціальною ізоляцією, недостатньою підготовкою освітян до впровадження технологій штучного інтелекту, кіберзагрозами та безпекою даних. Наголошено, що незважаючи на всі потенційні можливості, які мають технології ШІ для підвищення рівня якості освіти, штучний інтелект слід використовувати лише як помічника педагога, який залишається не тільки джерелом знань, а й ментором, наставником, фасилітатором та партнером, значно впливаючи на розвиток особистісних і соціально важливих якостей та здібностей кожної особистості. Зроблено висновок, що стрімка популярність технологій штучного інтелекту та їх широке застосування в освітньому процесі та наукових дослідженнях потребують від освітянської та наукової спільноти нагального переосмислення не лише ключових підходів до викладання, навчання, оцінювання та контролю, а й всієї парадигми освіти з огляду на необхідність збереження й підвищення якості освіти.

Інформаційно-ресурсна підтримка профорієнтаційної роботи із старшокласниками в умовах проєктування освітнього середовища

Оксана Матвійчук — 2024-11-08

У статті обгрунтовано актуальність і доцільність профорієнтаційної роботи в закладах загальної середньої освіти в умовах проєктування освітнього середовища із врахуванням результатів аналізу професійних орієнтацій учнів старшої школи. З’ясовано, що усвідомлений професії є важливим кроком до успішної особистісної та професійної самореалізації учнівської молоді, розвитку майбутньої кар’єри та життєвих пріоритетів. Проаналізовано дослідження й публікації з цієї теми, а також існуючі дефініції понять «профорієнтаційна робота», «профорієнтація». Визначено, що профорієнтаційна робота та профорієнтація найчастіше трактуються як психолого-педагогічна діяльність закладів загальної середньої освіти, спрямована на підготовку особистості до свідомого вибору професії, визначення свого місця в суспільстві. Аргументовано, що формування в особистості готовності до професійного самовизначення, у тому числі з застосуванням педагогічних технологій, потребує створення системної роботи в умовах проєктуванння освітнього середовища. Така системна діяльність можлива лише за умови розвитку партнерських відносин між загальноосвітніми установами та низкою інших суспільних інституцій, зокрема таких, як бібліотека, служба зайнятості, громадські організації тощо. Виокремлено методи і форми профорієнтаційної роботи, які можна поділити за змістом і спрямованістю. Запропоновано інформаційно-методичні ресурси для профорієнтаційної діяльності в закладах загальної середньої освіти в умовах проєктування освітнього середовища від державних установ, громадських організацій, які подано у формі консультацій щодо освітнього та кар’єрного планування. Проаналізовано результати опитування учнів старших класів у київських закладах загальної середньої освіти, зазначено, що старшокласники відчувають зростання психологічної напруги у виборі професії. Наведено приклади профорієнтаційної роботи в сучасних закладах загальної середньої освіти, які інтегрували профорієнтаційний складник в освітній процес, у бібліотечні форми такої діяльності. Окреслено перспективні шляхи розвитку профорієнтаційної роботи з учнями старших класів у закладах загальної середньої освіти в умовах проєктування освітнього середовища щодо модернізації змісту профорієнтації, пошуку нових форм профорієнтаційної діяльності.

Освітянські бібліотеки як центр інформаційно-комунікаційної підтримки в реаліях сьогодення

Тетяна Павленко — 2024-11-08

У статті досліджено діяльність освітянських бібліотек в умовах війни. Проаналізовано наукові праці з цієї проблеми, виокремлено студії Л. Березівської, О. Вдовіної, С. Герасимової, Т. Кулаковської, А. Потіхи, С. Сердюк, Г. Солоіденко, Л. Туровської. Розкрито важливі аспекти інформаційно-комунікаційної підтримки користувачів бібліотек: науковців, учителів, волонтерів, вимушено переміщених осіб. Висвітлено інформацію про тематичні колекції інформаційних ресурсів на вебсайтах бібліотек, що забезпечують користувачів актуальною та корисною інформацією.

Зазначено, що інформаційно-комунікативна підтримка бібліотек України в умовах війни набуває особливого значення. Активізувались нові форми й методи просвітницької роботи, затребувані бібліотечні послуги, що відповідають запитам населення та вимогам сьогодення. Бібліотеки стали майданчиками популяризації освіти, правової грамотності, психологічної підтримки.

На вебсайтах освітянських бібліотек з’явилися ресурси, на яких можна отримати онлайн-консультацію професійного психолога, контакти, посилання, поради, техніки та методики, що допоможуть опановувати стрес, тривогу, гнів, піклуватися про ментальне здоров’я – своє та людей поруч. Наголошено, що психологічна підтримка є надзвичайно важливою для людей, травмованих ментально й фізично, які переживають перманентний стрес. Попри повномасштабну війну бібліотеки продовжують виконувати функцію центрів культури, представляють виставки-огляди, відеопрезентації, що відображають на вебсайтах напрями діяльності бібліотек мережі (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки, бібліотеки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинсього, Кам’янець-Подільського університету ім. І. Огієнка, Київського університету ім. Б. Грінченка та ін.) під час війни та адаптацію засобів інформаційної, соціокультурної роботи до злободенних потреб.

Розкрито роль бібліотек в інформаційному освітньо-науковому просторі України в реаліях сьогодення. З’ясовано, що під час війни бібліотеки переходять від традиційного середовища до соціального простору, який може успішно протистояти впливам ворожих інформаційних, культурних та психологічних стратегій.

Феномен штучного інтелекту в системі інформаційно аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти і педагогіки

Марина Ростока — 2024-11-08

У контексті виконання наукового дослідження «Інформаційно-аналітичний супровід освіти і педагогіки: вітчизняний і зарубіжний досвід» (2023–2025 рр.) відділом наукового інформаційно-аналітичного супроводу освіти Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського проаналізовано науковий доробок українських учених щодо проблематики використання штучного інтелекту в освітній галузі. Зосереджено увагу на заходах, які спрямовано на розвиток штучного інтелекту в Україні, зокрема у сфері освіти. Наголошено на важливості законодавчої бази, яка регламентує основні положення щодо реалізації планів впровадження штучного інтелекту в освіту. Проаналізовано стан дослідження таких питань, як переваги та недоліки використання штучного інтелекту, розвиток ШІ-компетентності освітян, принципи академічної доброчесності у застосуванні штучного інтелекту в освітній й дослідницькій діяльності, впровадження інструментарію штучного інтелекту в освітній процес. Акцентовано на поточних результатах аналізу джерельної бази, які свідчать про те, що нині багато вчених і дослідників-практиків акумулюють у науковому доробку цікаві напрацювання про досягнення та виклики впровадження штучного інтелекту в освіті, різні аспекти використання штучного інтелекту в освітньому процесі, у тому числі аналітику навчання та персоналізоване навчання. Здійснено аналітичний огляд зазначених наукових праць та аналіз доцільності використання технологій штучного інтелекту в освіті. Визначено певні можливі потенційні переваги й недоліки застосування штучного інтелекту в освітній практиці та констатовано, що в епоху цифрових технологій штучний інтелект є одним з актуальних чинників розвитку інновацій у галузях і секторах освіти, зокрема в системі інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти й педагогіки. Зауважено, що проблема застосування технології штучного інтелекту в системі інформаційно-аналітичного супроводу освіти, педагогіки і психології є інноваційним напрямом, який активно досліджується й розробляється в науковому середовищі. Зазначено, що дослідження можливостей використання інструментів штучного інтелекту як в освітньому середовищі, так й у дослідницькому просторі інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти й педагогіки є актуальним і своєчасним аспектом розвитку освітньо-наукового простору.

Зарубіжний досвід використання АБІС KOHA

Олексій Шило — 2024-11-08

Cтаття присвячена розгляду світових тенденцій впровадження автоматизованих бібліотечних інформаційних систем (АБІС), зокрема АБІС Koha.

Зазначено, що АБІС є складними інформаційними системами, процес розроблення, тестування й впровадження яких є тривалим і займає кілька років. Цей прцес, як правило, здійснюється за участі великих команд програмістів, що тісно співпрацюють з фахівцями бібліотечної справи. Основною вимогою до АБІС є підтримка сучасних міжнародних стандартів, що зумовлює можливість їх взаємодії та стандартизує технології роботи із ними. АБІС Koha являє собою комплексне веборієнтоване програмне рішення на основі відкритих кодів за технологією Web 2.0, що використовує вдосконалене системне програмне забезпечення та передові програмні технології.

Проаналізовано поширення АБІС Koha у бібліотеках світу та наголошено, що Koha є однією із найбільш затребуваних бібліотечно-інформаційних систем. На основі доповіді міжнародної спільноти про використання АБІС Koha з’ясовано, що рівень задоволеності сервісами АБІС Koha зростає протягом останніх 15 років.

Сьогодні АБІС Koha є найпопулярнішою бібліотечною системою з відкритим кодом у світі та перспективною альтернативою пропрієнтарним АБІС, таким як ІРБІС та ін.

Визначено, що використання АБІС Koha в бібліотеках зарубіжних країн виявляє позитивну динамку як у підвищенні задоволеності роботою із системою Koha, так і в зростанні переходів в управлінні бібліотекою на АБІС Koha від інших інформаційних систем. Суттєві переваги Koha над пропрієнтарними АБІС зумовлюють дедалі більшу кількість переходів на цю систему.

Педагогічний дискурс про реформування загальної середньої освіти в Україні (ХХ – початок ХХІ ст.): хрестоматія

Оксана Кравченко — 2024-11-08

Рецензія на хрестоматію: "Педагогічний дискурс про реформування загальної середньої освіти в Україні (ХХ – початок ХХІ ст.)", автор - доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України Лариса Дмитрівна Березівська.