Самонавчання (автономне навчання) та ставлення францисканських місіонерів до викликів освіти та євангелізації автохтонних груп в Америці

Анотація

У статті представлені результати історико-педагогічного дослідження, метою якого було з’ясувати, у чому полягала самоосвіта францисканських монахів, що виявилася необхідною для виконання євангелізаційних та просвітницьких завдань щодо корінного населення Америки. Авторами встановлено, що францисканські ченці знайшли способи наблизитися до індіанців і спілкуватися з ними, використовуючи метод лінгвістичного занурення й тісного співіснування з культурами цільових мов. Вони також створювали релігійні та дидактичні тексти місцевими мовами (нагуатль, отомі, сапотеко та ін.), сприяючи збереженню цих культур. Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що місіонерська діяльність полягала не тільки в євангелізації індіанських дітей, молоді та дорослих, а й у передачі традицій, звичаїв іспанської (європейської, католицької) культури, навчанні іспанської мови та латини. Місіонери заснували в Америці перші навчальні заклади середньовічного європейського типу, вони навчили корінні народи вирощувати рослини, невідомі до того моменту в Новому Світі, зрошувати оброблені землі, доглядати за худобою, будувати храми, цивільні будівлі, гідротехнічні споруди за європейськими технологіями; виготовляти нові текстильні вироби, меблі, посуд, продукти харчування тощо.

На відміну від позиції влади віце-королівства та вищого церковного керівництва ставлення францисканців до індіанських мов та їхнього вивчення було дуже позитивним: «це неймовірно гарні культури і мови й необхідно, щоб усі в колоніях вивчали та використовували їх». Самі ченці вивчали місцеві мови та культури, багато з них були захоплені традиціями давніх цивілізацій Нового Світу, вони виступали проти насильницької іспанізації корінних жителів, прагнули захистити «чисті душі індіанців» від впливу європейців, «збочених звичаїв старого світу».