Педагогічні видання німецькою мовою другої половини ХІХ – початку ХХ ст. У фонді ДНПБ України імені В. О. Сухомлинського: джерелознавчий аспект

Анотація

У статті висвітлено результати аналізу змісту педагогічних видань німецькою мовою другої половини ХІХ – початку ХХ ст. з колекції рідкісних видань іноземними мовами фонду ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, що визначено метою статті. Проаналізовані джерела систематизовано за класифікаційними ознаками розподілу видань на види за характером інформації. Відповідно виокремлено сім груп джерел: офіційні, наукові, виробничо-практичні, навчальні, довідкові, літературно-художні видання, епістолярні джерела. Результати узагальнення та систематизації цих документів представлено у науково-допоміжному бібліографічному покажчику «Педагогічні видання німецькою мовою другої половини ХІХ ст. – 1917 р. у фонді Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського», який підготовлено науковцями відділу джерелознавства та біографістики у межах наукового дослідження «Педагогічна наука та освіта в особах, документах, бібліографії» (2020–2022 рр.).

Висвітлено роль рідкісних видань іноземними мовами у формуванні цілісного наукового знання про розвиток історико-педагогічного процесу з урахуванням суспільних тенденцій та соціально-економічних умов в Німеччині й Австрії на межі ХІХ–ХХ ст. На основі аналізу змісту педагогічних видань німецькою мовою кінця ХІХ – початку ХХ ст. з фонду ДНПБ зроблено такі висновки: цей історичний період ознаменувався значними реформаційними перетвореннями у системах освіти німецькомовних країн; криза суспільного буття в Німеччині й Австрії зумовили потребу в перегляді тогочасної теорії й практики освіти; у результаті дискусій у німецькомовному науково-педагогічному просторі виникла низка особистісно орієнтованих концепцій навчання й виховання; розроблення дитиноцентричних концепцій є значним внеском педагогів-реформаторів з Німеччини й Австрії у світову гуманістичну педагогіку; спільність їхніх педагогічних позицій полягає у заклику відмовитись від авторитаризму традиційної школи через негуманне ставлення до особистості дитини та нівелювання її природного потенціалу; педагоги-реформатори ставили перед школою завдання розвивати творчі сили кожної дитини, враховувати індивідуальний темп розвитку, забезпечувати можливість набуття власного досвіду.