Степан Онисимович Сірополко народився 15 (27) серпня 1872 року в селі Обичеві Прилуцького повіту (Полтавської губернії), в сім’ї дрібного поштового урядовця. Батько походив з нащадків українських запорозьких козаків, а мати була кузиною дружини Симона Петлюри. Середню освіту Степан здобув у Прилуцькій гімназії, після її закінчення заробляв собі на життя, читаючи лекції з математики і латині (1893 р.), далі навчався на правничому факультеті Московського університету (1897 р.), працював адвокатом, але скоро залишив цю роботу і розпочав культурно-просвітницьку діяльність. Був завідувачем відділу народної освіти Тульської, а потім Московської губернських земських управ. Редагував педагогічні журнали «Народное образование», «Педагогический листок», працював у Московському товаристві грамотності. Друкувався в українських часописах «Свобода», «Світло». Згодом переїхав до Тули, де завідував відділом  народної освіти Тульської губернії.
1 жовтня 1897 р. одружився з донькою священика Ніною Честнєйшою. У період з 1898 до 1908 р. в родині Сірополків народилися три сини й донька.
Наприкінці ХІХ ст. земства прагнули до формування власної освітньої політики. Свою частку вніс і Степан Сірополко. Так, до першої земської виставки народної освіти (червень 1902 р.) він підготував «Короткий огляд тридцятип’ятиліття Тульського губернського земства в галузі народної освіти» (червень 1902 р.). У Тулі Степан Сірополко створив на одному із заводів хор, у репертуарі якого були українські пісні. Виступи колективу були заборонені, а організатора звинувачено в революційній діяльності. У січні 1906 р. його було заарештовано й ув’язнено на три місяці.
На початку XX ст. (1908-1917 рр.) Степан Сірополко особливо плідно працював над розробкою теоретичних аспектів вітчизняної бібліотечної справи та їх практичним втіленням у бібліотечне будівництво.
З 1908 року він живе у Москві і працює у редакціях журналів «Народний учитель», «Для народного учителя», «Украинская жизнь», а пізніше — заввідділом народної освіти губернської земської управи. Ідеї, що переповнюють подвижника, відбиваються в публікаціях у освітньо-педагогічних часописах. Свої погляди на утворення народних бібліотек в Російській імперії Сірополко виразив у  праці «Народные библиотеки. Порядок открытия библиотек и их организация» (М., 1910). Книга отримала багато позитивних рецензій у пресі і була схвально оцінена бібліотечними працівниками.
Для підвищення загальноосвітнього рівня вчителів земства організовували фахові бібліотеки, для них складалися навіть друковані каталоги, у підготовці яких брав участь С. Сірополко. Усвідомивши важливість бібліотекознавства, він запропонував читати цю дисципліну на учительських семінарах та педагогічних курсах, оскільки в бібліотеках працювали  переважно вчителі.
Значну увагу в цей час він приділяв рецензуванню праць В.І.Чарнолуського, вихідця з Чернігівської губернії, відомого діяча у галузі народної освіти і громадського педагогічного руху .
Бібліотечна справа в цей період входила до складу ємкого поняття «позашкільна освіта», вивчення якого здійснював Степан Онисимович разом із іншими педагогами – Є.М. Мединським, В.І. Чарнолуським, В.П. Вахтеровим, які бібліотекознавство включали до складу педагогіки, оскільки вважали бібліотеку найкращим засобом для самоосвіти та народної освіти.
Вченому вдалося виокремити складові окремих розділів спеціального бібліотекознавства – фондознавства, читачезнавства, бібліотечної професіології та бібліотечної статистики.
У науці про бібліотеку особливо активно вивчався та використовувався статистичний метод, оскільки бібліотеки та читачі являють собою суспільне явище, вивчення якого полягає у групуванні даних для аналізу та висновків на підставі масових спостережень. Степан Сірополко активно досліджував народні й учительські бібліотеки, виявляв їхню кількість, кількість книжок, а також читачів за віком, статтю, освітою, професією; вплив на роботу книгозбірень різних факторів (складу та освіти бібліотекарів, кількості власних приміщень для бібліотек, їхнє підпорядкування  тощо).
Степан Сірополко запропонував здійснити класифікацію читачів народних бібліотек, поклавши в основу освітній рівень громадян, розподіливши їх на малоосвічених, котрі вміли читати книжки, надруковані великими літерами; добре освічених, котрі читають белетристику та науково-популярні брошури; розвинених читачів, які читають книжки наукового змісту. Здійснена ним класифікація користувачів книгозбірень сприяла накопиченню емпіричного матеріалу для вивчення читачів і читання, розвитку історії, теорії та практики бібліотечного читачезнавства.
Суттєвим є внесок Степана Онисимовича у теоретичну розробку одного із демократичних принципів бібліотечної діяльності – загальнодоступності бібліотек, в основі якого, на його думку, повинна бути безоплатність їхнім користуванням та планомірна організація бібліотечної мережі. Він вважав, що  мережа народних бібліотек повинна бути розгалуженою і вони повинні бути відкритими для загального користування. Розширенню загальнодоступності бібліотек сприяла організація читальних залів при нижчих навчальних закладах.
У 1911 р. Московське товариство грамотності  делегує С. Сірополка на I Всеросійський бібліотечний з’їзд. Як керівник секції громадських і народних бібліотек він виступив з концептуальною доповіддю «Принципи громадськості в народно-бібліотечній справі». Таким чином вперше було сформовано організаційні засади бібліотечного будівництва земськими та міськими органами самоврядування. З метою вдосконалення організації бібліотечної справи він на Першому загально земському з’їзді народної освіти (1911 р.) запропонував готувати бібліотечних працівників на короткотермінових курсах, влаштованих губернськими та повітовими земствами.
З 1912 р. С.Сірополко почав викладати бібліотекознавчі дисципліни в народному міському університеті ім. А. Л. Шанявського в Москві. На цей час припадає його праця «Основные вопросы внешкольного образования», присвячена  висвітленню головних організаційних принципів позашкільної освіти — загальнодоступності та планомірності, фінансування земствами й участі населення в її проведенні.
Розмірковуючи над способами вдосконалення організаційної роботи бібліотек, Сірополко сприяв введенню бібліотечної статистики.
У 1917 році Київська міська дума обрала Степана Онисимовича членом міської управи для керівництва народною освітою. В листопаді від  переїздить до з Москви до Києва.
Багато уваги С. Сірополко  приділяв формуванню мережі загальнодоступних книгозбірень у Києві. Були відкриті безкоштовні бібліотеки-читальні з дитячими відділами на Шулявці, Куренівці та Печерську, а також залучалися представники культурно-освітніх установ до керівництва міськими бібліотеками-читальнями.
У цей же час на сторінках журналів «Книгарь» та «Вільна українська школа» Степан Сірополко в статтях і рецензіях з проблем шкільної та позашкільної освіти не оминає бібліотекознавство та школознавство.
Період від 7 листопада 1917 р. до 23 січня 1918 р., тобто час коли проголошено Другий та Третій Універсали УЦР, був дуже плідним у розвитку освіти. Комісія під головуванням Сірополка підготувала і скликала 15-20 грудня 1917 року з’їзд, на якому розглянула проблеми народної освіти в Україні.
За Гетьманщини (1918 р.) було відкрито багато початкових, середніх шкіл, українських університетів, Академію наук. У Кам’янець-Подільську відкрито Український університет, де Степан Сірополко читав лекції з педагогіки, шкільництва та завідував університетською бібліотекою, яка за  короткий термін існування стала однією з кращих книгозбірень періоду української революції. Тут діяло очолюване Сірополком бібліотечне товариство. У січні 1920 р. з ініціативи директора стали укладати «Хроніку поточної праці бібліотеки Кам’янця-Подільського державного університету», яка є цінним джерелом для вивчення історії книгозбірні.
Учений продовжує вивчати проблеми національної позашкільної освіти: розробляє інструкцію для бібліотекарів, укладає «Взірцевий каталог шкільної та народної бібліотеки» (1918), зазначивши в передмові, що каталоги мають відповідати духовним запитам тих читачів, яких обслуговує бібліотека. Допрацьовує своє дослідження про народні бібліотеки і видає перший практичний порадник для бібліотекарів України.
Після поразки української революції С.Сірополко змушений був покинути рідну землю. У Тарнові він виконував обов’язки товариша міністра народної освіти. Особливо дбав про отримання освіти рідною мовою: організовував шкільну справу у військових частинах.
У Польщі педагог написав перший підручник українською мовою, в основу якого покладено курс лекцій, прочитаних у Фребелівському педагогічному інституті, де здійснювалася підготовка бібліотекарів.
У квітні 1921 р. в Тарнові було засноване товариство «Освіта», яке продовжувало діяльність ліквідованої культурно-освітньої комісії Тарновської філії «Товариства допомоги збігцям з України».
27 липня 1923 р. наказом Голови Директорії С. Петлюри Степан Сірополко був затверджений керуючим міністром внутрішніх справ, шляхів, пошти і телеграфу.
Велику роль приділяв вчений  вихованню і навчанню дітей. На його думку, національне виховання – першорядна проблема української школи. Держава і нація без високого рівня освіти – суспільство без майбутнього. Рідна мова не просто головна ознака нації – без мови вона взагалі не може існувати. Мова об’єднує людей як спільноту. Мова – імунна система нації. Нація живе поки функціонує її мова.
Проблеми естетичного виховання Степан Сірополко порушив у статтях «Естетичне виховання» (Львів, 1924), «Театр як засіб естетичного виховання» (Львів, 1924). На думку С.Сірополка, естетичне виховання у старшому віці не може компенсувати того, чого не взято у дитинстві. Естетика у людині виховується через художню літературу, музику, народну пісню, образотворче мистецтво.
Вчений писав, що музичне виховання потрібно будувати «на національному ґрунті, на знайомстві з рідною музикою, з рідними інструментами». Важливо, щоб при музичному гуртку існувала спеціальна бібліотека, де були б книжки з історії та теорії музики, література про видатних композиторів, найкращі музичні твори.
Театральну творчість, на думку С.Сірополка, можна вважати основою естетичного виховання, бо театр поєднує  в собі різні галузі мистецтва: малярство (декорації), скульптуру (рух, розміщення юрби), музику (оркестр, хор), будівництво (композиція сцени).
Щодо  образотворчого мистецтва, то вчителі мали б вчити дітей висловлювати свої власні переживання у малюнках, а не шаблонно виконувати завдання.
Степан Сірополко порушив одну з найскладніших проблем сучасної школи – прищеплення дітям любові до книги. Питанням дитячої літератури професор присвятив статтю «Право на існування дитячої літератури та вимоги щодо цієї літератури» (1926).
Степан Сірополко застерігав від сумного погляду на життя в дитячих книгах, бо це пригнічує настрій у дітей. Він класифікував дитячі видання за віковими групами: для дітей дошкільного віку  – це переважно книжки-розмальовки; для молодшого шкільного віку – ілюстровані казки, короткі оповідання; для середнього і старшого віку – науково-популярна, пригодницька й фантастична література.
Вчений визначив педагогічні вимоги до казки, подав список казок, які б відповідали цим вимогам. Він спостеріг, що діти люблять малюнки і завжди тягнуться до книги з малюнками. Степан Сірополко висунув вимоги до ілюстрування дитячої книги: ілюстрації повинні наближатися до дитячих малюнків, їх потрібно малювати в стилі наближеному до стародавнього народного мистецтва, у кожному малюнку повинна бути недовершеність.
Степан Сірополко поставив такі вимоги до дитячої книги: привабливий зовнішній вигляд; текст повинен бути ілюстрований правдивими малюнками; мова тексту повинна бути правильна, виразна, натуральна; сюжет потрібно тісно пов’язувати з життям людей, природою, історією; зміст книги має відповідати ступеню духовного розвитку читача; художній твір має містити в собі близьку дітям моральну ідею.
Першим друкованим твором, призначеним для дитячої аудиторії, вважав С. Сірополко книжку Я.А.Коменського «Видимий світ в малюнках» (1658).
Степан Сірополко залишив після себе значний педагогічний доробок. Зокрема, опубліковано ряд його праць з питань школознавства та організації навчально-виховного процесу: «Завдання нової школи» (1919), «Єдина школа» (1923), «Внешкольное образование: курс лекций, читанных в Русском Педагогическом институте им. Яна Амоса Коменского в Праге в 1925/26 году» (1925), «Школознавство. Конспект лекцій, читаних в УВПІ у Празі»(Прага, 1926).
У праці «Школознавство. Конспект лекцій, читаних в УВПІ у Празі» С. Сірополко розглянув шкільний устрій в Англії, Шотландії, Ірландії, Німеччині, Франції, Австрії, Північно-Американських Сполучених Штатах, Італії, Радянській Україні. Автор подав статистику кількості шкіл у Англії, Шотландії, Ірландії, Німеччині, Франції, Австрії, Північно-Американських Сполучених Штатах, Італії та  Радянській Україні, розклад дисциплін у школах, навчальні години, спрямованість навчання, відбір підручників, інформацію про управління освітою.
С. Сірополко підкреслив недоліки шкіл у різних країнах.
Недоліки англійської школи: приниження інтелектуального розвитку порівняно з розвитком тіла і волі, сувора дисципліна.
Недоліки французької школи: відірваність початкової школи від середньої, велика кількість предметів у початковій та середній школі.
В 1942 р. товариство «Просвіта»  у Львові коштом фонду «Учітеся, брати мої» видає одну з ґрунтовних праць Сірополка  «Короткий курс бібліотекознавства. Історія. Теорія та практика бібліотечної справи». Праця стала першим українським підручником з бібліотекознавства, що було підставою для обрання С. Сірополка Почесним членом товариства «Просвіта» у Львові.
Після переїзду до Праги (1925 р.) вчений став професором педагогічних дисциплін Російського педагогічного інституту, а потім – Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова.
Празький період до початку Другої світової війни був досить плідним для науковця. Створено кілька курсів лекцій з шкільництва та позашкільної освіти, десятки статей з цієї проблематики було надруковано в українських часописах , календарях. Це, зокрема, «Шлях виховання і навчання», «Українська школа», «Книголюб» та інші. Багатогранною та плідною була його наукова діяльність як професора  педагогічного інституту. Він був автором або співавтором таких праць, як «Історія освіти на Україні», «Школознавство», «Українське шкільництво в Галичині», «Завдання нової школи», «Основи журналізму», «Проект єдиної школи в Україні», «Короткий курс бібліотекознавства. Історія. Теорія та практика бібліотечної справи».
Перу вченого належить також велика кількість рецензій як на чеську, так і на українську педагогічну наукову літературу. Серед них варто виділити рецензії на книги Т.Масарика, О. Хлупа, А. Градзіла, В. Родникова.
Спробував свої творчі сили профер Сірополко і як перекладач. Високим науковим рівнем відзначалися його переклади російських повістей Т. Шевченка «Несчастный» та «Капитанша».
Важливим напрямом наукової діяльності подвижника було вивчення українського радянського книжкового руху та бібліології.
В останні роки життя учений попри всі незгоди зосереджується над завершенням рукопису другого видання своєї фундаментальної праці «Історія освіти на Україні», текст якого зберігається в Особистому фонді Степана Сірополка (№ 4433) у Центральному державному архіві вищих органів  влади й управління України.
Помер Степан Онисимович Сірополко 21 лютого 1959 року. Похований на Ольшанському цвинтарі в Празі.
Степан Сірополко був визначним українським ученим в галузі педагогіки і бібліології. Своїм науковим доробком — близько 500 статей, монографій, рецензій, підручників  – цей науковець світового рівня сприяв інтеграції української наукової думки в світовий інформаційний простір. Теоретично значимі ідеї  та концепції, розроблені Степаном Онисимовичем Сірополком мали суттєвий вплив на подальший розвиток бібліотекознавства.

 Коротка хронологія життя й діяльності Степана Сірополка

1872, 15 (27) серпня  –  народився Степан Сірополко в с. Обичеві на Полтавщині

1893   –  закінчив  Прилуцьку чоловічу гімназію

1893—1897 р.  –  навчався на правничому факультеті Московського університету

1897, 1 жовтня  –  одружився з донькою священика Ніною Честнєйшою

1899–1905 – зав. відділу народної освіти Тульської губернської земської управи

1902–1917  –  присяжний повірений округу Московської Судової палати

1905  –  працював у Загальноземській організації у справі надання допомоги голодуючим (Москва)

1908–1916  –  секретар редакції журналів «Юная Россия» та «Педагогический листок» (Москва)

1910  –  вийшло друком перше окреме видання з бібліотекознавства «Народные библиотеки : порядок открытия библиотек и их организация»

1911, червень –  виступив на Першому Всеросійському бібліотечному з’їзді з доповіддю  «Прицип общественности в народно-библиотечном деле»;заст. голови секції громадських і народних бібліотек (СПб.)

1911, серпень  –  виступив на Першому Загальноземському з’їзді з народної освіти з доповідями «Прицип общественности в народно-библиотечном деле» та «О подготовке библиотечного персонала»

1911–1916  –  член Московського товариства поширення в народі грамотності

1912 –   виступив на Другому Всеросійському з’їзді книготорговців і видавців (Москва) з доповіддю  «Народные библиотеки как потребители книги»;

Виступ на Нараді земських діячів у справі організації загальноземського видавничого та книготорговельного товариства (Уфа)

1912–1917 –   редактор українського відділу літературно-наукового й загальнополітичного російськомовного журналу «Украинская жизнь» (Москва), редакторами якого були С.В. Петлюра та О.І. Саліковський

1913  –  виступ на Першому Загальноземському з’їзді зі статистики народної освіти (Харків) з доповіддю «Основные группировки данных о народных библиотеках»

1913-1914  –   очолював українську секцію Товариства слов’янської культури в Москві;

1913–1916  –  викладав бібліотекознавчі, бібліографічні та книгознавчі дисципліни у Московському народному міському університеті ім. А. Л. Шанявського

З 1914 –   друкувався в журналі «Промінь» (єдиному українському часописі у Росії під час I Світової війни)

1916–1917  –  завідував відділом народної освіти Московської губернської земської управи

З 1916  –  працював у журналі «Народное образование» (Москва)

1917  –  С.Сірополко повернувся в Україну (до Києва). Обраний Київською міською думою членом міської управи для керівництва народною освітою в Києві. Став радником Генерального секретаріату  народної освіти

1917, 15-20 грудня –  брав участь у нараді з організації народної освіти в Україні

1918, серпень   – один із засновників Всеукраїнського бібліотечного товариства (Київ)

1918  –  вийшла друком праця «Взірцевий катальог шкільної та народньої бібліотеки»

1919, січень –   взяв участь у роботі Другого з’їзду Всеукраїнської учительської спілки (Київ) ;Переїхав до Станіславова

1919, лютий-травень –   референт з народної освіти при Державному секретаріаті освіти і віросповідань ЗУНР (Станіславів)

1919, червень  –  переїхав до Кам’янця-Полільського

1919, з липня –   радник у Міністерстві народної освіти УНР

1919, грудень – 1920, травень  – директор бібліотеки Кам’янець-Подільського українського державного університету  й викладач цього навчального закладу

1919  –  вийшла друком праця «Народні бібліотеки. Організація та техніка бібліотечного діла» (Кам’янець-Подільський)

1920, з вересня –   на посаді товариша Міністра народної освіти УНР (Кам’янець-Подільський)

1920, листопад  –  переїхав до Тарнува (Польща)

1922, березень –  керуючий Міністерством народної освіти УНР (Тарнув)

1923, 27 липня  –  наказом Голови Директорії С. Петлюри був затверджений  керуючим Міністерством внутрішніх справ, шляхів, пошти й телеграфу

1923  –  голова Архівної комісії, утвореної постанової Уряду УНР (Тарнув)

1924  –  вийшов друком перший підручник українською мовою з бібліотекознавства «Короткий курс бібліотекознавства. Історія, теорія та практика бібліотечної справи» (Львів)

1925, березень  –  переїхав до Праги

1925–1926 –   редактор українського відділу місячника слов’янської бібліографії «Славянская книга» (Прага)

1925-1927  –  професор Російського педагогічного інституту ім. Я. А. Коменського (Прага)

1925–1938 –   член Українського історико-філологічного товариства у Празі

1926, червень-липень  –  виступ на Міжнародному з’їзді бібліотекарів і прихильників книги з доповіддю «Бібліотечна справа на Україні в минулому та тепер у зв’язку зі станом духовної культури»;

Обрано заступником голови секції наукових бібліотек на цьому з’їзді

1927–1934  –  голова Українського товариства прихильників книги у Празі

1929, вересень   – виступив на Першому міжнародному з’їзді слов’янських філологів (Прага) з доповіддю «Українська бібліографія та бібліографія україніки в галузі філології»;

Обрано до складу бібліографічної комісії з’їзду.

1930–1934  –  голова Українського педагогічного товариства у Празі

1932, березень  –  виступив на пленарних засіданнях Другого Українського наукового з’їзду (Прага) з  з доповідями «Праця української еміграції в галузі педагогіки» та «Українська бібліографія на еміграції за останні десять років»;

Голова виставково-бібліографічної підкомісії з’їзду

1932–1939  –  голова Союзу українських журналістів і письменників на чужині (Прага)

1937  –  виступив в Українській бібліотеці ім. С. В. Петлюри (Париж) з доповідями про Києво-Могилянську академію та про освіту в Україні за часів Катерини ІІ

1937  –  вийшла друком монографія «Історія освіти на Україні» (Львів)

1941 –   подав прохання до чехо-словацьких державних установ про надання йому права на отримання громадянства

1951  –  отримав громадянство Чехо-Словаччини

1959, 21 лютого  –  помер у Празі. Похований на Ольшанському цвинтарі

Джерела:
1.    Ківшар, Т. Степан Сірополко / Таїсія Ківшар // Бібл. вісн.— 1997.— № 6.— С.32-35
2.    Ківшар, Т.І. Бібліотекознавча діяльність С.Сірополка у 1908-1917 роках / Т.І. Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. пр. — 2010.— Вип.7.— С.192-249
3.    Степан Онисимович Сірополко (1872—1959) : біобліогр. покажч. / НБУ ім. В. І. Вернадського ; уклад., життєпис, хронологія життя і діяльності Т. І. Ківшар ; наук. ред. В. І. Попик ; редкол.: О. С. Онищенко (голова) [та ін]. — К., 2012. — 196 с.

Анонси та оголошення

Наша анкета

Вебінар

Заходи

Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання в контексті цифровізації і цифрової трансформації освіти

Виставки

Наші видання

Науково-педагогічні студії. 2024, вип. 8