Педагогічна спадщина Марії Монтессорі (1870–1952): лінгвістичні та культурні контексти

Анотація

У статті аналізується вплив педагогічної спадщини Марії Монтессорі (1870–1952) на розвиток світової освіти крізь призму міжкультурного та мовного різноманіття. Особливу увагу зосереджено на тому, як ідеї ученої інтерпретуються та впроваджуються в освітню практику в різних національних контекстах. Аналізується, як історичні обставини, ідеологічні приписи та освітні традиції формують різні образи педагогині, впливаючи на зміст і способи реалізації її методу. Зокрема, в Італії її постать набула статусу національного символу, що поєднує педагогічну інноваційність, феміністичну позицію та громадянську активність. В англомовному середовищі акценти зміщуються на практичну ефективність її методу у формуванні самостійності, креативності й критичного мислення. У німецькомовних країнах Монтессорі-педагогіку осмислюють крізь призму філософської спадщини й порівнюють з концепціями Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Ф. Фребеля. Франкомовна академічна спільнота останнім часом досліджує менш відомі духовно-антропологічні аспекти її поглядів. В Україні, де в радянський період ідеї Марії Монтессорі були витіснені з наукового та освітнього дискурсу, з 1990-х років спостерігається їх активне повернення – як частина процесу реінтерпретації національної педагогічної традиції. В Азії Монтессорі-педагогіка адаптується до локальних соціокультурних умов і державних реформ, зокрема в Китаї, Індії, Японії та Південній Кореї. Компаративний аналіз показав, що реалізація Монтессорі-педагогіки значною мірою залежить від контекстуальних чинників. Це відкриває ширше методологічне питання: яким чином універсалістські педагогічні концепції трансформуються у процесі міжкультурної рецепції.