Освітянка модерної доби в Україні: чисельність, фаховість, візуальний образ у фокусі гендеру

Анотація

У статті досліджено формування контингенту освітянок в Україні на початку ХХ ст. Актуальність обґрунтовано важливістю з’ясування ретроспективи гендерних аспектів персоналу освітньої сфери модерної доби в контексті сучасних трансформацій. Джерелами складових портрету освітянок слугують матеріали діловодного листування попечителя Київського навчального округу з начальниками підвідомчих закладів освіти.

Доведено, що розширення початкової і середньої школи в Україні модерної доби зумовило суттєве збільшення контингенту освітянок, зайнятих на посадах учительок і класних доглядачок. Фемінізація шкільництва стала соціальним феноменом за збереження на чолі адміністрації закладів винятково чоловіків. Фаховість підлеглих освітянок керівники оцінювали загалом позитивно. Імпонували працездатність, терплячість, виховний і культурний потенціал службовиць. Зауваги зумовлював молодий вік кандидаток, який прагнули оптимізувати 25 роками чи набуттям педагогічного досвіду. Оптимальною професійною компетенцією освітянок визнали «вміння керувати класом» учнів, тобто практичне опанування методів навчання і розвиток власних педагогічних здібностей. Зміну сімейного стану освітянки, зокрема її заміжжя, розглядали як потенційну заваду службовій справності. Начальники констатували низку порушень трудової дисципліни заміжніми педагогинями, що дезорганізувало навчально-виховний процес у закладах.

З’ясовано, що актуалізована на початку ХХ ст. ідея гендерної рівності прав і обов’язків суб’єктів, покликаних навчати, ще не стала домінантною серед посадовців. Чимало керівників (під)свідомо сприймали освітянок передусім за візуальним образом (зовнішність, убрання, манери), яким зумовлювали їхню моральність і ставлення до службових завдань. Взірцем була самовіддана шкільній справі, високоморальна і політично благонадійна освітянка, представницька з себе.