Генеза комунікативних ідей у педагогічній думці україни (50-ті – 80-ті роки ХХ століття)

Анотація

У статті визначено комунікативні ідеї в педагогічній думці України (50-ті –
80-ті рр. ХХ ст.), які впливали на становлення комунікативного підходу в освіті, та досліджено їх генезу (означення, соціально-історичні умови виникнення, становлення, розвиток, взаємовплив).

Доведено, що визначальним чинником становлення комунікативного підходу в 50-ті – 60-ті рр. ХХ ст. була комунікативно-педагогічна творчість В. О. Сухомлинського. Незважаючи на те, що наукова і практична діяльність вченого здійснювалася в межах радянської системи освітньо-педагогічної комунікації, яка характеризувалася авторитаризмом і монологічністю, він, свідомо чи несвідомо, долав її межі та вийшов на рівень гуманістичної й діалогічної комунікації – комунікативності.

У досліджуваний період, одночасно з комунікативно-педагогічною творчістю В. Сухомлинського, у напрямі актуалізації відповідних комунікативних чинників (ідей) активно працювали також інші педагоги. Зокрема, це дослідження проблеми «взаємин» (М. Вейт, В. Власенко, М. Красовицький, С. Максименко, Д. Ніколенко, І. Синиця та ін.), «такту» (В. Бойко, С. Максименко, Д. Самуйленков, І. Синиця, І. Федоренко та ін.), «спілкування» (Ю. Гапон, Б. Ільюк, С. Жовтобрюхова, О. Киричук, Г. Полякова, та ін.), «діалогу» (С. Курганов, В. Литовський, І. Соломадін, В. Ямпольский та ін.), «співробітництва» (Ю. Гільбух, С. Гузик, О. Захаренко та ін.).

Визначено, що процес генези комунікативних ідей в педагогічній думці України (50-ті – 80-ті рр. ХХ ст.) розгортався від означення комунікативних чинників освіти як міжособистісних (психологічних) форм освітнього процесу в системі «учитель – учень» (взаємини, такт, спілкування, діалог) до означення комунікативних чинників освіти як системоутворювальних явищ і понять освітнього процесу та освіти загалом (спілкування, діалог, співробітництво), що суттєво наблизило педагогічну науку до розроблення комунікативного підходу в освіті.

Дослідження генези комунікативних ідей засвідчує поступове усвідомлення педагогами ролі комунікативності як онтологічної, телеологічної та аксіологічної основи розвитку особистості та важливого методологічного принципу розвитку педагогіки та освіти загалом.