Листи-відгуки читачів на статтю В. Сухомлинського «Джерело невмирущої криниці»

Анотація

У статті оприлюднено та розглянуто раніше не опубліковані листи-відгуки читачів на статтю В. Сухомлинського «Джерело невмирущої криниці» (1970) та здійснено історико-педагогічний аналіз малорозробленого аспекту його педагогічної спадщини – листування з широким колом кореспондентів як своєрідного відображення суспільних настроїв у царині державної мовної політики в СРСР 60–70-х років ХХ ст.

Виокремлено педагогічні праці, що яскраво репрезентують погляди педагога на важливість прищеплення школярам любові до рідної мови, зокрема «Слово про слово» (1964), «Слово рідної мови» (1965), «Слово і мислення» (1965), «Стежка до квітучого саду» (1969), «Джерело невмирущої криниці» (1970) тощо. Виявлено, що публікації цих статей мали резонанс: автор отримував багато листів-відгуків щодо питань і проблем з викладанням української мови в загальноосвітній школі. Показовою стала стаття «Джерело невмирущої криниці», на яку він отримав не менш як 20 листів від різних адресатів. Виявлено, що кореспондентами В. Сухомлинського були представники всіх професій, що засвідчує гостроту та актуальність «мовного» питання в тогочасній Україні. У статті процитовано та проаналізовано ті листи, які найповніше відображають порушені педагогом проблеми. Досліджено також «географію» листування між педагогом і його кореспондентами й простежено її збіги та суголосність трагічним подіям, які переживає сучасна Україна. Встановлено, що активне і розмаїте листування сприяло постійному діалогові з читачем з метою отримання відгуку та задля вивчення ситуації, її впливу на широкий загал. З’ясовано, що вищезгаданий прийом «лист – відповідь» став для В. Сухомлинського дієвим інструментом транслювання важливих на його думку ідей і поглядів на освіту та виховання не безпосередньо, а опосередковано, сучасною мовою – через «стейкхолдерів» (або ж «агентів змін»).Зроблено висновок про важливість таких дослідницьких підходів, які розкривають «історію знизу», надають можливість всебічно висвітлити педагогічні ідеї, досвід, особистість не лише самого В. Сухомлинського, а й його кореспондентів. З’ясовано, що епістолярна спадщина педагога є невід’ємним складником його творчості, містить багато оригінальних і цінних ідей, але досі залишається малодослідженою і потребує подальшого розгляду та аналізу.