Повнотестова база документів С. Френе
- Педагогические инварианты // Антология гуманной педагогики : С. Френе / сост. Б. Л. Вульфсон. – М. : ИД Шалвы Амонашвили, 1997. – С. 195-218.
- Формирование личности ребенка и подростка // Антология гуманной педагогики : С. Френе / сост. Б. Л. Вульфсон. – М. : ИД Шалвы Амонашвили, 1997. – С. 127-155.
Правда, казали мені, коли я торік повернувся з СРСР, в Радянському Союзі значно поліпшили виховання по містах, а що до селянства, що до села, то хіба роблять щось для них? Виховання сільської маси щойно тепер починається в Радсоюзі. Але кожен знає також, що царат не дуже балував своїх підданців. І якщо протягом восьми років радянська влада не перетворила в достатній мірі сільської школи, то хіба наша третя демократична республіка, маючи вже 55 років життя свого, може їй щось закидати? Яке ж становище сільської школи в Франції? Це питання з погляду революційного цілком заслуговує на увагу. Наше село економічно більш розвинене; але – й це ми почуваєм добре – саме з цього й більше користається капіталістична організація. У нас також випробовано було декільки демократичних реформ, і ми можемо подати їхню аналізу. Таким чином чи не зможемо ми до певної міри допомогти радянському комуністичному; будівництву, яке тепер проказує нам „шлях освіти”?
До війни Франція була країною селянською. Але з 1850 року сільське населення невпинно зменшується. Воно становило 75,6% всієї людности Франції року 1846; 67,6 – року 1876; 60,9 – року 1896; 59,1- року 1901; 55,8 – року 1911; а року 1921 воно становить лише 53,6 % усієї людности.
Це ослаблення в дійсності є ще серйозніше, бо ці дані стосу¬ються до активного хліборобського населення, тоб-то до чоловіків від 25 до 40 років, а тому ослаблення це має більше значіння своєю якістю, ніж кількістю.
Згідно з даними статистичними з 1913 року поменшало активної частини хліборобського населення – чоловіків на 1.400.000 одиниць: 900.000 забрала війна, а 500.000 перейшли на приватні й громадські посади, в торговлі й земельних справах. Тимчасом як ця активна частина населення становила року 1911 5.300.000 одиниць, вона зменшилась на 1923 р. майже до 4 мільйонів.
Сорок років тому половина всієї людности в Франції працювала коло землі й нині лише третя частина живе з хліборобства.
Війна сприяла розвиткові різних галузей індустрії, і тепер наша країна прямує до того, щоб цілком задовольняти себе з боку індустріяльного.
А наслідок цього той, що село, мавши непоправні втрати на війні,, знелюднюється тепер прискореним темпом. Усюди індустрія та торговля притягують у міста й на фабрики чоловіків-селян.Однак не всюди хліборобство дійшло однакового рівня в занепаді своєму в різних районах Франції. Є смуги або зони, де переважає велике господарство, зони родючої землі, – вони лишаються повсякчас продуктивні й так само заселені. Звичайно, культура вплинула на способи, як обробляти землю. На селі також відбувається процес спеціялізації, і дедалі глибшої; поширюються засоби комунікації між містом і селом: автомобілі й гужевий транспорт швидко перевозять продукти з місця на місце. Це однак не значить, що на селі однаково підвищується добробут. Навпаки, закуп землі стає тепер за найпевиіше приміщення надбаного капіталу. Через це відбудовується велика власність і диференціюються на селі дві ворожі класи: великі власники й селяни, поденні робітники або дрібні власники експлоатовані.Але й на селі капіталістична еволюція не відбувається цілком незалежно від еволюції соціяльної. І школа ніяк на цю еволюцію не впливала, не уповільнювала її й не ужвавлювала – мов-би й не було її зовсім. Вона цілком задовольнялася, коли навчала лише читати й писати; вона занадто ізолювалась у своїй „нейтральності”. Таким чином, усі ті різні рухи, що модифікують сільську економіку, відбувались поза впливом школи.Крім того – і це є гірше лихо – селяни бачать навіч, цей зане¬пад школи, що її культурну місію так їм вихвалювано; і відвертаються від школи. Церква, помічаючи безсилість світської влади, дуже спритно використовує це розчарування. Навіть у тих районах, де ще б’є живе життя, школу залишено майже завжди на власні сили, в наслідок чого вона занепадає й далі серед навкольного капіталістичного’ розквіту.
***
Ще безпорадніше маємо становище там, де село вмирає під смер-тельними ударами на вкольної індустрії або торговлі.
Приміром, Блакитне Узбережжя (Cote d’Azur) протягом цілого; року, а надто взимку, притягує до себе багато торговців та слуг, що наймаються в багатіїв-дачників, і в наслідок цього надзвичайно швидко знелюднюються села гірські. Ті сільця, де сорок років тому було 500 мешканців, а в школі дві класи з 30-40 учнями в кожній, мають тепер лише 150-200 мешканців, а в школі одна класа, майже без учнів.
Тут школа конає ще швидше. Та що я кажу, – конає? Уряд вважає, що вона вже сконала і, зовсім не дбаючи про якісь можливі заходи допомоги, на призволяще лишає її на користь містам – загребущим восьминогам.
Щоб зрозуміти матеріяльний стан сільських шкіл, досить хоч на швидку простежити політичну еволюцію протягом 3 республіки.
80-ми роками щирі республіканці – а вони-ж бажають, щоб демократична конституція стояла на міцному ґрунті – покладають великі надії на вплив школи. Це є, так – би мовити, героїчний період народньої школи. Багато чули ми велемовних промов про виховання народу; а разом із тим починають будувати чимало шкіл, часто шкіл пишних по селах; в нормальних школах готують відданих своїй справі вчителів і на них покладають великі надії. Школа на селі тоді досягає значних успіхів; і неписьменність, здається, ось-ось зліквідується.Але місце безкористовних поборників демократичної школи скоро заступили політики, які вбачають у школі насамперед засіб керувати, а в учителях шкільних – покірних агентів виборчих. Це є фран-масонська сонська доба боротьби антиклерикальної та відокремлення церкви й держави (1905). І дуже часто вчителі зосереджували всю силу свою на цій боротьбі, що, до речи кажучи, мала свої корисні наслідки.На жаль, після цього періоду соціальної боротьби починається доба маразму для школи в наслідок того, що в програмах шкільних бракує сміливости, а особливо через матеріяльну безпорадність, що в ній лишають школу політики, як організацію, від якої годі чекати близької користи. Потім надійшла війна, і протягом її школа, про¬йнята патріотичними почуттями, віддавала себе на оборону батьківщини. Капіталізм розвивається далі, і де-далі більше школа здається неко¬рисно-зайвою нашим експлоататорам і недостатньою – робітникам.
В наслідок реакції, що невпинно зростає по війні, підносить свою голову церква, здавалось, вражена на смерть. В західних департа¬ментах, клерикальних настроєм своїм, перейшла церква в наступ і являє собою серйозну загрозу світській організації.
Матеріяльний стан школи сільської, а також і вчителів її зумовлює саме ця політична еволюція. Будування шкіл, придбання устат¬кований, підвищення плати вчительству – все це датується першими двома періодами, до 1910 року. А з того часу починається занепад.а) Класні помешкання. Сільські школи ось уже двадцять років, можна сказати, не живуть, а животіють: більше не будується нових шкіл; уряд не розпочинає будувати нові школи, бо не має він, кажуть нам, коштів, а тимчасом усюди ростуть палаци й велетенські банки. Ще більш: не підтримується й старі школи: дахи провалюються, парти зношуються, мапи, малюнки, навчальні приладдя стають аж надто за старі. А на всі заяви про це неодмінна відповідь – немає кредиту.Однак, не слід припускати думки, що ми, за свою справу дбаючи, перебільшуємо сумні тони в цій картині; не думайте, що ці занехаяні школи є виняток. Ні, виняток становлять школи пристойні. Коли села, де збудовано порядну школу ще до нашого періоду занепаду, можуть вважати це за щастя, то скільки є вчителів та учнів, яким доводиться шукати собі притулок у погано освітлюваній, бруд¬ній кімнаті, часто в найбруднішій та найтемнішій, яка є на селі!Ось декілька прикладів, що їх подає остання анкета вчительського синдикату (профсоюзу) в Приморських Альпах (Alpes-Mari-times) :В Рош-Вальдеблор (Roche – Valdeblore) класне помешкання має дефекти з усіх поглядів: немає світла, немає сонця, невдале приміщення.В Еґлені (Aiglun) кубатура зовсім недостатня (2 куб. метри лише; на учня). Єдине вікно; взимку підчас негоди учні не можуть робити в цій класній кімнаті.Перегляньмо „Анкету національну (всефранцузьку) про шкільні помешкання та устатковання”, яку декілька років тому перевела федерація робітників освіти.В Уллі, деп. Ізер (Oulles-Isere), шкільний будинок тримається якимось чудом.
В Сен-Філібері, ден. Фіністер (St. Philibert-Finistere), шкільне помешкання дуже вогке. Вікна зовсім негодящі, шибки ледве тримаються. Взимку через вогкість за десять хвилин не можна вчитати написаного на класній дошці. В цій школі друга й третя класа в тому самому помешканні; їх відділяє лише перегородка, що не досягав половини висоти.Школа в Безек (Beuzec) є справжня халупа. Що до школи в Торсі (Тогсу), то, здається, не може бути иншого гіршого прикладу, більш скандального.545 клас (на 2500) мають кубатуру нижчу за норму; в 744 школах температура взимку нижча за 14°; 200 шкіл не мають дворів ученських; дезинфекції немає ніде майже.І так далі, протягом щось 100 сторінок – картина жахного зубожіння.Наші сільські школи, що, за висловом одного з недавніх міністрів освіти, мали-б бути осередком миру, світла й чистоти, здебільша являють собою халупи, подібні до селянських.Звичайно, в таких матеріяльних умовах не можна дати порядного виховання.
б) Персонал учительський. Але, може, уряд принаймні дбає про вчителів; може, всіх заходів вживає, щоб допомогти їм в їхній важкій роботі?
Нічого подібного! Молоді вчителі та вчительки, які виходять пройняті ентузіязмом із нормальної школи, де їм так велемовно про¬повідували про їхнє високе завдання, дуже скоро втрачають свій запал в умовах сільської школи, де вони неодмінно мають учителю¬вати деякий час раніше, ніж перейти на добру посаду в місті.
А хто-ж такі ці вчителі? Молоді вчителі одержують у Франції плату до смішного низьку; вона майже вдвоє менша за плату старих учителів. До вищих розрядів (є 6 розрядів) доходять лише по ЗО ро¬ках учителювання ; инакше кажучи, доводиться так-сяк животіти протягом найважчого періоду життя. Через це вчительської роботи й уникають найкращі елементи, принаймні чоловіки, тимчасом як жінки радо йдуть учителювати. В цій галузі ми справді з боєм здобули однакову оплату обох полів, якої немає в инших галузях праці, не кажучи вже про приватну індустрію, де жіноцтво зазнає жорстокої експлоатації.
Ось чому жіноцтво масами обирає собі шлях учительства. Це не дуже сприяє нашому емансипаційному рухові!
Таким чином, усі ці вчителі, кепського підготовлення до свого завдання в нормальній школі з її застарілими методами, приїздять, бідолаги-ідеалісти, в убогі села, де инколи не можуть найти соб помешкання. Часто помешкання вчителеві буває при школі, але яке воно обшарпане, мале, забруднене! Не можна навіть добитись, щоб помешкання побіляли, коли слід. І немає шибок у вікнах, протікає дах, а взимку мерзнуть… Мерія не хоче робити жодного ремонту … І все – ж треба працювати будь-що-будь. Часто погано стоїть справа з харчуванням. Добувати провізію важко й коштує чимало, зовсім не по кешені вчителя-новака… Ну, що – ж! Треба якось перебути ці злидні. Добре ще, коли село ставиться прихильно до свого вчителя! А коли нацьковане від кюре селянство ставиться неприхильно або повстав проти школи, де немає бога, от тоді уявіть собі життя молодих учительок по наших селах!
Звичайно, закон передбачав, що місцева влада повинна дати класне помешкання й пристойне помешкання вчителеві. Инакше хай закривають школу… А коли мерія відповідає: ну то що-ж, хай закривають!.. Що вона дає нам ! Тоді починаються вагання, і пересправи ведуть в обережніших тонах…
Недостатньо підготовлені, мало оплачувані, закинуті на посади по віддалених закутках, залишені на власні сили свої серед людности байдужої, якщо не ворожої, вчителі єдину лише мають надію: залишити яко мога швидше ці злиденні посади й перейти до міста.„Ледве встигли селяни звикнути до вчительки, і дійшло в них до взаємного довір’я, як приїздить нова вчителька й має ту саму надію – бути якомога менше на селі. Так проходить довга низка вчительок, і селяни, кінець-кінцем, не можуть дати собі з ними ради”Виховання в сільській школі
Такі матеріяльні умови сільської школи. Але, крім цього, в ще безліч инших чинників, що роблять сільську школу абсолютно бездіяльною та нездатною виконати за капіталістичного режиму ту ролю, якої від неї сподіваються.Хіба може зробити що школа, навіть маючи гарних учителів та пристойне помешкання, коли суспільство не вживає жодних заходів, щоб забезпечити:Довший протяг навчання: наші учні, особливо на селі, закінчують школу на 11-12-му році, і ніхто з них після цього не дбає про свою освіту.
Краще відвідування школи. Скоро діти можуть допо¬магати в господарстві, вони більш, як півроку, не відвідують уже школи. Бо треба – ж про той хліб насушний дбати. І держава буржуазна жодних засобів не вживає, щоб дати змогу селянам ви¬ховати по-людському дітей, а їх чимало. Треба бачити в наших сільських школах цих бідних дітей, обідраних, брудних, захарчованих. І коли бачиш ці злидні, то переконуєшся навіч, що наше капіталістичне суспільство крахує.Більшу кількість навчального приладдя. Не легко повірити, але більшість сільських шкіл являють собою одну кім¬нату з голими стінами і з розхитаними партами. Хоч-би тобі мапа Франції; жодної книжки в бібліотеці; жодних наукових матеріялів навчальних…І припускаючи до такого сумного стану, республіка ще наважується критикувати педагогічні спроби СРСР.
А проте, маємо в нас уряд демократичний… Був навіть і славнозвісний „лівий блок”… Невже – ж нічого не роблено, щоб поліпшити становище сільської школи?На словах так, але тільки на словах!Були прегарні проекти єдиної школи. На папері був наказ, що всі діти повинні відвідувати школу до 13 років, і не піти до школи дозволялось не більш, як чотири рази на місяць.
Нам казали про кари, що їх накладатиметься на батьків; про кари на батька 7-8 дітей, що мусить залишати дома старшу дочку, а хлопцям 10-12 років каже робити на полі, допомагаючи на хліб заробляти. Ні, уряд лівих, а тим більше уряд правих, зовсім не полегшує ні утримання, приховання дітей бідноти. І хай нам не засліплюють очей блискучими проектами на око людське. Збільшення бюджету поліпшило-б нашу справу.Наш уряд знає також, що сільські наші школи зовсім позба¬влено навчальних матеріялів. Але-ж не можна порушувати позірної рівноваги в бюджеті для справи так мало життьової? Чи не так? Про людське око все-ж влада дає підтримку в 10-20 франків..: щоб забезпечити відвідування школи (я не перебільшую: шкільна каса того села, де я вчителюю (1200 чол. населення – 120 дітей), одержала протягом останнього року державну допомогу в розмірі 10 фран¬ків і від нашого департаменту казино та мільйонерів, що живуть розкішним життям – 20 фр.Досвід навчає: нічого сподіватись виховання народу від якого-будь демократичного уряду, що пригнічує нарід. Виховання народу це є останнє, про що турбується капіталізм.
Ми казали вже, що інтелектуальний та моральний занепад сільської школи є посутня причина її безпорадного стану.Звичайно, наш уряд має багато инших справ. Але коли – б школа довела, що вона потрібна на селі, то серед робітничого населення може було-б співчуття в справі підтримки й розвитку початкової сільської школи. Однак, і самі основоположники початкової школи визначали її завдання лише в навчанні читати, писати й рахувати. І вони гає звали це пишними словами – закладати фундамент науки! І справді таке „навчання” сприяло до певної міри розвиткові продукції, полегшуючи успіхи машинізації та торговлі. Але, на жаль, громадянство не скористалось із цієї еволюції капіталізму. Всі розмови політиків, всі розумування запізних республіканців нічого не змінять у цій сумній дійсності : хай сільська школа до певної міри навчила селян читати, хай навчила основам писання й рахування, хай вона полегшила капіталістичну еволюцію нашої сільської економіки, а проте ніщо не змінилось у нас на селі, і тепер селяни не більше вчені й не більше виховані, їх обкрадають більше, ніж коли, їх обдурюють ще більше, ніж тоді, коли вони не вміли читати. І ледве можна погодитись, що життя селянина покращало. Правда, в деяких місцевостях, селяни швидко багатіють ; але поряд цього збагачення завжди в основі є дуже велике число бідноти, що животіє та гибіє, маючи єдину надію колись і собі забагатіти.Є внутрішні причини занепаду школи, і їх треба дослідити. Зроблено помилку, коли визначалось мету сільської школи, і обрано не ті засоби, щоб цієї мети досягти. Отже, треба критично розглянути програми шкільні та іспитові вимоги й подивитись, яким способом пролетарський уряд міг-би збільшити виховний вплив сільської школи.
Критика сучасної сільської школи й перспективи на майбутнє
а) Сучасна школа. До цього часу вважалось, що завдання школи є виключно в „навчанні”. Шкільні програми зазначають, як обов’язкове, надбання певної кількости знаннів. Школа мала своїм завданням виховати громадянина; але й це було на другому плані. Самий характер іспиту, що ним завершується в 12 років початкове навчання, посвідчення за початкову освіту, доводить ви¬разно, що сучасна сільська школа є лише школа навчання й виучки. Цей іспит лише контролює „знання” сами по собі, без звязку з інди¬відуальністю учнів.
Через це й припускають, щоб діти швидко засвоювали потрібний мінімум знаннів, і щоб школа не турбувалась за них після 12-13 року. З цього віку починаючи, немає нікого, хто далі давав-би виховання маральне, інтелектуальне, художнє й громадянське бідним робітникам. Школа дала їм мінімум законом визнаного знання й вважає, що її ролю закінчено.
Закон передбачав, що для молоди будуть деякі курси вечірні взимку. Але й на цих курсах також справа сходить на шкільне навчання. І селяни добре почувають, що цього навчання й порівнювати не можна з тим вихованням, якого вони сподіваються. Тому ці курси для дорослих поволі й зійшли на нівець. Останній законопроект констатує цей факт.
Такі характеристичні риси сільської школи нашої за капіталізму: жодного виховного впливу, жодного поширення школи, що живе своїм окремим життям на селі, школи для бідноти, де, однак, затуманюють голови й привчають до покори селянських дітей.
б) Нова школа. Ця гостра критика сільської сучасної школи була-б неповна без деякого стислого нарису того, якою школа повинна-б бути на погляд найкращих робітників народньої школи – нарису оновленої сільської школи. Чимало вихователів уже довгий час намагаються показати урядові, в чому повинно – б полягати це поновлення. Але все марно!
Не подаючи тут усієї дискусії, ми зробимо короткий огляд тих змін, що їх слід-би було перевести в сільській школі, щоб забезпечити їй той соціяльний вплив, який вона повинна мати.Не обмежуючись самими розправами про виховання молоди, громадянство повинно спочатку вжити потрібних заходів, щоб забезпечити правильне відвідування школи. Бо годі й думати про серйозне виховання, коли відвідування школи недостатнє.Щоб школу відвідувалось, навчання в ній повинно бути безплатне й безплатне в тому розумінні, що школа бере на себе всі видатки на виховання. Тільки тоді, коли здійсниться цю безплатність, можна буде порушити справу про „обов’язкове відвідування школи”.Приходячи до школи, учні повинні насамперед бачити помещения, що приваблює. „Школа, про яку ми мріємо, – казали – яка іронія! – інструкції від 20 червня 1923 що до нових учбових планів, – буде насамперед і з зовнішнього боку красивою та привабною, серед садка з квітниками й осяяних сонцем дворів. І всередині буде в ній море світла й повітря…” Бо на селі школа повинна являти собою зразок помешкання гіґієнічного, красивого, порядного.Далі, слід дати учням добре підготовлених до своєї роботи вчителів, тямущих і відданих справі своїй. Ось тут ми й доходимо до завдання дуже складного – підготовка вчителів, добір їхній та оплата.До того – ж сільські школи мають ще одно лихо, яке слід будь-що-будь викоренити: непостійність учительського персоналу.Учителів, як і взагалі всіх, хто на селі живе, тягне до міста. З самого початку вчителювання й до кінця маємо цілий ряд переміщень із глухих гірських сел, до містечок більш населених серед багатих рівнин, а відти на посади по містах. Бо є багато значних додатків по містах, що в наслідок їх оплата міського вчителя значно більшав.З цією проблемою має звязок і те, що серед учительства дуже багато жіноцтва. Я не кажу про те, що в суспільстві розвиненому не можна вважати жінку за виховательку. Але справа в тім, що вихо¬вання на селі мае в собі дуже важливу частину – позашкільної роботи. А що до теперішнього моменту, то, безперечно, що переважна частина жіноцтва ставиться байдуже до громадської роботи. Пережитки неволі лежать ще таким тягарем на жінках, що вони рідко коли можуть мужньо піднести свою голову. Особливо в антиклерикальній боротьбі вони часто виявляють м’якість, а иноді й співчувають ворогові. Бо серед нашого вчительства існує досить міцне об’єднання вчительок – католичок.І що на села хпобільшало вчительок, це, безперечно, і зумовило поновний наступ клерикалізму. В західніх департаментах часто проти школи народньої стоїть так звана „вільна” школа релігійної конгрегації, намагаючись притягти до себе яко мога більше учнів. І звичайно всі реакційні елементи підтримують школу католицьку, а тепер, коли клерикалізм здобув собі то тут, то там більшість учнів, реакція відверто вимагає, щоб позакривано було школи світські й відновлено в правах школи духовні.Небезпека велика, але, на жаль, не можна передбачити, щоб підвищилась якість учительського персоналу.
Ніхто у Франції не звертає належної уваги на цю двійну небезпеку: несталість персоналу вчительського й зникнення вчителів на селах. Лише Вища Рада, відчуваючи иноді краще потреби людности, вживала деяких запобіжних заходів. В деяких департаментах, осо¬бливо в Фіністер, Вища Рада асигнувала додаткову допомогу від 100 до 1000 фр. учителям, які працюють у віддалених, глухих селах, і це для того, щоб вони згодились бути там яко мога довший час. Була також думка утворити спеціяльні кадри сільського вчительства. Але це, на наш погляд, хотіли зробити, щоб узаконити гірший матеріяльний і моральний стан сільського вчительства, бо була виразна тенденція практично перевести в життя цю ідею уряду: „Нам непотрібна на вчительські посади вчена молодь; з нас досить буде й селянина, що може навчити селян читати”.І нікого не занепокоїв той факт, що більшає число вчительок, і лише пролетарі кажуть про складну справу добору вчителів.На нашу думку, найдоцільнішими запобіжними заходами були-б такі: пристойна оплата, принаймні така, як у місті, краща підготовка вихователів, широка можливість виявляти ініціятиву вчительству на-самперед у його роботі, міцний звязок між виховними організаціями.А насамперед слід змінити програми. Всі зусилля поодиноких учителів і громадянства будуть марні, коли селяни не почуватимуть, що школа справді дає користь їхнім дітям.До цього часу школа навчала лише елементам читання, писання й рахування. Але поряд цього хіба не бачимо ми, як дорослі навчаються цього протягом кількох місяців, хіба не бачимо, як порядні селяни роблять чудесно свої справи, зовсім не відвідувавши школи. Сучасна школа каже, що вона всіх наук навчає, але разом із тим вона нехтує найважливішою з усіх наук – наукою життя. Вона надто замикається в стінах класної кімнати й вважає, що загибіль їй буде, якщо вона торкатиметься життя селянського, якщо завдяки навчанню своєму полегшуватиме працю селянина, роблячи її продуктивнішою, якщо навчатиме дівчат вести хатнє господарство, щоб семейне життя було раціональне, гігієнічне, бадьоре.Програми нової школи матимуть на меті більше розвиток розумовий, художній та громадський, а не придбання знаннів. Вони повинні заздалегідь розвивати інтерес у дітей до їхньої роботи, щоб потім на ґрунті науковому підготовити їх до професій, яка за пра¬вильного ставлення до неї, давала – б не тільки велику користь, а була – б і найбільш здоровою й вільною.
Виховання на селі по закінченні школи. Звичайно, школа не може виконати свого завдання протягом кілька сот годин класного навчання. Треба, щоб вона поширила й поглибила свою роботу:
1) організуючи спеціяльне виховання у відповідні години для мо¬лоди обох полів;
2) організуючи виховні клуби, різні кооперативи, шкільні свята, кінематографічні вистави, радіогуртки, а також організуючи молодь. І, тільки почуваючи непохитну тенденцію виховну в усіх галузях життя й на кожному кроці, селяни цінуватимуть і поважатимуть школу й робитимуть для неї всі жертви, яких вона заслуговує.
Висновки
Відповідні помешкання й навчальні матеріяли, добре підготовлені й оплачувані вчителі, реформа сільської школи, поширення школи, тоб-то організація професійних курсів, бібліотек і клубів, кінемато¬графічних вистав, радіогуртків і т. д. – ось широка програма оновлення й реформи.Демократи, може, скажуть: це дуже широко задуманий проект.Ми, звичайно, розуміємо, що здійснити цю реформу не можна завтра, ба навіть і через кілька років. Але хай покажуть нам у Франції декілька сел, де влада почала-б поліпшувати справи навчальні; хай конкретно зазначать нам хоч один захід, скерований на будування, устаткування шкіл та добір учителів!Та що й казати! Держава не має коштів, і тепер більш, ніж коли, слід заощаджувати на бюджеті народньої освіти. Пройнята лю¬бов’ю до батьківщини школа теж підтримує „режим економії”, що має врятувати стан речей. Усюди школа бідніє з дня на день, і байдуже ставлення до неї шириться, а иноді й вороже ставлення. Церква, що зазнала поразку, підносить знову свою головуг. Морально підтримуваний політиканами – обскурантами, а матеріяльно – всіма реакційними силами, клерикалізм відвойовує собі позиції. Всі сільські вчителі засвідчать, що школа на селі занепадає.Навіть соціял-реформісти, принаймні ті, що не вірять у патріотичну байку про національну єдність, втратили вже надію, що здійсняться колись їхні мрії.Однак, багато є вчителів сільських, що провадять і далі боротьбу які борються в себе в школі, не зважаючи на програми й часто всупереч програмам, щоб дати раціональне виховання; які провадять боротьбу соціяльного характеру в політичних секціях, кооперативах і синдикатах; які намагаються здійснити хоч трохи свої мрії, щоб довести селянам, чим могла-б бути школа, коли-б тільки їй допомагали … І варто уваги, що саме з-поміж сільського вчительства набирається найкращих революціонерів нашої більшовицької вчительської федерації.Ми не втрачаємо надій. Усюди на селі є в нас старе пролетарське ядро, яке підчас революції буде за базу нашого виховного будів¬ництва.
Анонси та оголошення
20.02.2024
Конкурс на заміщення вакантних наукових посад Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського НАПН України Наказ від 19 лютого 2024 р. № 11. Детальніше...
03.03.2022
